Дослідження української етнополітики

За матеріалами «Дослідницького центру Східної Європи» (FSO)

 

 

 

Іноземні аналітичні і дослідницькі центри не так вже й часто приділяють увагу проблемам України, її міжнародним відносинам, причинам виникнення загроз для чинної української влади, підсумкам чергової виборчої кампанії тощо. Тим цікавіше, коли такі матеріали все ж з’являються на шпальтах закордонних ЗМІ. Мається на увазі аналітичний матеріал німецького незалежного «Дослідницького центру Східної Європи» (FSO), у якому йдеться про громадянське суспільство України, про стан самоідентифікації українського народу у контексті його сприйняття етнополітики. Автор такого дослідження — Аадне Аасланд, провідний вчений-дослідник Норвезького інституту міських та регіональних досліджень при Університеті Осло.

Довідково:

Незалежний аналітичний центр «Дослідницький центр Східної Європи» (Die Forschungsstelle Osteuropa, FSO) — недержавна організація, громадський фонд, що функціонує за підтримки федеральних земель Німеччини — Бремену, Гамбургу та Північного Рейну-Вестфалії. З 1986–1987 рр. почав фінансуватися федеральним міністерством освіти та культури Німеччини. Діяльність центру тісно пов’язана з Бременським університетом (Universität Bremen).

Множинні ідентичності та ставлення до української етнополітики: підсумки опитування населення

Загальна оцінка

Нещодавно проведене в Україні загальнонаціональне соціологічне опитування демонструє, як носії численних національних ідентичностей у теперішній час взаємодіють одні з одними, як люди різних етнічних груп та мешканці різних регіонів підтримують зв’язки зі своїми місцевими громадами, з українською державою загалом. Самі відносини між етнічними групами визначаються як хороші, на місцевому рівні вони навіть кращі аніж ті, що спостерігаються на рівні загальнонаціональному.

Підсумки проведеного опитування свідчить, що в українському середовищі по-різному сприймають державну політику, пов’язану з етнічними меншинами. Напруженість між соціально-економічними групами переважно виникає через місцеві розбіжності, а не внаслідок позиції представників різних етнічних груп і через їх мову спілкування.

В Україні існує етнічна, мовна, релігійна, регіональна та соціально-економічна розмаїтість, багатогранна ідентичність, інтереси представників яких часто перетинаються, нерідко політизуються. Прикладами слугують конфлікт на Донбасі, зміни у мовному законодавстві, ухвалення законів про декомунізацію та політика підтримки національної пам’яті. Як ці численні ідентичності взаємодіють між собою? Як громадяни України оцінюють етнокультурні відносини та здатність чинної влади зважати на її етнокультурне різноманіття? Частково відповідь на ці питання дає соціологічне опитування, проведене у грудні 2020 року українсько-норвезьким проектом «Імплементація регіонального різноманіття в Україні» (Accommodation of Regional Diversity in Ukraine, ARDU). Безпосередньо опитуванням займалася агенція з дослідження громадських думок «Оперативна соціологія» з м. Дніпро. Зокрема, було проведено 2103 телефонних інтерв’ю з громадянами України, які презентували усі її регіони.

Довідково:

Українсько-норвезький проект «Імплементація регіонального різноманіття в Україні» (Accommodation of Regional Diversity in Ukraine, ARDU) фінансується Норвезькою науковою радою (Norges forskningsråd). Детальну інформацію та публікації, отримані внаслідок реалізації проекту, можна знайти на веб-сайті проекту: https://uni.oslomet.no/ardu/.

Сильна і множинна ідентичність

Під час опитування 86 % респондентів ідентифікували себе як етнічні українці, 6 % — як етнічні росіяни, 4 % — як члени іншої етнічної групи, 3 % повідомили, що вони мають змішану етнічну ідентичність; до останнього 1 % відносилися ті, хто не визначився, або не відповів на запитання.

Графік 1: Етнічна самоідентифікація (у %).

Для категорій опитаних: українці-росіяни — інші — змішані етнічні групи — складно визначитися/немає відповіді.

Ставилися запитання, серед іншого стосовно того, наскільки ті, до кого звертаються, ідентифікують себе за різними ознаками — від представників власної етнічної групи до європейців (Графік 2).

Графік 2: Ідентифікація різних груп населення (у %).

Відповіді на запитання: «Почуваєте Ви себе як представник власного етносу? як представник свого селища/міста? як представник певного регіону? як громадянин України..?». Відсоток тих, хто не визначився: n = 2,065*.

* Відповіді «Складно відповісти» та «Не маю відповіді» (від 3 до 7 % для різних запитань) не враховані.

За винятком запитання «наскільки вони почуваються європейцями?» українці досить чітко ототожнюють себе з членами місцевих общин (селище, місто чи крупне місто) та своїм українським громадянством. Етнічна та регіональна ідентичність також з дуже високими оцінками. Спостерігається сильна кореляція між різними типами ідентичності, а саме ті, хто чітко ідентифікує себе за одним параметром опитування, з великою ймовірністю ідентифікуються також і з іншими пунктами. Таким чином, досить поширені множинні ідентичності і вони мають тенденцію до посилення. Найбільш слабкі кореляції виявляються між почуттям українцями себе європейцями та іншими зв’язками.

Сильна кореляція між більшістю включених до опитування пунктів показує, що є сенс обчислити додатковий індекс, який організатори опитування назвали «Індексом ідентичності», та який коливається у значеннях від 0 (жодної належності) до 3 (сильна приналежність до всіх запитуваних ідентичностей). Європейська ідентичність до цього індексу не включена.

Дослідження показує, що етнічні українці (значення індексу 2,7) та українці зі змішаною етнічною ідентичністю (значення індексу 2,6) досягають більш високого значення індексу ідентичності, ніж етнічні росіяни (2,4) та люди з іншою етнічною ідентичністю (2,3). Регіональні відмінності невеликі, але люди на заході країни вказують на дещо сильніше відчуття приналежності (2,8), ніж люди на сході та у центрі (по 2,7), так і на півдні (2,6) країни.

За даними опитування, старший вік та економічний добробут пов’язані з більшим відчуттям ідентичної належності, тоді як стать та рівень освіти респондентів не мають статистично значущої різниці. Найважливішим висновком є те, що українці в середньому мають сильну регіональну та етнічну ідентичність, що має місце по всій країні, а також серед людей з різним етнічним походженням.

Міжетнічні відносини: на місцевому рівні стан кращий, ніж у всій Україні

Підсумки опитування демонструють деякі відмінності у сприйнятті міжетнічних стосунків респондентами щодо їх місцевих умов проживання (селища, міста чи великого міста), свого регіону та національного рівня, як показано на графіку 3. Незалежно від поставленого запитання, лише деякі респонденти вважають відносини дуже поганими або радше поганими. Крім того, респонденти схильні сприймати міжетнічні відносини у своїх місцевих громадах дещо краще, ніж на загальнонаціональному рівні, регіональний рівень займає серединне місце.

Графік 3. Сприйняття міжетнічних відносин (у %).

Відсоток тих, хто не визначився: n = 1,993*.

Географічні параметри: моя місцева громада / мій регіон / Україна.

Сформульовані відповіді за категоріями: «дуже погано», «скоріше негативно», «складно визначитися», «скоріше добре», «дуже добре».

* Відповіді «Складно відповісти» та «Не маю відповіді» (від 5 до 8 % для різних запитань) не враховані.

У графіку 4 подається більш детальна інформація. Він відображає характер ставлення до проблеми етнополітики людей різних етнічних груп та з різних куточків країни.

Загальні закономірності однакові для всіх груп: міжнаціональні відносини оцінюються найкраще на рівні місцевої громади, за ними слідують показники на регіональному та національному рівнях. Графік також свідчить, що етнічні українці, і особливо українці, які заявляють про власну змішану ідентичність, оцінюють міжетнічні відносини більш позитивно, ніж етнічні росіяни та представники інших етнічних груп.

Що стосується регіональних відмінностей, то респонденти у західній та центральній частинах країни оцінюють міжетнічні відносини як найбільш позитивні, причому відмінності є дуже помірними та меншими, ніж між етнічними групами.

Графік 4: Оцінка міжетнічних відносин у залежності від регіону та етносу.

Відсоток тих, оцінює стан міжетнічних відносин як позитивний або дуже добрий. Значення N = 1,953.

Географічний та етнічний параметри: місцеві громади — регіон — Україна.

Для категорій респондентів: Етнічні українці — етнічні росіяни — інші етноси — змішані етноси — Захід — Центр — Південь — Схід.

Міжетнічні відносини не є основною причиною розбіжностей на місцевому рівні

Хоча більшість українців сприймають міжетнічні відносини у своїй місцевій громаді як цілком позитивні чи дуже хороші, є сенс дослідити, наскільки розбіжності між людьми різного етнічного походження викликають значну стурбованість, та чи мають інші види розбіжностей на порядку денному домінантне положення для українців.

Графік 5 ілюструє, як по-різному сприймаються розбіжності на міжетнічній основі порівняно з іншими можливими джерелами локальних конфліктів. Респондентів запитали, наскільки вони погоджуються з твердженням про існування відмінностей між різними групами населення в їхній громаді. Стає зрозумілим, що розбіжності між багатими та бідними сприймаються як набагато важливіші, ніж розбіжності між групами з різним етнічним, мовним походженням та статусом мігранта.

Подальший аналіз показує, що представники різних етнічних груп та жителі різних частин країни оцінюють відносини між групами у своїх громадах лише незначними, на рівні статистичної похибки.

Графік 5. Схвалення твердження щодо того, чи існують розбіжності між різними групами населення у громадах (у %).

Значення N = 1,953*. * Відповіді «Складно відповісти» та «Не маю відповіді» (від 7 до 13 % для різних запитань) не враховані.

Для категорій респондентів: серед людей різних етносів — серед людей, які розмовляють різними мовами — серед місцевих жителів та вимушених переселенців — між бідними та багатими.

Категорії ставлення: абсолютно не підтримую / скоріше не підтримую — ані-ані — повністю підтримую / скоріше підтримую.

Змішані оцінки української етнічної політики

Опитування свідчить про великі відмінності в оцінці української політики щодо етнічних меншин. Це показують відповіді у двох пунктах опитування:

– чи добре захищені права етнічних меншин в Україні;

– чи може нинішня державна політика України посилити міжетнічну напруженість.

Графік 6 показує результати відповідей на ці два запитання для різних категорії респондентів за шкалою від 0 (найбільш негативний: повна відмова від пункту 1, повна згода з пунктом 2) до 4 (найбільш позитивний: повна згода з пунктом 1, повна відмова від пункту 2).

Більшість респондентів оцінюють захист прав меншин в Україні не дуже позитивно; середні показники рейтингу перебувають трохи нижче середини шкали. На запитання, чи може нинішня державна політика викликати зростання міжнаціональної напруженості, у середньому дається відповідь з невеликим відхиленням до позитивної сторони шкали оцінок. Етнічні росіяни більш скептично, ніж інші етнічні групи, оцінюють сучасну державну політику щодо етнічних меншин, тоді як відповіді етнічних українців перебувають на протилежному, позитивному кінці шкали. Водночас значна частина етнічних українців також оцінює стан з міжетнічною ситуацією скоріше негативно. Що стосується регіональних відмінностей між респондентами, то було виявлено, що респонденти у західній частині країни оцінюють державну політику щодо української етнічної приналежності скоріше як позитивну.

Графік 6. Оцінка української етнічної політики.

Середні значення по шкалі оцінок від 0 (найбільш негативно) до 4 (найбільш позитивно). Значення N = 1,913*.

* Відповіді «Складно відповісти» та «Не маю відповіді» (від 9 до 13 % для різних пунктів) не враховувалися.

Категорії оцінки:
– актуальна державна політика може призвести до міжетнічних конфліктів;
– права етнічних меншин в Україні добре захищені.

Категорії респондентів: етнічні українці — етнічні росіяни — інші етнічні групи — змішані етнічні групи — Захід — Центр — Південь — Схід — Середнє значення.

Оскільки значна частина тих, хто ідентифікує себе як етнічні українці, у повсякденному спілкуванні також розмовляє російською мовою, державна політика щодо мовного питання не є винятково етнополітичним питанням. Тим не менш, можна очікувати, що етнічні росіяни будуть більш схильні підтримувати політику, яка також надає російській мові офіційного статусу.

Питання про те, чи повинна українська мова бути єдиною державною мовою, виявляє значні розбіжності у поглядах: більшість, а саме 58 % опитаних респондентів повністю погоджуються з таким твердженням, тоді як понад чверть опитаних або цілком ставить під сумнів (20 %), або частково (7 %) заперечує таку можливість.

Графік 7 відображає, хто найімовірніше відкине українську як єдину державну мову. З цього питання існує глибока етнічна лінія розмежування. Більше двох третин етнічних росіян не погоджуються з таким підходом, користуючись значною підтримкою з боку тих, хто має неукраїнську або змішану етнічну ідентичність. Щодо регіонального розподілу, графік, як і очікувалося, демонструє, що заперечення цього твердження щодо української, як єдиної державної мови в Україні, найбільш поширене у східній та південній частинах країни.

Подальший аналіз свідчить, що більшість етнічних українців, які в повсякденному спілкуванні переважно не розмовляють українською, тим не менш підтримують українську мову як єдину державну (53 % підтримують це твердження повністю або частково; визнають це 74 % етнічних українців, які вважають українську мову своєю основною).

Графік 7. Ставлення до мовної політики (у %).

Відсоток тих, хто скоріше відкидає або відкидає повністю твердження про те, що українська мова повинна бути єдиною державною мовою. Значення N = 2,045.

Для категорій респондентів: етнічні українці — етнічні росіяни — інші етнічні групи — змішані етнічні групи — Захід — Центр — Південь — Схід.

Висновки

Зважаючи на важливість такого дослідження для української етнополітики, необхідно підкреслити три висновки проведеного соціологічного опитування.

По-перше, всі групи населення, незалежно від етнічної приналежності та географічного місця проживання в Україні, виражають чітку ідентифікацію зі своїм місцем проживання — від рівня місцевої громади до рівня всієї України. Також стає зрозумілим, що ці множинні ідентифікації взаємопідсилюють і доповнюють одна одну, тому одна ідентичність зазвичай не обирається за рахунок іншої.

По-друге, українці досить позитивно оцінюють міжетнічні відносини у своїх громадах; вони сприймаються більш позитивно за відповідні відносини на національному рівні. Міжетнічна напруженість, особливо у повсякденному житті, не викликає серйозної стурбованості у більшості людей, які живуть в Україні.

По-третє, переважає думка, що інші напруженості між групами, насамперед між багатими та бідними, створюють більше протиріч на місцевому рівні, ніж напруженість між людьми з різними етнічним чи мовним походженням.

Які висновки з цих показників можна зробити для української етнополітики? Міцні просторові зв’язки від місцевого до національного рівня показують, що етнічна ідентичність не є найважливішим пунктом самовизначення для людей в Україні. Це має забезпечити ухвалення політичних рішень за межами етнокультурних кордонів. Тому реформи, які сприяють зміцненню єдності на місцевому рівні, зокрема такі, як успішно проведені реформи децентралізації, могли б сприяти зміцненню національної єдності України в цілому. Однак опитування також свідчить, що певні політичні питання, зокрема, мовна політика, мають потенціал розпалу напруженості між групами населення в Україні.

Для посилення соціальної згуртованості в Україні, домінуючи над міжетнічними та регіональними розмежуваннями, видаються більш важливими політичні заходи, спрямовані на вирішення соціально-економічних викликів, ніж заходи, що вирішують міжетнічні проблеми. З цього приводу проведене соціологічне опитування доповнює висновки інших досліджень, демонструючи, що для народу України (окрім відношення до військового конфлікту на Донбасі) такі питання, як політична корупція, безробіття та інфляція є значно дошкульнішими, ніж етнополітичні проблеми.

Визначені регіональні та етнічні лінії поділу, які стають зрозумілими під час голосування та внаслідок геополітичної орієнтації України, добре відомі. Однак зв’язок, який переважна більшість українців, незалежно від їх етнічної приналежності чи географічного положення місця їх проживання, виражають із місцевою громадою та державою Україна, є великим потенційним ресурсом, з яким політичне державне керівництво повинно бути обережним. Підсумки опитування показують, що тут ще є потенціал для вдосконалення.

 

Про автора:

Аадне Аасланд — старший науковий співробітник Норвезького інституту міських та регіональних досліджень (NIBR) при Університеті Осло (OsloMet). Очолював проект ARDU «Розподіл регіонального різноманіття в Україні» (2018–2021 рр.).

 

Схожі публікації