День Незалежності України. Як ми його відсвяткували

Іван Січень

24 серпня 2022 року Україна відзначала 31-шу річницю своєї незалежності. В цей же день виповнилося рівно шість місяців від початку Росією повномасштабної війни проти нашої держави. Все це є слушною нагодою для підбиття підсумків як чергового етапу у новітній історії України, так і її героїчного опору путінській агресії. Тим паче, що вони мають вражаючий характер. Відповідні оцінки вже наводилися в українських, західних та російських мас-медіа. Втім, вони мають досить розрізнений характер. Тому спробуємо узагальнити їх.

Почнемо з найголовнішого, а саме — з того, чим зараз визначається ситуація у світі. Її головним змістом є боротьба між «світлими» та «темними» силами. Першою із них є свобода та демократія, які становлять собою основу цінностей Західного світу. Другою — тоталітаризм і імперіалізм, як ідеологія Росії та інших подібних до неї країн.

Саме від результатів такої боротьби залежить подальша доля людської цивілізації. Чим вона стане далі — спільним та безпечним простором для всіх, або жахіттям суцільних війн та збройних конфліктів?

В центрі протистояння між згаданими силами опинилася Україна. З однієї сторони це надало їй геополітичного значення у світі, а з іншої — зробило її полем бою двох протилежних світових систем у буквальному сенсі цього слова. У наведеному контексті, виходячи з розвитку подій довкола України протягом останніх шести місяців, можливо зробити наступних висновків та оцінок.

По-перше, Україна остаточно сталася як незалежна держава. Всі спроби Росії дезінтегрувати її державну систему як шляхом організації внутрішніх заколотів у нашій державі, так і шляхом повномасштабної війни проти неї, зазнали повного провалу. Більш того, війна Росії проти України стала потужним каталізатором ще сильнішого об’єднання українського суспільства та його перетворення на єдину націю.

Переважна частина українців стала на захист своєї Батьківщини. Найсильніші пішли на фронт у складі Збройних сил України, Національної гвардії чи Територіальної оборони. На одне місце у згаданих з’єднаннях та частинах претендує по шість-сім осіб, що доводять черги добровольців у наших військкоматах. Я її також вистояв. Однак мені відмовили. Сказали: «Дідусь, у вас вже непризовний вік. До того ж — вас взагалі визнали непридатним до служби через поранення ще у 2015 році. Ви своє вже відслужили, йдіть — відпочивайте». Приблизно так же закінчились і мої спроби самостійно «прибитися» до місцевих військових частин.

Багато українців опинилися у такій ситуації. Тому ми реалізуємо свій досвід, можливості та бажання служити Батьківщині багатьма іншими способами. Хтось створив свою власну самооборону у селищі чи міському мікрорайоні. Хтось пішов у партизани. Хтось воює на інформаційному фронті. А хтось допомагає Батьківщині простим волонтером у різних сферах, що має не менш важливе значення, ніж відвага тих наших бійців та командирів, які знаходяться на фронті.

По-друге, спроби В. Путіна та його поплічників відновити подобу Радянського Союзу або Російської імперії на основі ідей побудови «русского мира» зазнали повного краху. Після того, що зробила Росія в Україні, «русский мир» сприймається всіма нормальними людьми у всьому світі як абсолютне зло. А як же ще можна сприймати тотальні руйнування мирних населених пунктів та масові вбивства цивільного населення російською армією?

«Русский мир» сприймається всіма нормальними людьми у всьому світі як абсолютне зло

Через це від Росії відмовились навіть її найближчі союзники по ОДКБ, які не мають бажання бути причетними до російських злочинів. Причому зовсім не через загрозу західних санкцій, а з морально-етичних міркувань. Дійсно, яка нормальна країна буде пов’язувати себе з відвертими вбивцями, в тому числі жінок та дітей?

Виключенням з правила є хіба що режим О. Лукашенка в Білорусі, який існує виключно завдяки підтримці з боку Москви. Як відомо, він надав територію своєї країни для агресії російських військ проти України, але не наважився долучити до війни свої збройні сили. Бо ще в березні поточного року більшість білоруських військовослужбовців відмовилась переходити кордон з Україною. А частина із них, взагалі, висловила готовність перейти на нашу сторону. І перейшли. У складі сил оборони України вже воює білоруський полк.

По-третє, черговий раз була спростована думка про «слабкість» та «роздрібненість» Західного світу, який нібито боїться Росії з її «непереможними» збройними силами та «потужною» ядерною зброєю. В червні поточного року на саміті НАТО була прийнята нова Стратегічна концепція Альянсу, яка визначає Росію його головним ворогом. Згідно з прийнятими рішеннями було розпочато подальше посилення військової присутності США та НАТО в Європі, а також збільшені обсяги допомоги Україні.

Спростована думка про «слабкість» та «роздрібненість» Західного світу, який нібито боїться Росії

Крім того, керівництво ЄС та провідних країн-членів Європейського Союзу здійснили низку рішучих кроків, спрямованих на позбавлення енергетичної залежності від Росії. Поки що Москві ще вдається маніпулювати цінами на нафту та газ в Європі шляхом обмеження їх постачання на європейський ринок через свої газо- і нафтопроводи. Втім, більшість із країн ЄС вже відмовилася (чи планує відмовитись) від російських енергоносіїв, та отримує їх від інших поставників. Нарешті всі зрозуміли, що з Росією не можна мати жодних справ, тим паче з таких стратегічних питань як енергетика.

По-четверте, будь-які військові погрози Москви вже нікого не лякають. В тому числі — заяви Кремля про те, що «постачання зброї Україні втягне західні країни у прямий конфлікт з Росією». Зброя нам постачається практично всіма країнами НАТО та ЄС у все більших обсягах. Окрім ПЗРК, ПТРК, БПЛА і стрілецької зброї, такі постачання вже давно включають далекобійні та високоточні ракетно-артилерійські системи, танки та іншу бронетехніку, а також засоби ППО середньої дальності дії.

Наразі це вже дозволило нам переломити ситуацію на лінії фронту, а саме — зупинити наступ російських військ, перейти у контрнаступ на окремих напрямках, а також перетворити тилові райони російської армії на окупованих територіях у зону бойових дій. Там щоденно вибухають казарми окупантів, штаби та командні пункти, склади з озброєннями та аеродроми.

А сьогодні війна повертається до самої Росії, яка цю війну і розпочала. Свідченням цього є випадки «бавовни» у прикордонних районах Брянської, Курської, Воронізької та Ростовської областей РФ, а також в окупованому Криму. По військовій інфраструктурі росіян щоденно наносяться удари всіма можливими силами та засобами. А «другі за своїм потенціалом у світі» Збройні сили Росії ніяк не можуть запобігти цьому.

Сьогодні війна повертається до самої Росії, яка цю війну і розпочала

І навіщо тепер Росії проводити «референдуми» на захоплених територіях України? Сенс їх проведення повністю втратив своє значення. Москва може «оголосити» ці території своїми, однак це не створить жодних перешкод для наших дій з повернення їх до складу України.

По-п’яте та найважливіше! Дії Росії створюють загрозу ядерної катастрофи у світі. Москва вже давно відверто загрожує застосуванням ядерної зброї проти її противників. Хотілося б думати, що до цього не дійде. Хоча від режиму В. Путіна можна очікувати чого завгодно.

Подивимося на ситуацію довкола Запорізької АЕС, яку Росія перетворила у свою військову базу, та створює перешкоди із допуском інспекції МАГАТЕ. Саме там вона ховає техніку від ударів ЗСУ. Звідти ж завдаються удари по сусідніх містах України із розрахунку на те, що ми по АЕС бити не будемо. Хоча кара знаходить ворогів навіть і там. Українські БПЛА діють з ювелірною точністю. Точно так же, як і Сили спеціальних операцій та партизани.

Дії Росії створюють загрозу ядерної катастрофи у світі

Втім, проблема має більш серйозний характер. Ще з весни поточного року дії Збройних сил Росії у Чорнобильській зоні пошкодили верхній шар забрудненого ґрунту, в результаті чого радіоактивний пил піднявся у повітря. До цього додалися ще й обстріли російськими військами прикордонної смуги Чернігівської області України, яка межує з Брянською областю Росії. Саме там у 1986 році відбувся найбільш масштабний викид радіоактивних матеріалів. А в липні поточного року російський винищувач Су-30СМ, який летів бомбардувати Україну, випадково випустив ракету по Курчатовській АЕС у Курській області РФ.

Хоча будемо сподіватися на краще. У статті «Последний парад наступает», ми писали про те, як російські окупанти намагалися відсвяткувати свою «перемогу» на Хрещатику ще в березні 2022 року, а наші місцеві колаборанти прикупили квітів для того, щоб їх зустрічати. Що ж, «парад» збройних сил Росії на Хрещатику все ж таки відбувся. Але у вигляді їх розбитої та згорілої техніки, яку туди завезли із-під нескореного Києва. Ось для цього і згодилися зав’ялі букетики зрадників.

Парад знищеної російської техніки на Хрещатику в Києві, серпень 2022 року

У нас також буде останній парад. Після Перемоги ми вийдемо з лісів та полів. Залишимо окопи та блокпости. І пройдемо по головних вулицях тих селищ та міст, які ми звільнили або відстояли. Це буде найвищою честю. А по Хрещатику хай краще пройдуть дівчата із квітами.

Ми повернемося до мирного життя. Але зброю залишимо у себе аж до того часу, поки не зникнуть наші вороги, як роса на сонці. В українців зброї тепер вистачить ще на дві війни, бо транспортні колони російських військ довжиною у півсотні кілометрів, які увійшли до нас ще в лютому 2022 року, завезли її достатньо. Однак тепер в Україні діє один закон: «вхід — гривня, а вихід — десять».

А на дорогах у нас тут «всякое случается». Може прилетіти декілька десятків снарядів, або БПЛА. Можуть «завітати» Сили спеціальних операцій чи партизани. Лише селяни Полтавської області, де не було взагалі бойових дій, якось спромоглися «віджати» у ворога в сусідніх регіонах одинадцять танків.

У Росії кажуть, що українці «жадные». Ми не жадні, а запасливі. Я не знаю, навіщо мені танк у господарстві. Однак, про всяк випадок, він у мене має бути. І стояти у лісі поруч з моєю хатою. З трьома боєкомплектами… До того ж за пів року ЗСУ знищили понад 12 тис. одиниць російської військової техніки на суму близько 17 млрд доларів.

Разом ми переможемо!