Партнери чи противники

Геополітичні аспекти СКШН «Кавказ-2020»

 

 

 

Віктор Гвоздь
доктор військових наук

 

У моїй попередній статті «Від Балтики до Чорного моря. Новий формат СКШН «Кавказ» та загрози регіону» подається воєнно-стратегічна оцінка СКШН збройних сил Росії «Кавказ-2020». Разом з тим, фактично не розглядаються геополітичні аспекти навчання, значення яких не менш важливе. Це стосується, зокрема, залучення до СКШН союзників і партнерів Росії, що повинно продемонструвати підтримку її позицій у світі, в тому числі у рамках різних міжнародних організацій, створених за ініціативою Москви на противагу Заходу.

Так, на запрошення Росії у СКШН брали участь військові підрозділи Вірменії, Білорусі, Китаю, М’янми та Пакистану — загалом близько тисячі військовослужбовців. Крім того, на навчанні були присутні спостерігачі від Азербайджану, Казахстану, Таджикистану, Індонезії, Ірану та Шрі-Ланки.

Більшість зі згаданих країн є або членами Організація Договору про колективну безпеку (Вірменія, Білорусь, Казахстан, Таджикистан) та Шанхайської організації співробітництва (Китай, Казахстан та Пакистан), або тісно з ними співпрацюють (Іран є спостерігачем у ШОС, а Шрі-Ланка — партнером організації з діалогу).

За словами міністра оборони Росії С. Шойгу, поглиблення військового співробітництва між учасниками цих організацій, яке перейшло у практичну площину в рамках СКШН «Кавказ-2020», відчутно впливає на геополітичну обстановку на всьому євразійському просторі та надає можливість вирішувати проблеми регіональної безпеки без втручання неєвразійських країн.

Згідно з прогнозами російських політиків, зазначений підхід відкриває шлях до створення нового євразійського альянсу за аналогією НАТО. Для Росії це питання має особливе значення в умовах фактичного відновлення «холодної війни» з Заходом, що супроводжується загостренням протистояння сторін, в тому числі у військовій сфері. При цьому, на відміну від колишнього СРСР, нинішня Російська Федерація не здатна самостійно досягти рівноваги сил зі США та НАТО. І навіть більше, Росія, через погіршення стану своєї економіки під дією західних санкцій та падіння світових цін на енергоносії, змушена скорочувати військові видатки. Так, у 2021 році витрати на потреби «національної оборони» РФ планується скоротити на 441 млрд руб. — до 1,453 трлн руб. (на 23 %), що є найнижчим показником з 2011 року у порівнянні з очікуваним ВВП.

Внаслідок цього Росія зменшує масштаби військових навчань, а також припиняє реалізацію низки програм технічного переоснащення своїх збройних сил. Так, загальна чисельність військовослужбовців, які залучалися до СКШН «Схід-2018» декларувалася на рівні 300 тис. осіб, СКШН «Центр-2019» — 150 тис. осіб, а «Кавказ-2020» — вже 80 тис. осіб.

Створення нового євразійського альянсу за аналогією НАТО має особливе значення для Росії в умовах фактичного відновлення її «холодної війни» з Заходом

Через брак коштів Росії довелося фактично припинити випуск нових танків та зосередитись лише на модернізації старих зразків Т-72, які знаходяться на базах зберігання ще з часів СРСР. З цієї ж причини ОПК РФ не спроможний забезпечити збройні сили достатньою кількістю крилатих ракет «Калибр», оперативно-тактичних комплексів «Искандер-М», а також нових типів стратегічних ракетних комплексів.

За оцінками російських військових експертів, все це надзвичайно прикро для Росії, яка потрапила у складну геополітичну ситуацію та, по суті, ще й «оточена кільцем ворогів». Як вважають у Москві, найбільш проблемним став Чорноморський регіон, який є найбільшим осередком загроз для Російської Федерації. Передусім, до таких загроз відносять «відверто недружню до Росії Україну», таку ж «недружню Грузію», «Туреччину, яка докладає зусиль з метою відродити Османську імперію», а також поширення ісламізму серед мусульманського населення Північного Кавказу.

 

За таких обставин Росія, поглиблюючи військове співробітництво з іншими країнами, зміцнює свої міжнародні позиції і одночасно певним чином використовує у своїх цілях їх військові потенціали. Втім, все це досить неоднозначно. Адже союзники та партнери мають свої геополітичні цілі, які в багатьох випадках не співпадають з інтересами Росії. Крім того, різного роду суперечності існують і всередині ОДКБ та ШОС, через що Росія потрапляє у складну ситуацію, особливо коли її підтримка одного з партнерів викликає негативну реакцію іншого.

Прикладом може бути відмова Індії (як члена ШОС) від участі у СКШН «Кавказ-2020». За офіційною заявою індійського керівництва, причиною такого рішення є епідемія COVID-19. В той же час, за багатьма оцінками, насправді таке рішення пов’язане з прикордонним конфліктом між Індією та Китаєм влітку поточного року.

Союзники та партнери Росії мають свої геополітичні цілі, які в багатьох випадках не співпадають з її інтересами

Від участі у навчаннях відмовилась і Сербія. Вважаючись єдиним партнером Росії на Балканському півострові, вона все ж починає рухатися в бік Заходу. Свідченням таких змін стала зустріч президентів США Д. Трампа та Сербії О. Вучича 4 вересня ц. р., на що досить негативно відреагувала Москва. Саме після цього Сербія оголосила мораторій на проведення всіх військових навчань протягом шести місяців.

По суті, Росія не може розраховувати і на реальну підтримку з боку Казахстану та Таджикистану, не кажучи вже про Азербайджан, Пакистан, Індонезію та Шрі-Ланку. Всі ці країни сподіваються лише на ті чи інші преференції від Росії, в першу чергу, у питаннях придбання російської зброї. Але жодна з цих країн ніколи не стане на бік Росії, якщо виникне збройний конфлікт між нею та США і НАТО.

На відміну від щойно згаданих дійсними союзниками Росії вважаються Білорусь і Вірменія. З 1999 року функціонує Регіональне угруповання військ Росії та Білорусі, спрямоване проти НАТО у Балтійському регіоні. А в 2016 році створене Об’єднане угруповання військ Росії і Вірменії, спрямоване проти Північноатлантичного союзу (в першу чергу — Туреччини) в Кавказькому регіоні. Але потенціали ані Білорусі, ані Вірменії не можуть змінити стратегічний баланс сил на користь Росії.

Країни-партнери сподіваються лише на ті чи інші преференції від Росії. Але жодна з цих країн ніколи не стане на бік Росії, якщо виникне збройний конфлікт між нею та США і НАТО

Так, збройні сили Білорусі включають лише чотири механізовані бригади та три бригади Сил спеціальних операцій, що за своїм сукупним потенціалом приблизно відповідає одній російській загальновійськовій армії. Оскільки вони розподілені по всій території Білорусі, то загальний внесок білоруської армії в обороноздатність Росії не може відігравати принципової ролі.

Не посилить Росію і Вірменія, яка повністю зосереджена на війні з Азербайджаном, що триває близько 30 років, відволікаючи на себе всі вірменські ресурси. Після періоду відносного затишшя, в липні та вересні поточного року збройне протистояння між двома країнами знову загострилося. Причому, в останньому випадку це сталося відразу ж по завершенні активної фази СКШН «Кавказ-2020».

Фактично реальну допомогу Росії у її конфронтації зі США надає Іран, але лише на тактичному рівні у регіоні Близького Сходу шляхом прихованої підтримки антиамериканських сил в Іраку та Сирії.

 

За таких обставин єдиним стратегічним партнером Росії залишається Китай. Як новий центр сили з потужним потенціалом в економічній і військовій сферах, він також перебуває у фазі протистояння зі США і загрожує американському домінуванню у світі. Саме на це і робить ставку Росія, незважаючи на всі негативні для себе наслідки такого курсу. Так, з одного боку, поглиблення співробітництва з КНР дійсно дозволяє їй зміцнювати свої позиції у конфронтації зі США та НАТО, а з іншого — сприяє китайській експансії на російському Сході, що створює для неї реальну небезпеку, яка помітно більша за загрози Заходу.

Експансія Китаю на російському Сході створює для Росії реальну небезпеку, помітно більшу за загрози Заходу

Про це свідчить ситуація довкола спільних військових навчань Росії і КНР, які започатковані ще в 2005 році і стали систематичними з 2018 року.

З 2005 року проводяться спільні російсько-китайські навчання «Мирна місія», які сьогодні мають статус заходів з військового співробітництва у рамках ШОС. Відбуваються вони у районі Північно-Східного Китаю, Далекого Сходу Росії, у Казахстані та на Південному Уралі РФ. У навчаннях беруть участь від 3 до 10 тис. осіб.

В 2012 році покладено початок щорічним військово-морським навчанням РФ і КНР «Морська взаємодія». Відбуваються у Північно-Західній частині Тихого океану, а з 2018 року — також у Балтійському морі.

В 2018 році Китай вперше запрошується до СКШН ЗС Росії «Схід-2018». До опрацювання заходів основної частини СКШН у Забайкальському краї залучалися зведена механізована бригада та вертолітний загін Народно-визвольної армії КНР (НВАК) загальною чисельністю 3,5 тис. військовослужбовців.

На запрошення Москви у 2019 році в основній частині СКШН ЗС РФ «Центр-2019» в Оренбурзькій області брали участь зведена механізована бригада та вертолітний загін НВАК загальною чисельністю 1,5 тис. осіб. І вже у поточному році китайський військовий підрозділ чисельністю близько 600 військовослужбовців залучався до основної частини СКШН ЗС РФ «Кавказ-2020» в Астраханській області Росії.

Крім того, з 2019 року новою формою взаємодії між Росією та Китаєм стали спільні патрулювання літаків дальньої/стратегічної авіації у Тихоокеанському регіоні.

 

Керівництво КНР офіційно декларує участь у спільних військових навчаннях з Росією одним із важливих аспектів стратегічного партнерства між двома країнами. Разом з тим, Пекін за рахунок цього суттєво посилює можливості військової підтримки китайської експансії на Сході Росії, яка відбувається в економічній і демографічній сферах.

Така підтримка стає для КНР щоразу актуальнішою, адже серед місцевого населення згаданих регіонів РФ посилюються антикитайські настрої. Причинами цього є неконтрольоване збільшення кількості етнічних китайців на Сході Росії, внаслідок чого звідти витісняються російські громадяни, та «хижацькі» методи освоєння природних ресурсів китайськими підприємствами.

Сьогодні в регіоні через подібні тенденції вже відбуваються міжнаціональні сутички, які погрожують перерости у широкомасштабні конфлікти. Незважаючи на взаємну зацікавленість Росії та Китаю у зміцненні свого стратегічного партнерства, на зміну конфліктам може прийти військове протистояння. Тому Китай об’єктивно зацікавлений вивчати ймовірні театри бойових дій на російській території, освоювати транспортні комунікації згаданого регіону, а також уточнювати інформацію про стан збройних сил Росії, стратегію і тактику їх бойового застосування. По суті, з’ясування цих питань і є головною метою військового співробітництва Китаю з Росією.

За рахунок участі у спільних військових навчаннях з Росією Китай суттєво посилює можливості військової підтримки своєї економічної і демографічної експансії на російському Сході

Так, основні заходи вищезгаданих навчань відбуваються у особливо цікавих для Китаю районах і там, де знаходяться найбільші китайські діаспори, а саме: на Далекому Сході — в районі Владивостока, у Східному Сибіру — в Забайкальському краї та на Південному Уралі. При цьому переміщення китайських військ до районів проведення навчань дозволяє КНР на практиці освоювати залізничні магістралі Росії на всіх зазначених напрямках. Водночас, у рамках спільних дій з підрозділами сухопутних та повітряно-десантних військ, тактичною та стратегічною авіацією, а також кораблями ВМФ Росії, Китай отримує дані щодо бойових можливостей російської армії та флоту.

За оцінкою експертів, на основі набутого досвіду Китай переходить до практики створення баз на Сході Росії, де можуть в разі потреби розгортатися його війська. З цією метою під виглядом утворення сільськогосподарських підприємств викуповуються, реставруються та підтримуються у робочому стані колишні військові містечка. А також беруться в оренду довколишні землі, на яких розселяються вихідці із КНР.

В рамках таких дій у червні 2020 року китайські бізнесові структури через російських партнерів придбали військове містечко одного з розформованих полків зі складу 33-ї ракетної армії Ракетних військ стратегічного призначення ЗС Росії. Містечко розташоване в Іланському районі Красноярського краю, неподалік Транссибірської магістралі, між Красноярськом та Іркутськом.

Аналітики вважають, що наявність саме таких об’єктів дасть змогу КНР швидко розгорнути там контингенти своїх військ, забезпечити їх мобілізаційними та матеріально-технічними ресурсами (в тому числі транспортною та інженерною технікою, пальним, продовольством тощо).

 

Загалом розглянуті процеси зайвий раз підтверджують дієвість політико-економічних санкцій США та ЄС проти Росії, внаслідок чого створюються критичні для неї проблеми. Через дію західних санкцій вона все більше втрачає можливість протистояти Заходові, в тому числі у військовій сфері, і змушена шукати надійних союзників і партнерів. Однак сьогодні чи не єдиним із дієвих таких партнерів для Росії залишається той самий Китай, про мотивацію і потенціал якого щойно йшлося, справжні цілі якого передбачають не підтримку РФ, а використання ситуації для експансії на російському напрямі.

 

Схожі публікації