Раби з Африки вберегли Європу від поглинання з боку центрів азійської та ісламської цивілізацій

Die Welt, Німеччина

Для того, аби краще розуміти ситуацію на Африканському континенті, варто звернути увагу на дослідження західних науковців, які вивчали історичні передумови розвитку внутрішньополітичної ситуації у країнах регіону, та її сучасний стан. Німецьке видання Die Welt у статті власного кореспондента Вольфа Лепеніса (Wolf Lepenies) аналізує динаміку розвитку відносин країн демократичного Заходу з Африкою та результати взаємних впливів двох геополітичних регіонів світу.

Нова глобальна історія показує, як раби з Африки вберегли Європу від поглинання з боку центрів азійської та ісламської цивілізацій. Найголовнішою рушійною силою у цьому процесі історично був цукор і його дивовижний вплив на народне господарство.

Шлях до об’єднання Європи, зазначає німецьке видання, почався із зобов’язань щодо Африки. 9 травня 1950 року міністр закордонних справ Франції Робер Шуман запропонував об’єднати виробництво вугілля в басейні Рур з виробництвом сталі в Лотарингії, забезпечивши так зване солідарне виробництво, яке унеможливило би війни між Францією та Німеччиною та проклало шлях до об’єднання Європи.

План Шумана передбачав, що «Європа зможе виконувати одне зі своїх найважливіших завдань із збільшенням ресурсів, а саме розвиток Африканського континенту». Таке зобов’язання країни Європи погодили тому, що протягом століть розвиток Африки гальмувався політикою європейських колоніальних держав, заснованою на експлуататорському рабстві.

Професор Вищої школи журналістики Колумбійського університету в Нью-Йорку Говард В. Френч розповідає історію цієї експлуатації у популярній книзі, в якій описуються події на чотирьох континентах світу протягом п’яти століть. Німецька назва книги «Африка та виникнення сучасного світу. Глобальна історія» (Afrika und die Entstehung der modernen Welt. Eine Globalgeschichte; англ. оригінал — Born in Blackness: Africa, Africans, and the Making of the Modern World) не у повній мірі відображає реальний масштаб і важливість подій, що відбувалися.

Німецьке видання книги Говарда В. Френча «Африка та виникнення сучасного світу. Глобальна історія» (Afrika und die Entstehung der modernen Welt. Eine Globalgeschichte).
Джерело: WoG.ch

Зменшення, тривіалізація, стирання

Історія Африки та страждань африканців — це історія рабства. Говард В. Френч також зосереджується на работоргівлі та рабовласницькій економіці. Дотепер доколоніальну внутрішньоафриканську работоргівлю не придушено. У постколоніальній національній біографії багатьох африканських держав ця тема й досі є табу.

Що стосується позиції країн Заходу, Говард В. Френч цитує англо-ямайську письменницю Зейді Сміт: «Без перебільшення можна сказати, що єдине, що я коли-небудь дізналася про рабство в британській системі освіти, це те, що «ми» покінчили з цим». З явищем рабовласництва було пов’язане твердження не лише британських політичних та економічних істориків, що колонії не були вирішальними для зростання Заходу, а радше розвиток машин, розширення міжнародного судноплавства та застосування ліберальних банківських законів були вирішальними для різкого зростання економіки.

«Навряд чи можна подумати, — стверджує Говард В. Френч, — що наше сьогоднішнє процвітання могло бути якимось чином пов’язане з енергією африканських м’язів, потом, пролитим африканцями, сльозами африканців, залучених у рабство, чи навіть їхньою винахідливістю і їх бажанням вижити».

«Двері неповернення» (фр. — Porte du Non Retour) — меморіал поневоленим африканцям, яких вивезли до Америки з порту Уїда, Бенін.

Говард В. Френч відзначає також «столітній процес применшення, тривіалізації та знелюднення африканців і людей африканського походження з наративу сучасного світу». З пафосом, підкріпленим практичними досягненнями і статистикою, він показує, що насамперед прибуткові колонії, засновані на рабовласницькій економіці, зробили могутніми та багатими імперські нації Заходу, які в іншому випадку відставали би від центрів азійської та ісламської цивілізації.

Спочатку золото, потім цукор, бавовна, тютюн

Довгий час історики вважали Африканський континент природною перешкодою, яку європейські кораблі повинні були обігнути, щоб знайти морський шлях до Індії. Насправді, за словами Френча, ці пошуки були менш важливими, ніж зусилля португальців та представників інших західних країн забезпечити джерела надходження золотих багатств із Західної Африки. У своїй золотій лихоманці вони не звертали уваги на африканську історію і були байдужі до цивілізаційної спадщини великих африканських імперій. Менталітет колонізаторів був продемонстрований на Берлінській конференції щодо Конго в 1884 році, коли Африка була довільно розділена європейськими державами на 54 подекуди крихітні країни, нехтуючи етнічними та мовними кордонами.

Учасники Берлінської конференції щодо Конго 1884 року.
Джерело: німецький ілюстрований журнал Illustrirte Zeitung

Насамперед золото, потім цукор, бавовна і тютюн зробили багатими економіки країн Заходу за рахунок колоній, залежних від рабських народів. Певний час урожай цукру з Бразилії становив 40 відсотків загального доходу Португалії, тоді як колишня французька колонія Сан-Домінго, яку називали «найбагатша точка на землі», торгувала з усіма Сполученими Штатами Америки.

Виробництво цукру показує, що більше, ніж будь-яка інша частина світу, Африка стала «двигуном у механізмі сучасності» через «експорт» рабів. Бум виробництва цукру на плантаціях почався в середині XVII століття. На цукрових плантаціях працювало 2 тисячі і більше рабів, на великих цукрових заводах поєднувалися сільськогосподарський і промисловий процеси розвитку, які передбачали виснажливу працю за принципом конвеєру.

«Цукрові острови» та «Посилення харчування»

Через сорок років після заснування першої рабської цукрової плантації споживання цукру в Англії зросло в чотири рази. Між 1650 і 1800 роками воно могло збільшитися на 2500 відсотків, оскільки в цей період почали працювати нові «цукрові острови». Споживання цукру на душу населення зросло з двох до чотирьох фунтів у термін між 1660 і 1690 роками, а до кінця XVIII століття воно зросло до 23 фунтів.

Історики в галузі економіки говорили про «покращення харчування», оскільки споживання калорій з дешевого цукру створювало «енергію, необхідну для довгих і важких робочих днів робітників на англійських фабриках». Настала «нова епоха неспання», покращилася гігієна, оскільки для приготування чаю та кави доводилося кип’ятити воду, тютюн пригнічував апетит на робочому місці.

Виробництво цукру, засноване на рабській праці, відіграло важливу роль у виникненні європейського громадянського суспільства. А саме — «доступність гарячих, солодких і стимулюючих напоїв призвела до появи першої кав’ярні, яка відкрилася в Оксфорді в 1650 році». Говард В. Френч цитує Юргена Хабермаса, коли розповідає, як насолода кавою та чаєм у поєднанні з читанням газети стала «часом народження сучасного громадського середовища».

Говард В. Френч майже із задоволенням підсумовує, що «через великі суспільно-історичні потрясіння ми нарешті приходимо до розуміння того, що саме Просвітництво сягає своїм корінням труднощів і поту африканських в’язнів, яких викрали та примушували працювати в загонах рабів на комплексних плантаціях».

Зобов’язання плану Шумана

Поліглот Говард В. Френч, якому наразі 65 років, є дитиною афроамериканських батьків, з боку матері серед його предків є рабині. Будучи кореспондентом The New York Times, він писав про події у Центральній Америці, Карибському басейні, Західній та Центральній Африці, в Японії та Китаї. Його книга закінчується застереженням, яке нагадує про зобов’язання перед Африкою за планом Шумана: «Якщо справи в Африці у XXI столітті підуть погано, масові хвилі міграції стануть неминучими, вони значно перевершать ті, що були раніше. Наслідками політично нестабільного та економічно слаборозвиненого Африканського континенту будуть хронічні війни, тероризм і нові захворювання, які поширюватимуться світом. Не кажучи вже про нищівні масштаби деградації навколишнього середовища, яка вплине на все людство, оскільки зневірені люди знищують африканські тропічні ліси та виловлюють рибу у прилеглих океанах».

Професор Колумбійського університету в Нью-Йорку Говард В. Френч.
Джерело: Kronen Zeitung

* * * * *

Африка залишається вкрай нестабільним регіоном світу, джерелом поширення глобальних загроз відкладеного типу. Розвиток та прогрес народів у країнах континенту наразі не перебуває серед пріоритетів сильних світу цього, наміри міжнародних організацій на зразок ООН та її спеціалізованих організацій, цілі діяльності яких сформульовані у статті 55 Статуту ООН, не здатні ефективно вирішувати проблеми народів континенту. Ці проблеми (насамперед голод, захворювання, регіональні війни, міграції значних груп населення тощо) стосуються не лише народів Африки, вони впливають на стан всіх країн за межами континенту, зокрема провідних гравців та суб’єктів міжнародної політики.

Президентом України у 2023 році була приділена значна увага розбудові відносин з країнами континенту протягом офіційних візитів і зустрічей з лідерами африканських держав та з представниками їх дипломатичних представництв. Україна оголосила свою зацікавленість у розвитку відносин з деякими країнами Африки, отже вона також перейняла й частину відповідальності за наслідки від такого процесу.

Підготував Сергій Польовик