Глобальний Захід вводить Путіна у стан стратегічної невизначеності

Путін нервує. І не даремно

«Дзеркало», Азербайджан

Нещодавнє відвідування російським президентом Північної Кореї та В’єтнаму широко обговорювалося і обговорюється, принаймні у самій Москві і її прибічниками. І якщо росіяни подають цей факт, як своє беззаперечне досягнення, то непросто відшукати за межами РФ того, хто з таким «досягненням» погоджуватиметься чи вважатиме його чимсь доречним у сучасному розвиткові світових подій. Звичайно, тут мається на увазі цілий стос публікацій різноманітних іноземних видань з висновками чи політичною реакцією на таку поїздку кремлівського очільника. Та з цього всього не може не викликати інтерес: а як реагують у тих країнах, які не мають безпосереднього відношення до якихось рішень Кремля, хоча і підтримують з ним непогані стосунки? На що там звертають увагу, коли справа стосується їх очманілого сусіда, який став зачинателем війни в Україні?

Для цього слід погортати електронні сторінки того ж азербайджанського сайту «Дзеркало», що не в останню чергу через свою назву завжди прагне зреагувати на щось цікаве, хоча і не завжди корисне для своєї читацької аудиторії. Хоча, як на це поглянути…

Ось під заголовком «Путін нервує. І не даремно» азербайджанський журналіст оприлюднює своє бачення такої події, яку називають «президентським візитом». На переконання автора, поїздки російського президента Володимира Путіна до Північної Кореї та В’єтнаму закінчилися «пропагандистським барабанним боєм та криками, що є у Росії союзники». А чи вважають так у Пхеньяні та Ханої — залишається не дуже зрозумілим, резюмує автор статті, на погляд якого «…все якось невизначено». І далі описує початок прийому у КНДР гостя з РФ, звертаючи увагу на театральність так зв. параду, який давно звичний для самих місцевих жителів і несподіваний навіть для прибулих гостей: «Якщо не звертати уваги на помпезну зустріч і все, що її супроводжувало, зігнані люди з прапорцями та пісні, які були особливо знущальними щодо того, як вільно дихає людина в КНДР, то нічого нового з Пхеньяну привезено не було. Боєприпаси і так постачалися, для цього не було чого їхати через сім часових поясів. Показати, що не знаходиться в дипломатичній ізоляції і є у Росії друзі у світі? Але такій дружбі всі ціну знають. Тим більше, без дозволу Китаю нічого з Північної Кореї в Росію не буде поставлено. Чому Пекін дав такий дозвіл можна лише припускати».

У В’єтнамі досягнень ще менше, якщо не брати до уваги прочитаних Путіну віршів російською мовою. Жодної зброї хоч радянської, хоч американської Ханой Москві поставляти не буде. І тому є досить вагомі причини. Навіть більше, будучи великим покупцем російської зброї, В’єтнам за два роки скоротив її імпорт на 91 %. Наразі виконуються старі контракти на постачання запасних частин, а нові не укладаються. Загалом про результат двох візитів можна судити з відповідей на запитання на прес-конференції у Ханої. В одному висловлюванні головний російський очільник видав свої страхи: «Вони (Захід — авт.) постійно підвищують градус, ускладнюють ситуацію. Мабуть, розраховують на те, що ми рано чи пізно злякаємося. Але в той же час вони говорять і про те, що хочуть досягти стратегічної поразки Росії на полі бою. Що це означає для Росії? Для Росії це припинення її державності. Це означає кінець тисячолітньої історії Російської держави. Я гадаю, що це для всіх зрозуміло. А тоді постає запитання: а навіщо нам боятися? Чи не краще йти тоді до кінця?»

Інакше кажучи, за войовничими заявами на кшталт «йти до кінця» проглядається ймовірність стратегічної поразки Росії… З усіх подібних заклинань випливає вже відверта нервозність та розуміння того очевидного факту, що час працює на супротивників Росії і жодні цілі, поставлені перед вторгненням в Україну, не будуть досягнені.

Автор також пише, що у нього «складається враження, що перебуванням у Пхеньяні та Ханої Путін досяг досить негативних результатів. Саме у стратегічному сенсі». Зрозуміло без особливих пояснень, що товариш Кім Чен Ин — союзник-партнер до першого повороту. Снаряди вкрай низької якості він, звісно, поставить, але натомість вимагатиме не лише продовольство та нафту, а й важливі військові технології.

Ось тут, пише автор, проблема. Після підписання між Росією та КНДР договору про стратегічне партнерство уряд Південної Кореї в екстреному порядку розпочав розгляд зняття заборони на постачання зброї Україні. Радник із національної безпеки Південної Кореї Чан Хо Джин в етері телеканалу KBS назвав умови, в рамках яких Україна отримуватиме озброєння від його країни. За його словами, передача озброєнь Україні безпосередньо буде залежати від аналогічних дій з боку Росії, яка планує передачу технологій та високоточного озброєння КНДР. Він також зазначив, що при перетині цієї червоної лінії Південна Корея без вагань здійснюватиме підтримку України та передаватиме весь можливий арсенал летальної зброї.

Ми ж зауважимо, пише автор, що зброї, причому найсучаснішої та високотехнологічної у Південної Кореї дуже багато. Практично обсяг постачання в Україну в цьому випадку як мінімум подвоїться.

Ось такий результат пісень та танців у Пхеньяні, кепкує автор матеріалу, звертаючи увагу, що візит до Ханою теж не все можна вважати дуже добрим. Не встиг Путін поїхати з цієї країни, як там приймають помічника державного секретаря США у справах Східної Азії та Тихого океану Деніеля Крітенбрінка. На прийомі на його честь міністр закордонних справ країни Буй Тхань Сон заявив, що В’єтнам завжди розглядає США як стратегічно важливого партнера. Автор нагадує, що «Крітенбрінк зустрівся із заступником міністра закордонних справ Ха Кім Нгоком, щоб обговорити питання в’єтнамсько-американського всеосяжного стратегічного партнерства та інші питання, що становлять взаємний інтерес… Чітко і зрозуміло і без читання віршів хоч російською, хоч англійською. Стратегічний партнер для В’єтнаму — це США, а Росія — історичні спогади про минулі дні».

Далі журналіст доповнює описане абзацами зі статті британської газети The Financial Times, де під заголовком «Сербія крізь пальці дивиться на те, що її боєприпаси потрапляють в Україну» ставиться під сумнів нейтралітет країни в російсько-українському конфлікті. Як пише газета, постачання йдуть через треті країни. Сума таких постачань становить 800 млн євро. Президент Вучич у своєму коментарі сказав, що ця цифра «загалом вірна»: «Так, ми експортуємо наші боєприпаси. Ми не можемо експортувати їх до України чи Росії. Але ми мали багато контрактів з американцями, іспанцями, чехами та іншими. Що вони зрештою з цим зроблять — це їхня справа».

Щодо політичних змін у рішеннях Сербії, то, на погляд автора, вони дуже характерні. Це може свідчити, що підтримка України посилюється і Белград не хоче залишатися десь на узбіччі: «Так що сербські братики все ж надають перевагу реальним євро ефемерній слов’янській єдності. Тим самим підтверджується, що відносити цю країну до союзників Росії, а відтак ставити знак рівності між Сербією та КНДР, неправильно».

Далі автор нагадує, що Данія розглядає можливість закрити для танкерів тіньового флоту, які транспортують російську нафту з порушенням price cap у 60 доларів за барель, протоки, що з’єднують Балтійське море з Північним. За законодавством ООН про морське судноплавство, якщо судно становить загрозу для екологічної ситуації в країні, у водах якої воно проходить, то держава має право його не пропускати. Майже всі танкери тіньового флоту старі і невідомо ким застраховані. Якщо станеться розлив нафти, Балтійське море залишатиметься смертоносним на десятиліття. Данія не хоче ухвалювати таке рішення самостійно, намагаючись заручитися підтримкою партнерів з ЄС та НАТО. Принаймні, Фінляндія та Великобританія готові долучитися.

У світлі прийняття Євросоюзом 14-го пакету санкцій варіант із закриттям проток не виглядає чимось надзвичайним. Якщо запроваджуються санкції стосовно тіньового флоту, коли йому забороняється доступ до європейських портів та припиняється надання послуг, то й протоки можна закривати. У цьому пакеті забороняється російським компаніям використовувати порти ЄС для перевалки СПГ з великих танкерів на дрібні судна для третіх країн. Це не відповідає повному ембарго, але все одно стане болючим ударом для Росії.

Річ у тому, що скраплений газ з найбільшого заводу «Ямал СПГ» на крайній півночі Росії перевозиться в порти Європи арктичними криголамами. У європейських портах він перевантажувався на менш тонажні судна, тому що перевозити по всьому маршруту криголамами комерційно невигідно, і таких суден у російських компаній дуже мало. Розраховувати на нові не випадає, бо будують їх у Південній Кореї, про що там вже згадувалося. Згідно з дослідженнями неурядових організацій, така перевалка принесла Росії близько 3,4 млрд євро доходів. Тепер на них не слід сподіватися. Це не смертельно, звичайно, але надто неприємно. На думку автора, «…Це як санкції проти Московської валютної біржі. Торгувати там будуть, але з дуже сильним головним болем».

Автор також нагадує про те, як американські сенатори республіканець Ліндсі Грем та демократ Річард Блюменталь внесли законопроєкт про визнання Росії державою-спонсором тероризму через підписання угоди про партнерство з Північною Кореєю та поглиблення військової співпраці. Щодо винесення документа на голосування, то сенатори зазначили, що це станеться «швидше, ніж пізніше». Блюменталь сказав, що у Конгресі є двопартійна підтримка відповідного законопроєкту. Відбувається співпраця і з адміністрацією президента США: «Я розмовляв з адміністрацією щодо цього документу. Вони, безумовно, погоджуються з нашими цілями. Ми попрацювали над деякими пунктами. Ми плануємо продовжувати працювати з ними. Але я думаю, що зараз нам час рухатися вперед».

З погляду економічних та фінансових заходів щодо країни-терориста Росії, то тут мало що зміниться, пише автор, нагадуючи, що ЄС розпочинає розробку наступного 15-го пакету санкцій, і вони ще болючіше вдарять по Москві. І звертається до факту, коли один з радників керівника Офісу президента України Михайло Подоляк пояснив, у чому полягає негативний ефект такого статусу для Росії: «Це репутаційно вкрай негативно позначатиметься на Російській Федерації, тому що така країна, яка є країною-терористом, не зможе бути спонсором, наприклад, культурних, спортивних, політичних заходів. А для Росії це є ключовим інструментом впливу на чужі еліти. Вони завжди були спонсорами якихось міжнародних федерацій. Цього не буде. Це буде маркером для інших держав, що з країною-терористом репутаційно взагалі не треба мати жодних стосунків. І це стосуватиметься не лише Європи».

На сам кінець, журналіст цікавиться: «Чому китайці погодилися на договір Путіна та Кіма? Чи не тому, що російський очільник поділився з ними територією та сферами впливу?» Москва погодилася, щоб китайські судна могли потрапляти безпосередньо до Японського моря по річці Туманган або Туманній, як її називають у Росії. Китайці намагалися повернути контроль за цим стратегічно важливим гирлом ще з 1860-х років, коли його захопила Росія. І вже 14 червня китайські кораблі берегової охорони пройшли гирлом річки. Доступ до неї даватиме КНР приблизно 600 млн доларів прибутку щорічно. Та й сам факт, що Китай повернув контроль над річкою через 150 років після втрати, покращує імідж Сі Цзіньпіня.

Наприкінці допису автор переконує, що у Путіна є всі підстави для нервування. Міжнародна обстановка, незважаючи на всі його зусилля та витрату величезних коштів, дедалі погіршується. І найголовніше: глобальний Захід в особі Південної Кореї вводить Путіна у стан стратегічної невизначеності заявою її президента Юн Сок Йоля: «Ми постачатимемо зброю Україні, а яку — не скажемо».

От і ворожіть у Кремлі, що все це означає.

Підготував Олег Махно