Конфлікт в Нагірному Карабаху

Причини загострення ситуації та перспективи її розвитку

 

 

Віктор Гвоздь
доктор військових наук

 

З кінця вересня поточного року новою проблемою на пострадянському просторі є різке загострення збройного протистояння між Вірменією і Азербайджаном у Нагірному Карабаху. По суті, воно найбільше за масштабом з часу вірменсько-азербайджанської війни 1991–1994 років, у ході якої Вірменія за підтримки Росії окупувала Нагірно-Карабаську область Азербайджану з низкою сусідніх з нею азербайджанських територій.

Протягом 26 років конфлікт довкола Нагірного Карабаху залишається без вирішення, що пов’язано як з принциповими розбіжностями інтересів Вірменії та Азербайджану, так і з позицією Росії, яка використовує ситуацію з метою зміцнити свої позиції на Кавказі. При цьому, як і у випадку з іншими конфліктами в країнах колишнього СРСР, ні ООН та ОБСЄ, ні провідні держави світу не мають можливості реально впливати на його врегулювання.

 

…Політика Вірменії стосовно Нагірного Карабаху повністю ідентична політиці Росії стосовно окупованих територій на сході України…

Так, Вірменія вважає Нагірний Карабах своєю «історичною територією», яка незаконно відійшла Азербайджану після розпаду Російської імперії і виникнення СРСР. Виходячи з цього, Вірменія виступає проти будь-яких планів з повернення Нагірного Карабаху до складу Азербайджану. Таку свою позицію Єреван пояснює правом населення Нагірного Карабаху на самовизначення, яке було реалізовано на референдумі в 1991 році.

Окуповані сусідні з Нагірним Карабахом азербайджанські території Вірменія розглядає як буферну зону з Азербайджаном. Та попри це, Вірменія погоджується повернути частину з них Азербайджану в тому разі, коли він відмовиться від Нагірного Карабаху.

Разом з тим на офіційному рівні Вірменія заперечує факт своєї участі у збройному конфлікті довкола Нагірного Карабаху і не визнає присутності вірменських військ на його території. Крім того, Вірменія офіційно не визнала Нагірно-Карабаську республіку. У такий спосіб Єреван намагається не лише зберегти контроль над Нагірним Карабахом, але й уникнути звинувачень у порушенні норм міжнародного права.

У рамках своєї політики Вірменія спирається на підтримку Росії, яка є її союзником по Організації Договору про колективну безпеку та партнером по Євразійському економічному союзу. Вірменії сприяє у цьому вірменське лобі у політико-економічних колах США, Франції та інших західних країн.

По суті, політика Вірменії стосовно Нагірного Карабаху повністю ідентична політиці Росії стосовно окупованих територій на сході України.

…Азербайджан наполягає на безумовному поверненні всіх окупованих Вірменією територій і не погоджується на жодні поступки…

Своєю чергою, Азербайджан наполягає на безумовному поверненні всіх окупованих Вірменією територій і не погоджується на жодні поступки. При цьому, з урахуванням практичної неможливості відновлення територіальної цілісності країни у мирний спосіб, Баку робить ставку на військову силу.

З другої половини 1990-х років, коли в Азербайджані зміцнилася влада і відновилася азербайджанська економіка, почалося зміцнення азербайджанських збройних сил. За рахунок цього військовий потенціал Азербайджану почав помітно переважати військовий потенціал Вірменії. В той же час Азербайджан не відмовляється від торговельно-економічного співробітництва з Росією.

Конфлікт в Нагірному Карабаху між Вірменією і Азербайджаном

Як зазначалося вище, Росія використовує конфлікт між Вірменією і Азербайджаном у своїх цілях. Насамперед вона намагається зміцнити свої позиції і наростити військову присутність на Кавказі; утримати Вірменію у сфері російського впливу і поширити такий вплив на Азербайджан; стримати експансію Туреччини та США на чорноморсько-кавказькому напрямку; протидіяти планам США і ЄС зі створення «Південного енергетичного коридору» в обхід російських територій.

…Росія виступає посередником в урегулюванні конфлікту між Вірменією і Азербайджаном, але при цьому підтримує напруженість довкола Нагірного Карабаху…

Намагаючись досягти таких цілей, Росія вдається до подвійної політики, а саме: з одного боку, виступає посередником в урегулюванні конфлікту між Вірменією і Азербайджаном, а з іншого — приховано підтримує напруженість, що спостерігається довкола Нагірного Карабаху. Зокрема, Росія є співголовою Мінської групи ОБСЄ, створеної у 1992 році для врегулювання цього конфлікту. Це вимагає від неї дотримання нейтральної позиції. Однак Росія не тільки відкрито виступає на боці Вірменії, але й утримує на її території свою військову базу у складі мотострілецької бригади та авіаційного полку.

До того ж Росія постачає зброю як Вірменії, так і Азербайджану, яку вони використовують у ході бойових дій на лінії зіткнення сторін. І якщо виникає загроза російським інтересам з боку Вірменії або Азербайджану, вона провокує загострення напруженості між ними, що дає їй змогу впливати на їх позиції.

Втім, Росія утримується від прямого втручання у цей конфлікт. Бо намагається уникнути як прямого зіткнення з Туреччиною на Кавказі, так і додаткових проблем у відносинах із Заходом.

…Анкара виступає на боці Баку, підтримуючи його прагнення відновити контроль над окупованими Вірменією територіями…

У Туреччини також є свої погляди на конфлікт довкола Нагірного Карабаху. Вона зацікавлена у тому, щоб позиції росіян на Кавказі послаблювалися, і таким чином в регіоні посилювався її вплив. Тому Анкара виступає на боці Баку, підтримуючи його прагнення відновити контроль над окупованими Вірменією територіями.

Туреччина надає політичну підтримку Азербайджану, постачає йому озброєння (зокрема, безпілотні літальні апарати), одночасно здійснюючи тиск на Москву і Єреван у спосіб демонстрації сили в періоди загострення конфлікту і продовжуючи економічну і транспортну блокаду Вірменії.

При цьому Туреччина не тільки заявляє Росії про готовність жорстко відстоювати свої інтереси, в т. ч. у військовій сфері, але і демонструє це на практиці (зокрема, в Сирії та Лівії). Тим паче, що потенціал сухопутних військ Туреччини в Чорноморсько-Кавказькому регіоні в 1,5–2 рази перевищує аналогічний потенціал росіян на цьому напрямку. Разом з тим вона не зацікавлена у прямій військовій конфронтації з Росією.

…США і Європа на офіційному рівні підтримують територіальну цілісність Азербайджану, але фактично погоджуються на «заморожування» конфлікту на умовах Вірменії…

ООН, ОБСЄ, ЄС, НАТО, США та інші провідні держави світу виступають за мирне врегулювання конфлікту між Вірменією і Азербайджаном. В той же час позиція США і Європи також подвійна. Так, на офіційному рівні вони підтримують територіальну цілісність Азербайджану, але фактично погоджуються на «заморожування» конфлікту на умовах Вірменії. Таким своїм підходом Захід прагне не допустити відновлення масштабних бойових дій на Кавказі, адже це матиме небажані наслідки для всієї Європи.

Також США та країни ЄС, як і Туреччина, зацікавлені у послабленні позицій Росії на Кавказі та посиленні там свого впливу. Тому західні країни намагаються розвивати політико-економічні відносини як з Вірменією, так і Азербайджаном.

Однак ні світові організації в галузі колективної безпеки, ні США та Європа не мають можливості реально впливати на ситуацію довкола Нагірного Карабаху. Тому їх реакція на випадки загострення конфлікту здебільшого обмежується лише закликами до миру.

Незважаючи на те, що Росія, Туреччина, США і Європа утримувалися від прямого втручання в конфлікт у Нагірному Карабаху (хоча і реалізовували через нього свої інтереси), вони забезпечували певний баланс сил у регіоні. Тому, хоча відносини між Вірменією і Азербайджаном і залишались у стабільно напруженому стані, але масштабні бойові дії на лінії протистояння сторін не відновлювалися.

 

В 2020 році обстановка в регіоні почала суттєво змінюватися, що стало наслідком кризових процесів у світі, пов’язаних з епідемією COVID-19 та дестабілізацією світового нафтового ринку. Так, ускладнення внутрішніх проблем в Росії, Туреччині та США, а також інших провідних державах світу, відвернули їх увагу від Кавказу, що призвело до зниження дієвості чинників стримування як для Вірменії, так і для Азербайджану. Внаслідок цього, на відміну від минулих років, локальні інциденти на вірменсько-азербайджанському кордоні переросли у масштабне військове зіткнення, яке особливо активізувалося з кінця вересня поточного року.

Так, у відповідь на збройні провокації з боку Вірменії в зоні нагірно-карабаського конфлікту Азербайджан розпочав наступальні операції, мета яких наступна:

  • як мінімум — покращити оперативно-тактичне положення азербайджанських військ на лінії фронту шляхом витіснення супротивника та встановлення контролю над панівними висотами;
  • як максимум — звільнити частину або всю азербайджанську територію, захоплену Вірменією.
Зіткнення в Нагірному Карабаху восени 2020 року

В рамках операції азербайджанська армія веде наступ у трьох основних напрямках, а саме: з півночі, північного сходу та південного сходу. За результатами бойових дій з 27 вересня ц. р. збройні сили Азербайджану прорвали першу лінію оборони вірменських військ на кількох ділянках фронту та продовжують виконання поставлених завдань.

Найбільших успіхів було досягнуто на півдні зони конфлікту, що пов’язано з рівнинним характером місцевості в цій частині театру військових дій. Так, Азербайджану вдалося звільнити близько 15–20 населених пунктів у Джебраїльському та Фізулінському районах, включно з містом Джебраїл. За оцінками військових експертів, завдяки закріпленню своїх позицій у цьому районі Азербайджан зможе продовжувати наступ у напрямках міста Фізулі та адміністративного центру Нагірного Карабаху — міста Степанакерт.

Водночас на півночі Азербайджан звільнив кілька селищ у Тертерському районі, його військові підрозділи перекрили дорогу Варденіс — Агдере, яка сполучає Вірменію з Нагірним Карабахом, а також взяли під контроль низку панівних висот. Останнє дало змогу азербайджанській армії суттєво покращити своє положення на лінії фронту, а саме — вийти з низин, де вона знаходилась раніше, на підвищену місцевість, яка була в руках вірменських військ. Тим самим Азербайджан отримав зручні плацдарми для подальшого розвитку наступу в глибину окупованих територій.

Щоправда, наступ азербайджанської армії ускладнюється з її виходом у високогірні райони, де в організації оборони зберігають свої переваги вірменські війська. Тому Азербайджан активно використовує ударні БПЛА для знищення вірменської техніки, а також переходить до більш масштабного застосування важких озброєнь (зокрема, важких вогнеметних систем «Солнцепек») та фронтової бомбардувальної авіації. Крім того, обидві сторони використовують оперативно-тактичні комплекси для того, щоб завдати ударів по тилових об’єктах.

Як наслідок — посилюється інтенсивність бойових дій між Вірменією і Азербайджаном, збільшується кількість жертв серед мирного населення, виникає загроза руйнування критично небезпечної інфраструктури.

 

Сценарії розвитку ситуації в зоні конфлікту у Нагірному Карабаху

Наведені обставини дозволяють зробити прогноз щодо можливості розвитку ситуації в зоні конфлікту у Нагірному Карабаху за кількома основними сценаріями, а саме:

  • перший— досягнення Вірменією і Азербайджаном (при посередництві представників Мінської групи ОБСЄ) домовленості про перемир’я. В цьому випадку конфлікт повернеться до «умовно замороженого» стану з можливістю його нової активізації;
  • другий— стабілізація лінії фронту в Нагірному Карабаху на нових рубежах та перехід бойових дій у затяжну позиційну форму. У такій ситуації сторони обмінюватимуться ударами, однак без значних просувань;
  • третій— розвиток Азербайджаном досягнутих успіхів, прорив другої лінії оборони вірменських військ та продовження активних дій для звільнення окупованих територій;
  • четвертий— переростання конфлікту між Вірменією і Азербайджаном в велику кавказьку війну з прямим втручанням у неї Росії та Туреччини. На боці Туреччини може виступити НАТО.

Сьогодні ситуація фактично розвивається за ознаками другого і третього сценаріїв. Подальший хід подій залежатиме від того, які будуть співвідношення сил Вірменії та Азербайджану; якою буде політична воля сторін конфлікту; як впливатимуть на ситуацію зовнішні сили та чи можливе їх втручання у конфлікт.

 

…Подальший хід подій залежатиме від співвідношення сил і політичної волі сторін конфлікту, а також впливу зовнішніх сил…

Незважаючи на втрати обидвох сторін, зараз Азербайджан переважає Вірменію за своїм військовим потенціалом. З урахуванням цього, азербайджанське керівництво утримує тверді позиції та продовжує наступальні дії. При цьому погоджується з можливістю мирного вирішення конфлікту тільки після виходу вірменських військ з Нагірного Карабаху та інших окупованих азербайджанських територій.

Своєю чергою, перед Вірменією все більше постає реальна загроза поразки в Нагірному Карабаху. Реальність таких перспектив змушує її переходити від жорстких декларацій на адресу Азербайджану до намагань мирно вирішити конфлікт. В той же час Вірменія намагається зміцнити свої позиції за рахунок військової допомоги Росії та ОДКБ. Для цього Єреван стверджує про ведення Азербайджаном агресивних дій безпосередньо проти Вірменії, а також втручання у конфлікт Туреччини.

За таких умов Росія і надалі закликає сторони конфлікту до примирення, однак поки що утримується від прямої військової підтримки Вірменії. Як і раніше, через своє небажання вступати у пряму конфронтацію з Туреччиною, а також давати привід для подальшого ускладнення відносин із Заходом. Крім того, економічні проблеми Росії змушують її скорочувати військові видатки. При цьому вона посилається на неможливість застосування Договору про колективну безпеку, оскільки Нагірний Карабах формально не входить до складу Вірменії. В той же час, за досвідом війни 1991-1994 років, Росія може постачати Вірменії зброю, а також направляти найманців.

Зі свого боку Туреччина надає політичну підтримку Азербайджанові (в т. ч. з питання можливості мирного врегулювання конфлікту тільки після виведення Вірменією своїх військ з Нагірного Карабаху) та не припиняє постачання зброї для потреб азербайджанської армії. Разом з тим Туреччина також утримується від безпосереднього втручання в конфлікт.

Без змін залишається позиція ООН, ОБСЄ, ЄС, США та провідних європейських країн. Вони виступають за припинення бойових дій, однак не втручаються у згаданий конфлікт. Втім, Вашингтон і Париж надають моральну підтримку Вірменії, що може бути наслідком роботи вірменського лобі у США та Франції, а також американських і європейських суперечностей з Туреччиною.

Розглянута ситуація може набути іншого характеру у тому разі, коли Азербайджан займе ключові позиції в Нагірному Карабаху (в т. ч. звільнить місто Степанакерт), або бойові дії перемістяться на вірменську територію. Це може підштовхнути Росію до прямого втручання в конфлікт із залученням її військової бази на вірменській території. Крім того, Росія може посилити свої війська у Вірменії, перекинувши додаткові підрозділи через Іран. Не виключається можливість атаки Росії на Азербайджан з Прикаспійського напрямку (з району спільного кордону між двома країнами). На сьогодні згадане питання вже порушується окремими російськими політиками.

За таких обставин у конфлікт на боці Азербайджану обов’язково втрутиться Туреччина. Так, її керівництво в разі необхідності вже готове надати військову допомогу.

Разом з тим США, Франція та Росія здійснюють тиск на Азербайджан по дипломатичних каналах, намагаючись переконати його у необхідності припинити бойові дії. Причому вони ймовірно погрожують йому санкціями. Зокрема, за ініціативи Москви Євразійський економічний союз вже підвищив мита на азербайджанську сталь.

Як наслідок, Баку може розпочати мирні переговори з Єреваном, однак тільки з позиції сили. Тим більше, що захоплення панівних висот на лінії фронту в Нагірному Карабаху, а також звільнення низки населених пунктів вже дозволило Азербайджану частково досягти своєї мети. Але перемир’я між Азербайджаном і Вірменією не матиме стійкого характеру.

 

…Баку може розпочати мирні переговори з Єреваном, однак тільки з позиції сили. Але перемир’я між Азербайджаном і Вірменією не матиме стійкого характеру…

Загалом розвиток подій довкола Нагірного Карабаху дає можливість зробити наступні висновки:

  • протягом поточного року кризові процеси у світі, пов’язані з епідемією COVID-19 та дестабілізацією світового ринку нафти, стали причиною змін у всій системі міжнародних відносин, в т. ч. в контексті порушення балансу сил у зонах криз та збройних конфліктів;
  • наведені тенденції є характерними також і для пострадянського простору, про що свідчить загострення конфлікту довкола Нагірного Карабаху до найвищого рівня з 1991–1994 років;
  • з одного боку, відновлення масштабних бойових дій між Вірменією і Азербайджаном підтверджує фактичну неможливість політичного врегулювання конфліктів в країнах колишнього СРСР, а з іншого — демонструє, що Росія і надалі втрачає свій вплив у світі;
  • по суті, повністю недієздатною є також і ОДКБ, яка жодним чином не змогла надати допомогу Вірменії у її протистоянні з Азербайджаном. Це нівелює спроби Москви представити СКШН «Кавказ-2020» як демонстрацію єдності учасників Організації Договору про колективну безпеку.

Все це дає змогу Україні вдаватися до більш активних дій з відновлення своєї територіальної цілісності. На сьогодні Москва значною мірою втратила свою можливість протидіяти цьому, в т. ч. із застосуванням військової сили.

 

Схожі публікації