Іран і війна в Нагірному Карабаху

Іран межує і дружить з усіма сторонами конфлікту

 

Вадим Волохов

 

Війна у Нагірному Карабаху привертає до себе увагу практично всіх європейських держав і країн Південного Кавказу і Близького Сходу. Росія намагається довготривалий конфлікт між Вірменією та Азербайджаном перетворити на війну між мусульманами і християнами та, втягнувши в неї ще й Грузію, зірвати там призначені на 31 жовтня ц. р. вибори і таким чином роздмухати регіональне багаття. Щодо офіційного Тегерану, то він дотримується нейтралітету. Але при цьому певні проблеми Тегерану з Єреваном та Баку виникають на тлі соціально-політичного статусу іранських азербайджанців, привілейованого статусу вірменської діаспори в Ірані, добрих двосторонніх відносин, що динамічно розвиваються між Азербайджаном і Ізраїлем, між Іраном і Вірменією.

…Росія намагається довготривалий конфлікт між Вірменією та Азербайджаном перетворити на війну між мусульманами і християнами…

Не вважаю за потрібне коментувати перебіг подій та хід бойових дій. Більш цікаво, на мій погляд, розібратись із питанням позиції Ірану, оскільки він межує і дружить з усіма сторонами конфлікту: Азербайджаном, Вірменією і Нагірним Карабахом. Наразі Тегеран опинився перед важким вибором, оскільки в межах Ісламської Республіки Іран мешкають як азербайджанці, так і вірмени, і їх чимало, всі вони відіграють там досить важливу роль. Протягом багатьох років ця земля переходила то до Османської імперії, то була у складі імперії Перської, входила до складу Російської імперії, а згодом до складу СРСР.

Днями широко відомий та впливовий муджтахід (богослов) серед шиїтів мусульманського світу аятола Нурі Хамедані під час свого виступу наголосив, що Карабах є частиною ісламського світу і він повинен повернутись до ісламської держави. «Завдяки революційному духу шиїтів Азербайджану Карабах має бути звільненим, а вороги нехай навіть не думають про розкол між народами Ірану та Азербайджану. Ми знаходимося поруч із шиїтами цієї країни та вважаємо, що їх прагнення слід задовольнити», — підкреслив аятола Нурі.

Аятола Нурі Хамедані

Можна було би вважати, що Тегеран визначився зі своєю позицією стосовно Карабаху. Але це тільки на перший погляд. Щоб усвідомити всю глибину питання щодо місця Ірану у цьому конфлікті, потрібно повернутись назад на 400–500 років і зрозуміти, як азербайджанці і вірмени стали частиною населення Перської імперії.

За офіційними даними 2015 року, чисельність населення Ірану становила 81,8 млн осіб. Другу за чисельністю етнічну групу становлять азербайджанці (за різними оцінками, від 16 % до 52 %, що є близько 25–35 млн), які головним чином проживають на північному заході країни, в так званому Іранському Азербайджані: провінції Західний Азербайджан, Східний Азербайджан, Зенджан, Казвін, Хамадан та Ардебіль. До XVII століття в офіційних джерелах їх називали «кизилбаші» або «джемі». Азербайджанці сповідують іслам шиїтського спрямування (джафаритський мазхаб).

Протягом багатьох століть перси і азербайджанці були частиною єдиної держави, і вже в 1813 році, за підсумками Гюлістанського договору та Туркманчайського договору 1828 року Азербайджан був включений до складу Російської імперії і азербайджанці опинились по обидва боки російсько-перського кордону.

Азербайджанці в Ірані

В 1920–1921 роках сталося сумнозвісне «збільшовичення» Кавказу. Саме в той час було утворено «кремлівську геополітичну матрьошку», яка досі збурює регіон і є його тліючим багаттям.

У далеких 1920-х роках Мустафа Кемаль звернувся до Леніна з пропозицією укласти договір про дружбу — не найкращий, але принагідний для того, щоб прорвати дипломатичну блокаду молодої влади робітників і селян. Згідно з ним, частина колишніх російських вірменських територій відходила до Туреччини, район Нахічевань на правах автономії переходив під юрисдикцію Азербайджану. Анкара навзаєм надавала право на існування Радянського Азербайджану. Район Зангезур передавався Вірменії як компенсація за втрачені землі. Але так не сталося, і район Карабаху досі залишався спірним районом для двох країн.

Треба мати на увазі, що між північними азербайджанцями (Радянський Азербайджан) і Південним Азербайджаном (Перська імперія і сьогодні Ісламська Республіка Іран) існують культурні, економічні і релігійно-психологічні розбіжності. Протягом майже 70 років з радянських азербайджанців ліпили homo sovetikus, а в Ірані їх у насильницький спосіб асимілювали з місцевим населенням.

…Азербайджан, разом з Туреччиною і за її підтримки, пише нову геополітичну історію регіону Південного Кавказу…

В 1985 році, з початком перебудови, офіційний Тегеран виказав неабияку стурбованість щодо зростання сепаратистських настроїв серед азербайджанського населення Ірану. Національні інтереси двох Азербайджанів вступили у фазу конфлікту. За офіційними даними міністерства інформації ІРІ (спеціальна служба на кшталт КДБ-ФСБ), в 1990-х роках помічено зростання кількості націоналістичних азербайджанських організацій, які виступали за національно-культурну автономію Південного (Іранського) Азербайджану.

Сьогодні азербайджанців чимало в керівництві Ірану, на високих посадах в КВІР та армії.

А тепер перейдемо до вірменського питання в Ірані. Кордон між двома країнами становить всього 35 кілометрів. Але саме з часів створення Ісламської Республіки Іран аятола Хомейні надавав винятково важливого значення розвиткові економічних, дипломатичних та культурних відносин між Іраном і Вірменією. Саме в цей час Тегеран відкрив на території Вірменії значну кількість «центрів впливу».

Протягом останніх 20–30 років активно обговорювались спільні проекти будівництва транспортного сполучення між двома країнами, нафтопереробного заводу та ліній електропередач, транзиту іранського газу, створення між Вірменією та Іраном енергетичного коридору.

На даний час нараховується близько 200 тис. вірмен, існує три вірменські спільноти в Ірані: в Тегерані, Іранському Азербайджані і Новій Джульфі (Ісфаган), між якими налагоджені стійкі відносини. У складі іранського парламенту (Меджлісу) є два депутати вірменського походження, які і координують діяльність вірменської діаспори з офіційним Тегераном.

…Офіційний Тегеран всіма силами намагається дотримуватись нейтралітету у сьогоднішній війні у Нагірному Карабаху…

Не зайвим буде нагадати про принаймні три великі переселення вірмен до Ірану. Перше за часів Перської імперії Ахаменідів (часи царя Дарія), коли Вірменія була її частиною, населення «добровільно» переселялося до внутрішніх територій цієї імперії.

Велике переселення вірмен до Ірану сталося під час навали турків-сельджуків в 1048 році, коли близько 150 тис. вірмен рятувалися від загибелі. Історики свідчать, що після розпаду Вірменської держави (Велика Вірменія) в XI столітті сельджукський султан Малік Хан (1072–1092), добре ставлячись до вірмен, дозволив їм жити на своїх територіях. Але чимала кількість населення втекла до Ірану. За правління монголів у 1237–1238 роках загарбники насильно пересели до Ірану сотні тисяч вірмен. У 1603 році іранський Шах-Аббас також силоміць переселив на територію Ірану близько 250 тис. вірмен. Вони компактно селилися в містах Решт, Казвін, Шираз, Арак, Хамедан, Ензелі та Кашан. Вірменські купці досить швидко прибрали до своїх рук практично всю зовнішню торгівлю і активно налагоджували торговельні стосунки з Європою.

Сьогодні на території Ірану нараховується близько 200 вірменських церков та 30 вірменських шкіл. Активно працює вірменський культурний клуб, чимала кількість вірменських культурних, театральних та спортивних спілок.

Іранська влада небезпідставно сподівається, що Вірменія і вірмени, які мешкають на території ІРІ, можуть стати впливовим союзником і зв’язківцем між Іраном та християнським світом, що добре вписується у плани Тегерану на перспективу.

Причин тут кілька. По-перше, вірменські діаспори мають свої представництва у багатьох країнах і з цим треба рахуватись, бо саме через них Тегеран встановлює і підтримує контакти з країнами, які не завжди ставляться до нього з повагою.

По-друге, саме через ці спільноти Тегеран намагається виборювати для себе прийнятні економічні та дипломатичні рішення. І, нарешті, по-третє, Тегеран має можливість активно використовувати у своїх цілях транспортний коридор Іран — Вірменія — Грузія — Росія.

Дружба Ірану з Вірменією взаємовигідна. Єреван має принаймні два вільні коридори зі світом: через Іран і Грузію. Тегеран забезпечує Вірменію газом, пальним та електроенергією, що дає змогу виживати обом країнам за умов санкцій.

Тегеран не зацікавлений у зростанні впливу Азербайджану, оскільки він стає найближчим союзником Туреччини і такий союз порушує баланс сил в регіоні

Сьогодні треба зважати, що Азербайджан, разом з Туреччиною і за її підтримки, пише нову геополітичну історію регіону Південного Кавказу, де на наших очах формується нова регіональна сила: Азербайджан-Туреччина. Саме вони сьогодні формують без участі Москви нову систему регіональної безпеки.

Баку вирішує проблему Карабаху в інтересах Анкари, бо вибудовує коридор між Азербайджаном і Туреччиною до Каспію і далі, до тюркомовного населення Центральної Азії. Завдання Туреччини досить складне: відтворити Великий Туран до кордонів Західного Китаю і Тибету, до територій своїх братів — тюрків уйгурів.

Офіційний Тегеран, який є прихильником «традиційної східної дипломатії», стверджує, що війна у Нагірному Карабаху є наслідком зіткнення інтересів між колишніми радянськими країнами через «відокремлений регіон всередині Азербайджану, який керується етнічними вірменами».

Також треба брати до уваги внутрішню ситуацію в країні, коли підтримка однієї із сторін конфлікту викличе вкрай негативну реакцію і протидію сторони іншої. Але, крім всього іншого, Тегеран не зацікавлений у зростанні впливу Азербайджану, оскільки він стає найближчим союзником Туреччини і такий союз порушує баланс сил в регіоні. В умовах геополітичного хаосу в регіоні потрібен стабільність і контроль. І виконання цієї ролі готовий взяти на себе Іран. Офіційний Тегеран всіма силами намагається дотримуватись нейтралітету у сьогоднішній війні у Нагірному Карабаху. Але треба пам’ятати, що і в самому Ірані не все так гладко, як здається. Іранський нейтралітет не влаштовує певну частину іранських політиків, прихильників жорсткої політики щодо Вірменії і надання всілякої допомоги Азербайджану.

Але на сьогодні офіційний Тегеран вустами радника Верховного лідера Ірану з міжнародних питань Алі Акбара Велаяті стверджує, що Іран має спільні кордони як з Азербайджаном, так і з Вірменією, і національні інтереси країни вимагають, щоб сусіди не воювали один з одним, і окуповані території Вірменія повинна звільнити.

Радник Верховного лідера ІРІ Алі Акбар Велаяті

За даними іранської газети Kayhan, професор Тегеранського університету Валі Келеджі, відомий фахівець з проблем Центральної Азії і Кавказу, визначив основні принципи нагірно-карабаського конфлікту, а саме:

  1. Визнання права Азербайджану на суверенітет стосовно регіону Нагірного Карабаху і семи районів навколо нього.
  2. Невизнання Республіки Арцах та інших політичних рішень в районі Карабаху.
  3. Збалансований підхід і підтримання відносин як з Вірменією, так і з Азербайджаном.
  4. Протидія війні і незастосування сили для розв’язання карабаської кризи.
  5. Забезпечення прав і безпеки вірмен Карабаху у мирних планах.
  6. Протидія позарегіональним силам у врегулюванні карабаської кризи.
  7. Протидія розміщенню міжнародних миротворчих сил на лініях зіткнення в Карабаху, поблизу кордонів Ірану.
  8. Посередництво у процесах відновлення миру і розв’язання протиріч на прохання урядів Азербайджану і Вірменії.

Таким чином, можна впевнено передбачити, що Іран не буде активно втручатись у протистояння між Азербайджаном і Вірменією. Але при цьому слід тримати у полі зору досить чіткі намагання Туреччини увійти в регіон Центральної Азії на правах лідера, де її інтереси скоро перетнуться з інтересами Ірану і Піднебесної.

 

Схожі публікації