Контури нового світового порядку: «Дипломатична змінна геометрія»

Контури нового світового порядку проступають дедалі виразніше. Схоже, Захід знайшов нелінійну відповідь на глобальні виклики, що стають дедалі складнішими

Володимир Шевченко
Андрій Саварець

Ексклюзив «Борисфен Інтел»

Маніфест глобальної трансформації буквально на два місяці випередив світовий мейнстрім у політичній оцінці ряду надзвичайно важливих тенденцій, які просто на наших очах реалізуються на рівні подій:

• явна глибока криза дієздатності міжнародних інституцій;
• на світові процеси починають здійснювати вирішальний вплив політичні, а не економічні чинники;
• політичні чинники, своєю чергою, визначаються світоглядними цінностями;
• відбувається швидка консолідація відверто деспотичних (а тепер і терористичних режимів);
• широке усвідомлення факту, що результати російсько-української війни зумовлять майбутнє світу на наступні десятиліття;
• система світової безпеки, яку будує Захід, буде мережевою, багатоконтурною та багаторівневою.

***

Повномасштабне російське вторгнення в Україну та продовження агресивної війни виявило не лише неефективність міжнародних інституцій, які були створені після 1945 року, а й породило парадокс — держава, яка кинула виклик усій глобальній системі безпеки, є членом органу, який має цю безпеку забезпечувати.

19 вересня 2023 року Генеральний секретар ООН А. Гутерріш на Генеральній Асамблеї заявив, що багато міжнародних інституцій, таких як Рада Безпеки ООН та Бреттон-Вудська система, застаріли, бо вони відображають реалії колоніального світу.

Виступаючи на Генеральній Асамблеї ООН, президент США Дж. Байден також заявив, що потрібна реформа Радбезу ООН.

«Ми маємо вимагати від постійних членів більше, включаючи обмеження на використання права вето… Росія знущається з ООН щодня, коли продовжує своє незаконне і аморальне вторгнення в Україну», — підтримала за кілька днів цю думку міністр закордонних справ Австралії П. Вонг.

***

Але тут міжнародне співтовариство стикається із трьома серйозними викликами.

Перший — будь-які спроби реформувати Раду Безпеки ООН наражаються на протидію Росії та Китаю.

Розгорнута останніми роками Росією пропагандистська кампанія «побєдобєсія» має не в останню чергу на меті недопущення ревізії вже неефективних міжнародних інституцій, що дозволяє агресору сидіти в Раді Безпеки ООН, мати право вето і впливати на світову політику.

Другий виклик — Раду Безпеки неможливо реформувати — її можна лише перезаснувати. Тобто потрібен новий базовий документ — 1945 року це був Статут ООН.

Але перезаснувати можна тільки за результатами сильного струсу усталеної системи. Тоді це була Друга світова, зараз — російсько-українська війна.

Третій виклик — новостворені чи реформовані міжнародні інституції спіткає доля їхніх попередників, якщо не будуть впроваджені дієві виконавчі механізми. Не тільки Рада Безпеки перебуває в кризі ефективності, а й ООН загалом та її структури (ЮНЕСКО, Офіс ООН з координації гуманітарних питань тощо), а також Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Світова організація торгівлі, ОБСЄ та ін.

Ревізії підлягає вся система міжнародної взаємодії.

***

У вересні-жовтні 2023 року вийшло три програмні матеріали, які багато в чому повторюють положення, викладені у Маніфесті:

• 13 вересня держсекретар США Е. Блінкен виступав із лекцією у Школі перспективних міжнародних досліджень Дж. Хопкінса;
• 19 жовтня президент США Дж. Байден звернувся до нації, коментуючи події в Ізраїлі та Україні;
• 24 жовтня вийшла стаття радника президента США з національної безпеки Дж. Саллівана «Джерела американської могутності. Зовнішня політика для світу, що змінився».

«Те, що ми переживаємо зараз — це більше, ніж випробування на міцність світопорядку, який сформувався після холодної війни. Це його кінець», — сказав Е. Блінкен.

Держсекретар США досить делікатно виділив період, що охоплює останні 30 років. Насправді, зруйновано світопорядок, побудований за результатами Другої світової війни, який сяк-так протримався 80 років.

І в даному контексті, як і 80 років тому, Сполучені Штати поклали на себе лідерство у переформатуванні світопорядку та інституцій, які його уособлюватимуть.

При цьому особлива роль та функціонал будуть покладені на партнерів та союзників.

Глава зовнішньополітичного відомства США додав, що: «Сполучені Штати лідирують у цей вирішальний період з позиції сили… тому що ми стикаємося з проблемами, з якими жодна країна не може впоратися сама…»

З іншого боку, як написав у своїй статті Дж. Салліван: «…Вони (альянси) передбачають, що Вашингтону ніколи не доведеться діяти поодинці».

Президент США Дж. Байден сказав: «Американське лідерство — це те, що поєднує світ. Американські альянси — це те, що забезпечує нам, Америці, безпеку. Американські цінності — це те, що робить нас партнером, із яким хочуть працювати інші країни».

Зокрема, лідерство Америки проявляється і в тому, що Сполучені Штати стали на чолі процесу створення нової мережевої (багатоконтурної та багаторівневої) системи глобальної безпеки.

Е. Блінкен цю багатоконтурність назвав «дипломатичною змінною геометрією» (diplomatic variable geometry) і пояснив, як це влаштовано: «Ми починаємо із проблеми, яку нам потрібно вирішити, і працюємо далі, збираючи групу партнерів. Це правильний розмір та правильна форма для вирішення цієї проблеми. Ми маємо намір визначити комбінацію, яка справді відповідає поставленій меті… Що більше коаліцій ми створюємо, то більше ми можемо знайти нових синергій між ними, зокрема способами, які ми, можливо, не повністю очікували».

***

Автори цієї статті в Маніфесті глобальної трансформації вказали, що нова мережева система міжнародної безпеки матиме кілька контурів (але не вичерпуватиметься ними):

• НАТО;
• Європейський Союз;
• G7;
• G20;
• «Коаліція Рамштайн»;
• регіональні союзи;
• двосторонні договори;
• узгоджена ситуативна реакція кількох країн на конкретну подію.

Багатоконтурність нової системи глобальної безпеки дає ширину та глибину вибору інструментів для вирішення конкретних завдань.

При цьому на якомусь етапі ці контури інституалізуються у більш стійкі формати, але навряд чи зіллються в одну організацію на кшталт ООН.

Як написав Дж. Салліван про інституції, створені після 1945 року: «…Ці союзи були створені для іншої епохи».

Не дивно, що нова безпекова система будується у відповідь на російську агресію, яка остаточно знищила існуючу систему світової безпеки.

Український головнокомандувач В. Залужний у статті для The Economist написав: «Вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року спровокувало глобальну безпекову кризу… Нездатність багатосторонніх органів, таких як ООН та ОБСЄ, підтримувати порядок означає, що Україна може відновити свою територіальну цілісність лише за допомогою військової сили».

Будуватиметься нова система не замість старої, а «поверх» неї.

Старі міжнародні інституції ще якийсь час продовжуватимуть бурхливу діяльність, доки остаточно не зачахнуть.

***

Інституалізація нових форматів.

У липні 2023 року країни «Групи семи» на Вільнюському саміті НАТО погодили рамковий документ щодо гарантій безпеки для України.

На сьогоднішній день вже 30 країн приєдналися до декларації G7 про довгострокові гарантії безпеки для України. Крім того, Україна розпочала переговори про гарантії безпеки зі Сполученими Штатами Америки, Великобританією, Канадою, Францією та Японією.

8 листопада 2023 року державний секретар США Е. Блінкен під час міністерської зустрічі країн G7 в Токіо заявив: «Щоби поставити Україну на міцний фундамент у наступному році, ми маємо допомогти Україні зробити чотири речі одночасно:

• необхідно забезпечити Україну можливостями продовжити її боротьбу й відвоювати свою територію;
• допомогти створити їй збройні сили світового рівня;
• дати старт економічному відновленню та зростанню;
• прискорити процес реформ, щоби пришвидшити шлях України до ЄС та залучити інвестиції».

У рамках формату «Рамштайн» країни-учасниці домовилися започаткувати ініціативу створення Capabilities Coalition («Коаліції здібностей»). Головна мета — підготовка Сил оборони України майбутнього.

Для цього Міністерство оборони України визначило п’ять кластерів, які потребують першочергової уваги:

• протиповітряна оборона;
• артилерія;
• авіація;
• ВМС;
• бронетехніка.

Також у рамках «Рамштайну» Україна, Естонія та Люксембург започаткували ІТ-коаліцію. Країни-партнери надаватимуть підтримку Силам оборони України у сфері ІТ, зв’язку та кібербезпеки.

28–29 жовтня 2023 року на Мальті проходила третя зустріч щодо української «Формули миру», яка зосереджувалась на питаннях ядерної, продовольчої та енергетичної безпеки, а також звільненні полонених та депортованих та відновленні територіальної цілісності України.

Це продовження конференцій у Копенгагені (брало участь 15 країн) та Джідді (43 країни). На Мальті кількість учасників становила 66, і стало відомо, що у зустрічі вперше брала участь Вірменія.

Незважаючи на те, що у цій зустрічі не брали участі Китай та Єгипет, загалом — це дуже ефективний майданчик для залучення країн «Глобального Півдня» до української «Формули миру».

В рамках інституалізації нових форматів вже створено:

– Європейський фонд миру;

22 березня 2021 року Європейська Рада створила Європейський фонд миру (EPF) із бюджетом близько 5 млрд євро на період 2021–2027 років. Заявлена мета EPF — підвищити здатність ЄС запобігати конфліктам, підтримувати мир та зміцнювати міжнародну стабільність та безпеку.

– Альянс оборонних індустрій;

Створено за підсумками першого Міжнародного Форуму Оборонних Індустрій (DFNC1), який 29 вересня об’єднав у Києві 252 компанії з більш ніж 30 країн, які виробляють повний спектр озброєння, військової техніки та оборонних систем. На даний момент до Альянсу приєдналися 38 компаній із 19 країн.

Єдина держава, яка братиме участь у всіх контурах — Сполучені Штати Америки.

За словами Дж. Саллівана, «Альянси та партнерство Сполучених Штатів з іншими демократичними країнами були їхньою спільною і найбільшою міжнародною перевагою».

Е. Блінкен сказав: «В основі нашої стратегії лежить повторне залучення, пожвавлення та переосмислення нашого найбільшого стратегічного активу — американських альянсів та партнерств».

У новій системі безпеки проглядається кілька ідей:

1. Відбивати агресію повинна, насамперед, сама держава — жертва агресії.

Завдання партнерів і гарантів: забезпечити країну, що захищається, всім необхідним для відсічі агресії, а також завдати агресору за допомогою колективних зусиль максимальних економічних і політичних збитків.

Тобто зробити розв’язану агресію свідомо програшною.

2. У особливих випадках, передбачених багатосторонніми та двосторонніми договорами, взяти безпосередню участь у відсічі агресії.

3. Країнам, які перебувають у зоні підвищеного ризику стати жертвою агресії, допомогти превентивно створити військові можливості, які роблять потенційну агресію безглуздою.

***

Економічний аспект глобальних змін.

Крім кризи ефективності міжнародних безпекових інституцій серйозну кризу відчуває система світової торгівлі.

Світова організація торгівлі (СОТ) почала стагнувати ще до повномасштабного російського вторгнення, і причиною тому стала низка факторів:

• Зниження міжнародних торгових бар’єрів почало грати на руку Китаю, внаслідок чого США все частіше вдаються до протекціоністських заходів;
• Вільна торгівля не враховує фактор цінностей, зокрема дотримання, як їх назвав Е. Блінкен, «універсальних прав людини». Глобальний розворот від примату економіки до примату раціонального управління скасовує класичний підхід А. Сміта і К. Маркса. що домінував раніше;
• СОТ не може запобігти збільшенню кількості регіональних торгових угод. Прагнення привести весь світ до укладання глобальних торгових угод, які охоплюватимуть усі країни, виявилося нездійсненною метою.

Виходячи з цих факторів можна припустити, що архітектура міжнародної торгівлі також буде багатоконтурною та різнорівневою.

Глава дипломатії ЄС Ж. Боррель заявив The Guardian, що «Через 20 років, за нинішньої тенденції, у світі буде три великі держави — Китай, Індія та США. Кожна з них буде економікою обсягом 50 трлн доларів, ЄС — приблизно 30 трлн доларів».

Ці економіки становитимуть верхній рівень міжнародної торгівлі — макрорегіональні кластери:

• Умовно Західний — найбільш високотехнологічний, куди увійдуть США, Канада, Великобританія, Австралія, Нова Зеландія, Євросоюз, деякі європейські країни, які не входять до ЄС, а також Японія та Південна Корея.

Як зазначили автори у Маніфесті глобальної трансформації, визначати міжнародні економічні відносини починають такі категорії, як «недружні держави», «тоталітарні деспотичні режими», «проксі-країни» тощо.

Якщо у випадку з глобальною безпекою за критерій взято фактор цінностей, то стосовно торгівлі цей критерій буде доповнений технологічністю та екологічністю устрою.

Таким чином «умовно Західний» макрокластер отримає інструменти для протекціонізму внутрішнього контуру, обкладаючи митами товари з макрокластерів, де товари виробляються з використанням «брудної енергії», або не дотримуються прав людини, або це взагалі недружня країна.

«Наступна ера конкуренції буде несхожа ні на що, що відбувалося раніше… Ми не вибачатимемося за відмову від несправедливої торгової практики, яка шкодить американським працівникам», — написав у своїй статті Дж. Салліван.

Реіндустріалізація США та ЄС не означає повернення умовного «важмашу», або масового виробництва ширпотребу, а навпаки — будівництво максимально високотехнологічних підприємств із мінімальною кількістю шкідливих викидів.

У свою чергу, виробничі потужності нинішнього технологічного устрою виводитимуться за межі кластера. Це якраз та можливість, за яку може вхопитися Україна.

• Китайський — претендент, який намагається наздогнати «Західний» кластер, чому останній намагатиметься всіляко перешкодити.
• Індійський — з найбільшою вірогідністю реанімує та очолить у політичному плані «рух неприєднання» до вищезгаданих кластерів, однак намагатиметься заробляти на торгівлі з обома та на протиріччях між ними. В силу об’єктивних причин тяжітиме до тіснішої взаємодії із «Західним» кластером.

Середній рівень — регіональні торговельні та економічні союзи: USMCA (США, Канада, Мексика), Європейський Союз та ін.

Нижній рівень — двосторонні економічні угоди.

***

Російська агресія проти України — тригер радикальних змін.

Як написав Дж. Салліван у своїй статті: «…Сполучені Штати не були зобов’язані за договором захищати Україну, але якщо російська агресія залишиться без відповіді, то буде знищено суверенну державу, а автократам у всьому світі буде надіслано послання про те, що сила створює право».

Слід особливо зазначити, що у разі «непоразки» Росії у війні проти України неминуче формалізується «деспотично-терористичний кластер», до якого вже тяжіють усі диктаторські та терористичні режими і організації. І центром цього «кластера вигнанців» буде Росія, на що відверто націлена її нинішня поведінка на світовій арені, включаючи економічні та дипломатичні зусилля.

Знову ж таки, через об’єктивні тенденції «деспотично-терористичний» кластер виступатиме як проксі-сила «китайського» кластеру, і використовуватиметься останнім як засіб боротьби з конкурентами на світовій арені.

Зволікання з наданням військової допомоги Україні дає деспотичним та терористичним режимам необхідну фору. Об’єднані загальними цілями, завданнями, методами їх вирішення, сповідуваними «цінностями», вони діють як єдина структура (поки що чітко не формалізована, але це є питанням часу).

Автори цієї статті підготували Петицію до Конгресу США з проханням до світової громадськості підтримати терміновий бюджетний запит президента Дж. Байдена щодо фінансування потреб національної безпеки Америки для підтримки її найважливіших партнерів, включаючи Ізраїль та Україну.

Нерозуміння того, що російська агресія — це не локальний конфлікт, а подія, що визначає напрям світової історії, неминуче призведе до розгрому демократії в усьому світі та до незворотної втрати лідерства США та Заходу (у найширшому розумінні) як сили, яка спрямовує розвиток людської цивілізації.

Як висловився Дж. Байден, «дрібна, партійна і зла політика» навколо питання допомоги Україні може підірвати американське лідерство перед екзистенційною небезпекою.

Про авторів:
	Володимир Шевченко, експомічник секретаря РНБО України, доктор філософських наук
	Андрій Саварець, керівник Центру розвитку цифрової економіки