Вже понад рік Альянс намагається визначитися зі своєю позицією щодо Китаю

У четвертому номері свого щоквартального видання Федеральна академія з питань політики безпеки Німеччини (BAKS) розмістила матеріал про світові проблеми та вірогідну роль, яку можуть відгравати у їх вирішенні провідні геополітичні гравці. Зокрема, політолог Хеннінг Рієке аналізує, як Китай впливає на зовнішню далекосхідну політику блоку НАТО.

У Альянсу поки що немає єдиної стратегії у відносинах з Китаєм, вважає автор аналітичного матеріалу. А це підриває його, [Альянсу — ред.] військову мобільність і бойову здатність. Щоправда, окремі європейські країни замислюються над створенням ризикованих коаліцій з Китаєм. Але це може негативно позначитися на загальному стані справ із забезпечення безпеки. Автор звертає увагу на ту роль, яку Китай виконує у регіоні Близького Сходу, в Індо-Тихоокеанському регіоні, та на значення його стратегічної ініціативи «Пояс і шлях» для країн інших світових регіонів. Зосереджується увага на доцільності окремих форм співробітництва та механізмах реалізації партнерських відносин країн-членів НАТО з Китаєм, головна мета яких — обмежити його вплив на глобальну політику.

Досить активна діяльність Китаю в Європі (інвестиції, політично-економічний вплив і військова міць, які сприяють його геополітичному позиціюванню) позначається на політиці безпеки, на що не може не зважати така структура, як НАТО, покликана координувати при цьому виконання своїми членами належних обов’язків. Треба зазначити, що понад рік НАТО намагається визначитися зі своєю позицією щодо Китаю. На своїй грудневій зустрічі 2020 року міністри закордонних справ країн-членів Альянсу дали проміжну оцінку такій нелегкій дискусії, яка виявила одночасно як різновекторність інтересів країн-членів НАТО, так і консенсус з багатьох питань партнерів по Альянсу. Західні держави не вбачають у КНР якусь військову загрозу, але вони не можуть її не сприймати як потенційного супротивника, який свою економічну та технологічну експансію здатен перетворювати на військову потугу. Ось тому і вважається, що Китай створює загрозу дієздатності Альянсу. Тому у доповіді спеціальної експертної групи, яка працювала над змістом діяльності НАТО до 2030 року, зазначається, що Альянсу слід проводити внутрішні консультації, приділяючи окрему увагу саме цьому питанню.

Мета таких дій Альянсу — визначення стандартних підходів, коли стеження за зростаючою міццю Китаю поєднується із зацікавленістю союзників по НАТО у стабільних економічних з ним відносинах. Зрозуміло, що Альянсові не слід обмежуватися лише однією балаканиною. На практиці він повинен вживати необхідних заходів для запобігання політичних маніпуляцій та втручання ззовні. НАТО як організація у діалозі з Китаєм повинна конкретно порушувати ті питання, що турбують її членів, і водночас чітко заявити, що він втратить економічні набутки, якщо не усуне загальновідомі проблеми у своїй політиці безпеки.

Європа є однією зі сторін у системному конфлікті

В даний час Китай безпосередньо не становить військової загрози для НАТО. Однак його роль на міжнародній арені зростає завдяки саме його військовій потузі. Китайська Народна Республіка на другому місці у світі за розмірами військового бюджету, який, якщо вірити офіційним даним, все ще помітно поступається військовому бюджетові США, а також сукупним видаткам на оборону всіх членів НАТО. Китай має на меті стати до 2025 року лідером світового ринку в ряді високотехнологічних сегментів за програмою «Зроблено в Китаї» (Made in China). Так чи інакше, але у цьому вбачається і військова складова. Виділяючи кошти на армію, Китай, зокрема, не лише прагне модернізувати ядерну зброю, але й створити, наприклад, глибоководний флот. Модернізовані підводні човни та ракети середньої та великої дальності дії свідчать, що його оборонна політика спрямована на те, щоб досягти необхідних параметрів військової потужності і протистояти діяльності США в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

Маючи військову базу в Джибуті, Китай також закріпився в Африці та в Індійському океані, проводить спільні з Росією військові навчання в Середземному та Балтійському морях. У той же час Китай шляхом реалізації своєї стратегічної ініціативи «Пояс і шлях» з 2013 року почав захоплювати всесвітній торговий ринок, беручи під свій контроль торгові шляхи, об’єкти інфраструктури та телекомунікаційні мережі Азії, Африки та Європи. І хоча масштаби реалізованих китайцями проектів «Поясу і шляху» не відповідають задекларованим, а у Європі дещо розчарувалися у китайських інвестиціях, Китайська Народна Республіка все одно намагається позиціонувати себе як глобальна стратегічна сила.

У США вважають, що Китай кинув виклик і американській демократичній системі. Це стосується ще й офіційної торгівлі, інвестувань економічних проектів, періодичних кібератак чи навіть агресивної технологічної політики, включно з безпекою демократичних союзників США в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Новообраний президент США Джозеф Байден також добре розуміє ту роль, яку виконує КНР на зовнішньополітичній арені. В першій половині 2021 року спеціальна оперативна група в Пентагоні повинна відзвітувати про оборонно-політичні аспекти стратегії США щодо Китаю. Дж. Байден в Азії співпрацюватиме з союзниками, але при цьому відносини НАТО з Китаєм не повинні йти урозріз з цією стратегією, хоча європейці вже давно є учасником цього системного конфлікту. Також вони усвідомлюють, що їхня відкритість до економічного партнерства надає Китаю ефективні важелі геополітичного впливу. Через це їхнє ставлення до Китаю стає більш жорстким. Хоча так можна казати не про всіх європейців, бо у такому ставленні трансатлантичних партнерів існують розбіжності щодо стабільного балансу між співпрацею, безпекою та конфронтацією. Так, Великобританія, ймовірно, щоб посилити своє значення в НАТО після виходу з Євросоюзу, позиціонує себе на боці США і, відповідно, їх підтримує у ставленні до КНР. А ось Франція, хоча й визнає військове зміцнення Китаю викликом для Європи, але для себе більш небезпечним вважає міжнародний тероризм. Німеччина, яка за традицією виважено сприймає нові завдання для НАТО, наполягає ставитися до такого питання з урахуванням підходів країн-членів ЄС, розглядаючи Китай одночасно і як партнера, і як стратегічного конкурента.

Кілька європейських союзників по НАТО також приєдналися до ініціативи Китаю «Пояс і шлях», включно з Грецією, країною «Великої сімки» Італією та низкою країн Центрально-Східної Європи. Останні побоюються, що Альянс, якщо прийме виклик Китаю, може зменшити свої оборонні зусилля стосовно загроз з боку Росії. Також треба мати на увазі, що КНР стала одним з найбільших торгових партнерів Туреччини, підтримує турецьку національну валюту (ліру) і робить інвестиції у турецьку інфраструктуру й сировину. Окремим рядком стоїть їх активна співпраця у військовій сфері.

Поки що єдиної стратегії немає

Досі у НАТО не переймаються стратегією щодо Китаю, а займаються залагодженням існуючих конфліктів. Нещодавно представлені спеціальною експертною групою НАТО рекомендації [про майбутнє Альянсу до 2030 року] можна вважати лише попереднім етапом у справі з розробки нової стратегічної концепції Альянсу, де Китай визначається лише як «системний суперник повного спектру» (full-spectrum systemic rival). У рекомендаціях в основному увага сконцентрована на внутрішній координації дій та на роботі над стійкістю партнерів по Альянсу. Експертна група зосереджується на, так би мовити, компромісі, відповідно до якого зростаючу військову міць Китаю пропонують розглядати у контексті системної конкуренції, коли союзники не визнають його супротивником НАТО.

НАТО має вирішити дилему: жорсткі заходи проти намірів Китаю здійснювати вплив на політику безпеки, навіть за умов лише потенційної перспективи їх запровадження, негайно зустрінуть опір союзників, які сподіваються отримати економічні вигоди від співпраці з Китаєм. Реагуючи на певні кроки Альянсу, Пекін може вже зараз ускладнити пошук консенсусу в рамках НАТО. Але якщо у момент міжнародної напруженості стосунки Альянсу з Китаєм будуть паралізовані, то далі буде вже пізно щось казати про спільний консолідований виступ. Тому експертна група НАТО в основному пропонує координувати дії в рамках Альянсу щодо Китайської Народної Республіки, аналізувати можливу небезпеку її впливу. Експертна група рекомендує також створити новий консультативний орган, який зважатиме на інтереси країн-членів Альянсу, а ті, своєю чергою, збільшать виділення коштів на розвідку та оборону, зважаючи на активну діяльність Китаю.

Фактори невизначеності для військової мобільності та комунікації

Однією з важливих тем для Альянсу є мобільність збройних сил, зокрема, здатність стримувати напад та оборонятися. Наприклад, війська для участі в багатосторонніх навчаннях Defender-Europe 20 переправлялися через порти Антверпен (Бельгія), Бремерхафен (Німеччина) та Палдіскі (Естонія), у які значні інвестиції зробили китайські компанії. Таке ж можна казати про деякі регіони Середземного моря, де китайський державний концерн COSCO володіє мажоритарним пакетом акцій портової компанії Пірей (Греція). Це полегшує роботу китайської розвідки щодо визначення військової логістики НАТО, спрощує контроль за пересуванням військових частин та підрозділів Альянсу і, в разі необхідності, надає можливості налагодити необхідну протидію. Структури НАТО повинні з’ясувати, чи не існує загроза створення перешкод для маневреності сил союзників та здійснити відповідні структурні перебудови у системі тилового забезпечення військ.

Прагнення Китаю отримати передові технології також повинне турбувати НАТО. Адже Пекін через технологічну присутність має інструменти для здійснення кібератак, розвідки та шпигунства. Китайські компанії агресивно виходять на європейський ринок телекомунікацій. Така ситуація також означає наявність трансатлантичного протистояння, про що свідчить суперечка щодо участі китайської компанії Huawei у справі з налагодження у Європі мереж 5G, що триватиме й надалі за президентства Дж. Байдена. Заключна декларація саміту НАТО в Лондоні у грудні 2019 року засвідчила, наскільки цей проєкт є тривожним для НАТО. Так, країни-члени Альянсу змушені були зобов’язатися «гарантувати безпеку наших комунікацій, включно з 5G».

Тим часом Китай намагається розвивати власні наступальні військові кібернетичні спроможності до такого рівня, щоб вони могли впливати на управління, оперативну та матеріально-технічну інфраструктуру збройних сил НАТО. Існує висока вірогідність того, що Китайська Народна Республіка за прикладом Росії намагатиметься агресивно впливати на громадську думку, що вже продемонстровано деякими діями в умовах пандемії коронавірусу.

Однак залишається без відповіді питання: що саме може зробити Альянс, щоб зменшити свою вразливість від Китаю. Одним з варіантів може бути те, що члени НАТО примусять китайських інвесторів відмовитися від вже існуючих контрактів. Як це трапилося наприкінці 2019 року, коли США з геоекономічних причин змусили міжнародну китайську компанію продати свої пайові частки у володінні контейнерним портом Лонг-Біч (Каліфорнія). Однак це навряд чи станеться у Європі, адже тут існують солідні економічні інтереси та впливові місцеві бенефіціари.

Водночас НАТО може у інший спосіб подбати про свою безпеку. В Альянсі вже ухвалені рішення про підвищення рівня пильності та обмін інформацією про діяльність Китаю. Якість оцінок залежить від регулярного обміну розвідувальною інформацією, що дотепер не завжди вдавалося забезпечити. НАТО також може вимагати від своїх країн-членів, щоб вони оцінювали безпеку певних інвестицій. Було б також корисно, якби Альянс розробив свої ланцюги поставок та транспортні маршрути таким чином, щоб вони оминали ті [інфраструктурні] вузли, де спостерігається домінування Китаю.

Ті, хто переймається веденням бізнесу з Китаєм, повинні покращувати нагляд за безпекою у цивільних портових пунктах з перевалки вантажів. Крім того, необхідно враховувати потенціальну шкоду від дій Китаю при розробці регіональних стратегій і доктрин у формі рамкової умови щодо логістики, наприклад у випадку розробки нової редакції Морської стратегії Альянсу (Alliance Maritime Strategy) та планування військово-морської присутності.

Ризиковані коаліції

Одне з важливих питань політики безпеки, пов’язаних з КНР, є те, що Росія і Китай розширили свої відносини до статусу оперативної коаліції, інтереси учасників якої співпадають у плані стримування дій Заходу. Обидві держави розширили військову співпрацю, провели спільні військові навчання. Так, підрозділи ВМС Китаю брали участь у навчаннях у Середземному, Балтійському та Чорному морях. Самі лише ці факти не можуть бути підставою для тривоги, але є побоювання, що вони заклали основи для співпраці, яку можна швидко активізувати. Наприклад, Китай може підтримати дії Росії в Європі виключно для того, щоб перешкодити США у їх військовій переорієнтації на Азійсько-Тихоокеанський регіон і змусити бути присутніми одночасно як у Європі, так і в Азії.

НАТО має уважно стежити за розвитком такої співпраці, щоб мати змогу оцінити ступінь обміну інформацією. Було б доцільно обговорювати питання, що виникають у результаті такої співпраці, безпосередньо з Китаєм — адже тут, насамперед, визначається його імідж, як бізнес-партнера.

Жодної реакції на створені кризи без огляду на Китай

Хоча готовність багатьох країн-членів Альянсу до довготермінових стабілізаційних місій зараз не надто висока, але антикризове управління у конфліктах, що становлять загрозу безпеці для країн-членів НАТО, таки залишається одним із основних завдань Альянсу. Китай став учасником подій у різних кризових регіонах, де проводяться або плануються операції НАТО. Китайська Народна Республіка захищає інвестиції в сировинний сектор Афганістану та Іраку, залучаючи приватні охоронні компанії, але при цьому не має зацікавленості у виконанні там ролі стабілізуючої сили. У Сирії Китай вже готовий відновлювати об’єкти інфраструктури, зруйновані внаслідок бойових дій.

Пекін впливає на ухвалення політичних рішень між конфліктуючими сторонами на місцях, в регіональних організаціях та в Раді Безпеки ООН, яка повинна схвалювати мандати на проведення миротворчих операцій. НАТО, зважаючи на прагнення Китаю бути глобальним лідером, могло б запропонувати йому бути своїм партнером, внаслідок чого Альянс може отримати його як компаньйона у справі з реалізації мирних процесів та який підтримуватиме дію мандатів для виконання завдань міжнародними місіями.

Амбівалентні партнерські відносини

Навіть якщо НАТО має намір і надалі розвивати свої зовнішні партнерські відносини з третіми країнами в плані спільної політики безпеки, чинник Китаю наразі є актуальним. Учасники в Раді євроатлантичного співробітництва з країн Центральної Азії вже давно є частиною Шанхайської організації співпраці.

Міцний зв’язок Китаю з країнами Центральної Азії завдяки інвестиціям стратегічної ініціативи Китаю «Пояс і шлях» нівелює спроби НАТО налагодити стійку співпрацю на засадах західних цінностей. Вплив Китаю в Перській затоці зростає, зокрема, не тільки в Ірані, але і в суннітських державах, які також пов’язані з НАТО в рамках Середземноморського діалогу з 1994 року та Стамбульської ініціативи співпраці з 2004 року.

Багато держав розглядають Китай як цікавого партнера для співпраці, який вносить економічні та військові пропозиції, не пов’язуючи їх із вимогами щодо дотримання норм демократії та прав людини. Тому Альянс мусить переглянути свої програми партнерства, зважаючи на вплив Китаю в сусідніх регіонах. Партнери по співпраці в Індо-Тихоокеанському регіоні, насамперед Японія, Південна Корея, Австралія, Нова Зеландія та Монголія можуть відіграти особливу роль у політиці НАТО щодо Китаю. Заклики розширювати партнерські відносини з НАТО в цьому регіоні з огляду на Китай, досить популярні, проте Альянс повинен більш виважено формулювати свої пропозиції.

Чотири перших з вищезазначених держав, у яких демократична форму правління, налагодили тісні економічні зв’язки з Китаєм. Водночас співпраця з НАТО є для них важливим засобом зміцнення своїх зв’язків із захисною силою США. Альянс міг би додатково наблизитися до цих чотирьох партнерів у спосіб спільних тренувань та навчань з метою досягнення більшої сумісності, взаємодії та кращого обміну інформацією. У разі конфлікту між партнерами і Китаєм політична та економічна солідарність країн-членів НАТО стала б більш важливою, ніж сьогодні.

Формування довіри та цілеспрямована співпраця

У загальноосяжному оцінюванні стану справ необхідно зважати на обмін думками із Китаєм, оскільки занадто багато запитань залишаються без відповіді. НАТО має цілеспрямовано вступити в діалог з Пекіном не тому, що Альянс прагне стати азійською потугою, а тому що Китайська Народна Республіка стає потугою європейською. Формат діалогу з Китаєм не визначається необхідним у рекомендаціях експертної групи Альянсу. Спочатку НАТО повинна здійснити свою внутрішню координацію.

Було б бажано в рамках НАТО та ЄС координувати безпекові дискусії про доцільність стратегії щодо характеру взаємовідносин з Китаєм, хоча реалістичною метою у цьому процесі було б не досягнення єдності думок щодо спільної стратегії, а лише формулювання скоординованих підходів. Та лише цього все одно недостатньо, адже необхідні безпосередні більш прямі контакти з Китаєм. Діалог НАТО з Китаєм може стати інструментом, за допомогою якого Захід дасть чітко зрозуміти Китаю, що він втратить економічні вигоди від своїх інвестицій, якщо знехтує ризиками в галузі політики безпеки. Альянс веде діалог з Китаєм з 2002 року, починаючи від участі НАТО в місії в Афганістані; нині ці процеси стали більш щільними, але ще не інституціоналізованими.

Знайти формат такого діалогу було б складно, оскільки йшлося б про характер стосунків. Наразі недоцільно створювати якусь всесвітню «Раду НАТО-Китай», що, до речі, підтверджується негативним досвідом спілкування з Росією. Крім того, надання статусу нового «глобального партнера» (Partner around the globe) не буде гідною пропозицією для Китаю, який у такому випадку прирівнюватиметься до Колумбії чи Монголії. Та і Китай навряд чи стане надійним партнером для НАТО, він залишатиметься супротивником. Краще чинні сьогодні формати діалогу перетворити на механізм, що стане у подальшому діалогом безпеки, який здатний вирішувати проблеми чи пропонувати шляхи їх вирішення. До таких механізмів можна віднести:

• вплив Китаю на європейську інфраструктуру. Метою може бути досягнення транспарентності та зміцнення довіри, зокрема, у спосіб надання гарантій, здійснення інспекцій, перезаснування та залучення до проектів європейських компаній;
• співпраця між Китаєм та Росією;
• семінари з розгляду військових доктрин та військові обміни;
• поглиблення партнерських стосунків, зокрема, за допомогою організації регіональних конференцій або тристоронніх дискусій про ситуації, що склалися в кризових районах, про оцінку актуальності ситуацій, розподіл завдань або, за необхідності, навіть проведення спільних операцій;
• конкретні кроки з контролю над озброєннями.

Такий гнучкий діалог з метою забезпечення безпеки став би сигналом для налагодження справжньої довіри до того, що Китай не є супротивником НАТО. Водночас ці раунди переговорів також були б важливою основою для кращої координації дій між самими союзниками по Альянсу.

Про автора: Доктор Хеннінг Рієке організовує навчальні групи для Бундестагу та федерального уряду Німеччини у рамках діяльності Німецького товариства зовнішньої політики (Deutsche Gesellschaft für Auswärtige Politik, DGAP). Головним напрямом діяльності є теми міжнародних відносин та дотримання принципів демократії.