У європейців немає шансів в Африці, там геополітично виграють китайці та росіяни
Berliner Zeitung, Німеччина
Серед неупередженого аналітичного середовища країн Заходу зростає стривоженість через несприятливі для європейців тренди, що мають місце у розвитку політичної ситуації у країнах Африканського континенту. Інтереси провідних європейських держав в Африці перебувають у занедбаному стані, у той час як країни-опоненти, зокрема Китай, росія та їх сателіти, здійснюють цілеспрямовану, добре прораховану та фінансово забезпечену стратегію привернення лідерів африканських країн на свій бік. США та європейські держави поки зайняті власними геополітичними справами в інших регіонах планети, тоді як агресивні москва і Пекін намагаються захопити якомога більше сфер впливу у країнах Африканського континенту.
Зокрема, німецьке столичне видання Berliner Zeitung надрукувало дослідження журналіста, який працює у виданні під псевдонімом Удо Норден (Udo Norden) та спеціалізується на дослідженнях проблематики, пов’язаної з росією, Китаєм та іншими глобальними гравцями. Зазвичай такі утаємничені журналісти, інтегровані до провідних ЗМІ, відіграють роль каналу контрольованого витоку потрібної інформації зі спецслужб чи зацікавлених державних відомств, або є ставлениками ворожих спецслужб на території країни акредитації. З огляду на характер інформації, поданої у дослідженні, можна припустити, що журналіст наводить погоджену з держустановами Німеччини інформацію стосовно сучасного стану і перспектив розвитку міжнародної ситуації в Африці у контексті дотримання на Африканському континенті національних інтересів Німеччини, Франції, Китаю і росії. Автор дослідження здійснює спробу оцінки перспектив успішності зазначених гравців в Африці. Викладена інформація може становити інтерес з огляду на викладений фактаж та реальні події, що відбуваються на Африканському континенті.
Так, автор дослідження зазначає, що вся зовнішньополітична активність, візити та вдалі фотосесії федерального міністра закордонних справ Німеччини Анналени Бербок з керівниками африканських країн нічого не змінюють. Адже в Африці вплив зарозумілих європейців витісняється росією та Китаєм. Візит Бербок до Східної Африки наприкінці січня 2024 року мав на меті продемонструвати позитивну репутацію та вплив Берліна. На фотосесії біля вогнища в заміському маєтку президента Кенії Вільяма Руто міністр закордонних справ Німеччини зробила відповідний візуальний акцент.
Міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок із президентом Кенії Вільямом Руто в одній із його заміських резиденцій.
Джерело: Michael Kappeler/dpa
У Південному Судані вона використала своє перебування, щоб категорично засудити «кричущі злочини» громадянської війни в сусідньому Судані. Однак у Бербок не було конкретної посередницької пропозиції, за допомогою якої можна було б зібрати за столом переговорів представників сторін, які ведуть громадянську війну. Натомість вона, згідно з повідомленням федерального міністерства закордонних справ Німеччини, зустрілась в Кенії з «представниками суданського громадянського суспільства у вигнанні». Такий крок Бербок розцінений аналітиком німецького видання настільки ж дружнім, наскільки й безрезультативним та таким, що не мав наслідків.
Африка як камінь спотикання для політики Заходу
Африканський континент нині є каменем спотикання для західних політиків, зазначає автор дослідження. Наймолодший міністр закордонних справ в історії Франції, 38-річний Стефан Сежурне, завдячує своїй посаді не в останню чергу провалу в Африці його попередниці Катрін Колонна. Після півторарічного перебування на чолі французького МЗС випускниця Національної школи адміністрації Франції (École nationale d’Administration, ENA), яка вважається елітним полігоном підготовки кадрів, і яка від 1983 року перебувала на службі у французькій дипломатії, залишилася без посади і перспектив. Причиною вважалося те, що її діяльність сприяла значному зменшенню впливу Франції на Африканському континенті.
Політика нових, національно свідомих військових урядів у Малі та Нігері призвела до того, що дислоковані там французькі війська були вимушено виведені з регіону. Їм не вдалося перемогти ісламістські та сепаратистські сили в Малі у рамках «Операції Бархан» (Opération Barkhane), що тривала від 2014 до 2022 року. Уже в червні 2021 року президент Франції Еммануель Макрон оголосив про виведення французьких збройних сил із цієї північно-західної африканської держави. Він оголосив, що війська будуть передислоковані до Нігеру.
Міністр закордонних справ Франції Стефан Сежурне.
Джерело: Firas Abdullah/imago
Уряди в Парижі та Берліні розглядали Нігер в якості «якора стабільності» аж до військового перевороту, що відбувся у країні наприкінці липня 2023 року. Після цього міністр закордонних справ Франції Катрін Колонна, яка колись була і віцепрезидентом Міжнародного кінофестивалю в Каннах, запропонувала «погане кіно». У відповідь на абсолютно несподіваний для Франції військовий переворот Катрін Колонна, яку її африканські колеги вважали «вузьколобою всезнайкою», щодня телефонувала і закликала країни-члени Економічного співтовариства Західної Африки (ECOWAS) здійснити військове вторгнення.
У своєму підході, який фактично був більше телефонним терором, ніж телефонною дипломатією, вона недооцінила зростаючу самосвідомість африканців. Минули ті часи, коли радники президента Франції могли давати головам африканських держав телефонні поради, які мали форму розпоряджень. За часів Шарля де Голля та Жоржа Помпіду в Єлисейському палаці домінував президентський радник Жак Фоккар (1913–1997), відомий як «Месьє Африка» (Monsieur Afrique). Одна лише згадка його імені й сьогодні викликає гіркі посмішки в африканських дипломатів і політичних діячів. «Месьє Африка» майстерно вдавався до різних інструментів впливу, починаючи від шантажу і фальсифікації виборів, і закінчуючи смертельним отруєнням опозиційного політика з Камеруну.
Але методи з накопиченого десятиліттями арсеналу хитрощів, зазначає автор дослідження, більше не працюють. Навіть раніше слухняні партнери Франції, такі як західноафриканська Республіка Того, дистанціюються від колишнього гегемона. Міністр закордонних справ Того Роберт Дассі відповів на тиск Парижа власною контрстратегією. Він переконав сусідні країни в необхідності переговорів з новими правителями в Нігері.
У той же час Роберт Дассі завоював довіру нового керівництва Малі, яке висловило солідарність з військовим урядом Нігеру. В інтерв’ю французькому журналу Jeune Afrique він визнав, що Того «надає перевагу діалогу над будь-якою збройною операцією». Він порадив Франції брати участь у дипломатичних переговорах із «перехідними режимами». Так міністр закордонних справ Того називає військові уряди у Малі, Буркіна-Фасо та Нігері. Вихід цих трьох країн зі співтовариства ECOWAS, оголошений наприкінці січня 2024 року, засвідчує, наскільки далеко зайшло відчуження.
Політика Франції щодо Африки: «постійно вимагати змін, ніколи їх не впроваджуючи»
Те, що головний дипломат республіки в Західній Африці з десятьма мільйонами громадян ігнорує французьку дипломатію, є новим феноменом в африканській політиці. Ніколи від часів отримання незалежності колишніми французькими колоніями вплив і престиж Франції в Африці не були меншими, ніж сьогодні.
До бездітного Макрона, який колись звинуватив африканських жінок у надто великій народжуваності, мільйони африканців мають лише гіркі насмішки та холодну зневагу. Культурно-консервативна Африка не зможе також стати прихильною до нового міністра закордонних справ Франції Стефана Сежурне, який від 2017 до 2022 року проживав у цивільному шлюбі із нинішнім прем’єр-міністром Франції Габріелем Атталом. Франція все ще має 1-тисячний військовий контингент у Республіці Чад у Центральній Африці, а також ще 1650 військовослужбовців у Кот-д’Івуарі, Сенегалі та Габоні. Але ця військова присутність не може компенсувати відсутність концепції африканської політики. Париж виявився не готовим до змін, що відбуваються в Африці, як виявився не готовим до них і Берлін.
Еммануель Макрон зустрічається з Олафом Шольцом у Відомстві федерального канцлера Німеччини, 2023 рік.
Джерело: Odd Anderson/AFP
Слабкі сторони французької політики в Африці відомі також і у Відомстві федерального канцлера Німеччини. В аналізі німецького Фонду науки і політики (Stiftung Wissenschaft und Politik, SWP) щодо політики Франції в Африці йдеться про «неоднозначність французької політики» на континенті, яка «постійно вимагає змін, ніколи їх не впроваджуючи». Згідно з дослідженням SWP, Макрон «недооцінює постійний вплив колоніальної спадщини та критичні настрої щодо колоніального минулого Африки». Автор німецького видання нагадує чого бракує дослідженню SWP: як показала невдала військова операція в Малі, політика Німеччини в Африці збігається з невдалою політикою Франції. В Африці це часто сприймають з розчаруванням, зазначає автор Berliner Zeitung.
На конференції французьких послів у серпні 2023 року виразно пролунало, наскільки безпорадним є Париж у своїй африканській політиці. Президент Макрон стверджував, що Малі, Буркіна-Фасо та Нігер існували в межах своїх нинішніх кордонів лише завдяки військовій допомозі з боку Франції. Ця теза французького президента викликала масове обурення в Африці. Макрон говорив з послами про «епідемію військових переворотів» у країнах Сахелю. Він засудив «антифранцузькі настрої» в Африці, якими «у великих масштабах маніпулюють… неоімперіалісти». Автор дослідження нагадує, що тут маються на увазі Китай і росія.
Росія та Африка: владімір путін використовує слабкі сторони Заходу
Президент росії владімір путін має менше проблем з власним іміджем в Африці, ніж паризька еліта. Глава російської держави вміло використовує слабкості західних держав, які не змогли переконати жодну африканську країну ввести санкції проти росії. На африканському саміті в Санкт-Петербурзі минулого літа путін прийняв 17 глав африканських держав, серед них — прихильника політики путіна, президента Південно-Африканської Республіки Сиріла Рамафосу.
На саміті путін звернувся до колективної пам’яті африканців. Він нагадав про підтримку Радянським Союзом африканського «опору колоніальному ярму». Щоб посилити цей ефект, на початку минулого року він домігся повернення московському Університету дружби народів імені Патріса Лумумби, яке він мав за радянських часів. Борець за незалежність Конго Лумумба був убитий в 1961 році за участі та допомоги американського ЦРУ.
Путін також високо оцінив роль Африки як «нового центру сили в багатополярному світі» і оголосив про відкриття посольств росії в Екваторіальній Гвінеї та Буркіна-Фасо. Він також пообіцяв африканцям «стратегічну співпрацю проти екстремістських ідеологій і тероризму». За словами путіна, увага росії до Африки надалі буде зростати.
Буркіна-Фасо: міністр закордонних справ Карамоко Жан-Марі Траоре (ліворуч), міністр з питань солідарності, гуманітарних дій, національного примирення, рівності та сім’ї Нанді Соме-Діалло (у центрі) і російській посол Олексій Салтиков.
Джерело: Fanny Noaro-Kabré/AFP
Оголошення путіна про те, що він безплатно поставить 25–50 тис. тонн зерна до шести африканських країн (Буркіна-Фасо, Малі, Центральноафриканської республіки, Еритреї, Сомалі та Зімбабве) також було покликане стимулювати симпатії до москви. У центрі уваги російської політики в Африці є підтримка нового військового союзу Малі, Буркіна-Фасо та Нігеру — «Альянсу держав Сахелю». Підтвердженням цього став візит російського заступника міністра оборони Юнус-Бека Євкурова до Ніамею — столиці Нігеру. При цьому співпраця у сфері безпеки стосується не лише державних структур, а й наближених до держави російських найманців.
Після смерті Пригожина група найманців «Вагнера» відновлюється в Африці
Діяльність найманців «Вагнера» в Африці роками була в заголовках газет. Після невдалого військового перевороту і смерті лідера ПВК «Вагнера» Євгена Пригожина влітку минулого року африканський осередок формування зараз відновлюється та реструктуризується під наглядом міністерства оборони росії. Найманці діють у Лівії, Малі, Буркіна-Фасо, Нігері та Центральноафриканській республіці. У ЦАР, зокрема, зосереджена група, яка має тісні контакти з урядом, хоча завуальовано представляє себе в Telegram-каналі «туристами в Африці». Москва роками намагалася створити враження, що вона не має жодного стосунку до цієї діяльності. Втім після путчу Пригожина путін визнав, що діяльність «вагнерівців» фінансувало міністерство оборони росії.
Найманці готують місцевих солдат для дій проти повстанців, в першу чергу проти ісламістів. Росіяни спираються на свій жорстокий досвід у Чечні та Сирії. Правозахисна організація Human Rights Watch звинувачує групу «»Вагнера у вбивствах мирного населення та тортурах ув’язнених у Центральній Африці. Тим не менш, її шеф Пригожин зумів досягти статусу культового лідера серед молодих африканських інтелектуалів. У соціальних мережах в Африці видно, що його слава як друга африканців зберігається і після смерті.
Про те, що Пригожиним рухали далеко не альтруїстичні мотиви, свідчить його прихильність до компанії Lobaye Invest, яка планувала видобувати сировинні ресурси в Центральній Африці. Наразі ця компанія входить до санкційного списку США. Інші російські компанії також діють на континенті. Зокрема, «Росатом» будує першу африканську атомну електростанцію в Єгипті та веде переговори щодо ядерного проєкту з Буркіна-Фасо. Концерн «Газпром» співпрацює з нігерійською нафтовою компанією Oranto Petroleum.
Росія робить ставку на зростаючі енергетичні потреби Африки. Близько 60 відсотків населення Африки, яке налічує приблизно 1,4 млрд осіб, є молодшими за 25 років. Москва також забезпечує повернення до своїх країн фахівців з Африки, які пройшли навчання в росії.
У Буркіна-Фасо прихильник капітана Траоре на мотоциклі розмахує російським прапором.
Джерело: Sophie Garcia/AP
Коли йдеться про співпрацю з африканськими урядами, росія не висуває жодних умов, зокрема у питаннях корупції чи прав людини. Це дає москві політичну свободу дій. Сполучені Штати Америки діють інакше. Коли США запросили людей на африканський саміт у Вашингтоні у грудні 2022 року, п’ять держав були виключені з числа учасників з політичних причин — Судан, Малі, Гвінея, Буркіна-Фасо та Еритрея, де панує авторитарне правління або правлять військові режими. В Африці також вважають, що на відміну від Азійсько-Тихоокеанського регіону, континент не є пріоритетним для геополітики США.
Лідер Китаю Сі Цзіньпін вважає, що Китай і Африка є «спільнотою долі»
Стриманість щодо режимів країн-партнерів також є рецептом успіху для КНР. Лідер Китаю Сі Цзіньпін на форумі китайсько-африканського співробітництва ще в грудні 2015 року заявляв, що його країна підтримує «народ Африки у вирішенні його проблем по-африканськи». Під час своєї першої поїздки до Африки двома роками раніше Сі Цзіньпін згадував спільний досвід колоніалізму і заявляв, що історія вчить, як «Китай і Африка завжди створювали спільноту єдиної долі». Він назвав три сфери, в яких його країна хоче «допомогти» Африці: недостатньо розвинена інфраструктура, брак кваліфікованих працівників і нестача фінансових ресурсів.
Різноманітність китайських проєктів в Африці варіюється від прибережного швидкісного шосе в Того і промислового парку в Мозамбіку до цементного заводу з цифровим управлінням в Уганді. Китай також давно випередив США у зовнішній торгівлі з африканськими країнами. Обсяг китайсько-африканського товарообміну у 2022 році досяг 264 млрд доларів, тобто у чотири рази більше, ніж трансатлантична торгівля між Африкою та США.
У китайсько-африканських відносинах подарунки від Пекіну також підтримують дружбу. Зокрема, китайці побудували вражаючу нову офіційну резиденцію для президента Того Фор Гнассінгбе в столиці країни Ломе, що стало невеликим подарунком, але із великим ефектом. При цьому стосовно китайської політики в Африці справедливим є висновок спільного дослідження «Зіткнення систем?» (The Clash of Systems?), проведеного німецьким Фондом Фрідріха Науманна та кенійським аналітичним центром Inter Region Economic Network: «Китаю легше щось зробити, ніж щось сказати. Для європейців легше щось сказати, ніж зробити».
Підготував Сергій Польовик
