«Neue Zürcher Zeitung», Швейцарія
Впливи РФ на геополітичних сусідів України. Молдова, Грузія, Румунія
У матеріалах популярного швейцарського видання «Neue Zürcher Zeitung» сьогодні досить часто йдеться про війну Росії проти України, про дії російського агресора у європейському просторі, зокрема, про його намагання впливати на сусідні з Україною держави, в тому числі на важливі регіони Молдови, Грузії та Румунії. Кілька днів тому у згаданому виданні була надрукована стаття журналіста Ульріха Шпека (Ulrich Speck), у якій йдеться про такий російський вплив у згаданих регіонах, а також подаються висновки у формі геополітичного огляду подій поточного року. Зважаючи на нейтральний статус Швейцарії, доцільно ознайомитися з висвітленням проблематики російської війни в Україні. Бо традиційне нахабство російської зовнішньої політики останнім часом перевершило всі норми, коли Москва ще й намагається свідомо спровокувати згадані держави, включно з таким членом НАТО, як Румунія.
Через два місяці, зазначає автор матеріалу, російська агресія та загарбницька війна проти України розпочне лік ще одного, четвертого року. Для Путіна це важливо, оскільки він, окрім всього іншого, прагне вписати своє ім’я в історію як творець нової Росії у 21-му столітті, змішуючи спадщину як Російської імперії, так і Радянського Союзу, де, до речі, він служив агентом КДБ від 1975 по 1991 рік.
Він вважає Росію великою державою, яка відіграє провідну роль у світовій політиці, на рівних з Китаєм і США. Одночасно він подає Росію як імперію, що має домінувати в сусідніх регіонах і мати майже необмежений доступ до ресурсів у зонах впливу. Те, що Путін прагне більшого, ніж просто контролю над частиною території Східної України, він неодноразово позначав. Так, у своєму історико-політичному есе, опублікованому ще в липні 2021 року, Росія та Україна подається як «один народ», а «справжній суверенітет» України можливий лише в партнерстві з Росією. Щодо мети війни, то вона залишається незмінною: підкорити собі Україну, ліквідувавши й українську незалежність. Однак захоплення України є для Путіна лише частиною вельми масштабнішого плану. У двох ультиматумах щодо США та НАТО в грудні 2021 року російський президент чітко окреслив своє бажання: Америка повинна відступити зі Східної та Центрально-Східної Європи. А це означає скасування підсумків переформатування Європи після Холодної війни. Росія прагне мати можливість необмежено просуватися у ці території, тим самим претендуючи на домінування в усьому континенті.
Розпочавши масштабний напад на Україну, Путін одночасно оголосив війну Заходу, проігнорувавши численні застереження перед нападом, зокрема, президента США Джо Байдена. Путін був готовий не зважати на значні витрати та ризикувати, і все задля досягнення бажаного.
Частковий успіх Путіна в Україні
Те, що цей конфлікт динамічний, стало очевидним за майже чотири роки війни. Захід підтримує Україну, але із використання так званого «ручного гальма», — адже вона дотепер отримує стільки військової допомоги, скільки потрібно, аби запобігти російському тріумфу, але недостатньо, щоб відкинути Росію і повернути втрачені Україною території у 2022 році. А ось розрахунок Заходу, зазначає автор, можна пояснити страхом перед ескалацією. Попри те, що погрози Путіна розв’язати ядерну війну втратили свою гостроту, для Білого дому та особливо для канцелярії німецького канцлера така загроза залишається основною. Крім того, західні столиці не бажають дестабілізації самої Росії. Така стурбованість Заходу долею Росії стала особливо помітною, коли в червні 2023 року лідер групи «Вагнер» Євген Пригожин виступив проти Путіна. Як наслідок занадто обережної політики Заходу його підтримка України є невиправдано обмеженою і дуже дозованою. Водночас боротьба між Росією та Європою спостерігається і в інших регіонах. І якщо Росія вперто бореться за свій вплив і домінування на європейському континенті, то дії європейської сторони недостатні для того, щоб її стримати.
Молдова: операції в сірій зоні
У 2024 році в центрі уваги Росії опинилися Молдова, Грузія та Румунія. На відміну від війни проти України, Москва тут чинить приховано, намагаючись зберегти принцип «правдоподібне заперечення» та уникнути звинувачень в якості сторони війни. Прямих доказів російських операцій впливу у регіоні мало, але є численні ознаки того, що місцеві діячі фактично працюють як російські агенти.
У жовтні ц.р. Москва, беззаперечно, намагалася вплинути на процес і підсумки референдуму з метою перешкодити подальшому зближенню ЄС з Молдовою, що розташована між Румунією та Україною. У цій країні, яка страждає від корупції та бідності, кількість населення становить 2,5 мільйона осіб. Росія фактично контролює самопроголошену Придністровську республіку, яка відокремилася від Молдови в 1992 році, і має вплив в інших регіонах, зокрема в Гагаузії.
Президентка Молдови Майя Санду намагається, після багатьох років хитань, рішуче спрямувати країну на шлях реформ і зближення її із Заходом. За словами Санду, її противники, які пов’язані з Росією, купили 300 тис. голосів на референдумі про інтеграцію до ЄС. Критики називають це гібридною війною, у якій Москва використовує пропаганду та дезінформацію. Попри це, Санді з невеликим відривом вдалося виграти на референдумі, а на початку листопада її було переобрано президенткою, де вона здобула 55% голосів.
Довідково. Мая Санду народилася 24 травня 1972, Рисіпень, Фалештський район Молдавської РСР) — молдовська державна і політична діячка. Президент Молдови з 24 грудня 2020 року. Лідер партії «Дія і Солідарність» (ПАС), прем’єр-міністр Молдови з 8 червня до 14 листопада 2019 року.
Санду була міністром освіти від 2012 до 2015 року й членом парламенту Молдови від 2014 до 2015 і 2019 року, і була обрана спільним кандидатом від проєвропейських партій PPDA і ПАС на посаду президента Молдови на виборах 2016 року, однак програла в другому турі проросійському кандидатові від партії соціалістів Молдови Ігорю Додонові з результатом 48 % проти 52 %. На президентських виборах 2020 року в другому турі, 15 листопада, Санду набрала 57,63 % (938 тис. виборців) і була обрана президентом Молдови. Була переобрана на президентських виборах 2024 року, де набрала 55,35 % голосів.
Далі автор звертає увагу читачів на Грузію, що на Південному Кавказі. Там сьогодні ситуація для Росії помітно сприятливіша. Поки в Молдові прозахідний уряд за підтримки ЄС намагається відбити впливи Москви, у Грузії саме уряд дедалі очевидніше намагається її зблизити з РФ.
Грузія: потужна проросійська партія
Протягом багатьох років Бідзіна Іванішвілі, який у 1990-х і 2000-х роках став мільярдером у Росії, домінував на політичній сцені за її лаштунками. Все розпочалося після того, як у жовтні 2012 року Міхеїл Саакашвілі — реформатор і відомий критик Путіна — програв у виборчому протистоянні з партією «Грузинська мрія», якою керував Іванішвілі. Проте «Грузинська мрія» понад десятиліття утримувалася від чіткого позиціонування на боці Росії, зважаючи на громадську думку в Грузії, яка підтримувала прозахідний курс країни.
Довідково. Борис Григорович Іванішвілі, також відомий як Бідзіна Іванішвілі, народжений 18 лютого 1956 року у Чорвіла, Грузинська РСР, СРСР) — російський олігарх грузинського походження, грузинський проросійський політик, колишній прем’єр-міністр Грузії, засновник партії «Грузинська мрія».
Від 25 жовтня 2012 до 20 листопада 2013 року — прем’єр-міністр Грузії. Є почесним лідером грузинської партії Грузинська мрія.
Ця двозначність завершилася у 2024 році. Протягом останніх місяців Іванішвілі почав активно використовувати антизахідну риторику. Він заявляє, що за ЄС і НАТО стоїть «глобальна військова партія», яка розглядає Грузію та Україну як гарматне м’ясо. Ця «військова партія», за його словами, маніпулює Грузією зсередини за допомогою неурядових організацій. Іванішвілі зближує Грузію з Росією двома способами: підриваючи демократію та все більше орієнтуючи країну на Москву в геополітичному сенсі. Після суперечливих парламентських виборів наприкінці жовтня конфлікт між партією Іванішвілі та прозахідною й продемократичною опозицією ще більше загострився. Наприкінці листопада уряд заявив, що заморожує переговори з ЄС про вступ до кінця 2028 року. Це викликало масові демонстрації в усій країні. Протестувальники вимагають дострокових виборів.
Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі, яка підтримує такі протести, заявила, що партія «Грузинська мрія» є «російським маріонетковим режимом», яка «відвернулася від Європи, відкидає Америку й рухається до зближення з Росією».
Довідково. Саломе Зурабішвілі, нар. 1952, Париж, Франція — грузинська державна діячка, французька та грузинська дипломатка, чинна Президентка Грузії від 16 грудня 2018 року. Лідерка партії «Шлях Грузії». Раніше — голова «Громадського руху Саломе Зурабішвілі» (2005–2006 рр.). Міністерка закордонних справ Грузії (2004–2006 рр.), надзвичайний і повноважний посол Франції у Грузії, голова Генерального секретаріату національної оборони Франції з міжнародних питань і стратегії (2001–2003 рр.). Тривалий час працювала в МЗС Франції. Має грузинське громадянство.
Румунія: російський вплив
Антагонізм між прозахідними силами та російськими операціями впливу вже багато років формує політичний ландшафт Молдови та Грузії. Однак те, що подібна ситуація виникла в Румунії — країні, яка є членом ЄС і НАТО, — можна вважати новим викликом. Румунська зовнішня розвідка вважає, що російське втручання через контрольовану Китаєм платформу TikTok сприяло успіху кандидата Калін Георгеску в першому турі президентських виборів 24 листопада. Він лідирував із майже 23 % голосів. Проте 6 грудня Верховний суд країни оголосив результати виборів недійсними.
Довідково. Калін Георгеску, нар. 26 березня 1962 у Бухаресті, — румунський політик-путініст і спеціаліст у сфері агрономії. В 2015–2016 роках обіймав посаду виконавчого директора Інституту глобального індексу сталого розвитку ООН у Женеві та Вадуці.
Георгеску відзначився не лише ультранаціоналістичними, але й проросійськими та антиукраїнськими позиціями, які зробили його привабливим для Москви. Для Росії ослаблення Румунії, сусіда Молдови й країни, що межує з Чорним морем, стало б відчутним успіхом, адже Румунія є важливим і надійним оплотом НАТО.
Щодо самої Москви, нагадує автор статті, то вона досі веде боротьбу проти Європи під прикриттям «правдоподібного заперечення» за допомогою гібридних, прихованих методів впливу та саботажу, намагаючись уникнути визнання себе стороною війни та відповідальною за вчинені злочини. Лише у війні проти Грузії в 2008 році та під час війни проти України, яка розпочалася у 2014 році, Путін відверто демонстрував свою агресію. Війна Росії проти миру і прогресу за ідеали кремлівського карлика і встановлення домінування мороку в Європі і у світі триває. І якщо європейці прагнуть запобігти тому, щоб подібні гібридні дії не переросли у відкриту війну в інших країнах, вони повинні рішуче й однозначно протистояти таким спробам росіян. Що раніше й рішучіше буде дана відповідь, тим краще.
https://www.nzz.ch/pro/putins-krieg-taktiken-in-moldau-georgien-und-rumaenien-ld.1863193
