Що у партнерів по «нормандському» формату: Франція

Соціальна динаміка та сценарії розвитку ситуації

 

Роман Кот

У попередніх матеріалах ми подавали аналіз внутрішньополітичної ситуації, що склалась у Німеччині. А зараз пропонуємо звернути увагу на внутрішню політику іншого нашого партнера по «нормандському» формату — Франції. В основі всієї її зовнішньої політики — амбіції президента Еммануеля Макрона, який поставив собі за мету перетворити Францію у ключову державу Євросоюзу. Зрозуміло, після того, як піде у відставку з посади канцлера Німеччини Ангела Меркель. Щоправда, є й цілий ряд факторів, якими обмежуються такі амбіції.

 

Реформи і протести

Зараз Франція після президентських і парламентських виборів 2017 року опинилася в середині політичного циклу. Тобто, до наступних (у 2022 році) виборів ще далеко. За підсумками голосувань до Національної асамблеї (нижньої палати парламенту) Франції партія Е. Макрона «Республіка, вперед!» отримала більшість мандатів — 308-м з 577-ми. З огляду на це, головне внутрішньополітичне завдання для Е. Макрона та його команди полягає у проведенні реформ, задекларованих ще на початку президентської каденції. Зміни стосуватимуться значної частини населення, а отже головна умова для їх реалізації — це уникнення суспільного опору.

Нагадаємо, що перша спроба реалізувати хоча б частину окреслених президентом планів (реформи ринку праці, оподаткування та залізничних перевезень) призвела в листопаді 2018 року до появи руху так званих «жовтих жилетів» (номінально приводом для початку заворушень стало запровадження екологічного збору на бензин та дизпаливо, що значно збільшувало їх вартість). Цей рух, попри всю стихійність протестів, відсутність загальновизнаних лідерів та чіткої програми дій, швидко перейшов від економічних до суто політичних гасел і майже рік тримав у напрузі французьке керівництво. За наявною інформацією, серед іншого рух підтримували зовнішні сили. У кінцевому підсумку «жовті жилети» вдалося подолати, комбінуючи поступки та силові засоби. Так, за підсумками 7-ми місяців (з листопада 2018-го по червень 2019-го року) активістам руху винесено понад 3,1 тис обвинувальних вироків, з них близько 400 стосувалося тюремного ув’язнення.

Сьогодні на порядку денному — пенсійна реформа. Нагадаємо, що уряд Е. Макрона планує збільшити на 2 роки пенсійний вік, відчутно спростивши нинішню пенсійну систему з численними спеціальними правилами та режимами пенсійних нарахувань для окремих груп працівників. Серед іншого ця реформа покликана скоротити багатомільярдний дефіцит у пенсійних фондах.

З грудня 2019 року у Франції не припиняються акції протестів

З грудня 2019 року у Франції не припиняються акції протестів. Так, 11 січня ц. р. лише на вулиці Парижу вийшло 150 тис демонстрантів, які висловлювали свій протест проти планів влади. І хоча вже 13 січня уряд під тиском відмовився від найбільш дражливого — збільшення пенсійного віку, протести не вщухають. Так, 15 січня організовані профспілками страйки заблокували 7 портів: Кале, Дюнкерк, Гавр, Руан, Нант-Сен-Назер, Ла-Рошель і Марсель. Профспілки мають намір протестувати до того часу, поки проект пенсійної реформи не буде повністю відкликано. Отже, це — перший фактор, який у короткостроковій перспективі відволікає увагу французького керівництва від зовнішньополітичної активності. Разом з тим, така неоднозначна політика повільно, але невідворотно послаблює позиції президента та його політичної сили.

 

Соціальна динаміка

Опитування громадської думки фіксують чіткий тренд зменшення підтримки президента Франції, що спостерігається з початку 2018 року. Так, за даними Politico Europe, станом на 27 грудня 2019 року президента підтримувало 35 % населення, не підтримувало — 64 %. Станом на кінець 2019 року ситуація не настільки критична, як за часів піку популярності «жовтих жилетів» (у листопаді 2018 року проти політики уряду виступало 73 % , за — 24 %), але динаміка негативна з огляду на заплановану пенсійну реформу.

Динаміка схвалення політики Еммануеля Макрона у 2018–2019 рр. Джерело: Politico

Щодо президентських рейтингів, Е. Макрон все ще є одним з двох найбільш популярних політиків країни. Але, розпочинаючи з липня 2019 року, його рейтинг поступово падає та знаходиться практично на одному рівні з показниками лідерки головної правої опозиційної сили країни — «Національного об’єднання» Марін Ле Пен (на рівні 28 %).

Яскравим проявом цього стали вибори до Європейського парламенту у травні минулого року. За їх підсумками, за пропрезидентський блок на чолі з партією «Республіка, вперед!» проголосувало лише 22,42 % виборців. Співставну кількість голосів отримало «Національне об’єднання» на чолі з Марін Ле Пен — 23,34 %. Характерно, що третє місце посіла, підтверджуючи загальноєвропейський тренд, партія «Європа Екологія Зелені» з 13,48 %.

 

Відвернення уваги

На відміну від своєї сусідки Німеччини, Франція значно більшою мірою залучена до цілої низки конфліктів, переважно — у африканських країнах, що колись були її колоніями, а також на Близькому Сході. Окрім історичної спадковості, головними мотивами присутності Парижа у цих гарячих точках є прагнення контролювати потік мігрантів до Європи, зберегти як історично міцні позиції французького бізнесу у колишніх колоніях, так і можливість для збройних сил набувати досвіду ведення бойових дій, тобто, «зберігати форму». Разом з тим, на неодмінні в такій ситуації втрати живої сили і техніки негативно реагуватиме населення. Так, хвилю обурення викликала загибель 13 французьких військовослужбовців внаслідок зіткнення двох вертольотів у Малі 25 листопада минулого року під час бойової операції.

Станом на кінець 2019 року найбільшою за масштабом є участь Франції у Західній Африці, де триває військова операція «Бархан». Загалом, на території п’яти західноафриканських країн перебуває близько 4,5 тис французьких солдат.

Військова присутність Франції у Африці станом на серпень 2019 р. Джерело: Swedish Defence Research Agency (FOI)

 

Довідка:

Операція «Бархан» є продовженням операції «Сервал» французьких військових в Малі з 2013 року з протидії радикальним ісламістським угрупуванням. Ця операція отримала назву «Бархан» у липні 2014 року і поширилася згодом на ще чотири держави — Мавританію, Буркіна-Фасо, Нігер і Чад.

 

До питань суто безпекового характеру останнім часом долучилися й економічні. З 2020 року Франція вже не підтримуватиме західноафриканський франк (franc CFA), який є спільною валютою восьми західноафриканських країн — членів Західноафриканського економічного і валютного союзу (UEMOA): Бенін, Буркіна-Фасо, Гвінея-Бісау, Кот-Д’івуар, Малі, Нігер, Сенегал і Того. Натомість буде запроваджено нову єдину валюту під назвою Eco, формально прив’язану до євро. Тим не менш, досі не зрозуміло, яким чином підтримуватиметься її фактична стабільність, адже на відміну від західноафриканського франка країни-користувачі не будуть зобов’язані тримати 50 % своїх золотовалютних резервів у Франції.

Існують побоювання, що без підтримки Парижа, в умовах малоефективної економіки, поширеності корупції та цілої низки безпекових викликів, у середньостроковій перспективі у Західній Африці слід очікувати економічної кризи з гіперінфляцією і іншими негативними наслідками та необхідністю покладатися на допомогу ззовні — від Франції, Китаю чи інших позарегіональних гравців.

Є всі підстави стверджувати, що африканський вектор для французького керівництва є більш важливим, ніж врегулювання конфлікту на Донбасі. Частково саме цим пояснювалася обмежена увага французьких ЗМІ до зустрічі у «нормандському» форматі. Безпосередньо цей фактор мало позначається на розвиткові внутрішньополітичної ситуації у Франції, але так чи інакше він має місце у, так би мовити, фоновому режимі. Зокрема, це пов’язується з присутністю у низці подібних гарячих точок російських сил — у Лівії, Сирії, Центральноафриканській Республіці.

 

Сценарії розвитку ситуації

З огляду на всі вищезгадані фактори визначимо три сценарії розвитку подій у Франції.

Поміркований сценарій. Французьке керівництво йде на поступки супротивникам реформ. Це, з одного боку, дещо зменшує соціальну напругу та протести у країні. З іншого — так і не утворяться передумови для перехоплення лідерства в Євросоюзі після відходу з політики канцлера Німеччини А. Меркель. Актуальний рівень підтримки Е. Макрона та М. Ле Пен зберігається до 2022 року. Як наслідок, обидва політики потрапляють до другого туру виборів, але через різко негативне сприйняття більшістю населення надмірного правого радикалізму М. Ле Пен чинний президент переобирається. (Повторення ситуації 2002 року, коли М. Ле Пен потрапляє до другого туру президентських виборів, але згодом програє Жаку Шираку). Разом з тим, з високою ймовірністю у цьому сценарії знизяться рейтинги партії Е. Макрона «Республіка, вперед!», що в умовах високої конкуренції з боку інших партій призведе до втрати пропрезидентською партією більшості у парламенті з перетіканням частини електорату до «Національного об’єднання» та «зелених». За таких умов не виключається, що головним способом набуття політичних бенефітів для Е. Макрона стане міжнародна політика. Відповідно, слід очікувати активізації Франції в Африці, на Близькому Сході та на українсько-російському напрямі. (Середня ймовірність).

Інерційний сценарій. Французьке керівництво продовжує реформи, не зважаючи на опір профспілок та інших стейкхолдерів. Як наслідок, виникають передумови для перехоплення Францією лідерства у Євросоюзі, але наростає соціальна напруга всередині країни, коли наростають протести, підвищується рівень насильства «на вулиці» та зростає популярність «Національного об’єднання» і М. Ле Пен особисто. На президентських виборах 2022 року до другого туру виходять Е. Макрон та М. Ле Пен, з непередбачуваними остаточними результатами. На парламентських виборах виникає ситуація, коли пропрезидентська партія та її союзники отримують менше половини голосів виборців, «Національне об’єднання» акумулює правоцентристський електорат, а «зелені» — лівоцентристський, відповідно, вони нарощують свою присутність у парламенті. Але дві головні політичні сили не спроможні сформувати коаліцію. Як наслідок, цілком можливо, що виникне частковий або повний параліч законодавчої гілки влади. В такому випадку слід очікувати зниження зовнішньополітичної активності Франції на українсько-російському напрямі, але з посиленням певних «реверансів» у бік Росії. (Середня імовірність).

Екстремальний сценарій. Французьке керівництво не припиняє здійснювати реформи. В середньостроковій перспективі створюються передумови для забезпечення французького домінування у Євросоюзі, але в короткостроковій перспективі — країну чекає внутрішня дестабілізація. Францію охоплює реінкарнація руху «жовтих жилетів». На тлі вжитих органами влади силових заходів спостерігається падіння рейтингів президента і пропрезидентської партії, зберігатиметься або дещо зростатиме рейтинг «Національного об’єднання» на чолі з М. Ле Пен, а також «зелених». З високою імовірністю у такому сценарії виникнуть нові позасистемні політичні сили та лідери, що згодом очолять владу після президентських та парламентських виборів 2022 року. Як наслідок, увага французького керівництва зосереджуватиметься на внутрішній політиці, обмежуватиметься її зовнішньополітична активність, зокрема на українсько-російському напрямі. (Низька імовірність).

Схожі публікації