Анатолій Шевченко: «Керівники багатьох держав не просто так визнають, що у світі перевага буде на боці тієї країни, де створять штучний інтелект»

Інтерв’ю з директором Інституту проблем штучного інтелекту

 

 

 

– Ви обстоюєте ідею створення штучного інтелекту як такого механізму, що запобігатиме ліквідації людства. Вважаєте це актуальним саме нині?

– Саме так. І тішуся, що керівництво нашої держави та відповідних державних структур усвідомлюють наскільки це важливо. Нещодавно Інститутові штучного інтелекту, який я очолюю, запропонували розробити Стратегію розвитку штучного інтелекту в Україні. Оскільки наш заклад — подвійного підпорядкування, то цими питаннями опікуються як Академія наук, так і Міносвіти України. До цієї справи долучаються понад 120 докторів наук, серед яких — завідуючі кафедрами штучного інтелекту вищих навчальних закладів. Береться до уваги Концепція створення штучного інтелекту, яку розробило Міністерство цифрової трансформації. Концепція — це практично план розвитку, нею більше передбачається використання іноземних програм, алгоритмів тощо. На разі нам потрібно мати свої, на чому наполягаю.

– До 2014 року ваш Інститут знаходився у Донецьку. А що зараз, коли те місто опинилося по той бік фронту?

– З переміщенням Інституту до Києва через бойові дії на Донеччині ми зазнали дуже серйозних втрат, бо не вдалося вивезти з собою жодної програми, жодного комп’ютера, жодного робота. А таких створили вже п’ять і шостий був у стадії завершення.

– Роботи, треба так розуміти, мали певне призначення?

– Вони самохідні, з елементами штучного інтелекту, виготовлені на замовлення різних фірм, зокрема й спецорганів України. Наприклад, робот з власною енергетичною установкою для пошуку мін. Знайшовши міну, він у реальній обстановці визначає, що з нею робити: знешкодити, підірвавши, чи залишити біля неї знак-прапорець. Все, що необхідно, робот виконує самотужки. Це і є елемент штучного інтелекту.

– Такі винаходи вже хтось мав нагоду оцінити?

– Це ми розробили ще півтори десятиліття тому і демонстрували на великій науковій виставці CеBIT у німецькому Ганновері.

Тоді наш Інститут представляла делегація, до якої входили два десятки науковців з українських Академії наук і Міністерства освіти. Ніхто з присутніх там фахівців спочатку не вірив, що такі екземпляри створено в Україні. До речі, в той час Інститут активно розвивався, ми могли собі дозволити привезти свою делегацію на виставку до Німеччини на власному автобусі.

– Прошу розповісти про такий науковий заклад, зокрема, чия була ідея його створити, що до цього спонукало і коли така діяльність розпочиналася?

– Ще за радянських часів, у 80-х роках минулого століття, створили конструкторське бюро (КБ), через два роки — Інститут. Згодом, у 1994 році цей заклад стає навчальним інститутом, і вже через 8 років — Державним університетом інформатики і штучного інтелекту, де навчалося майже дві з половиною тисячі студентів, працювало біля шестисот службовців. Всі займалися цікавою і непростою справою — створювали штучний інтелект. Справа непроста, самотужки будь-якому пересічному інституту її не подужати. Адже для цього потрібно об’єднувати вчених з різних галузей.

– Справа, що багато обіцяє, в тому числі і високі «дивіденди». Доводилося читати про таку перспективну діяльність, яка і нині часом сприймається як фантастика.

– Якщо маєте на увазі статки, які можна отримати, налагодивши виробництво роботів зі штучним інтелектом, то заперечити у такому підході важко. Правду кажучи, чомусь у нашій країні жодного разу не ставилося завдання створити такі системи та проривні технології, які можна пропонувати для продажу на світових ринках. Це тема — для окремої розмови, але зауважу очевидне: сьогодні іноземні комерційні структури замовляють нашій державі розробки на умовах надання грантів, на підставі окремих договорів тощо. Отримавши їх, ці розробки, мають права на інтелектуальну власність кінцевого продукту, …продаючи потім всі ці системи і розробки, в тому числі і Україні!

– Тобто, за гранти отримують ефективний продукт, впроваджують його у якусь більш глобальну науково-виробничу мережу і мають з того зиск?

– Так. Тим більше, що у них завдання — створити машину нового покоління, якщо йдеться про те, що ми щойно згадували.

Зрозуміло, за четвертим на сьогодні поколінням ЕОМ з’являться наступні — п’яте, шосте покоління і так далі. Та зараз діяльність у цьому напрямі практично припинена, бо розробники заробляють гроші, виконуючи дрібні замовлення.

– Віддзеркалення того, що наука комерціалізується?

– У багатьох країнах намагаються створити комп’ютер нового покоління (і його незабаром створять), але яка держава вийде з ним на світовий ринок? Зацікавлені у цьому глобальному проєкті розподіляють складові завдання між виконавцями — Росією, Україною, Білоруссю, Казахстаном, надають гранти. Після того гуртують напрацьоване в єдиний продукт, щоб вивести його на світовий ринок.

– Які параметри передбачаються у комп’ютері нового покоління, чи ми можемо лише здогадуватися про них, виходячи з характеристик замовлення та грантів?

– В рамках Стратегії розвитку штучного інтелекту я вже представив обчислювальну машину нового покоління з блоками штучної свідомості, штучної совісті тощо, що дає змогу без людини ухвалити рішення за певних умов. Наприклад, коли немає змоги з кимось порадитися у тому ж космосі, де проходження радіохвилі до Землі може тривати кілька хвилин чи годин. Тобто, реагувати на проблему необхідно саме тієї миті і там, де вона виникає. А для цього необхідні відповідні сили і засоби.

Ось у нас є наукова розробка «ДОТ», — довготривала вогняна точка, зібрана у бетонному корпусі, що має відповідні засоби і розвідки, і визначення та ідентифікації цілей, і вогневого ураження. Її завдання: на передовій лінії протистояння з ворогом розпізнавати озброєну особу, дитину, тварину тощо, щоб визначати, що саме є справжньою ворожою ціллю для знищення. За сучасних умов, коли немає постійного вогневого протистояння, система — на зв’язку з оператором. Але коли розпочинаються активні бойові дії, то вона вже не запитує у нього дозволу на знищення ворожих цілей.

– Знищується тільки ворог, а не особа, яка могла потрапити туди випадково?

– Прищепивши машині елементи «совісті», подібної до людської, ми моделюємо ситуацію: потрібно знищити людину. А машина заперечує, бо це порушує чинні в Україні закони. Тоді ми її «повчаємо»: на передовій захищаємо нашу Батьківщину, і у випадку бойових дій слід знищувати супротивника. Машина реагує: вбити людину — це є порушення закону, але, оскільки є ось такі відповідні обставини, що я корисна у захисті держави, — це виконуватиму.

Внаслідок таких, як ми кажемо, додаткових умов машина може діяти зовсім інакше, ніж спочатку передбачалося. Це і є елементами штучного інтелекту. У нашій Стратегії розвитку штучного інтелекту була представлена саме така концептуальна схема.

Якщо вести мову про таку Стратегію в Україні, то після вивчення і розгляду вона повинна затверджуватися або Указом Президента, або Кабінетом Міністрів України. Її створювали, пам’ятаючи, що на сьогодні у світі є понад 50 держав з національними стратегіями розвитку штучного інтелекту. України у такому списку ще немає. Як немає можливості хоча б на експериментальному рівні створити у нас конкурентоспроможну систему.

– Що, на ваш погляд, нам у такій справі бракує?

– Потрібний зовсім новий погляд на таку тему чи проблематику, потрібно створювати систему, яка працюватиме як унікальний продукт. У нашій Стратегії зазначається, що вона розробляється для країни, в якій дуже високий інтелект вчених, але бракує фінансування. Тому ми знайшли вихід, як з обмеженим фінансуванням слід розв’язувати таку задачу. І в Стратегії все розписано, це — не таємний документ.

– Коли відносно молода Радянська держава поступалася у чомусь більш розвиненому Заходові, то тоді ставилося завдання міністерствам промислової політики, сільського господарства, оборони і всім відповідним відомствам ліквідувати відставання. У спосіб напруження власних сил, закупівлі чи викрадання на міжнародних виставках, інтеграції своїх розвідників з тим, щоб заволодіти потрібною інформацією з проривних напрямів, починаючи від космосу і до вивчення морських глибин. В даний час доцільно залучати до виконання такого завдання, наприклад, орган за зразком існуючого колись в Україні Комітету з питань розвідки при Президентові України та РНБОУ?

– Не проти таких підходів, особливо коли з’являється нове бачення ролі штучного інтелекту. Знаєте, на самому початку нашої роботи нас сприймали як лженауковців, щось на зразок того, як колись сприймали кібернетику. Ми пройшли цей етап. Але ж керівники багатьох держав не просто так визнали, що у світі перевага буде на боці тієї країни, де створять штучний інтелект. Можна робити висновки…

Доповівши в РНБОУ про Стратегію розвитку штучного інтелекту в Україні, відчув, що її сприйняли позитивно, оскільки погодилися зі мною, що без цього нам насправді не визначити напряму свого подальшого розвитку. Що маю на увазі: сьогодні розглядається і схвалюється чимало різних проєктів у всіх міністерствах, включно з нашим Міністерством освіти і науки, але ці проєкти практично між собою не пов’язані. Серед них є й такі, які Україні непотрібні.

Ось Міністерство оборони підтримує нашу діяльність, вважаючи її надзвичайно корисною, і ви розумієте чому. Але щоб казати так про бачення глобальної стратегії розвитку нашої науки чи Держави загалом… Власне, це також спонукало нас братися за розв’язання такого завдання, як створення штучного інтелекту. Ми ж не розробляли Стратегію розвитку науки загалом, ми пропонуємо те, у чому вважаємо себе фахівцями.

Якщо йдеться про наші напрацювання, то нам вже пропонували їх викупити як росіяни, так і представники Німеччини. Ми ж однозначно заявили: хочемо, щоб на інформаційному продукті було написано: «Створено в Україні». З іншого боку, дехто з наших вчених не впевнені, що у нас можна щось створити. Мовляв, аби що ми зараз не пропонували до виконання, воно вже створене і продається закордонними фірмами бо, як правило, наші ідеї або у нас або перехопили і розробили, або реалізували у інших країнах.

– Зі створенням штучного інтелекту чи не виникне загроза, про яку Ілон Маск якось висловився, що «він нас врешті-решт знищить»?

– Процес розвитку цивілізації зупинити неможливо, тому штучний інтелект досліджуватиметься. Зараз більш важливо допомогти людству зберегти нашу цивілізацію, доля якої може залежати від однієї особи або від групи осіб, часом не прогнозованих у своїх вчинках. Тому потрібно створити високотехнологічну систему, яка запобігатиме таким намірам, тобто, зупинить виконання команди натиснути на «першу кнопку».

– Якщо вважати, що інтелект людини пов’язаний з її свідомістю, її алгоритмом дій, то що тоді можна казати про численні блок-схеми, публікації і демонстрування роботизованих систем, які існують у загальному доступі? Це — відверта реклама, маркетингові технології?

– Так, інакше кажучи, звичайний бізнес використовує оригінальний термін для отримання фінансування. Повторюю: доцільніше вживати такий термін, як інтелект машини, або електронний інтелект. Ми не маємо права пов’язувати ці новостворені системи з інтелектом людини, якщо ми не знаємо, що це таке. Якщо ж користуватися нашим визначенням, що інтелект людини — це система алгоритмів, створених її свідомістю, то ця система свідомістю і контролюється. Якщо ж ми нехтуватимемо таким принципом, то створюватимемо штучний інтелект, який може вийти з-під контролю людини. Особливо за якихось технічних проблем, зокрема, виходу з ладу конденсатора чи транзистора, коли штучна система діятиме вже зовсім інакше, ніж від неї очікують. У такому разі неконтрольовану систему повинен хтось зупинити. Отож, повинна функціонувати окрема система, контролююча внутрішній стан вже «штучної свідомості», і у разі необхідності вона зупиняє виконання отриманого перед тим завдання.

– Анатоліє Івановичу, ви очолили Інститут проблем штучного інтелекту ще за радянських часів, тому можете порівняти, як сприймався він колись і сьогодні.

– Штучним інтелектом в СРСР цікавилися серйозно, до такої діяльності долучив мене у 1972 році КДБ. Мешкаючи того часу в Донецьку, виконував важливі завдання стеження за ефіром, який, як відомо, тоді ретельно контролювали, записані перемовини абонентів аналізували. Пригадую події тих часів, зокрема, в Ірані, наслідки від них стосовно США. Питання: чому Центральне розвідуправління США завчасно не попередило свої відповідні служби і відомства, щоб запобігти тим негараздам, бойовим діям тощо? Згодом з’ясувалося, що ЦРУ для дешифрування здобутої інформації не вистачило часу, щонайменше двох років. Ось після цього і усвідомили, що інформацію треба аналізувати на предмет існуючих загроз за допомогою визначених ключових слів. Наприклад, про розробку на території Радянського Союзу покладів титану для виготовлення ядерних боєголовок. Або про створення ракет, як засобу їх доставки, чи тих же шляхів переміщення стратегічних запасів для виробництва ядерної зброї. Для своєчасної її обробки потрібно чимало фахівців. Тому у Донецьку створили спеціальне конструкторське бюро «Інтелект» з автоматизованої обробки інформації. Спочатку цей проєкт фінансувався КДБ СРСР, згодом — українським безпековим відомством (у ті часи, здається, міністерство безпеки України). У бюро спочатку складали перелік із 50 ключових слів щодо досліджуваної інформації. Потім кількість слів зростала.

Іноземні розвідки вже знали про план створення в СРСР бюро для дослідження проблем штучного інтелекту. Намагаючись приховати місце його дислокації, обрали промисловий Донецьк — бо хто міг тоді подумати, що у місцевості, де добувають вугілля, ще й вивчають високі технології і розробляють штучний інтелект?

– Це щось на зразок того, як колись, щоб приховати будівництво на Байконурі космодрому, оголосили про освоєння цілинних земель, куди почали завозити трактори з комбайнами, а насправді ще й необхідне обладнання для ракетних стартових майданчиків і самих ракет з супутниками… Якщо ми порушили тему безпеки держави, то як, на ваш погляд, під час протистояння двох світових систем виникла ідея використати штучний інтелект?

– Термін «штучний інтелект» вперше прозвучав у 1950-тих роках, на одній з конференцій у США. Тоді ще не зовсім усвідомлювали, які завдання він виконуватиме. Та, мабуть, і сьогодні, незважаючи на численні проєкти з застосуванням роботів начебто зі штучним інтелектом, чіткого розуміння з цього приводу ще немає. Так, є багато публікацій, але мало які з них заслуговують на увагу. Наразі академічна наука вважає, що сьогодні систем зі штучним інтелектом ще немає. Адже всі програми, за якими функціонують роботи у тому ж Китаї чи у США, включно з демонстрацією керування їх діяльністю, створила людина. Створеного самою системою нічого ще немає!

У 1994 році, вже коли Україна стала незалежною, ми відмовилися переходити до Росії. Тоді про це не оприлюднювалося, але зараз, коли у нас такі складні з нею відносини, думаю, вже можна розповідати. Національна Академія наук України і Міністерство освіти України взяли наш Інститут на баланс, ми почали працювати, зокрема у галузі медицини, педагогіки, психології, створення систем зі штучним інтелектом. Такі розробки потребуються не лише у військовій, але й у інших сферах. Зокрема, у нас наразі вже є чат-бот «психолог», чат-бот «педагог». Вони працюють без участі людини і ставлять завдання студентам. Чат-бот перевіряє виконані студентами завдання, визначає, наскільки вони володіють предметом, наскільки засвоюють предмет.

– Отже, коли ви говорите про чат-боти, то йдеться про нашу сучасність?

– Саме так.

– Ви — віруюча людина. Для офіцера КДБ, а потім — СБ України це логічно?

– У кожного з нас свій шлях до Бога. Правду кажучи, у нашому Інституті замість слів Бог і Господь вживаємо їх синонім «життя». Та практично в усіх першоджерелах знайдете, що «Бог є Життя». Наука поки що не змогла відповісти на запитання «що таке життя?», з фізичної точки зору поки що не змогла зафіксувати таке поле, до якого переноситься життєва енергія. Ми намагалися визначити це поле, думаю, що воно обов’язково буде знайдене.

До слова, коли мене обирали член-кореспондентом Національної Академії наук України, один з академіків цікавиться: чому ми обираємо Шевченка член-кореспондентом з напряму інформатики, якщо він — доктор богослов’я?

Аби що там, але у більшості вчених ставлення до віри позитивне. Ось інший академік підвівся і каже: ми пропонуємо обрати Анатолія Івановича член-кореспондентом Національної Академії наук України по лінії інформатики за його внесок в інформатику, бо люди під його керівництвом досягли позитивних показників. А що стосується віри, — це справа кожної людини.

Думаю, що у нас немає іншого виходу, ніж продовжувати вивчати природу людини, всі її функції. Для створення штучного інтелекту ми повинні знати і про її свідомість, і совість. Якщо ми хочемо, щоби це був дійсно штучний інтелект, то повинні мати наші штучні системи.

Записав Сергій Польовик

 

Схожі публікації