Політичні підсумки липня–серпня 2021 року та їх наслідки для України

Іван Січень

 

 

Літо 2021 року стало одним із найбільш багатих на різні політичні події світового рівня, які безпосередньо стосуються національних інтересів України. В липні ц. р. ми підбили деякі підсумки щодо таких подій першої половини літа поточного року. Цікаво продовжити таку практику стосовно політичних подій другої половини літа — початку вересня. Тим паче, що для України вони не менш значущі.

Головними з них стали зустріч президента України В. Зеленського з президентом США Дж. Байденом, якій передували візити федерального канцлера ФРН А. Меркель до Вашингтону, Москви та Києва. На їх фоні спостерігається чергове ускладнення ситуації у світі, що також безпосередньо стосується нашої держави. В цілому такі обставини матимуть для України певні позитивні і негативні наслідки, які потребують окремої уваги.

Літо 2021 року стало одним із найбільш багатих на різні політичні події світового рівня

Загалом, головні світові політичні події, які відбулись у серпні та у перші дні вересня ц. р. вже активно висвітлювались у ЗМІ. Разом з тим, як і в червні–липні ц. р., їх оцінки за своїм характером різні (в тому числі повністю протилежні), бо залежать від поглядів і цілей тих чи інших політиків, експертів та ЗМІ. З огляду на зазначене, хотілося б ще раз розглянути згадані події через призму інтересів України.

Насамперед слід уточнити та конкретизувати низку нових воєнно-політичних та економічних чинників, що з’явилися останнім часом, призвівши до змін у процесах розвитку обстановки в світі. Зокрема, такі чинники наступні:

  • певне погіршення міжнародного авторитету США після виведення американських військ з Афганістану, що дало змогу руху «Талібан» захопити владу на афганській території. Даний факт викликав занепокоєння у союзників та партнерів США щодо твердості позицій Вашингтону при виконанні своїх зобов’язань також перед ними;
  • активізація зусиль Москви з відновлення свого контролю над пострадянським простором. Як зазначалося у моїх попередніх статтях, програмним та керівним документом для таких дій Росії стала відома стаття В. Путіна «Про історичну єдність росіян та українців». Водночас в ході завершального етапу підготовки до спільного СКШН Росії та Білорусі «Захід-2021» в черговий раз посилилась російська військова активність на Північно-Західному (Балтійському) та Південно-Західному (Чорноморському і Українському) напрямках;
  • ускладнення ситуації на енергетичному ринку Європи внаслідок прорахунків країн ЄС, які зволікали із наповненням європейських газових сховищ через надлишок газу у минулому році. На цьому тлі Росія і її європейські партнери фактично завершили спорудження газогону «Північний потік-2»;
  • наближення у ФРН парламентських виборів, що можуть змінити розстановку політичних сил цій найбільш потужній країні Європейського Союзу. Своєю чергою, це може негативно вплинути на єдність позицій членів ЄС з основних питань його діяльності, в тому числі політики стосовно Росії та України.

 

Виходячи з сутності згаданих процесів та тенденцій, їх основними ініціаторами чи то «джерелами» стали США, Росія та Німеччина. Кожна з цих країн переслідує власні інтереси, або вони опинилися у тих, чи інших ситуаціях, включно з негативними для них наслідками.

Так, головна причина виведення американських військ з Афганістану — необхідність зосередження зусиль та ресурсів США для посилення можливостей у справі стримування Росії та Китаю на більш важливих напрямках, а саме — в Європі та Азійсько-Тихоокеанському регіоні відповідно. При цьому Вашингтон жодним чином не планує змінювати свою політику щодо своїх союзників та партнерів у згаданих чи інших регіонах.

Своєю чергою, Москва і надалі намагається відновити роль Росії в якості «великої світової держави» у спосіб встановлення контролю над пострадянським простором та підриву позицій Заходу. На сьогодні для цього Росія використовує готовність Дж. Байдена до діалогу з нею, про що йшлося під час його зустрічі з В. Путіним в червні ц. р. (Кремль це вважає ознакою «готовності Вашингтону іти на поступки»). Крім того, сприятливими чинниками для Росії є зростання світових цін на нафту і газ, а також практична добудова газогону «Північний потік-2».

Власні цілі переслідує Берлін, намагаючись створити умови для демократичної та контрольованої трансформації влади у ФРН, посилити стабільність забезпечення енергетичних потреб країни, а також не допустити послаблення трансатлантичних зв’язків та зростання загроз безпеці Європи зі Східного напрямку. Зазначені питання стають особливо актуальними під час залишення А. Меркель посади федерального канцлера Німеччини.

 

…Україна відіграє вагому роль у балансі сил в Європі…

Причому, як і раніше, практичну реалізацію згаданих планів США, Росія та Німеччина пов’язують з Україною, яка відіграє вагому роль у балансі сил в Європі. Тема ролі та місця України у системі геополітичних інтересів Заходу та Росії вже неодноразово порушувалася на сторінках нашого сайту. Тому лише зауважимо, що розглянуті вище особливості поточної ситуації в світі, а також підсумки візитів А. Меркель та американсько-українських перемовин на вищому рівні підтвердили правильність раніше зроблених висновків і дозволяють їх доповнити. У цьому зв’язку можна відзначити такі основні аспекти:

 

…Основні зусилля та ресурси США переорієнтовуються на стримування головних супротивників, насамперед, Росії та Китаю…

1. Сполучені Штати Америки продовжують дотримуватися політики збереження свого домінування у світі, надаючи їй більш практичного змісту. Так, з метою досягнення зазначеної мети основні зусилля та ресурси США переорієнтовуються з менш важливих напрямків на стримування головних супротивників, насамперед, Росії та Китаю.

Як зазначалося вище, саме через це керівництво США ухвалило рішення про виведення своїх військ з Афганістану. І навіть більше, таким чином Вашингтон створив для Москви додаткові проблеми внаслідок зростання загроз експансії ісламського екстремізму до Центральній Азії, а через неї — і до Росії.

 

2. В рамках практичної реалізації наведеної політики США надає важливого значення зміцненню стосунків та поглибленню взаємодії зі своїми союзниками і партнерами в Європі, що посилює їх можливості у протистоянні з Росією.

В першу чергу це стосується ФРН, як однієї з провідних країн НАТО і ЄС. Зокрема, під час зустрічі Дж. Байдена та А. Меркель в липні ц. р. підписано так звану Вашингтонську декларацію, що передбачає зміцнення союзницьких відносин двох країн на основі стратегічного партнерства. У декларації йдеться про наміри спільно протидіяти спробам окремих держав розподілити світ на сфери впливу, забезпечити безпеку та свободу Європи, захищати право всіх країн на вільний вибір свого майбутнього. При цьому «наріжним каменем» забезпечення європейської безпеки визначається НАТО.

Зустріч федерального канцлера Німеччини А. Меркель і президента США Дж. Байдена у Вашингтоні, 16 липня ц. р.

Крім того, США продовжують нарощувати свою військову присутність у Європі. У цьому зв’язку найбільш показовим є план щодо повернення до Європи американських ракет середньої дальності. Так, у листопаді ц. р. у ФРН заплановане розгортання підрозділу ЗС США, оснащеного гіперзвуковими ракетами LRHW (Long-Range Hypersonic Weapon) дальністю близько 3 тис. км.

 

3. Серед європейських країн, які не є членами НАТО і ЄС, наразі головним партнером США є Україна. Причиною цього є її прозахідний курс, стійка позиція у стримуванні агресії з боку Росії, а також наявність значної території та демографічного, економічного і військового потенціалів, що робить Україну «передовим форпостом» Заходу у стримуванні російської експансії.

З огляду на це, США послідовно підтримують Україну і вже фактично вивели двосторонні відносини на рівень стратегічного партнерства. По суті, такий характер стосунків сторін закріплено під час американсько-української зустрічі на вищому рівні у США та у Спільній заяві щодо стратегічного партнерства України та Сполучених Штатів Америки. Про це свідчить досягнення згоди щодо відновлення роботи Комісії стратегічного партнерства між США та Україною. Першим із практичних результатів її роботи має стати ухвалення нової Хартії щодо основних напрямів співробітництва сторін у вирішенні проблем 21-го століття.

Зустріч президента України В. Зеленського і президента США Дж. Байдена у Вашингтоні, 1 вересня ц. р.

Принципово важливе значення мали також підписані під час візиту президента України В. Зеленського до США: угода про стратегічні засади оборонного партнерства між США та Україною; міжурядова угода стосовно проектів у сфері досліджень, розробок, випробувань і оцінки у військово-технічній сфері; угода про стратегічний діалог в сфері енергетики та клімату; меморандум про взаєморозуміння між міністерством економіки України та Експортно-імпортним банком США; меморандум про будівництво п’яти енергоблоків АЕС в Україні; меморандум про взаєморозуміння в сфері безпеки космічних польотів та надання послуг і інформації щодо ситуації у космічному просторі; меморандум про співпрацю в сфері кібербезпеки.

Зміст цих документів добре відомий. Можна лише додати, що вони стали офіційним і документальним підтвердженням заяв Дж. Байдена та інших представників його адміністрації стосовно:

  • підтримки США незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, а також процесів її європейської і євроатлантичної інтеграції;
  • готовності Вашингтону і надалі надавати допомогу Україні у протидії агресії з боку Росії та зміцненні української економіки і оборонного потенціалу;
  • спроможності США стримати нові спроби енергетичного тиску Москви на Україну.

…США не зважаться на прямий військовий конфлікт з Росією в разі її нападу на Україну…

Разом з тим без вирішення залишилася низка інших важливих для України питань, зокрема, стосовно прямої участі США у врегулюванні конфлікту на Донбасі (в тому числі, в рамах «нормандської» групи), а також надання твердих гарантій щодо продовження транзиту російського газу через українську ГТС після початку роботи газогону «Північний потік-2». Крім того, досить очевидним залишається той факт, що США не зважаться на прямий військовий конфлікт з Росією в разі її нападу на Україну.

Це ще раз підтверджує певну «двоякість» позиції США стосовно України. Так, зважаючи на власні інтереси, США підтримують Україну, однак обмежують таку підтримку певними рамками.

 

…Європейські країни НАТО та ЄС підтримують Україну, однак, як і США, у певних обмежувальних рамках, щоб уникнути надмірного загострення відносин з Росією…

4. Україна зберігає важливе значення і для європейських країн НАТО та ЄС, які також вважають її стримуючим чинником Росії. Отож вони підтримують Україну, однак, як і США, у певних обмежувальних рамках, щоб уникнути надмірного загострення відносин з Росією.

Головним виразником європейських інтересів стосовно України фактично є Німеччина. Зокрема, на зустрічі А. Меркель з Дж. Байденом в липні ц. р. порушувалися питання координації американської та європейської (німецької) політики з підтримки України у її протистоянні з Росією. При цьому окрема увага надавалася визначенню можливостей гарантування подальшого транзиту російського газу через Україну після введення в дію газогону «Північний потік-2».

Проблему продовження транзиту російського газу через Україну А. Меркель порушувала і під час переговорів з В. Путіним у Москві. Крім того, вона намагалася узгодити з В. Путіним питання відновлення роботи «нормандської» групи, в тому числі на вищому рівні. Однак, ці переговори не дали жодних реальних результатів.

Візит федерального канцлера Німеччини А. Меркель до Москви, 20 серпня ц. р.

Тому під час візиту до Києва в серпні ц. р. А. Меркель лише констатувала наміри США і ФРН забезпечити відстоювання інтересів України у ситуації довкола газогону «Північний потік-2».

Федеральний канцлер Німеччини А. Меркель і президент України В. Зеленський у Києві, 22 серпня ц. р.

…Найближчим часом слід очікувати суттєвого посилення Росією тиску на Україну…

5. Виходячи з ситуації, що склалася у світі, найближчим часом слід очікувати суттєвого посилення Росією тиску на Україну, насамперед, щодо погодження Києва з російським сценарієм «врегулювання» конфлікту на Донбасі.

Основними формами такого тиску, як і раніше, будуть активізація збройних провокацій на лінії фронту, підвищення рівня російської військової активності поблизу кордону України (зокрема, під виглядом проведення навчань «Захід-2021»). Крім того, Росія може розпочати черговий раунд «газових війн» з Україною.

Водночас Москва посилюватиме тиск і на європейські країни НАТО і ЄС з тим, щоб вони змінили свою політику стосовно Росії та України. По суті, Москва вже робить це, шантажуючи ЄС темою постачання газу на європейський ринок. При цьому Росія вимагає від ФРН та Франції, як членів «нормандської» групи, вплинути на Україну аби вона погодилася з російськими умовами розв’язання донбаської проблеми.

Втім, поки що такі зусилля Росії марні. Позиції західних країн та міжнародних організацій щодо підтримки України та здійснення тиску на Росію за рахунок санкцій залишаються без змін. Більш того, в зв’язку зі згаданими діями Москви в енергетичній сфері, країни ЄС активізували кроки щодо заміни російського трубопровідного газу скрапленим газом зі США та інших країн.

 

Незважаючи на це, Україна повинна готуватися до найгіршого: від повного припинення Москвою транзиту газу через українську територію — до можливого повномасштабного військового вторгнення росіян на наші терени. Саме це і є головним висновком моєї статті.

 

Схожі публікації