Україна — США — Ізраїль + «мексиканський мур»

Україна не випадково опинилася в центрі міжпартійних дискусій в США

Олексій Волович
кандидат історичних наук

З початком широкомасштабної агресії Росії наші відносини із країнами Заходу неймовірно активізувалися, чого не було і навряд чи могло бути за увесь період незалежності України. І у цьому немає нічого дивного, адже сьогодні від підтримки наших західних партнерів залежить — бути чи не бути Україні як суверенній і незалежній державі в центрі Європи; бути чи не бути українській нації. Звісно, під час такої взаємодії ми дедалі краще пізнаємо наших партнерів, а вони ближче знайомляться з нами, тобто відбувається процес обопільного пізнання, в ході якого ми бачимо навзаєм свої і позитивні, і негативні сторони. І в ході такої взаємодії наші партнери допомагають нам позбутися негативу в наших реаліях, і, навпаки, вдячні нам за таку допомогу стосовно себе. Сьогодні Україна не випадково опинилася в центрі міжпартійних дискусій як у самому Конгресі США, так і між Конгресом та адміністрацією президента США Джо Байдена. Адже саме за наслідками російсько-української війни визначатиметься військово-політична ситуація не тільки в Європі, але й в усьому світі на багато років у ХХІ столітті.

Те, що спостерігається сьогодні в американському Конгресі щодо надання Україні фінансової і військової підтримки у її війні проти РФ, м’яко кажучи, дивує. Як відомо, ще 20 жовтня президент США Джо Байден подав до Конгресу запит на понад 105 мільярдів доларів оборонної допомоги, більшу частину з яких — 61,4 млрд доларів — передбачалося виділити для України; 14 млрд доларів — для Ізраїлю; 10 млрд доларів — на гуманітарну допомогу; 7 млрд доларів — для Тайваню та 14 млрд доларів для зміцнення охорони кордону США з Мексикою. Все це подавалося до Конгресу одним пакетом з метою мінімізувати протидію частини республіканської фракції в Палаті представників Конгресу. Поєднання в одному законі абсолютно різних, не пов’язаних між собою проблем для американського парламенту є традиційною практикою, так би мовити, компромісом в досягненні цілей республіканської і демократичної фракцій Конгресу. Але розгляд запиту президента США триває вже понад два місяці і обговорення цього питання в Конгресі перенесено на січень наступного 2024 року.

В той час, коли велика європейська нація в центрі Європи вже майже два роки (без врахування попередніх 8 років) стікає кров’ю, героїчно стримуючи російську навалу, американські конгресмени розмірковують: надавати допомогу українцям чи ні? І це конгресмени тієї великої Америки, яка завжди беззастережно ставала на бік націй, які виборюють свою свободу, відстоюють свій суверенітет і незалежність, — ці найвищі у світі цінності, записані у Статуті ООН? Це та Америка, яка під час Другої світової війни допомагала десяткам народів Європи, протистояти німецькому фашизму? Що з нею, з Америкою, сталося сьогодні? Чому міжпартійна боротьба може засліпити очі американським конгресменам, щоб вони не бачили або не хотіли бачити того, що коється на Сході Європи, на кордоні з країнами НАТО? Чи для американських конгресменів війна в Україні проти «другої армії світу» — це якась локальна війна десь там за океаном, далеко від Америки, і для них найважливіше кинути мільярди на добудову паркану на кордоні з Мексикою, який почали ставити ще у 2005 році?

Здається, що американські політики не мають навіть елементарного уявлення про події в Україні. Напевно, знаючи, що Христофор Колумб тричі відкривав Америку з 1492 року по 1504 рік, скоріше всього не відають, що столиця України — КИЇВ — була заснована у 482 році за 1000 років до згаданого колумбівського відкриття. І вже точно вони не здогадуються, що протягом останніх 500 років Русь-Україна мала більше двох десятків воєн з Московією. Наприклад, 1514 року війська руського князя Костянтина Острозького в одній з перших битв під Оршею розгромили армію московського князя Василія ІІІ і зупинили на деякий час загарбання Москвою руських земель, яке, на жаль, знову розпочалося і триває сьогодні.

Відомо, що у США дві провідні партії — Республіканська і Демократична — вже близько 200 років змагаються за владу в державі. В Республіканській партії нараховується 35 млн членів, у Демократичній партії — 47 мільйонів. Демократів і республіканців разом нараховується 82 млн — четверта частина дорослого населення країни, яке становить 260 млн осіб. Отже, три чверті дорослого безпартійного населення можуть, голосуючи, лише засвідчити прихильність, байдужість або зневагу до тієї чи іншої партії. Щодо ставлення американців до України, то згідно з опитуваннями, проведеними 10–13 грудня 2023 року компаніями Beacon Research та Shaw & Company Research, 66 % американців вважають, що рівень підтримки, яку США надають Україні, є достатнім або має бути більшим. Причому цей показник зростав упродовж останніх місяців. Сподіваймося, що конгресмени-представники від обох партій звернуть на ці дані увагу і зроблять відповідні висновки.

США поміж Україною та Ізраїлем?

Слушним вважаю аналіз допомоги, яку адміністрація Джо Байдена планує надати Україні та Ізраїлю, відповідно 61,4 млрд доларів і 14 млрд доларів. Якщо порівняти масштаби України і Ізраїлю, то, на мій погляд, Ізраїлю дістанеться значно більше, ніж Україні. Щоправда, подібні прецеденти були і раніше, коли США надавали Ізраїлю ще більші одноразові суми для підтримки його обороноздатності. Так, 14 вересня 2016 року було підписано двосторонню угоду, згідно з якою США надали Ізраїлю 38 млрд доларів. На ці кошти Ізраїль зобов’язувався закуповувати американську військову техніку протягом 10 років (до 2026 року). Слід зазначити, що в тому ж році Україні дісталося лише 600 млн доларів, хоча вже 3-й рік вона перебувала в стані війни з Росією. Взагалі на той час американський президент Барак Обама послідовно відмовлявся постачати до України будь-яке озброєння, намагаючись залагодити конфлікт в Україні за допомогою дипломатії. І в цьому його підтримувала канцлер ФРН Ангела Меркель.

Але повернемося у 2023 рік. І поміркуємо, чому 61,4 млрд доларів для України замало, а 14 млрд доларів для Ізраїлю — забагато? По-перше, територія України приблизно в 30 разів більша за територію Ізраїлю (22 072 тис. кв. км). По-друге, на початок 2023-го року населення в Україні (36 млн осіб) вчетверо переважало населення Ізраїлю (9 млн осіб). По-третє, окупована територія і, відповідно, зона бойових дій в Україні становить близько 20 % від всієї її площі, тобто 120 тис. кв. км, що у 6 разів більша за територію Ізраїлю. В той же час за розміром Сектор Газа становить всього 365 кв. км, приблизно як площа міста Харкова. По-четверте, сьогодні Силам оборони України протистоїть збройне російське формування чисельністю близько 600 тис. військових, кількість різноманітного озброєння у яких в багато разів перевищує кількість озброєння в ЗСУ, особливо, що стосується бронетанкових військ та авіації. Нині в Армії оборони Ізраїлю (АОІ — ЦАХАЛ) налічується 169,5 тис. регулярних військовослужбовців і 465 тис. резервістів, з яких на час бойових операцій в Секторі Газа мобілізовано 300 тисяч. Такому немалому ізраїльському угрупованню протистоїть всього лише 20–30 тис. бойовиків руху ХАМАС, озброєних переважно стрілецькою зброєю та ПТРК. По-п’яте, незважаючи на свої скромні розміри, в економічному і військовому плані Ізраїль відчутно переважає Україну. Візьмемо для порівняння 2021 «довоєнний» рік. Якщо ВВП Ізраїлю становив 488,5 млрд доларів, то ВВП України — всього 200,1 млрд доларів. І це при тому, що в Україні ми маємо 30 % світового чорнозему, а 62 % території Ізраїлю займає пустеля Негев.

Якщо військовий бюджет Ізраїлю у 2021 році становив 24,3 млрд доларів, майже стільки, як у величезній Канаді, то оборонний бюджет України набагато менший — 6 млрд доларів. На озброєнні АОІ є 3950 танків, 583 бойових літаки, 95 бойових гелікоптерів, 56 бойових кораблів і катерів. Ізраїль має потужний ОПК, який значною мірою задовольняє потреби АОІ в озброєннях. В Ізраїлі вже давно освоєне виробництво винищувачів F-16, там почали отримувати американські винищувачі п’ятого покоління F-35 Lightning II. Зараз їх налічується 39. Продукція військової промисловості Ізраїлю постачається 80-м країнам, але уряд Ізраїлю відмовляється постачати ОВТ до України. Ізраїль — єдина країна на Близькому Сході, яка володіє ядерною зброєю.

Розпочинаючи з 1949 року, США щорічно підтримують фінансами Ізраїль в середньому у розмірі 2–3 млрд доларів. Вже понад 30 років Ізраїль має статус Основного союзника США поза НАТО. В США нараховується близько 8 млн етнічних євреїв, які відіграють там досить помітну роль в політиці, економіці та фінансовій сфері. В Конгресі США Ізраїль має потужне лобі. В Палаті представників і Сенаті Конгресу США є групи підтримки України, але серед них немає жодного етнічного українця. На мій погляд, історично так склалося, що для США відносини з Ізраїлем знаходяться на першому місці і не лише на Близькому Сході, а й у світі. І навряд чи вони можуть ослабнути протягом найближчих десятиліть. І цю реальність нам слід сприйняти такою, якою вона є.

Україна і «мексиканський мур»

Інша американська реальність, яку ми також маємо адекватно сприймати — це проблема нелегальної імміграції в США, яка для багатьох із нас видається не такою значущою, як надання допомоги Україні у війні з Росією. Але при розгляді згаданого запиту Джо Байдена конгресмени-республіканці підкреслюють, що США мають дбати не лише про захист кордонів України, а насамперед про захист кордонів своїх. Для пересічних американців нелегальна імміграція це повсякденна проблема, з якою вони стикаються щонайменше протягом останніх 50 років, в той час як війна в Україні за 10 тис. км від США для них — одна із багатьох безперервних локальних війн в усьому світі. Але розглянемо стисло основні аспекти проблеми нелегальної імміграції в США.

Щоб зрозуміти нинішню проблематичність нелегальної імміграції, варто зробити невеличкий екскурс в історію такої проблеми. Нелегальна імміграція в США посилилася вже в 50-ті роки минулого століття. З другої половини ХХ ст. до США почався масовий наплив іммігрантів внаслідок лібералізації імміграційної тамтешньої політики та ухвалення 25 серпня 1965 року закону «Про імміграцію та громадянство». В другій половині ХХ ст. американські адміністрації вдавалися до різних державних заходів з метою стримати потоки біженців, зокрема, йдеться про програму Bracero та операцію Gatekeeper. Проте ці заходи лише частково зменшили нелегальну імміграцію. Наприкінці ХХ ст. імміграція до США з країн Європи різко скоротилася, натомість серед іммігрантів почали переважати вихідці з Латинської Америки, які традиційно оселялися на Південному Заході країни у штатах Каліфорнія, Техас та Аризона. За період з 1986 по 2008 рік кількість нелегальних іммігрантів зросла з 3 млн до 12 млн осіб.

Країни Центральної Америки належать до найбідніших у світі і у них, особливо в Сальвадорі та Гондурасі, вже багато років існує мережа злочинних угруповань, зокрема, угруповання MS-13. За даними ООН, ці дві країни — світові лідери за кількістю вбивств. В 80-х роках минулого століття угруповання MS-13 охопило іммігрантів в 46 штатах США, а з ними збільшувалася злодійщина, наркоманія, інфекційні хвороби, соціальна нестабільність. Але, з іншого боку, за підсумками багатьох досліджень, працюючі іммігранти приносять економіці США чистий прибуток.

На даний час чисельність нелегальних іммігрантів у США становить приблизно в 11 млн осіб. У 2022 році було зареєстровано 2 214 652 затриманих і депортованих іноземців. Упродовж останніх 3 років до США через кордон з Мексикою потрапило більше людей, аніж є мешканців у 33 із 50 американських штатів. Протягом останніх двох років зросла кількість нелегальних іммігрантів з Росії, які завдяки безвізовому режиму з Мексикою прибувають на її територію, а потім прямують до США.

Сьогодні вздовж кордону з Мексикою завдовжки 3145 км встановлено більше 1000 км сталевої і бетонної огорожі заввишки від 5 до 8 метрів, на що вже витрачено кілька мільярдів доларів. За деякими даними, якщо огорожа буде побудована на всю можливу довжину в 2940 км, то її вартість становитиме від 22 до 66 млрд доларів. Перед початком побудови цього муру його вартість оцінювалася приблизно у 1–1,5 млн доларів за 1 км. Навесні 2014 року ізраїльська компанія Elbit Systems Ltd. виграла контракт на виробництво і встановлення устаткування для спостереження вздовж муру між США і Мексикою. Вартість контракту з часом може сягнути 1 млрд доларів. Охороняють мур більше 18 тисяч співробітників Митно-прикордонної служби США (United States Customs and Border Protection, CBP).

З початком президентської каденції Дональда Трампа у 2017 році питання будівництва комплексу загороджувальних споруджень вздовж кордону між США і Мексикою стало «яблуком розбрату». Республіканці на чолі з Д. Трампом наполягали на подальшому будівництві, а демократи, як і сьогодні, виступали проти. Але оскільки демократи на той час в Палаті представників Конгресу були в більшості, то вони змогли заблокувати цей проєкт. 3 січня 2017 року спікерка Палати представників демократка Ненсі Пелосі назвала прикордонну загорожу аморальною і пообіцяла, що «стіни не буде».

На початку 2017 року президент Д. Трамп вимагав від Конгресу надати 5,6 млрд доларів для будівництва «мексиканського муру», проте демократи погоджувалися, як і попереднього року, лише на 1,3 млрд доларів на загальні витрати на прикордонну безпеку. 15 лютого 2019 року Д. Трамп запровадив в країні надзвичайний стан, в рамках якого вимагав виділити вже 8 млрд доларів на добудову згаданого муру. Коли Джо Байден у 2021 році вступив на посаду президента, то пообіцяв, що «долари американських платників податків більше не будуть спрямовуватися на будівництво стіни на кордоні».

Але повернемося до наших днів. Сума у 14 млрд доларів на підсилення кордону США з Мексикою, яку запропонував президент Джо Байден 20 жовтня ц. р., настільки значна, що, здавалося б цілком задовольнить республіканців в Палаті представників. Проте, на початку листопада спікер Палати представників Майк Джонсон запропонував голосувати про допомогу Ізраїлю окремо, а ось надання допомоги Україні об’єднати в одному пакеті з видатками на посилення безпеки згаданого кордону. Інакше кажучи, республіканці в Конгресі США хотіли б зробити посилення заходів безпеки на кордоні з Мексикою умовою додаткової допомоги Україні. Зокрема, вони вимагають відновити частину муру, а також ускладнити правила отримання притулку для іммігрантів. Таким чином, республіканці погрожують відмовитися надавати допомогу Україні, якщо демократи не погодяться посилити імміграційне законодавство США.

Але в Білому домі вважають, що питання підтримки України та Ізраїлю настільки переплетені, що розділення фінансування для двох країн не відповідатиме інтересам національної безпеки США. В адміністрації Джо Байдена закликають республіканців не робити фінансування України заручником внутрішньої суперечки в США, яка «виснажувала президентів і законодавців протягом останніх трьох десятиліть». Також в оточенні Джо Байдена нагадують про загрози для світу та національної безпеки США у разі перемоги Росії через втрату Україною американської підтримки.

Спікер Палати представників Майк Джонсон надіслав 21 грудня листа Джо Байдену, в якому звинуватив президента США у кризі на кордоні з Мексикою та закликав його вжити низку заходів, щоб «зупинити рекордну хвилю нелегальної імміграції». Посилаючись на дані CBP, М. Джонсон наголосив, що в середньому понад 8 тис. мігрантів щоденно нелегально в’їжджають до США, зазначивши при цьому що це прямий наслідок політики адміністрації Джо Байдена. У листі Джонсона також йдеться про рекордну кількість наркотичної речовини фентанілу, вилученої на кордоні. За його словами, протягом 2023 фінансового року CBP вилучила «таку кількість фентанілу, яка є достатньою, щоб загинуло все населення США». Серед запропонованих заходів спікер Палати представників запропонував президентові США відновити будівництво стіни на кордоні та закликав прискорити депортацію мігрантів, які не можуть підтвердити своє право на притулок.

23 грудня Конгрес США пішов на різдвяні канікули без ухвалення рішення щодо допомоги Україні. Очікується, що до обговорень цього питання американські законодавці можуть повернутися 8 січня. Зважаючи на те, що обговорення питання посилення безпеки на кордоні з Мексикою може затягнутися на місяці, то й обговорення іншого питання — надання фінансової і військової допомоги Україні — затягнеться ще на довше.

* * *

Після широкомасштабного вторгнення росіян в нашу країну пересічні українські громадяни почали позбавлятися певних ілюзорних уявлень стосовно західних країн, зокрема, що стосується діяльності і взаємодії в них різних гілок влади, політичних партій, ролі громадянського суспільства тощо. Звісно, більш усього нас непокоїть небажання деяких політичних партій і лідерів в західних країнах, зокрема в США, допомагати Україні в її конфронтації з рашистською імперією. Про внутрішньополітичні проблеми світового лідерства США можна говорити багато, але, на мій погляд, основною причиною цих проблем на даний момент є превалювання вузькопартійних і корпоративних інтересів серед американського істеблішменту над ідеями загальнонаціональної солідарності і світового лідерства.

19 жовтня ц. р. у своєму історичному зверненні до американської нації президент США Джо Байден зазначив, що світ переживає «переломний момент історії». На мій погляд, характер цього переломного моменту значною мірою залежатиме від того, як передусім змінюватиметься внутрішня і зовнішня політика США та як буде посилюватися їх лідерство з метою консолідації всіх демократичних сил та ізоляції автократичних режимів у світі. В цьому дописі було побіжно сказано лише про деякі із цих проблем, що певним чином негативно позначаються на американсько-українських відносинах і конкретно на військовому потенціалові України в її національно-визвольній війні проти російського неофашизму. Як видається, основні дві тенденції, які дестабілізують внутрішньополітичну ситуацію в США — це боротьба між ізоляціоністами та інтеграторами-інтернаціоналістами. Було б добре, якби між цими двома тенденціями існував певний консенсус на основі взаємних поступок і компромісу. Єдність американської нації сприятиме консолідації всіх демократичних країн світу.

Схоже, останнім часом представники американського істеблішменту, незалежно від їх партійної приналежності, все ж дедалі більше починають усвідомлювати, що у разі російської військової окупації всієї України через недостатнє постачання їй західної зброї, Росія розгорне свої війська вздовж кордонів східних країн НАТО від Чорного моря до Північного Льодовитого океану. За такої ситуації Захід буде змушений вживати масштабних оборонних заходів, вартість яких буде незрівнянно більшою, ніж надання необхідної військової допомоги Україні. Отже, підтримка України з боку Заходу має, крім прояву солідарності, ще й елементарні прагматичні розрахунки, оскільки дасть змогу США та іншим країнам НАТО уникнути величезних видатків на оборону та прямої збройної конфронтації з Росією з можливими неймовірно важкими наслідками для країн Європи і всього світу. Хотілося б сподіватися, що усвідомлення цих реалій трансформується в Конгресі США не лише в розблокування американської допомоги Україні, а й в її значне збільшення.

Весь текст статті у журналі «БІНТЕЛ», № 4–2023