Пристрасті навколо «антиізраїльської» резолюції РБ ООН

Олексій Волович

23 грудня 2016 року Рада безпеки ООН ухвалила резолюцію S/RES/ 2334, яка засуджує будівництво ізраїльських поселень на палестинських територіях і кваліфікує ці дії Ізраїлю як порушення міжнародного права. Резолюція підтверджує, що будівництво поселень Ізраїлем «не має юридичної сили і є кричущим порушенням міжнародного права і однією з головних перешкод на шляху до досягнення врегулювання відповідно до принципу співіснування двох держав». Резолюція містить вимогу від Ізраїлю припинити будівництво поселень на палестинських територіях. Хоча сама резолюція не передбачає ніякого покарання або примусових заходів за її невиконання, однак вона може мати серйозні наслідки політичного характеру для Ізраїлю. 14 членів РБ ООН, в тому числі і Україна, проголосували за резолюцію, а США, які раніше традиційно блокували подібні резолюції щодо Ізраїлю, утрималися.

З початку резолюція була винесена на голосування делегацією Єгипту, але незабаром була відкликана ним «під тиском Ізраїлю і обраного президента США Д. Трампа». 23 грудня практично ідентичний текст резолюції знову було винесено на обговорення Ради безпеки з ініціативи Сенегалу, Нової Зеландії, Малайзії і Венесуели. За останні 30 років США заблокували близько 40 «антиізраїльських» резолюцій РБ ООН і ось нарешті вирішили виправити свою «традиційну проізраїльську тенденційність» щодо палестино-ізраїльського конфлікту.

 

Можливі наслідки резолюції для Ізраїлю

Резолюція РБ ООН 2334 носить радше символічний і рекомендаційний характер, ніж обов’язковий, так як в ній відсутні пункти, що вимагають конкретних дій або санкцій. Це пояснюється тим, що ця резолюція була прийнята в рамках Глави VI Статуту ООН — «Мирне вирішення спорів», а не Глави VII — «Дії щодо загрози миру, порушення миру та актів агресії». Однак ця резолюція може служити основою для прийняття подальших документів, обов’язкових для виконання. Згідно з резолюцією 2334, генсек ООН має кожні три місяці надавати Радбезу доповідь про те, як виконуються її положення, однак це не передбачає вжиття заходів до примусу для їх виконання.

За словами ізраїльського оглядача Ітамара Ейхнера, резолюція відкриває шлях до міжнародних санкцій проти Ізраїлю, загрожує політичному керівництву країни Гаазьким трибуналом, а лідерам поселенських організацій — притягненням до суду в будь-якій країні світу. Ухвалення резолюції РБ ООН 2334 може позначитися на долі палестинської скарги проти Ізраїлю, яку на даний час розглядає Міжнародний кримінальний суд (МКС). Палестинська національна адміністрація (ПНА) звинувачує Ізраїль у скоєнні військових злочинів під час операції в Секторі Газа у 2014 році і в ході будівництва поселень у 2015-му році. До цього часу справа перебувала на стадії попереднього розгляду, проте не виключено, що тепер МКС перекваліфікує її в кримінальний розгляд.

 

Нинішній статус Західного берега і Східного Єрусалиму

Західний берег р. Йордан та Сектор Газа

Західний берег р. Йордан та Сектор Газа

В ході Шестиденної війни 1967 р. територія Західного берега р. Йордан була зайнята Ізраїлем. З 1995 р. після підписання угоди в Осло між Ізраїлем і Організацією звільнення Палестини (ОЗП), окремі частини Західного берега контролюються Палестинською національною адміністрацією, створеною в результаті цих угод. За визначенням СБ ООН, територія Західного берега р. Йордан знаходиться під ізраїльською окупацією. Ізраїль заперечує визначення цієї території в якості «окупованої», наполягаючи на терміні «спірна територія».

За даними ООН, на даний час територія Західного берега розділена на три зони: зона А (17,2 % території) знаходиться під повним контролем ПНА, зона B (23,8 % території) — під цивільним контролем ПНА (цивільна влада ПНА і відповідальність ПНА за громадський порядок), але під військовим (охоронним) контролем Ізраїлю, зона C (59 % території) — під повним контролем Ізраїлю. Втім, багато єврейських і ізраїльських експертів стверджують, що ПНА контролює від 90 до 98 % території Західного берега, при цьому не обтяжують себе поданням посилань на будь-які міжнародно визнані документи.

Площа Західного берега, включаючи Східний Єрусалим, становить 5640 кв. км, близько 25,5 % території Ізраїлю. За оцінками ЦРУ США, населення Західного берега і Східного Єрусалиму станом на 2016 рік становило 2,6 млн палестинських арабів і близько 0,5 млн євреїв.

Ізраїльські поселення — це населені пункти, створені на палестинських територіях, зайнятих Ізраїлем в ході Шестиденної війни 1967 р. — на Західному березі, в Секторі Газа і Східному Єрусалимі, а також на Голанських висотах, де проживають друзи. Переважна більшість країн-членів ООН (близько 140 країн) визначають дані території як окуповані, що оскаржується Ізраїлем, який визначає ці території як «спірні території, які раніше не належали ніякій державі».

Після Шестиденної війни Ізраїль почав створення на території Західного берега поселень для ізраїльських громадян. Рада безпеки і Генасамблея ООН вважають створення таких поселень такими, що суперечать міжнародному праву і неодноразово вимагали від Ізраїлю припинити їх будівництво. При цьому Ізраїль досі не оголошував про анексію території Західного берега (крім Східного Єрусалиму), хоча до цього все частіше закликають радикальні політичні сили Ізраїлю правого спрямування.

Уздовж кордону Західного берега Ізраїль звів бетонний розділовий бар’єр (стіну) висотою до 8 метрів і довжиною понад 700 км з 60-метровою смугою відчуження. У багатьох місцях бар’єр глибоко вдається в територію Західного берега і відхиляється від лінії припинення вогню 1949 року, що відгороджує до ізраїльської сторони більше 10 % площі Західного берега. Ізраїль пояснює будівництво бар’єру необхідністю захисту свого населення від безперервних з 2000 року проникнень на територію Ізраїлю терористів-смертників.

 

Реакція на резолюцію в США

З моменту вступу на посаду в січні 2009 року 44-й президент США Б. Обама послідовно виступав проти будівництва єврейських поселень на палестинських територіях. Однак «вмовляння» Вашингтона незмінно ігнорувалися ізраїльськими урядами, які з 2009 року і по теперішній час очолював Б. Нетаньяху. Тому Б. Обама пішов на крайній, хоча і досить м’який крок, прийнявши рішення не перешкоджати затвердженню резолюції 2334 Радою безпеки ООН. До речі, президент Б. Обама зовсім не став першим президентом США, який «дозволив» прийняття антиізраїльської резолюції РБ ООН. При Б. Клінтоні і Буші-молодшому Радбез ухвалив в цілому 12 резолюцій щодо ізраїльсько-палестинського питання, і майже кожна з них містила критику дій Ізраїлю.

В адміністрації Б. Обами утримання США при голосуванні цієї резолюції пояснили тим, що політика прем’єр-міністра Б. Нетаньяху щодо поселень не привела до жодних зрушень в переговорному процесі. Очевидно не останню роль у всій цій історії з резолюцією 2334 СБ ООН зіграли досить напружені відносини між Б. Нетаньяху і президентом Б. Обамою практично на всьому протязі останніх 8 років.

Джон Керрі

Джон Керрі

28 грудня Держсекретар США Дж. Керрі виступив з промовою у власному відомстві, в якій виклав погляди адміністрації президента Б. Обами на арабо-ізраїльський конфлікт. На думку Дж. Керрі, хоча ізраїльський прем’єр Б. Нетаньяху на словах декларував прихильність створенню палестинської держави, на ділі його коаліція «підтримує поселення і прагне йти у зворотному напрямку». За словами Дж. Керрі, єврейські поселення на Західному березі — це «перешкода для миру, поряд з терором і окупацією, і їх розширення ставить під загрозу можливість мирного процесу». Дж. Керрі вважає, що «Ізраїль повинен повернутися до кордонів 1967 року, з невеликими відхиленнями в той або інший бік в рамках обміну населенням». Він також заявив, що столицею обох держав, відповідно до бачення адміністрації Б. Обами, повинен стати Єрусалим, який не підлягатиме подальшому «переділу».

За словами Дж. Керрі, «вся політична система США, демократи і республіканці, відкидають поселенську політику Ізраїлю». Дж. Керрі також засудив «підбурювання до терору з боку палестинської адміністрації та спроби делегітимізувати Ізраїль на міжнародному рівні». На закінчення своєї промови він також згадав про безпрецедентну за обсягом військову допомогу, яку адміністрація Б. Обами протягом 8 років надавала Ізраїлю і затвердила надання 38 млрд дол. на майбутні 10 років.

Однак серед американських політиків є чимало діячів, як демократів, так і республіканців, які засуджують позицію адміністрації президента Б. Обами щодо Ізраїлю і обіцяють боротися за скасування резолюції 2334 шляхом прийняття відповідного законодавства, а також «покарати країни і організації, які виступають проти Ізраїлю, включаючи ООН». Так, колишній заступник держсекретаря США Елліот Абрамс стверджує, що президент Б. Обама протягом усіх восьми років свого перебування при владі «робив усе, що тільки було в його силах, щоб послабити уряд Ізраїлю і максимально віддалити США від Ізраїлю». Спікер Палати представників Пол Райан назвав рішення адміністрації Б. Обами утриматися при голосуванні резолюції 2334 «абсолютно ганебним», а відомий в Україні сенатор Джон Маккейн висловив думку, що таким чином Сполучені Штати виявилися «замішані в кричущому нападі на Ізраїль»…

Джон Маккейн і Ліндсі Грем

Джон Маккейн і Ліндсі Грем

Глава підкомітету Сенату з фінансової допомоги Ліндсі Грем, який в кінці грудня 2016 року разом з сенаторами Дж. Маккейном і Еймі Клобучар побував в Україні, де отримав з рук президента П. Порошенко орден Ярослава Мудрого «за вагомий персональний внесок у зміцнення відносин між Україною і США» и обіцяв надавати всебічну допомогу Україні в її конфронтації з Росією, водночас заявив, що буде домагатися припинення надання допомоги всім країнам, які проголосували 23 грудня 2016 року на підтримку резолюції РБ ООН 2334. Хотілося б, щоб сенатор Ліндсі Грем все ж визначився: він за надання допомоги Україні чи за її припинення?

Новообраний президент США Дональд Трамп заявив, що після 20 січня «в ООН все буде по-іншому». Деякі «підбадьорені» Трампом ізраїльські політики вже почали давати йому поради: активізувати військову присутність США на Близькому Сході, відмовитися від ідеї мирного врегулювання за формулою «дві держави для двох народів», підтримати будівництво поселень в Юдеї і Самарії, перенести посольство США з Тель-Авіва до Єрусалиму і переглянути ядерну угоду з Іраном.

Дональд Трамп і Девід Фрідман

Дональд Трамп і Девід Фрідман

Видається, що прийнявши рішення утриматися при голосуванні резолюції РБ ООН 2334, Б. Обама спробував ускладнити Д. Трампу в майбутньому можливість посилення «абсолютно необмежених проізраїльських тенденцій» в близькосхідній політиці США, перспектива реалізації яких стала цілком очевидною після його рішення призначити послом в Ізраїлі 57-річного адвоката у справах банкрутств Девіда Фрідмана, який сповідує ортодоксальний іудаїзм і володіє івритом. Д. Фрідман — давній компаньйон Д. Трампа по бізнесу, багато років захищав інтереси компаній Д. Трампа. Ще не зайнявши пост посла США в Ізраїлі, Д. Фрідман вже заявив про намір перенести посольство США з Тель-Авіва до Єрусалиму, про підтримку розширення єврейських поселень на Західному березі і про необхідність відмовитися від американської підтримки «ілюзії створення двох держав». Д. Фрідман закликає значно збільшити фінансову допомогу Ізраїлю і пропонує відмовитися від визнання Махмуда Аббаса «законним лідером неіснуючої держави Палестина». Він упевнений, що палестинці хотіли б жити в єдиній ізраїльській державі. Втім, погляди Д. Фрідмана не знаходять однозначної підтримки як усередині американської єврейської громади, так і в самому Ізраїлі.

 

Реакція на резолюцію в Ізраїлі

Біньямін Нетаньяху

Біньямін Нетаньяху

Вже 23 грудня прем’єр-міністр Б. Нетаньяху виступив із жорсткою критикою ООН і президента США Б. Обами: «Це рішення є ганебним. Немає більшого абсурду, ніж назвати Стіну плачу і єврейський квартал Єрусалиму окупованою територією. Прийняте рішення не тільки не наближає мир, воно віддаляє його. Подумайте самі, наскільки це абсурдно: півмільйона людей вбито в Сирії, Близький Схід у вогні, а вони чіпляються до єдиної демократії в регіоні!». За словами Б. Нетаньяху, резолюція РБ ООН 2334 буде скасована, як і прийнята у 1980 році резолюція, що прирівняла сіонізм до нацизму. У заяві уряду повідомлялося, що Ізраїль відкидає цю «ганебну антиізраїльську резолюцію ООН» і не буде дотримуватися її положень.

Б. Нетаньяху розпорядився призупинити допомогу Сенегалу, припинити фінансування п’яти структур ООН, «найбільш вороже налаштованих до Ізраїлю» і відкликав посла з Нової Зеландії. Він скасував офіційний візит прем’єр-міністра України В. Гройсмана до Ізраїлю, який планувався на 27-28 грудня 2016 року, свій візит до Анголи, а також зустріч з прем’єр-міністром Великої Британії Терезою Мей під час Всесвітнього економічного форуму в швейцарському Давосі, від участі в якому він також відмовився.

В цілому, реакція ізраїльського уряду на виступ Дж. Керрі 28 грудня була вкрай роздратованою. Канцелярія Б. Нетаньяху звинуватила адміністрацію президента США Б. Обами в тому, що вона «не тільки не захистила Ізраїль від цього несправедливого нападу в ООН, але і співпрацювала за лаштунками з його призвідниками». В цей же день канцелярія прем’єр-міністра Ізраїлю розповсюдила заяву з приводу промови держсекретаря Дж. Керрі, в якій вона була названа «незбалансованою і антиізраїльською». У заяві зазначалося, що Дж. Керрі говорив тільки про поселення на Західному березі і «майже проігнорував корінь конфлікту і його основне джерело: відмову палестинців визнати право єврейської держави на існування в будь-яких кордонах».

Нафталі Беннетт

Нафталі Беннетт

Голова правої націонал-релігійної партії «Бейт Єгуді» («Єврейський дім») та міністр освіти і діаспори Ізраїлю Нафталі Беннетт закликав продовжити не тільки будівництво єврейських поселень, а й практику анексії територій на Західному березі. Н. Беннет також заявив, що виступ Дж. Керрі ще раз переконав його в правильності його позиції проти створення Палестинської держави. При цьому він пообіцяв робити все від нього залежне, «щоб в серці нашої країни не було створено терористичне утворення». Слід зазначити, що Н. Беннетт неодноразово заявляв про те, що «принцип «двох держав» похований, і прийшов час анексії Юдеї та Самарії». Міністр туризму Ярів Левін («Лікуд») різко і зневажливо розкритикував промову Дж. Керрі: «Дуже багато слів і дуже мало розуміння реальності. Мова Керрі є премією терору і повним ігноруванням нашого права на цю країну».

Посол Ізраїлю в ООН Дані Данон оголосив, що «заборонити ізраїльтянам будувати в Юдеї і Самарії — це все одно, що забороняти французам вести будівництво в Парижі». Посол Ізраїлю в США Рон Дермер назвав ООН «зграєю хуліганів», що явно свідчить про його не надто високе дипломатичне реноме.

Багато ізраїльтян, висловлюючи обурення голосуванням України за резолюцію РБ ООН 2334, нагадують, що ізраїльський уряд оплачував лікування українських поранених, фінансував семінари психологічної реабілітації солдатів і офіцерів АТО, закрив ізраїльське консульство в Криму і відкрив нове почесне консульство у Львові, а восени 2016 року погодився на роботу в Ізраїлі 20 тисяч українських будівельників. Йшлося також про те, що у 2017 році наші країни планували укласти Угоду про зону вільної торгівлі.

Іцхак Герцог, Ципі Лівні, Яір Лапід

Іцхак Герцог, Ципі Лівні, Яір Лапід

Іншою була оцінка промови Дж. Керрі з боку ізраїльської парламентської опозиції. Так, лідери блоку «Сіоністський табір» Іцхак Герцог і Ципі Лівні вважають, що «Керрі був і залишається вірним другом Ізраїлю і його промова відображає його щиру стурбованість майбутнім нашої країни». Пропозиції Дж. Керрі також підтримав депутат згаданого блоку Амір Перец. Назвавши резолюцію РБ ООН 2334 «небезпечною і нерозумною», лідер центристської партії «Єш Атід» («Є майбутнє») депутат Кнесету Яір Лапід проте назвав реакцію глави уряду на цю резолюцію «цілковито нікчемною і істеричною». За його словами, «подібна реакція демонструє не силу, а стрес і сум’яття».

Лідер радикальної лівої партії «Мерец», депутат Кнесету Захава Гальон заявив, що «промова Керрі передає однозначне послання уряду Ізраїлю: поселення — це заряд вибухівки при будь-якому майбутньому врегулюванні, що базується на принципі двох держав, і для існування Ізраїлю як єврейської і демократичної держави». За його словами, «історична Ерец-Ісраель належить двом народам — євреям, які повернулися на свою історичну батьківщину, і палестинцям, які жили тут протягом багатьох поколінь. Тому принцип двох держав це єдина можливість для тих, хто виступає за життя, а не за смерть». Видання «Гаарец», яке традиційно засуджує будівництво поселень, заявило, що, проголосувавши за резолюцію № 2334, світ «спробував врятувати Ізраїль від самого себе».

 

Реакція на резолюцію в Україні

Еліав Бєлоцерковські

Еліав Бєлоцерковські

МЗС України розповсюдило заяву, в якій зазначалося, що Україна, як і всі члени РБ ООН, а також Генеральний секретар ООН, неодноразово засуджували поселенську діяльність Ізраїлю, оскільки вона суперечить міжнародному праву. Україна виступає за мирне співіснування двох незалежних держав Ізраїлю і Палестини. Посол Ізраїлю в Україні Еліав Бєлоцерковські був запрошений в МЗС України з метою обговорити подальший розвиток двосторонніх відносин у ситуації, що склалася після ухвалення резолюції 2334 РБ ООН. Послу Ізраїлю роз’яснили, що Україна дотримується послідовної позиції щодо врегулювання ізраїльсько-палестинського конфлікту, яку неодноразово оприлюднювала в різних форматах. Українська сторона висловила розчарування з приводу емоційної реакції окремих ізраїльських чиновників і політиків на результати голосування в РБ ООН 23 грудня і скасуванням запланованого візиту прем’єр-міністра України В. Гройсмана в Ізраїль. Сам В. Гройсман «з розумінням» поставився до цього рішення Б. Нетаньяху і заявив про свій намір інтенсифікувати надалі переговори з ізраїльською стороною для врегулювання проблемних питань і більш активного розвитку двосторонніх відносин.

Позиції українських експертів і громадських діячів в оцінці ситуації, що виникла в українсько-ізраїльских відносинах після голосування України за резолюцію РБ ООН 2334, діаметрально різні. Так, голова правління благодійного фонду «Майдан закордонних справ» Богдан Яременко назвав реакцію ізраїльського уряду на прийняття «антиізраїльської резолюції» РБ ООН занадто «категоричною і навіть істеричною». Безпрецедентним назвав Б. Яременко рішення Ізраїлю обмежити відносини з ООН, яка власне зробила можливим утворення цієї держави. Разом з тим, Б. Яременко вважає, що українці можуть повчитися у ізраїльтян як слід захищати національні інтереси.

Політик і екс-депутат Верховної Ради від «Партії регіонів» Тарас Чорновіл назвав Біньяміна Нетаньяху «одним із спекулянтів, які часом намагаються будь-яку критику влади Ізраїлю називати антисемітизмом і трохи не виправданням Голокосту». Далі Т. Чорновіл навів 17 прикладів того, як Б. Нетаньяху на рівні двосторонніх відносин і в міжнародних організаціях ігнорував інтереси України, «при цьому запобігаючи перед Росією, навіть не отримуючи взаємності».

Йосип Зісельс і Андрій Адамовський

Йосип Зісельс і Андрій Адамовський

З іншого боку, Асоціація єврейських організацій і громад (ВААД) України, співголовами якої є Андрій Адамовський і Йосип Зісельс, висловили «глибоке розчарування і щире обурення» голосуванням делегації України в РБ ООН на підтримку «антиізраїльської» резолюції. На їхню думку, «далеко назад відкинуто досягнутий стан двосторонніх відносин… і всі ми стали заручниками недалекоглядних, непродуманих дій групи чиновників».

Коментуючи голосування України в РБ ООН за резолюцію 2334, колишній дипломат і радник глави СБУ Маркіян Лубківський вважає, що «українська дипломатія в черговий раз потрапила в пастку… мова йде про розбалансованість, неузгодженість української зовнішньої і внутрішньої політики». Далі М. Лубківський каже про те, що 2016 рік був дуже плідним і активним для розвитку українсько-ізраїльських відносин на рівні прориву. Однак, на його думку, голосування делегації Постійного представництва України при ООН за «антиізраїльську резолюцію» по суті перекреслює весь рік двосторонніх відносин.

 

Висновки і прогнози

В усій історії з прийняттям Радою Безпеки ООН резолюції 2334, на наш погляд, найбільше увагу простих людей, недосвідчених в різних нюансах міжнародної політики, в першу чергу привертає досить бурхлива реакція ізраїльського керівництва, як ніби воно представляє не маленьку країну, утворену за рішенням ООН, а, як мінімум, велику регіональну державу. Однак спроби урівняти вплив Ізраїлю у світі з його територією (дві третини Одеської області) в даному випадку не підходять. Ізраїль — велика країна завдяки величі його народу, а не його території, на якій він зміг створити процвітаючу державу, незважаючи на 70-річну конфронтацію з арабами. За даними ЦРУ США, ВВП Ізраїлю (281,9 млрд дол.) знаходиться на рівні ВВП Єгипту і Пакистану. Бюджет Ізраїлю (76,12 млрд дол.) в три рази більше бюджету України. Військовий бюджет Ізраїлю (16,4 млрд дол.) втричі більше ніж в Україні, майже такий, як у Канаді, і всього в 4 рази менше військового бюджету Росії (!). Ізраїль — одна з шести країн світу, які виробляють всі види озброєнь. У глобальному індексі інновацій Ізраїль посідає п’яте місце, випереджаючи США. Перелік всіх досягнень Ізраїлю може зайняти багато сторінок.

Велика сила маленького Ізраїлю полягає в тому, що він є державою не тільки ізраїльтян, а всього єврейського народу у всьому світі — 14,3 млн осіб станом на 2016 рік. На сьогодні 54 % єврейського населення планети живе за межами Ізраїлю, і тільки 46 % — на історичній батьківщині. Найбільша кількість євреїв проживає у США — 5,7 млн чол., за якими слідують Канада — 385 тис., Франція — 485 тис., Велика Британія — 270 тис., Росія — 186 тис., Україна — 63 тис. чол. і десятки інших країн. Природно, єврейська діаспора в усьому світі допомагає Ізраїлю, проте цю допомогу не варто перебільшувати. Так, вклад євреїв світової діаспори в ізраїльську економіку оцінюється в середньому в 58 млрд шекелів на рік — всього лише 6,5 % від ВВП Ізраїлю.

Та обставина, що в США проживає більше третини всіх євреїв у світі, становить основу традиційно партнерських і стратегічних американо-ізраїльських відносин. Загальновідомо, що єврейська діаспора в США займає провідне місце в усіх сферах життєдіяльності американського суспільства, особливо в бізнесі, ЗМІ, науці, медицині, культурі і політиці. На відміну від більшості вихідців з різних країн світу, які вважають себе насамперед американцями і ставлять інтереси США вище інтересів своєї історичної батьківщини, американські євреї завжди і перш за все залишаються євреями, а потім вже американцями. І завжди на першому місці у них стоять інтереси Ізраїлю.

В руках американських євреїв зосереджено не більше 8-10 % національного багатства США, проте завдяки домінуванню єврейського капіталу в інвестиційному бізнесі і оптовій торгівлі США, євреї контролюють 70-80 % американської економіки. Крім того, володіючи лише 25 % американських ЗМІ, завдяки своєму посередництву у сфері інформації та рекламних інвестицій, євреї контролюють практично всі американські ЗМІ, що відіграє ключову роль у формуванні громадської думки в США. Часто можна почути, що і Конгрес США знаходиться під контролем американських євреїв, але насправді це не так. В останньому за часом 114-му Конгресі, обраному у листопаді 2014 року, євреїв виявилося всього 29, причому 27 з них — від Демократичної партії. З них 10 в Сенаті (на 100 членів) і 19 в Палаті представників (на 435 членів). Не так вже й багато в порівнянні з Верховною Радою України.

Політика США на Близькому Сході завжди була і буде проізраїльською, незалежно від того, хто в той чи інший історичний момент займав чи буде займати Білий дім. Так що президенту Дональду Трампу мало що доведеться змінювати в близькосхідній стратегії Вашингтона, тим більше, що до цього часу він не був помічений в ролі геостратега високого рівня. Швидше йому в його віці доведеться не один рік вчитися працювати президентом великої країни, на якій лежить величезна відповідальність за збереження світового порядку. Не думаю, що Конгрес США дозволить абсолютно непередбачуваному президенту Д. Трампу, який не має досвіду роботи на виборних посадах та вийшов із найбільш маргінальних верств своєї Республіканської партії, кардинально змінити політику США щодо ООН, Ізраїлю та Близького Сходу в цілому. Можуть змінюватися певні несуттєві нюанси, але основні напрямки цієї політики залишаться незмінними. Президент США — всього лише частина великої політичної системи США, в якій він виконує певні функціональні обов’язки, але особисто від нього у виборі стратегічного курсу зовнішньої політики Вашингтона залежить небагато.

Ситуація навколо голосування по резолюціям, що стосуються арабо-ізраїльського та інших конфліктів, включаючи українсько-російський, цілком очевидно демонструє, що право «вето» постійних членів РБ ООН є не тільки пережитком минулого, а й таким чинником, який практично зводить нанівець ефективність функціонування ООН. Міжнародні відносини повинні розвиватися не «по понятіям», а відповідно до міжнародного права. Проте постійні члени Ради безпеки при голосуванні різних резолюцій часто керуються не міжнародним правом, а своїми інтересами або інтересами своїх союзників. Що значить «покарати» ту чи іншу країну за голосування в Раді безпеки ООН? Що значить «прийняти санкції» щодо ООН? Якщо це не абсурд, то що це? Вступаючи в Організацію Об’єднаних Націй, кожна держава дає зобов’язання поважати і виконувати рішення Ради Безпеки. Якщо та чи інша держава не може або не хоче цього робити, то ніхто таку державу силою утримувати в ООН не буде.

Згідно із багатьма соцопитуваннями, переважна більшість ізраїльських євреїв підтримує політику створення єврейських поселень на Західному березі. Тому будь-який наступний ізраїльський уряд буде й надалі проводити цю політику, що буде залишати все менше шансів для створення палестинської держави на цій території. З іншого боку, навіть якщо палестинська держава і буде коли-небудь створена на території Західного берега і Сектора Газа, воно все ж не вирішить основної проблеми — повернення мільйонів палестинських біженців на свої землі, оскільки з 12 мільйонів палестинських арабів у всьому світі за межами Палестини проживає близько 7 млн палестинців, переважно біженців. Така кількість палестинців аж ніяк не може бути розміщена на території 6,2 тис. кв. км Західного берега і Сектора Гази, де в деяких районах щільність населення сягає 6 тис. осіб на 1 кв. км. Таким чином, мільйонам палестинських біженців повертатися практично нікуди. З іншого боку, півмільйона євреїв, які на сьогодні оселилися на Західному березі, вже ніколи звідти не підуть, і їх кількість буде тільки збільшуватися. Як на такій території з численними єврейськими анклавами створити палестинську державу? Навряд чи єврейські переселенці захочуть стати громадянами палестинської держави.

Євреї і араби жили на території між Середземним морем і рікою Йордан багато сотень років до кінця ХІХ століття в цілому як добрі сусіди. У листопаді 1947 року ООН виділила кожному народу території для створення двох держав, але це рішення досі не реалізовано повною мірою. Кожен з двох народів вважає цю землю своєю і не визнає виключне право іншого народу на ці землі. Для виходу з цього глухого кута ООН за підтримки більшості своїх членів пропонує все ту ж формулу «two states solution» зразка 1947 року й категорично відкидає формулу «one state for two nations». Але чому? Кажуть, що палестинці ніколи не погодяться жити в одній державі з євреями? Але чи так це насправді? Чи всі палестинці так думають? Виявляється далеко не всі. По-перше, близько двох мільйонів палестинців сьогодні є громадянами Ізраїлю і живуть поруч з євреями протягом багатьох років. По-друге, кожен рік палестинці і євреї все більше асимілюються, тим більше, що вони є «двоюрідними братами», нащадками одного праотця Авраама, тобто етнічно спорідненими народами.

Згідно з соцопитуванням, проведеним в листопаді 2010 року Палестинським центром громадської думки і американським «Pechter Middle East Polls Institute» в 19 арабських кварталах Східного Єрусалиму, 54 % жителів цих кварталів воліли залишатися під владою Ізраїлю і тільки 31 % хотіли бути громадянами Палестини. У разі передачі Палестині цієї частини міста, 40 % опитаних арабів заявили про намір перебратися в райони, що залишаються під контролем Ізраїлю, і тільки 37 % згодні прийняти «рідну владу». На думку багатьох експертів, включаючи покійного лідера лівійської революції і мислителя М. Каддафі, компроміс між арабами і євреями полягає у створенні єдиної держави, яку М. Каддафі пропонував назвати «Ізратина». На мій погляд, якщо сьогодні на палестинських територіях провести референдум під міжнародним контролем з одним питанням: «Чи бажаєте ви бути громадянами палестинської держави або громадянами Ізраїлю, в якому араби мали б рівні права з євреями?», то результати можуть бути вельми несподіваними для прихильників формули «two states solution».

Що стосується голосування України в РБ ООН за резолюцію 2334, то будь-який інший варіант виключався, враховуючи давню принципову позицію України з питання палестино-ізраїльського конфлікту. Однак, на мій погляд, не останню роль в ухваленні українським керівництвом рішення проголосувати за резолюцію РБ ООН 2334 зіграли також і прості економічні розрахунки. Безсумнівно, що всі 20 арабських країн, а також десятки інших мусульманських країн засуджують створення єврейських поселень на Заходом березі. Тому, якби Україна проголосувала проти резолюції РБ ООН 2334 або навіть утрималася, то це могло б обернутися значними втратами в торгівлі України з арабськими і мусульманськими країнами, враховуючи, що у січні-жовтні 2016 року сумарний експорт України тільки в арабські країни склав 3,3 млрд дол., в той час як експорт до Ізраїлю — всього 0,52 млрд дол. Не виключено також, що Україна могла б недорахуватися і декількох тисяч абітурієнтів і студентів з арабських та мусульманських країн у 2017 році. Думаю, що прагматичні за своїм менталітетом євреї можуть це зрозуміти.

На перший погляд, дивним видається «виборче обурення» ізраїльського керівництва по відношенню до 15 країн, які брали участь в голосуванні резолюції РБ ООН. Найбільше дісталося «кульгавій качці» — президенту США Б. Обамі. Проте, якби у Б. Обами залишався хоча б один рік до закінчення каденції, то думаю, що риторика прем’єр-міністра Б. Нетаньяху і його міністрів не була б настільки войовничою і навіть образливою по відношенню до президента США. Дісталося «на горіхи» від ізраїльського уряду й іншим країнам — 10 непостійним членам Ради безпеки, включно з Україною, а також двом постійним членам — Великобританії і Франції. При цьому Б. Нетаньяху схоже «змилувався» над Росією і Китаєм, які практично опинилися поза критикою. Деякі ізраїльські політологи пояснюють це тим, що Москва і Пекін «завжди послідовно виступали проти поселенської діяльності». Мовляв, позиція Москви і Пекіна була передбачувана. Але ж Україна та інші непостійні члени нинішнього складу РБ ООН теж послідовно виступали проти цієї діяльності, але їм, на жаль, не вдалося уникнути разючого гніву Бібі (Б. Нетаньяху).

На наш погляд, резолюція РБ ООН 2334 нічого не змінить в поселенській політиці Ізраїлю. Будівництво єврейських поселень і далі буде продовжуватися на Західному березі, можливо навіть більш прискореними темпами. Ніхто і ніколи вже не змусить Ізраїль змінити цю політику, яку підтримує переважна більшість ізраїльтян. Точка неповернення остаточно пройдена. І це вимагає пошуку нових нетрадиційних підходів до врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту, можливо шляхом створення Палестинської автономії в рамках Держави Ізраїль, можливо шляхом поширення ізраїльського громадянства на всіх палестинських арабів, які проживають на даний час на палестинських територіях. Можливо будуть знайдені й інші шляхи врегулювання цього багаторічного кривавого конфлікту, що забрав десятки тисяч життів євреїв і арабів. У цьому конфлікті Україна ніколи не підтримувала і не підтримуватиме одну з двох конфліктуючих сторін. Україна завжди була і буде на боці примирення і співіснування ізраїльтян і палестинських арабів на їх спільній землі.

 

www.reliablecounter.com

Схожі публікації