«Neue Zürcher Zeitung», Швейцарія
Шок у Мюнхені та подвійний саміт у Парижі
Наслідки заяв представників нової адміністрації США на Мюнхенській конференції з питань безпеки щодо нівелювання ролі європейських країн у гарантуванні власної безпеки, нехтування традиційними демократичними цінностями Європи, перехід до нового формату відносин між Європою і США ознаменувало тектонічний зсув у системі глобальних відносин між провідними країнами, поклало початок формуванню нової реальності у світі та утворенню нових об’єднань держав на європейському континенті — зокрема. Очевидно, що європейські політики та керівники держав ЄС і НАТО «прогавили» формування нових настроїв і трендів у керівництві США, їх дипломатія у Вашингтоні та інших столицях не змогла передбачити настільки нечемного ставлення до європейської колективної безпеки. Це тим більше принизливо для європейців, коли такі підходи були оприлюднені призначеним Трампом міністром оборони США, до речі, колишнім спецназівцем та охоронником у американській тюрмі в Гуантанамо. А також колишнім затятим супротивником Трампа, який купив його прихильність у новій адміністрації США та який раніше привселюдно зневажливо ставився до нього під час попередніх його президентських перегонів.
Слід звернути увагу на статтю у швейцарській газеті «Neue Zürcher Zeitung» власного кореспондента у Берліні Христоса Каціуліса (Christos Katsioulis). У ній висвітлюється реакція європейських лідерів на історичні Мюнхенській безпековій конференції. Не менш поважною буде і відповідь Європи, яка зініціюється президентом Франції Еммануелем Макроном, особливо у частині надання допомоги Україні, яка боронить не лише своє, а й європейське існування.
Європейські вічнозелені
Як ми знаємо, Мюнхенська безпекова конференція вже відбулася. Але вона ще довго буде даватися взнаки. Зазвичай така подія є своєрідним щорічним «високим форумом» трансатлантичної спільноти. Адже протягом більш ніж 60 років у Мюнхені наголошувалося на єдності США та Європи, навіть попри періодичні суперечки, зокрема щодо розподілу обов’язків у рамках Альянсу. Водночас конференція традиційно була платформою для обговорення групових викликів. Але цього разу замість святкування трансатлантичного партнерства, узгодження спільної позиції щодо України та обговорення способів підтримки світового порядку, що базується на правилах, виникла невизначеність. Вашингтон визначив новий тон дискусії, змінив розстановку сил та схоже на те, що мусив Європу вкотре обмірковувати власну відповідальність за безпеку.
Новий шериф у місті
З перемогою Трампа на виборах у США стало зрозуміло: з’явився новий «шериф». Його політика позначається на широкому спектрі питань, зокрема на європейській безпеці. Ключове з них було сформульоване ще перед конференцією: як оновлена адміністрація США сприйматиме головний конфлікт в Європі, — російсько-українську війну?
Новий президент США вже якось обіцяв швидко завершити цю війну. Але яким чином — залишалося незрозумілим. Були сподівання, що Мюнхен прояснить ситуацію. Однак замість чітких кроків щодо України, американський віце-президент Венс значно розширив дискусію. У своїй промові він майже не порушував тему безпеки, а поставив під сумнів фундаментальні цінності трансатлантичного союзу. Його різка критика європейських демократій, які, за його словами, дедалі більше віддаляються від справжньої волі народу, а також порівняння Європи з пізньою радянською епохою прозвучали як грім серед ясного неба. Висновок був очевидний: трансатлантичний Альянс змінився і вже не той, який був раніше.
У такому контексті стали зрозумілими заяви з боку США, зроблені ще до Мюнхена, під час засідання НАТО в Брюсселі, де міністр оборони Піт Гегсет (Peter Brian Hegseth) повідомив про зміни в підходах США до України. Кілька днів потому відбулася телефонна розмова між Трампом і Путіним, а у Мюнхені спецпредставник США в Україні, генерал Келлог (Joseph Keith Kellogg), чітко дав зрозуміти: Вашингтон відмовляється від двох принципів попередньої політики.
По-перше, більше не діятиме за правилом «Нічого про Україну без України», по-друге, Білий дім більше не прагне консолідації єдиного західного фронту проти Росії. На взамін від адміністрації США відверто декларується намагання дотримуватися принципу America First у чистому вигляді. Якщо президент Байден намагався брати до уваги погляди союзників і максимально залучати Київ до ухвалення рішень, його наступник, як він каже, відверто орієнтується на американські інтереси.
Новий формат переговорів: повернення до Ялти?
Наслідки такого розвороту негайно відчули на дипломатичному фронті. Початок переговорного процесу, включно з потенційною участю Росії, тривалий час відкладався через розбіжності між західними країнами та Україною щодо цілей і можливих поступок. Тепер Трамп та його команда одним махом вирішили цю проблему.
У Брюсселі Гегсет фактично зняв з порядку денного майбутнє членство України в НАТО та її плани з відновлення територіальної цілісності. Така відверто промосковська позиція США може свідчити про існування прихованих планів та антиукраїнську позицію в адміністрації США. Але з точки зору дипломатії, це був серйозний прорахунок США, адже два найважливіші козирі було віддано Путіну без жодного навзаєм.
Тепер Вашингтон бачить формат переговорів у зовсім іншому ключі. Як зазначив у Мюнхені генерал Келлог, буде «стіл для великих» — тобто для США та Росії, де вони самі ухвалюватимуть ключові рішення. Україна та Європа, у кращому випадку, будуть за сусіднім столом. У гіршому — їх поставлять перед фактом. Фактично це нагадує не сучасні багатосторонні механізми безпеки на кшталт ОБСЄ, а швидше повернення до формату ухвалення рішень на зразок Ялти-2, де великі держави визначають долю інших.
Європейська реакція: паніка та старі гасла
Реакція європейців на виступ Венса та односторонні рішення США щодо України була миттєвою: шок, розгубленість, бліді обличчя європейських дипломатів і передбачувана хвиля емоційних заяв. Мюнхен перетворився на своєрідний дипломатичний карнавал, де всі знайомі європейські рефрени знову лунали на повну силу. Почали балакати про «годину Європи», президент Зеленський витягнув з архіву ідею європейської армії, а «пробудження Європи» знову стало актуальним гаслом, хоча подібний заклики чувся ще у 2019-му. Суть таких заяв залишається незмінною: Європа повинна взяти більшу відповідальність за власну безпеку, більше інвестувати у свою оборону та, зрештою, зменшити залежність від США. Це ті самі висновки, які робили після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, але тепер — із відчуттям гострої невідкладності.
Щоб показати, що цього разу все досить серйозно, президент Франції Е. Макрон негайно скликав європейський кризовий саміт у Парижі. Вже наступної доби після «європейського страхіття», яким охрестили цьогорічну Мюнхенську конференцію, провідні європейські лідери зібралися для визначення спільної стратегії щодо України та щоб спробувати забезпечити собі місце за «великим столом».
Адже жорсткий підхід Вашингтону несе ризик розколу серед європейських союзників НАТО. Кожна країна може спробувати вибороти для себе індивідуальну вигоду, а результатом стане схема America First — EU Last. І важко позбутися відчуття, що саме цього і домагається нова американська адміністрація.
Про автора: Христос Каціуліс (Christos Katsioulis). Очолює Регіональне бюро співробітництва та миру Фонду Фрідріха Еберта (Friedrich-Ebert-Stiftung, FES) у Відні. Раніше він очолював офіси FES у Лондоні, Афінах і Брюсселі.
На жаль, як і передбачали незалежні аналітики в Європі та в Україні, перспективи першого паризького «саміту обраних і ображених» на американську зраду європейців виявився непродуктивним. Очевидно, саміт був скликаний під впливом емоцій Макрона та інших європейців, які намагалися все негайно залагодити та повернутися до звичних реалій безтурботного існування.
На зібранні у Парижі не вдалося досягти жодного конструктивного рішення навіть тим скороченим складом європейських лідерів, які брали у ньому участь. Очевидно, що питання колективної безпеки Європи без участі США, необхідність виділення європейськими країнами більшої частки національного ВВП на власну оборону, ефективна допомога Україні у спосіб виділення військових контингентів з країн Європи ще не стали імперативом зовнішньої політики навіть повідних країн сучасної Європи. Очевидно також, що дбати про свою безпеку європейцям доведеться самотужки або разом з іншими партнерами, але без участі США (на період перебування щойно обраного у Вашингтоні президента. Розуміючи необхідність досягти конструктивних рішень з таких питань, Макрон оголосив ще один збір лідерів країн Європи, цього разу у більш широкому форматі. Саміт у середу 19 лютого продемонструє, чи спроможна Європа наразі створити дієві умови для гарантування власної безпеки, не зважаючи при цьому на чергові вибори у європейських країнах, економічні зв’язки та плани з путінською Росією тощо.
У принципі, у Європи є небагато варіантів для маневру: або вона залишається сам на сам з Путіним, як другом Трампа, або кооперується з Китаєм. У другому випадку, за існування всіх ризиків і небезпек, пов’язаних із відносинами з тоталітарним Китаєм, Європа буде змушена зважати на географічний та геополітичний чинники України, яка є форпостом демократичного світу між Європою та Росією разом з Китаєм. Найбільш вірогідно було б, з точки зору ЄС, сформувати захисний високотехнологічний та фізичний мур на території України, що відділив би Європу від російської пошесті та від загроз європейській безпеці. У такому гіпотетичному мурі Україні та Європі доцільно передбачити контрольовані ними проходи, що дадуть змогу ефективно співіснувати Європі та Україні, а також контролювати процеси економічного і воєнно-політичного обміну між новими партнерами через територію України.
Важливою також є позиція Китаю, який буде не проти поширення власних товарів, капіталів, мізків вздовж дещо занепалого проєкту «Пояс і Шлях», оскільки він виокремлюватиме Європу від США. Важливим для європейців і українців стане момент врахування ризиків і небезпек, що продукує тоталітарний Китай та для якого європейські цінності не є цінностями китайськими. Визначення балансу сил та інтересів між необхідними інвестиціями у безпеку і оборону та угодами від нового співробітництва стане новим викликом для європейських і українських, а також китайських дипломатів. Цікаво, що на цьому шляху нового етапу розвитку Європи, найбільш вірогідно, найближчим часом США не підтримуватимуть Європу.
Вищому воєнно-політичному керівництву України необхідно позбутися примітивного комплексу борця за електоральні уподобання та підготовки до неминучих виборів в Україні. Життя ставить на порядок денний неодмінну умову відмови в Україні від тотальної і багаторівневої корупції, що знищує державні ресурси, яких тепер стало ще менше. Громадському суспільству та політичному керівництву України необхідно терміново шукати нових друзів і партнерів на період найближчих чотирьох років у протистоянні «дуету ненормальних» лідерів Росії та США.
Неминучі зміни й реакція світового співтовариства на їх антидемократичні демарші обов’язково стануться. Завдання зараз — не чекати на такі зміни, а працювати над створенням нових двосторонніх та багатосторонніх зв’язків, оборонних альянсів за межами ЄС і НАТО, до яких Путін інтегрував своїх агентів Фіцо — у Словаччині, Орбана — в Угорщині, Вучича — у Сербії тощо. Нові багатосторонні альянси спроможних країн Європи повинні передбачати ухвалення рішення простою більшістю, без права вето з боку європейських путінських запроданців та бути незалежними від обструкціоністської політики Трампа.
Сергій Польовик
