Мир для України: Висновки за підсумками міжнародних заходів

На кожну силу завжди знайдеться інша сила

Іван Січень

Повномасштабна агресія Російської Федерації проти України, яка триває понад два роки, відноситься до однієї з найбільш гострих з часів Другої світової війни криз у міжнародних відносинах, що загрожує глобальній безпеці. Навіть більше, сучасна криза знову розділила світ на два антагоністичні табори, але тепер вже у складі демократичних та тоталітарних країн. Суперечності між ними набувають критичного характеру з тенденцією їх переходу із політичної та економічної у військову сферу.

На сьогоднішній день такі перспективи очевидні за своїм характером, а їх негативні наслідки є зрозумілими для всіх. Саме тому як демократичні, так і тоталітарні країни визнають за необхідне у мирний спосіб врегулювати російсько-українські відносини, щоправда не забуваючи про власні інтереси. Для просування власних інтересів вони не зупиняються перед заходами взаємного тиску та впливу одна на одну через українське питання. Про що свідчить ціла низка політичних подій протягом останнього місяця навколо російсько-української війни, а також особливості розвитку ситуації на фронті. Все це безпосередньо стосується інтересів України, а тому варте більш детального розгляду.

Ми нещодавно оцінювали обстановку на фронті станом на середину червня 2024 року. Згідно зі зробленим висновком, війна фактично стала позиційною з незначними коливаннями лінії фронту. Ворог ще просувається вперед на окремих напрямках, але темпи його наступу відчутно знизились. А на деяких напрямках Сили оборони України контрнаступальними діями відкидають противника. При цьому як Росія, так і Україна зазнають значних військових втрат та економічних збитків. Певні політичні та фінансові проблеми виникають також у США і ЄС, які допомагають Україні, витрачаючи значні власні ресурси. Наразі російсько-українська війна починає зачіпати також позиції Китаю, який був єдиною країною, яка мала від неї користь. З одного боку, КНР посилює свій вплив на Росію та збільшує можливості свого доступу до її ринків та природних ресурсів, а з іншого — потрапляє під загрозу західних санкцій.

Ще більш негативні наслідки виникають через загострення протистояння з українського питання між Росією та США/НАТО у військовій сфері, яке виходить за межі Європейського театру та стосується ракетно-ядерних загроз. За заявою В. Путіна на початку червня 2024 року, дії США/НАТО підвищують загрози безпеці Росії, що змушує її вносити зміни до власної ядерної доктрини. Водночас розпочалися демонстративні навчання тактичної компоненти ядерних сил Росії, у тому числі на території Білорусі.

У відповідь генеральний секретар НАТО Є. Столтенберг оприлюднив наміри Альянсу вилучити з арсеналів та перевести в режим очікування додаткову кількість ядерних ракет, а також розпочати їх модернізацію. Причому серед противників НАТО, окрім Росії, був визначений Китай. Тим самим конфронтація сторін виходить на якісно новий рівень, погрожуючи реальною можливістю початку ядерної війни.

Небезпека такого розвитку подій цілком очевидна і у світі все чіткіше розуміють необхідність припинення російсько-української війни. Тому збільшується кількість міжнародних заходів та ініціатив, які проводять чи висувають партнери та противники України, щодо пошуку способів розв’язання такого питання.

Втім, як щойно зазначалося, у країн демократичного та тоталітарного світів діаметрально протилежні цілі та інтереси. Для демократичного світу — це побудова справедливої системи міжнародних відносин на основі загальнолюдських цінностей та норм, закріплених у Статуті ООН, а також уникнення загрози переростання російсько-української війни у більш масштабне військове протистояння з залученням до нього інших країн.

Для тоталітарного світу — відновлення сфер геополітичного впливу, а також закріплення переваги «права сили» над «силою права». Окрема мета Росії — досягти повного контролю над Україною як підґрунтя для відбудови «великої російської держави».

Події навколо України також привертають увагу країн Третього світу або так званого Глобального півдня. Російсько-українська війна безпосередньо впливає на їх продовольчу безпеку внаслідок перешкоджання Росією експортові українського продовольства. Згадані країни також намагаються використати тему російсько-української війни для підвищення своєї ваги у сфері міжнародних відносин за допомогою висування різного роду мирних ініціатив.

Наведені тенденції знайшли своє відображення під час саміту «Групи семи», Мирної конференції по Україні (Глобального саміту миру), Міжнародної конференції з відновлення України (URC2024) та Петербурзького міжнародного економічного форуму, а також у заявах лідерів різних країн і міждержавних організацій, які мали місце у червні 2024 року.

Загалом актуальні для України висновки відповідають тим процесам, які відбуваються довкола війни Росії проти України, хоча включають деякі нові аспекти.

Так, західні країни та міжнародні організації, а також їх союзники і партнери остаточно обрали тверді та непохитні позиції щодо підтримки України. На відміну від коливань, які мали місце на початку російської агресії проти України, наразі західні партнери не заперечують, що війна має закінчитися справедливим і міцним миром, а не «миром за всяку ціну». Колективний Захід виступає за мир, але не внаслідок капітуляції перед Росією та, загалом, тоталітаризмом. Тому він не піде на переговори з Москвою за спиною України та не буде примушуватиме нашу державу до поступок Москві.

Найбільш стійкий та послідовний курс зі сприяння зміцненню України та стримування Росії обрали країни «Групи семи». Вони є основними постачальниками озброєнь Україні, її фінансовими спонсорами, а також ініціаторами послідовного тиску на Росію та інші тоталітарні країни, включно з Китаєм. На сьогодні КНР починає розглядатись не тільки як головний конкурент Заходу, але і як одне з основних джерел загроз його безпеці разом із Російською Федерацією.

Підтримка України з боку дружніх до неї країн та міжнародних організацій довготривала за своїм характером. Нею передбачається не тільки надання допомоги Україні у відбитті російської агресії, але й у її післявоєнному відновленні та проведенні реформ. Тим самим закладаються основи для поглиблення економічного співробітництва між ними та Україною, у тому числі в рамках Європейського Союзу.

Напад Росії на Україну став подією глобального значення та тою чи іншою мірою стосується інтересів і безпеки більшості країн. Саме це обумовлює посилену увагу світової спільноти до України та ситуації довкола неї. Про це свідчить різноманітність учасників Мирної конференції по Україні та рівень їх представництва, які включали лідерів чи високопоставлених урядовців провідних держав світу та країн європейського і інших регіонів, у тому числі Глобального півдня. Ба більше, на конференції були присутні навіть представники окремих країн, які вважаються прихильниками Росії.

Останні два роки довели, що колективний Захід відмовився від співробітництва з Росією з метою розв’язання ключових міжнародних проблем через відсутність конструктивного діалогу та неможливість досягнення з нею будь-яких позитивних компромісів. Водночас окремі європейські країни все ще сподіваються на можливість зміни позицій Москви, тому пропонують залучити її до реалізації елементів українського і західного підходів до припинення російсько-української війни. Однак подібні сподівання безперспективні.

Небезпечним є те, що попри фактичну свою ізоляцію з боку Заходу, Росія все ще зберігає деякий вплив у світі та має підтримку так званих партнерів зі складу тоталітарних та інших країн, які зацікавлені у збереженні зв’язків і розвитку співробітництва з нею. Вміле використання інтересів згаданих країн надає змогу Росії об’єднувати їх довкола себе на антизахідній і антиукраїнській основі, у тому числі — для просування власного плану завершення війни з Україною.

Згадані зусилля Росії знижують ефективність зусиль України та дружніх до неї країн з припинення російсько-української війни. Так, Москві вдалось переконати низку потенційних учасників Мирної конференції по Україні у необхідності відмовитись від участі у її роботі. А спільне комюніке конференції включало лише загальні положення мирного плану України, які стосуються ядерної та продовольчої безпеки, обміну військовополоненими та повернення депортованих дітей.

Спираючись на досягнуті успіхи на міжнародному «фронті» та свій військовий потенціал, Москва висуває ультиматуми Україні та Заходу щодо умов припинення війни, які підкріплюються активізацією наступальних дій російських військ на фронті та терористичними ударами по українській території. Разом з тим західні країни вже давно не зважають на погрози Росії, а сама вона не сприймається в якості потужної сили світового рівня навіть її прихильниками. Це стосується і Китаю, який нібито є стратегічним союзником Москви, а насправді переслідує винятково власні інтереси щодо Росії.

Наведені процеси дозволяють зробити узагальнений висновок стосовно перспектив припинення російсько-української війни, відновлення миру, а також гарантування довготривалої безпеки України за допомогою її європейської і євроатлантичної інтеграції.

Так, самі по собі жодні політичні зусилля України та її партнерів не гарантують зупинки російської агресії. Втім, такі зусилля не можна вважати марними. Їх значення важливе з точки зору об’єднання демократичних країн навколо питання надання допомоги Україні. Постачання необхідної кількості озброєнь та боєприпасів для України залишається головною умовою успіхів Сил оборони нашої держави та їх здатності зупинити противника та перехопити ініціативу на фронті.

Саме тому проведення міжнародних заходів з підтримки України допомагає зміцненню обороноздатності нашої країни, зменшує можливості Росії з продовження агресії, а також сприяє укладенню нових безпекових угод з нашими партнерами, початку переговорів щодо вступу України до ЄС та подальшому зближенню з НАТО.

Звичайно, Росія розуміє такі перспективи, намагаючись чинити перешкоди у їх реалізації. При цьому вона, як завжди, робить ставку на військову силу. Однак на кожну силу завжди знайдеться інша сила.