Зона Перської затоки

Геополітичні аспекти конфлікту

 

Віктор Гвоздь

У матеріалах на сайті нашого Центру ми вже порушували тему про чергове загострення ситуації в зоні Перської затоки та на Близькому Сході. І застерігали, що цілком можливо, що такі події можуть перерости у збройний конфлікт між США та Іраном (Ісламська Республіка Іран, ІРІ) з залученням до нього сусідніх країн. Разом з тим, така проблема більш глибока ще й за характером та геополітичними наслідками, в т. ч. для України, що потребує її додаткового розгляду.

…Проблема загострення ситуації в зоні Перської затоки та на Близькому Сході більш глибока за характером та геополітичними наслідками, в т. ч. для України…

Як відомо, приводом для кризового розвитку подій у згаданому регіоні стала активізація антиамериканських виступів в Іраку наприкінці минулого року, включно з нападами на військові бази та тамтешнє посольство США. У відповідь 3 січня ц. р. США провели операцію з ліквідації командувача Силами спеціального призначення «Кодс» Корпусу вартових Ісламської революції Ірану К. Сулеймані, що мало продемонструвати рішучість намірів Вашингтону зі стримування антиамериканської діяльності Тегерану. Однак це чомусь не зупинило іранців, які не тільки не зважають на тиск з боку США, але ще й зайняли більш жорсткі позиції. Так, 4 січня ц. р. Тегеран оголосив про свій вихід з «ядерної угоди» із ЄС, США, Францією, Великобританією, Німеччиною та Росією від 2015 року, яка блокувала можливість створення ним власної ядерної зброї. А 8 січня ц. р. іранці завдали ракетні удари по військових базах США в Іраку, що відверто трактувалося як помста за вбивство К. Сулеймані.

Довідково:

«Спільний всеохоплюючий план дій» прийнятий 15 липня 2015 року. Передбачає зняття міжнародних санкцій з Ірану в обмін на: припинення Тегераном заходів зі збагачення урану до збройового рівня; вивезення за кордон вже збагачених запасів урану; допуск інспекторів МАГАТЕ до іранських ядерних об’єктів.

Ясна річ, на такі дії жорстко відреагували США. В той же час президент Д. Трамп відмовився від силових дій проти Ірану, обмежившись лише заявами про посилення санкцій та декларативними обіцянками про свою рішучість не дозволити, щоб ІРІ отримала ядерну зброю. І навіть більше, Д. Трамп у своїй звичній манері «загравання» з супротивниками США висловився про необхідність укладення нової угоди з Іраном, яка б «дозволила йому розвиватись та процвітати на основі свого величезного потенціалу».

Зі свого боку Іран також відмовився від загострення військового протистояння із США, щоправда, зробив це у досить зневажливій формі. За словами М. Тахт-Раванчі — постійного представника Ірану при ООН — Тегеран провів таку військову операцію проти США, що досягла своїх цілей. При цьому у своїх коментарях іранські політики називали її «ляпасом США».

 

…Конфліктний потенціал на Близькому Сході утворився внаслідок принципових суперечностей між різними центрами сили, які мають в цьому регіоні свої стратегічні інтереси…

Відмова США та Ірану від посилення військової конфронтації, принаймні у відкритому вигляді, створила передумову для зниження напруженості в зоні Перської затоки та на Близькому Сході. Втім, це зовсім не зменшило конфліктний потенціал в регіоні. Його підґрунтя більш серйозне, що утворилося внаслідок принципових суперечностей між різними центрами сили, які мають в цьому регіоні свої стратегічні інтереси.

…Останнім часом спостерігається зміна балансу сил на політичній арені Близького Сходу: послаблення позицій США та посилення позицій їх супротивників у вигляді Росії і Ірану…

Ці суперечності стосуються насамперед протиборства між США та Росією (а віднедавна і Китаєм) за вплив у регіоні та за доступ до його енергетичних ресурсів. Окреме місце тут посідає Іран, який намагається досягти рівня регіонального лідера. Крім того, в тій чи іншій мірі ситуація в зоні Перської затоки та на Близькому Сході стосуються інтересів Європейського Союзу, Ізраїлю, Іраку, Саудівської Аравії, Об’єднаних Арабських Еміратів, Кувейту та деяких інших країн. При цьому останнім часом спостерігається зміна балансу сил на політичній арені Близького Сходу в плані послідовного послаблення позицій США та посилення позицій їх супротивників у вигляді Росії і Ірану. Причиною такої тенденції стала низка об’єктивних та суб’єктивних чинників, що помітно впливають на ситуацію в регіоні. І вони пов’язані як з провальною політикою Д. Трампа, так і з більш активним та агресивним курсом Росії та Ірану.

 

Так, протиріччя, що стосуються відносин між згаданими країнами та їх об’єднаннями, вже неодноразово переростали у війни, збройні конфлікти в зоні Перської затоки та на Близькому Сході. Це такі у новітній історії, як операції США та їх союзників «Буря в пустелі» (січень–лютий 1991 року) зі звільнення Кувейту від окупації Іраком та з розгрому іракської армії; як «Свобода Іраку» (2003–2011 рр.) з повалення режиму С. Хусейна і включення Іраку до сфери американського впливу.

Крім того, у середині 2010-х років у зоні Перської затоки виникла конфліктна ситуація, пов’язана з посиленням тиску провідних країн світу на Іран внаслідок виконання ним ядерної програми. Намагання Ірану чинити опір ледве не призвело до виникнення в регіоні нового збройного конфлікту. Однак, передбачаючи майбутні негативні для себе наслідки, Тегеран все ж погодився з вищезгаданою «ядерною угодою».

…В більшості випадків у збройних конфліктах на Близькому Сході США перемагали і в тій чи іншій мірі досягали бажаного…

В більшості таких випадків США перемагали і в тій чи іншій мірі досягали бажаного. Так, провівши операції «Буря в пустелі» та «Свобода Іраку», США змогли значно зміцнити свої позиції та розширити військову присутність у зоні Перської затоки і на Близькому Сході. В найбільшій мірі це стосувалося Іраку, де влада дісталася проамериканському урядові та ще й з’явилися потужні бази збройних сил США.

В той же час, попри нову владу в Іраку та підтримку таких змін більшою частиною іракського населення, перед США постали серйозні проблеми, що підточило американські позиції в усьому регіоні. Це — масштабна диверсійно-терористична діяльність, а по суті, розв’язана партизанська війна проти американських військ в Іраку та вищезгаданого проамериканського уряду, яку розпочали прихильники колишнього режиму С. Хусейна та різні ісламістські угруповання. Їх відкрито підтримали Іран та Сирія, і приховано — Росія. Тому в Іраку розпочався затяжний внутрішній конфлікт, під час якого зростали антиамериканські настрої на всіх рівнях — як серед населення, так і різних владних структурах.

Таким же був внутрішній конфлікт в Сирії, що став наслідком перетину інтересів США та Росії і Ірану. Так, спроби США повалити сирійський уряд Б. Асада шляхом підтримки поміркованої опозиції та сирійських курдів під виглядом проведення антитерористичної операції проти ісламських екстремістів наштовхнулись на жорстку протидію з боку Росії та Ірану. А це був ще один потужний удар по американських інтересах в регіоні.

 

Ці проблеми особливо загострилися після того, як президентом США обрали Д. Трампа, який і почав вести хаотичну та багато в чому популістську неадекватну ситуації зовнішню політику. Тут і конфронтація стосунків з Китаєм, і погіршення відносин з Європою, і «загравання» з Росією, і рішення скоротити чисельність американських військ в Афганістані, Іраку, Сирії. Як наслідок, позиції США послабилися як в цілому на міжнародній арені, так і в окремих регіонах, в т. ч. у зоні Перської затоки та на Близькому Сході. Самі ж провали у зовнішній та внутрішній політиці політичні і бізнесові супротивники Д. Трампа використали для започаткування процедури імпічменту.

Своєю чергою, це загострило суперечності у політичних колах США у такому питанні, як ставлення до Ірану. Наприклад, Республіканська партія США підтримала вжиті Д. Трампом заходи з посилення тиску на Іран, які він розпочав ще у 2017–2018 роках (включно з виходом США із «ядерної угоди» з Іраном та відновленням проти нього санкцій). На противагу цьому Демократична партія виступила проти такого курсу Сполучених Штатів Америки.

 

…Росія та Іран прагнуть досягнути стратегічного реваншу у боротьбі за вплив у зоні Перської затоки та на Близькому Сході…

Росія та Іран все це використали для досягнення стратегічного реваншу у боротьбі за вплив у зоні Перської затоки та на Близькому Сході. Крім того, Москва та Тегеран переслідували низку інших цілей довготривалого та поточного характеру. Зокрема, такими цілями передбачалося подальше послаблення США, внесення розбіжностей між ними та Європою з близькосхідних питань, створення умов для зростання світових цін на нафту шляхом провокування напруженості в регіоні.

Водночас у Росії була ще одна мета — відволікти увагу США від її збройної агресії проти України і інших проблем у російсько-американських відносинах. На сьогодні це питання надзвичайно актуальне для Росії в зв’язку з тим, що Конгрес США розглядає новий пакет антиросійських санкцій критичної дії (так званих «санкцій із пекла»).

По суті, Москва з Тегераном вже частково досягли своєї мети. Так, влітку минулого року Росія та Іран взяли під свій контроль частину курдських районів Сирії (в тому числі розташовані там бази ЗС США), які були залишені американськими військами після початку військової операції Туреччини зі створення буферної зони на сирійському кордоні. Як наслідок, США фактично Сирію втратили.

…Досить показовим став факт зниження авторитету США разом із їх можливостями ефективно відстоювати свої інтереси…

Ще більш негативні наслідки для США мала розглянута вище ситуація, пов’язана із загостренням в зоні Перської затоки та на Близькому Сході. Фактично дії Д. Трампа свідчили про неспроможність його адміністрації ефективно протистояти в регіоні Росії та Ірану. Незважаючи на погрози Білого дому посилити санкції проти Ірану та на заяви про намагання уникнути військового конфлікту, досить показовим став факт зниження авторитету США разом із їх можливостями ефективно відстоювати свої інтереси. Адже навіть Іран брутально поводиться, відверто демонструючи свою зневагу до США та оприлюднюючи плани з вичавлення їх із регіону. По суті, такі плани підтримав також і парламент Іраку, який ухвалив резолюцію з вимогою до уряду вжити заходів для виведення іноземних військ з іракської території.

Послаблення позицій США у регіоні відчувають і їх союзники по НАТО. Так, керівництво Альянсу погодилось із закликом Д. Трампа активізувати на Близькому Сході боротьбу з тероризмом. В той же час Хорватія, Словенія, Польща, Німеччина, Канада та Іспанія вже почали виводити свої війська з Іраку або оприлюднили такі наміри. Крім того, на вимогу уряду Іраку було обмежено діяльність тренувальної місії НАТО в країні. До того ж, відбувається розкол у Конгресі США з іранського питання. Так, Демократична партія виступила за обмеження повноважень Д. Трампа стосовно військових рішень проти Ірану, що стало ще однією з причин «половинчастих» та невпевнених дій Білого дому у конфлікті з ІРІ.

…Тимчасове зниження дієвості американської політики здебільшого пов’язане із особливостями внутрішньої політичної ситуації в США…

Звичайно, через згадані обставини не можна вважати, що США зазнали поразки. Тимчасове зниження дієвості американської політики здебільшого пов’язане із особливостями внутрішньої політичної ситуації в країні. При цьому, в залежності від характеру передвиборної боротьби в США, не виключається, що Білий дім займе більш жорсткі позиції щодо Ірану, в т. ч. застосує проти нього військову силу.

 

…Зважаючи на ситуацію, що вимальовується у світі, 2020 рік дійсно може стати для України вирішальним…

Разом з тим, тимчасові проблеми США обов’язково використає Росія в рамках активізації своєї зовнішньої експансії, в т. ч. на українському напрямі. В першу чергу, це стосуватиметься посилення її дій у плані примушення України до прийняття російського варіанту врегулювання конфлікту на Донбасі на основі так званої формули Штайнмайєра. І тут критичним для України може стати період до президентських виборів у США восени поточного року, що об’єктивно знизить американські можливості з підтримки нашої держави. Аналогічним чином буде знижений і вплив США на країни ЄС з питань дотримання їх зобов’язань перед Україною.

Все це вимагає, щоб Україна була особливо відповідальна та виважена на переговорах з Росією щодо Донбасу та інших проблем у двосторонніх стосунках. Зважаючи на ситуацію, що вимальовується у світі, 2020 рік дійсно може стати для нашої держави вирішальним.

 

Схожі публікації