Стан і перспектива відносин України з Китаєм

Роман Кот

Політичний діалог України та Китаю останнім часом стає публічним: розпочинаючи від низки заяв представників правлячої партії «Слуга народу» та підписання угоди про співпрацю у галузі будівництва інфраструктури і закінчуючи телефонною розмовою президента України Володимира Зеленського та голови КНР Сі Цзіньпіна.

Така подія викликала всередині України критику, зокрема, політичних коментаторів, афілійованих з так званою проєвропейською опозицією, що представлена у Верховній Раді. Основні критичні тези можна звести до кількох пунктів:

• Україна шантажує Захід переорієнтуванням на Китай;
• такий крок продиктовано одномоментними кон’юнктурними міркуваннями української влади;
• нарощування співробітництва обох країн призведе до гальмування реформ в Україні, адже Пекін в обмін на кредити не вимагає від української влади виконання внутрішніх державних перетворень.

Вважаємо за необхідне викласти певні міркування щодо згаданих тез.

Спершу — факти

Взаємодія України з Китаєм є системною: вже 10 років на договірному рівні закріплене їх стратегічне партнерство. Після певного затишшя за часів президентства П. Порошенка відносини з початком президентства В. Зеленського між Києвом і Пекіном дійсно активізувалися, і не лише саме зараз. Переважно це проявлялося у контактах з бізнесом та спеціалізованих робочих груп.

А з 2019 року Китай вже посідає перше місце серед усіх торговельних партнерів України. Згідно з даними Держстату, у 2020 році двосторонній товарообіг досяг 15,4 млрд дол. США. При цьому експорт українських товарів до КНР склав 7,1 млрд дол. США (+98 % порівняно з 2019 роком), імпорт китайських товарів — 8,3 млрд дол. США (-9,8 %). Негативне сальдо нашої зовнішньої торгівлі склало 1,2 млрд дол. США.

З 2019 року Китай посідає перше місце серед усіх торговельних партнерів України

З залученням китайських компаній до України справа різних причин дещо складніша. Тим не менш, варто згадати кілька спільних проектів останніх років:

• Поглиблення дна портів «Южний» та «Чорноморськ». У січні 2018 року китайська компанія China Harbour Engineering Company Ltd. реалізувала проект з поглиблення частини акваторії морського порту «Южний», а також у серпні 2018 року розпочала поглиблювати дно в порту «Чорноморськ». Контракти вартістю 1,6 млрд грн укладені у травні 2017 року із Адміністрацією морських портів України та фінансувалися з українського бюджету.
• Модернізація Слов’янської теплової електростанції. У грудні 2018 року ПАТ «Донбасенерго» і Dongfang Electric International Corporation домовилися про будівництво двох нових енергоблоків на Слов’янській ТЕС. За умовами тендеру, переможець повинен залучити кредитне фінансування на суму не менше 85 % вартості проекту на термін не менше 15 років. Dongfang Electric International Corporation надала лист зацікавленості у фінансуванні від Банку Китаю. Блок № 6Б планується ввести в дію в липні 2022 року, а блок № 6А — в липні 2023 року.
• Впродовж 2020 року за фінансування провідних мобільних операторів України «Київстар», Vodafone і Lifecell реалізовано проект із впровадження мереж 4G у Київському метрополітені. Головним постачальником обладнання на суму 150 млн грн стала китайська компанія Huawei.
• Будівництво Нікопольської сонячної електростанції потужністю 200 МВт. СЕС побудувала компанія «Солар-Фарм-1» (дочірня компанія ДТЕК) спільно з китайською China Machinery Engineering Corporation. Станцію ввели в експлуатацію у січні поточного року, вона найбільша в Україні і одна з найбільших у Європі. Китайські інвестиції у такий проект складають близько 230 млн дол. США.
• У квітні 2019 року укладено угоду між Державним експортно-імпортним банком України та Китайської корпорацією страхування експортних кредитів (SINOSURE). Згідно з угодою, SINOSURE повинна надавати страхову підтримку з проєктів, щодо яких подано заявки через Укрексімбанк і укладені контракти китайськими підприємствами в Україні. Загальний ліміт страхування — 500 млн дол. США.

З іншого боку, Україна має досвід з відстоювання власних інтересів у діалозі з китайськими інвесторами. Це не лише відомий випадок з підприємством «Мотор Січ». Нагадаю, що в березні поточного року підприємство, згідно з рішенням Ради національної безпеки та оборони України, націоналізоване.

Інший випадок: у жовтні 2017 року Укравтодор та китайська Xinjiang Communications Construction Group уклали два контракти на загальну суму 95,8 млн дол. США (на кошти Світового банку). Одним з таких передбачалася реконструкція і капітальний ремонт дороги М-03 Київ — Харків — Довжанський (сума контракту — 57,3 млн дол. США). Однак у червні 2019 року Укравтодор припинив дію контракту. Причиною стало те, що на момент припинення підрядник виконав лише окремі види робіт, що становить менше 1 % від їх загального обсягу. При цьому до дати, коли припинили дію контракту, підрядник повинен був виконати 70 % робіт.

Окремо слід згадати про банківську сферу. Ще у травні 2019 року отримав міжнародний код ідентифікації LEI, а з осені поточного року в Україні почав повноцінно функціонувати Український банк реконструкції і розвитку — перша така установа з цілковито китайським капіталом. У листопаді 2017 року 99,9 % акцій цієї фінансової установи придбала за 82,83 млн грн у держави Україна китайська Bohai Commodity Exchange Co. Ltd (BOCE).

Тим не менш, наразі рівень взаємодії України з Китаєм навіть близько не можна порівнювати зі зв’язками України і ЄС в економічній сфері, та України зі США — у сфері військово-політичного співробітництва. По-перше, курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію закріплений у Конституції України. По-друге, наявність Угоди про асоціацію між Україною та ЄС дозволяє розглядати Китай, в кращому разі, як додаткового партнера.

З іншого боку, активізація протистояння між Китаєм та США накладає обмеження на перелік тих сфер, де українсько-китайське співробітництво є можливим. Зокрема, це стосується обмежень в оборонній сфері, а також китайських інвестицій в критичну інфраструктуру. Та як свідчить ситуація із підприємством «Мотор Січ», Китай готовий змиритися з відсутністю прогресу у цих сферах і водночас нарощувати співробітництво у інших.

Політичні міркування

На відміну від економічного, політичний діалог до недавнього часу помітно відставав. Телефонна розмова лідерів двох країн 13 липня ц. р. стала першим їх безпосереднім контактом.

Також відомо, що у перспективі планується велике турне президента України до країн Азії, в т. ч. до Китаю. За інформацією, турне кілька разів відкладалося через карантинні обмеження. Воно може відбутися не раніше кінця осені–зими поточного року через зайнятість українського керівництва підготовкою візиту до США та саміту Кримської платформи. Обидві події заплановані на серпень поточного року. Ще один фактор, який гальмує розвиток українсько-китайських відносин, — відсутність у Пекіні українського посла…

Пожвавлення саме зараз політичних контактів між Україною та Китаєм має кілька аспектів. По-перше, це святкування 100-річчя Комуністичної партії Китаю. По-друге, це намагання Києва використати китайський фактор під час діалогу зі США. Джо Байден хоча і знаходиться на посаді президента США вже понад півроку, та остаточно політика американської адміністрації відносно Росії та Центрально-Східної Європи не сформована.

Щодо залучення Росії до американсько-китайського протистояння та розв’язання конфлікту на Донбасі, як складової цього процесу, то наразі у Білому домі не припиняються дискусії між прихильниками реалізації Мінських домовленостей у теперішньому вигляді та з іншого боку — прихильниками інших, більш вигідних для Києва умов реінтеграції ОРДЛО. Додатково цьому може посприяти відставка міністра внутрішніх справ України А. Авакова, як рішучого супротивника такого розвитку подій.

Загалом подібні меседжі слід трактувати як намагання зіграти на користь представників тієї частини американського істеблішменту, яка налаштована проти будь-яких поступок Росії. Питання — у формі таких меседжів.

Днями багато галасу здійнялося після заяви радника голови Офісу Президента О. Арестовича.

З досвіду інших держав відомо, що подібні різкі заяви одразу сприймаються негативно, на відміну від більш поміркованих формулювань через дипломатичні канали, та роботи на так званому полуторному треку у двосторонніх відносинах — на рівні аналітиків та експертів, особливо якщо такі заяви підкріплюються певними символічними діями.

Що далі?

Наразі політичний діалог гальмується через відсутність повноцінного дипломатичного представництва України у Китаї. У лютому поточного року призначений В. Зеленським посол України в КНР Сергій Камишев помер внаслідок інфаркту.

Поза тим, аби налагодити навіть суто економічне співробітництво з Китаєм, у будь-якому випадку рано чи пізно слід було розпочати політичний діалог. Незалежно від того, яким чином китайський фактор буде використано в діалозі зі США, такі безпосередні контакти будуть корисні для відносин України і Китаю.

І тут необхідно пам’ятати наступне: випадки з провалом китайських інвестицій переважно пов’язані з намаганням місцевих еліт у корупційний спосіб на цих коштах нажитися. В такому разі їх сплата тягарем лягає на державний бюджет або ж доводиться обмінювати на політичні поступки Китаю. Позитивний досвід інших держав, у тому числі таких знакових в українському контексті як Італія чи Грузія, свідчить, що будь-які спільні з Китаєм проекти повинні економічно обґрунтовуватися і обов’язково гарантувати прибуток. Щоб бути вигідними для обох сторін.