Маніфест глобальної трансформації

Володимир Шевченко
Андрій Саварець

Ексклюзив «Борисфен Інтел»
 

«І ми дійсно знаємо, що перемога України змінить світ, і це будуть зміни, яких світ давно потребує… Це буде перемога над самою ідеєю війни».
Володимир Зеленський, Президент України

«Для нас важливо, щоб Україна перемогла у цій війні. Це має найважливіше значення і для майбутнього України, і для майбутнього і безпеки Європи і навіть усього світу. Історія зараз твориться в Україні».
Шарль Мішель, Голова Європейської ради

«Ви не уявляєте наслідків перемоги України! Наскільки світ зміниться. Україна прискорить наближення нового витка зростання західної цивілізації щонайменше на 50 років».
Борис Пінкус, американський політик та керівник Республіканської партії у 45-му окрузі штату Нью-Йорк, США

 

 Російсько-українська війна: реакція світу на агресію — потрясіння і невизначеність

Злочинна і гранично жорстока агресія з боку Росії та героїчний опір українців викликали потрясіння у всьому світі, буквально у всіх сферах людського життя, небувале з часів Другої світової війни.

У відповідь на це потрясіння прийшла у рух військова, політична, економічна та ідеологічна структура взаємин між державами. Навряд чи є у світі серйозний політик чи експерт, який вважає, що світ може повернутися до колишньої моделі у цих сферах.

Проблемою фундаментального характеру є той факт, що зміни, що вже відбулися на даний момент, істотно випереджають їх осмислення. Не кажучи про перспективи справді революційних змін у найближчому майбутньому.

На сьогоднішній день у світовому політичному просторі активно формується бачення нашого спільного майбутнього — процесу світової трансформації, поки що без узгодженого та публічно озвученого чіткого плану.

Політики всіх континентів рухаються буквально «на помацки», керуючись інтуїцією, внутрішнім переконанням, моральними орієнтирами та ситуативною аналітикою. Усі розуміють, що «як раніше» вже ніколи не буде, а «як буде?» — досі приховано в тумані.

За таку невизначеність десятки країн світу платять політичною, економічною та психологічною нестабільністю, ризиком негативних наслідків у майбутньому внаслідок невірної оцінки глобальних трансформацій, а український народ — життям та здоров’ям десятків тисяч своїх військових та стражданнями десятків мільйонів цивільних осіб.

Тим не менш, контури майбутнього світу, що радикально відрізняється від старого, вже проглядаються.

«…У чому полягає наша генеральна стратегічна концепція, яку нам з вами потрібно прийняти сьогодні? Не в чому іншому, як у забезпеченні безпеки та добробуту, свободи та процвітання усіх чоловіків та усіх жінок у всіх оселях та в усіх сім’ях на усій землі».

Ці слова з відомої фултонської промови Уїнстона Черчіля у Вестмінстерському коледжі в березні 1946 року в цілому відображають сьогоднішню ситуацію у світі та напрямки, за якими необхідно рухатися, створюючи «генеральну стратегічну концепцію» нашого майбутнього.

Погляд на війну з різних сторін

З боку агресора

Згідно з тезами, офіційно озвученими лідерами Росії, Україна є штучним утворенням, створеним та існуючим виключно завдяки інтригам Заходу, який протягом століть прагне Росію зруйнувати та поневолити через заздрості до її величі та ресурсів.

Російська пропаганда стверджує, що Україна населена «неповноцінними людьми», яких можна і потрібно масово вбивати, катувати і грабувати, незважаючи на стать та вік, виганяти з їхньої землі, руйнувати їхні будинки, примусово асимілювати. Їх території проживання дозволено анексувати з метою експлуатації ресурсів та населення.

Ці ж «ідеї» містяться у представленому нещодавно офіційному шкільному підручнику з історії Росії для 11-го класу.

Лідер режиму президент Російської Федерації В. Путін перебуває у міжнародному розшуку за мандатом (поки що одним) Міжнародного кримінального суду за звинуваченням у військових злочинах, пов’язаних із незаконною масовою депортацією українських дітей.

Високопоставлені представники чинної влади РФ постійно та публічно закликають до розв’язання ядерної війни проти України та держав-членів НАТО, відверто заявляють про свої територіальні претензії щодо суміжних держав.

Російська армія за наказом свого Верховного головнокомандувача президента РФ В. Путіна:

• цілеспрямовано вчиняє численні злочини проти довкілля (екоцид): руйнуються греблі, палають десятки тисяч тонн пального, вибухають десятки тисяч тонн боєприпасів, мінуються мільйони гектарів одних із найродючих земель у світі;
• прицільно вражає бомбами і ракетами храми та об’єкти культурної спадщини (у тому числі ті, що знаходяться під захистом ЮНЕСКО);
• демонстративно знищує в портах України сотні тисяч тонн продовольства, призначеного для запобігання голоду десятків мільйонів людей у країнах, що розвиваються.

У своїй внутрішній політиці РФ, буквально «в турборежимі», переходить від «суверенної демократії» [1] (самоназва жорсткого авторитарного режиму в РФ) до неприкритої «суверенної диктатури» — з мілітаризацією всіх аспектів суспільного життя та тотальним контролем спецслужб за поведінкою і навіть думками населення країни.

У випадку досягнення агресором проголошених ним цілей, на всій території України відбуватиметься те, що ми спостерігаємо на окупованих територіях.

З боку України

Йде всенародний героїчний опір агресору, попри знищення вщент сотень міст і сіл, десятки тисяч людських жертв та мільйони біженців.

При цьому українське суспільство, часто навіть на шкоду воєнній ефективності, залишається на позиціях прихильності до демократії та загальнолюдських гуманістичних цінностей.

Йде кривава безкомпромісна війна з агресором за власне виживання і за можливість подальшого розвитку в рамках співдружності демократичних країн (що зафіксовано в українській Конституції).

Як бачить Росію у цій війні демократичний світ

Насамперед світ бачить агресію ядерної держави проти суверенної без’ядерної європейської держави — члена ООН та одного з її засновників.

При цьому агресія:

• широкомасштабна — поступається лише військовим діям у період Другої світової війни;
• нічим не виправдана — ведеться з алогічними заявленими цілями, які постійно змінюються;
• здійснюється з використанням всіх наявних у агресора засобів ведення війни.

Агресія супроводжується:

• юридично оформленою незаконною анексією захоплених територій;
• щоденним і демонстративним зневажанням усіх норм загальнолюдської моралі та всіх норм міжнародного права;
• цілеспрямованими і системними діями, які міжнародне право кваліфікує як масові військові злочини, державний тероризм і злочини проти людяності.

Війна з точки зору тих, хто «спостерігає за процесом»

Нині членами Організації Об’єднаних Націй є 193 держави.

Росія — агресор. Чотири країни так званої деспотичної осі (Білорусь, Іран, КНДР, Сирія) — відверті союзники Росії.

До цієї «осі», на базі спільних цінностей, фактично приєдналися ще п’ять диктаторських режимів країн Центральної Африки, тісно пов’язаних з режимом Путіна. Вони виступили із спільною агресивною реакцією на підтримку військової хунти, яка скинула законного президента Нігера, який проводив прозахідну політику, а також підтримали агресію Росії в Україні.

54 держави, що об’єдналися у «Коаліцію Рамштайн» активно протистоять агресії. Решта країн зацікавлено спостерігають, як держави демократії здають тест на свою дієздатність, щоб зробити для себе відповідні практичні висновки.

Головні уроки російсько-української війни для людства

Перший урок — стрімко йде у минуле розуміння світових процесів, засноване на приматі економіки над свідомим вольовим управлінням розвитком людських спільнот.

Духовні цінності: демократія та природні права людини, гармонія свободи особистості та колективного блага, свобода творчості та самовираження — не похідні від економіки, а фундаментальні системоутворюючі чинники світової трансформації, роль яких зростає буквально з кожним днем.

І тим більше ці цінності — не абстрактні поняття, не риторичний прийом, покликаний згідно з концепцією realpolitik прикрити реалізацію тих чи інших політичних, економічних, військових, кримінальних та інших цілей, що розглядаються як реальні.

Не дарма поняття «агресор», «недружні держави», «тоталітарні деспотичні режими» стали не лише політичними, а й економічними категоріями, які буквально на наших очах починають визначати міжнародні економічні відносини вирішальною мірою.

Саме цей системоутворюючий фактор вже створює Новий світ, творить нові союзи та проводить нові лінії розмежування зі світом, де ці цінності не поділяють.

Другий найважливіший урок — глибока криза дієздатності міжнародних інституцій, що виникли після Другої світової війни: ООН загалом та її структури (Рада Безпеки, ЮНЕСКО та ін.), Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Світова організація торгівлі.

Вони створювалися з метою запобігати війнам, ефективно їх зупиняти у разі виникнення, забезпечувати максимально справедливий сталий розвиток для усіх учасників світової спільноти.

Однак за 80 років з моменту закінчення Другої світової війни ця система набула ознак забюрократизованих міжнародних інституцій, які продемонстрували свою недієздатність і навряд чи підлягають реформуванню.

Досить сказати, що країна, визнана міжнародною спільнотою агресором, чий лідер оголошений у міжнародний розшук за військові злочини, яка вчинила всі можливі військові злочини і продовжує це робити, має право вето в Раді Безпеки ООН і навіть там головує.

У відповідь на цілеспрямовану руйнацію Росією десятків пам’яток культурної спадщини ООН в Україні ЮНЕСКО зафіксувала злочини та висловила своє «глибоке занепокоєння».

Генеральний секретар ООН А. Гутерріш на зустрічі країн «Групи семи» (G7) у травні 2023 року констатував: «Перед обличчям економічних потрясінь, спричинених пандемією та бойовими діями в Україні системі не вдалося виконати функцію глобальної мережі безпеки. Настав час реформувати Раду Безпеки ООН та інститути Бреттон-Вудської системи… відповідно до реалій сьогоднішнього світу».

Ігнорування цих висновків щодо концептуальної кризи та кризи дієздатності неминуче поставить долю людства у залежність від непередбачуваних рішень окремих лідерів, політичних груп чи окремих країн.

Найбільш перспективний шлях — поступова трансформація нинішніх міжнародних структур, насамперед — систем безпеки у більш дієздатні з урахуванням нової цивілізаційної реальності, ціннісних та організаційних перспектив.

Народження нової світової архітектури

Цей перспективний шлях вже починає набувати конкретних рис: замість глобальних колегіальних рішень (в ООН, Раді Безпеки та ін.) формується гнучкіша система, процедура якої дозволяє досягати необхідних цілей меншою кількістю учасників з урахуванням міжнародно-правових норм.

Сьогодні ця система представлена «Коаліцією Рамштайн», створеною у квітні 2022 року, рішеннями за підсумками засідання Північноатлантичного альянсу в липні 2023 року у Вільнюсі (комюніке Вільнюського саміту), а також міжнародних консультацій радників глав держав у серпні 2023 року у Джидді (Саудівська Аравія) щодо реалізації «Філософії Української Формули миру» Президента України Володимира Зеленського.

У процесі вирішення цих завдань зароджується масштабний проект участі України у забезпеченні безпеки ще не створеного, але цілком реального світу найближчого майбутнього. Світу, де повністю буде виключено можливість агресора вести війну та де існуватимуть чіткі алгоритми забезпечення основних цінностей суспільства: прав та свобод особистості, міжнародного права, демократії, гуманізму, економічного та екологічно збалансованого розвитку.

Це досить чітко простежується на прикладі діяльності «Коаліції Рамштайн» [2]. Учасники Коаліції надають військову допомогу Україні у відбитті російського вторгнення. У роботі групи беруть участь понад 50 держав (усі країни блоку НАТО, більшість країн ЄС та союзники з Африки та Азії).

У рамках «формату Рамштайн» відбувається дедалі тісніша інтеграція: як військова, так і економічна, політична, ідеологічна. Відбувається збільшення числа учасників та розширення кола завдань, які вони вирішують через виклики, кинуті не лише Україні, а й усьому світовому порядку.

Філософію та політику «Коаліції Рамштайн» справедливо порівнюють із філософією та політикою неприйняття людиноненависницької ідеології фашизму таких учасників антигітлерівської коаліції, як США та Великобританія в період Другої світової війни.

Економічний контекст «Коаліції Рамштайн»

Ми живемо у світі, де економічна міць держав використовується не лише для розвитку. Економіка використовується як оборонна та наступальна зброя. Агресія Росії проти України та реакція демократичних країн — тому наочне підтвердження. Сила цієї зброї нині на боці Коаліції.

Економічний, технологічний та військовий потенціал Коаліції:

• економічний потенціал «коаліції Рамштайн» — 47,2 трильйона доларів США — 46 % світового ВВП;
• сумарний Зведений індекс національного потенціалу Коаліції — 0,385 (за загального показника всіх країн 1,008);
• у Глобальному інноваційному індексі 2022 року у першій двадцятці — 15 країн Коаліції;
• у рейтингу країн світу за рівнем науково-дослідної активності з першої двадцятки — 13 країн Коаліції;
• за кількістю статей, опублікованих у наукових фахових виданнях, включених до системи індексу наукового цитування на країни Коаліції припадає 55 %;
• 16 держав Коаліції перебувають у першій двадцятці Рейтингу країн світу щодо Індексу людського капіталу, опублікованого Світовим банком у 2020 році;
• у Рейтингу країн світу з Індексу людського розвитку за 2021–22 рр. у першій двадцятці перебуває 15 країн Коаліції;
• країни НАТО (учасники Коаліції) ухвалили узгоджене рішення збільшити свої військові витрати до мінімум двох відсотків свого ВВП. Багато країн Коаліції поза НАТО також збільшили свої витрати на оборону. Це не лише радикально підвищить колективну військову міць Коаліції, а й створить основу для її технологічного лідерства.

У рамках «формату Рамштайн» може бути реалізовано політичне, економічне, військове, гуманітарне та фінансове домінування у світі на основі базових гуманістичних цінностей.

Це відкриває широкий простір для безконфліктної взаємодії країн на різних континентах, які мають різні історичні традиції, релігію та рівень економічного розвитку.

До ідеології майбутнього союзу (чи коаліції союзів) можна вкласти кращі напрацювання, створені в рамках ООН, проте підкріплені дієвими механізмами забезпечення їхньої практичної реалізації.

Крім створення дійсно дієздатної системи міжнародної безпеки у військовому сенсі в рамках «Коаліції Рамштайн» можна реалізувати амбітні проекти:

• створення локальних союзів, що ґрунтуються на загальних гуманістичних цінностях;
• реалізація екологічних проектів локального та загальнопланетарного рівня;
• можливість переходу до нової валютно-фінансової системи, що базується на нових технологічних засадах та рішеннях.

Підстави для оптимізму

Зараз у світі спостерігаються виразні тенденції у різних сферах, що вселяють обережний оптимізм: у військовій, економічній, політичній та ідеологічній.

Економіка «Коаліції Рамштайн» як фундамент змін

Від економічного успіху країн Коаліції вирішальною мірою залежить перезавантаження світової економіки та політики, успіх переходу від п’ятого технологічного укладу до шостого.

Можна констатувати, що країни-лідери «Коаліції Рамштайн» успішно витримали економічні потрясіння, пов’язані з переходом до домінування в економіці політичних рішень, що ґрунтуються на цінностях над суто економічними прагматичними рішеннями.

У зв’язку з санкціями проти агресора, його посібників і союзників, зруйнувалися логістичні та технологічні ланцюжки, що напрацьовувалися роками.

Проте шляхом скоординованих дій вдалося подолати «логістичний шок» та створити нові логістичні та технологічні зв’язки.

Подібна трансформація покликана гарантувати країнам Коаліції захист від ризиків застосування проти них економічної зброї країн «деспотичної осі» та країн, які вирішать приєднатися до цієї осі в майбутньому.

США та Євросоюз

Економіка США знаходиться в оптимальному стані та має гарні перспективи.

Інфляція у США сповільнилася до найнижчого рівня більш ніж за два роки, рівень безробіття у США впав до 3,5 % у липні 2023 року.

Активно відроджується промисловість: відкривають нові заводи та повертають виробництва з-за кордону (у США сьогодні будується 6 нових заводів на день, у тому числі й у сфері технологій випереджаючого характеру).

Європа, незважаючи на численні виклики, знайшла ефективну економічну модель і зазнає історичної трансформації.

Насамперед подолано залежність від російських енергоносіїв.

Так само, як і США, у країнах-лідерах ЄС стартував процес високотехнологічної реіндустріалізації.

Зокрема, Європа обґрунтовано розраховує найближчими роками стати лідером у світових перегонах з виробництва напівпровідників (збільшивши свою частку на світовому ринку з 10 % наразі до, як мінімум, 20 % до 2030 року).

Нова політика багатоконтурної міжнародної безпеки

Найважливішим напрямом справді революційної трансформації світу є вироблення та втілення в життя гарантій безпеки для України, які є тригером створення багаторівневої мережевої системи безпеки глобального масштабу.

Нова система, з великою ймовірністю, замінить неефективну існуючу.

Контури такої системи проступають у процесі рішень у сфері безпеки, які суб’єкти процесу ухвалюють у зв’язку з агресією Росії проти України.

Рішення приймаються у межах:

• окремих країн;
• регіональних союзів;
• НАТО;
• Європейського Союзу;
• «Групи семи»;
• «Групи двадцяти»;
• «Коаліції Рамштайн»;
• узгодженої ситуативної реакції кількох країн на конкретну подію.

Рішення країн НАТО та країн «Групи семи»

На полях саміту НАТО у Вільнюсі у липні 2023 року лідери країн «Групи семи»:

• підтвердили свою прихильність до незалежної, демократичної та суверенної України в її міжнародно визнаних кордонах, здатної захистити себе та стримати можливу агресію в майбутньому;
• схвалили відповідну Декларацію, в якій зокрема сказано, що країни G7 працюватимуть над забезпеченням стійких сил, здатних захищати Україну прямо зараз і стримувати російську агресію в довгостроковій перспективі.

До цього блоку підтримки входять:

• допомога у сфері безпеки та постачання сучасного військового обладнання на суші, у повітрі та на морі, а також сприяння підвищенню рівня оперативної сумісності з партнерами по НАТО;
• підтримка розвитку оборонно-промислової бази України;
• тренування та навчання українських Збройних сил;
• обмін розвідданими;
• підтримка ініціатив з кіберзахисту, безпеки та стійкості, у тому числі для протидії гібридним загрозам.

Прописано також гарантії економічної підтримки (у тому числі для реконструкції та відновлення) та для реалізації реформ в Україні в рамках просування до стандартів НАТО.

Декларація гарантує, що у разі майбутнього нападу Росії країни G7 швидко нададуть Україні додаткову допомогу у сфері безпеки, військову техніку та економічну підтримку.

У документі визнається необхідність створення міжнародного механізму відшкодування збитків, завданих російською агресією. Гаранти зобов’язуються заморожувати активи Росії доти, доки вона не відшкодує цю шкоду.

Ці гарантії діятимуть до набуття Україною членства в НАТО, що на даний момент (до створення всеосяжної нової системи) є найнадійнішою гарантією безпеки.

Президент США Джо Байден на зустрічі «Групи семи» заявив: «Ми допоможемо Україні збудувати сильну оборону на землі, на морі та в небі. Це буде стабільною силою для стримування будь-яких загроз».

Декларація також означає початок переговорів з Україною щодо формалізації гарантій через двосторонні зобов’язання.

До Декларації G7 може підключитись будь-яка країна, яка на двосторонньому рівні офіційно погодиться надати ті чи інші гарантії Україні на основі конкретних довгострокових зобов’язань.

До гарантій безпеки для України до G7 на сьогодні вже приєдналися 18 європейських країн: Бельгія, Болгарія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Латвія, Литва, Норвегія, Нідерланди, Португалія, Румунія, Північна Македонія, Фінляндія, Чехія, Швеція та Естонія. І цей процес продовжується.

Розпочалася робота над двосторонніми угодами з кожним із партнерів. Першими такими державами стали США та Великобританія.

Більш предметно ці питання розглядаються у 90 пунктах Комюніке Вільнюського саміту.

Рішення щодо створення широких безпекових структур, у тому числі за участю країн, що не входять до Коаліції, НАТО і G7

Перша велика зустріч із забезпечення безпеки України у такому форматі відбулася 24 червня 2023 року у Копенгагені (Данія). Радники з питань національної безпеки України, країн G7 та «Глобального Півдня» обговорили реалізацію пунктів мирного плану В. Зеленського.

Були присутні представники 15 країн [3] та представництво ЄС.

Саміт у Копенгагені — фактично був продовженням саміту Північних країн за участю України, що відбувся 3 травня 2023 року в Гельсінкі (Фінляндія), де було представлено 6 країн.

Друга велика зустріч, на якій були вже присутні представники 38 країн [4] (плюс представники від ЄС та ООН) пройшла 5–6 серпня 2023 року у Джидді (Саудівська Аравія).

Учасники зустрічі дійшли спільного висновку, що російсько-українська війна — не локальний конфлікт у Європі, а глобальний. Він негативно впливає на весь світ у всіх найважливіших сферах життя людства: від руйнування міжнародного порядку до питань енергетичної, військової, ядерної, екологічної та продовольчої безпеки.

Принципово важливо, що зустріч у Джідді була зустріччю політиків, що розділяють спільні цивілізаційні цінності. Предметом обговорення у Джідді стали 12 пунктів Філософії Української Формули миру, запропоновані Президентом України Володимиром Зеленським.

За відсутності навіть теоретичної можливості використовувати важелі будь-якого тиску один на одного, учасники були одностайні в тому, що будь-яка позиція щодо російсько-української війни та плани щодо її припинення мають виходити з поваги до територіальної цілісності України — тобто з фундаментального ціннісного критерію, а не з цинічної realpolitik, яку нав’язує світові Росія.

Саме тому на зустріч Росія не була запрошена.

Участь Пекіна в саміті у Джидді свідчить про прагнення КНР не протиставляти себе світові, а також бути активним учасником глобальних процесів на основі ціннісних орієнтирів.

Наступний глобальний саміт за формулою миру на основі цивілізованих цінностей може пройти на полях зустрічі країн «Групи двадцяти» (G20) в Індії восени цього року.

Самовизначення раніше нейтральних країн щодо російської агресії, незалежно від їхньої участі в оформлених структурах безпеки чи тих, що створюються

Багато країн, які формально залишаються нейтральними, починають скорочувати свої економічні відносини з Росією; зменшувати свою присутність або рівень представництва на міжнародних форумах, ініційованих Росією; вводити свої економічні санкції або приєднаються до міжнародних; забороняти на своїй території використання символіки агресії проти України; припиняти пропаганду на підтримку агресії тощо.

І це відбувається не лише через побоювання потрапити під вторинні санкції. Відповідальні лідери цих країн розуміють, що у світі, який формується на основі нових принципів, потрібно визначатися щодо потужного світового мейнстриму.

Узгоджені ситуативні рішення групи країн щодо конкретних подій

Як приклад, можна навести спільну декларацію, підписану 91 державою з вимогою припинити використовувати продовольство як зброю у ході конфліктів.

91 підписант — це більше, ніж країни НАТО, ЄС чи учасники «Рамштайну». Це означає, що країни «Глобального Півдня» поступово починають визначатися щодо агресії, і кількість тих, які нейтрально або навіть позитивно ставляться до режиму Путіна, стає дедалі меншою.

На даний момент ця вимога спрямована лише щодо Росії, але такі події необхідно розглядати як один із варіантів реагування для забезпечення міжнародної безпеки.

Висновки

Російсько-українська війна — битва за майбутнє людської цивілізації.

На наших очах на основі фундаментальних гуманістичних цінностей відбувається створення мережевої багатоконтурної та дієвої структури безпеки Нового світу, яка покликана у найближчій перспективі замістити неефективні забюрократизовані інституції світу Старого.

Це об’єктивна тенденція.

Це механізм колективного виживання людської цивілізації в умовах безпрецедентних спільних викликів. Якщо раніше таким механізмом для кожного суб’єкта світової спільноти була прагматично-цинічна концепція realpolitik, то зараз прагматичним механізмом виживання є рішуча відмова від неї.

Нова система, крім базової ціннісної, матиме правову, економічну та ефективну силову складову. Включати механізми координації морального, дипломатичного, правового, економічного та військового тиску на руйнівника системи безпеки за аналогією до тих, що існують у межах кожної країни щодо правопорушників.

Майбутня безпечна та гуманістично орієнтована загальнолюдська цивілізація можлива лише у разі переведення процесу її творення в усвідомлену та скоординовану публічну політику.

Країни та народи, які правильно зорієнтувалися в цій тенденції, можуть розраховувати на своє гідне місце у світовому розподілі праці.

Поки Україна веде героїчну війну проти агресора, а країни світу долають світоглядну кризу та кризу дієздатності світових інституцій, відбувається консолідація відверто деспотичних режимів. Формування союзу деспотій і дедалі тісніша їх координація між собою становить фундаментальну загрозу світу, що включає у собі всі типи загроз: військову, технологічну, екологічну і гуманітарну.

Наслідки нестворення нової архітектури світової системи міжнародної взаємодії будуть фатальними. Тому зараз критично важлива мудрість народів та відповідальність їхніх лідерів за правильне рішення.

Суперечки, що періодично виникають між політиками окремих країн Заходу та України, а також усередині еліт «Коаліції Рамштайн», країн Північноатлантичного альянсу та інших держав-учасників Вільнюського саміту, «хто кому більше винен», і «чи стомився Захід від допомоги Україні», позбавлені конструктивного сенсу.

За утвердження Нового світу безпосередня жертва російської агресії — Україна сплачує кров’ю та стражданнями своїх громадян, а демократичні країни — як учасники домінуючої сили Нового світу — роблять свій внесок зброєю, фінансами та єдністю, заснованою на розумінні світової перспективи.

Це система із двох нерозривно пов’язаних складових.

Україна бореться за своє фізичне виживання. Демократичні країни діють заради свого осмисленого, прогнозованого, безпечного та гуманістичного майбутнього.

Відповідь на запитання: «Хто кому більше винен?» проста: якщо російський агресор досягне успіху, Україна не матиме ні сьогодення, ні майбутнього, а людство не матиме демократичної та гуманістичної перспективи (а найімовірніше — взагалі перспективи виживання).

* * * * *

Цей Маніфест — реалізація нашого наміру попередити фатальну помилку у вигляді спроб деяких західних політиків зберегти путінський режим як «менше зло», про що ми говорили в нашому Зверненні до народів та лідерів демократичних держав 5 липня 2023 року.

Примітки:

[1] Суверенна (чи керована) демократія — лінгвістична формула авторитарної політичної філософії режиму Путіна.
«Цілі цієї доктрини — концентрація та утримання за будь-яку ціну політичної влади та власності. Наслідки вже очевидні — торжество популізму, процесуальне руйнування громадських і державних інститутів, відхід від принципів законності, демократії та ринкової економіки». (М. Касьянов, колишній голова уряду РФ. 29.08.2006 р).

[2] 26 квітня 2022 року на військовій базі Рамштайн (Німеччина) відбулася перша зустріч контактної групи з питань оборони України (Ukraine Defense Contact Group), також відома як «Коаліція Рамштайн» (або «формат Рамштайн»).

[3] Бразилія, Великобританія, Данія, Індія, Італія, Канада, Німеччина, ПАР, Саудівська Аравія, США, Туреччина, Україна, Франція, Японія.

[4] Список країн, чиї представники брали участь у всесвітньому саміті в Саудівській Аравії:
Північна Америка: Канада і США;
Близький Схід, Азія: Австралія, Бахрейн, Індія, Йорданія, Катар, Китай, Корея, Кувейт, Саудівська Аравія, Туреччина та Японія;
Європа: Болгарія, Великобританія, Німеччина, Данія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Нідерланди, Норвегія, Польща, Румунія, Словаччина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція та Естонія;
Африка: Єгипет, Союз Коморських Островів, ПАР;
Південна Америка: Аргентина, Бразилія, Чилі.

Про авторів:
	Володимир Шевченко, експомічник секретаря РНБО України, доктор філософських наук
	Андрій Саварець, керівник Центру розвитку цифрової економіки