Україна, Сирія та Венесуела

Багатополярний світ як джерело криз і конфліктів

 

Віктор Гвоздь


Об’єктивним наслідком процесу формування нового багатополярного світу є збільшення проблем у відносинах між різними центрами сили. На сьогодні найбільш гострими з них є суперечності між Заходом (США і Європою) та Росією, які набувають форм чергової «холодної війни». При цьому, як і минула «холодна війна» між Західним та Східним блоками, її супроводжують нові збройні конфлікти в центрах перетину інтересів провідних держав світу.

 

Україна

Україна є об’єктом жорсткої геополітичної боротьби між Заходом та Росією

З часу розпаду СРСР одним із таких центрів залишається Україна, як визначальний чинник впливу на баланс сил в Європі. Тому і стала об’єктом жорсткої геополітичної боротьби між Заходом та Росією. В цьому зв’язку Москва сприймає європейський вибір України як пряме вторгнення Заходу до сфери її «виняткових інтересів» на пострадянському просторі. Після остаточного провалу спроб Москви відновити свій контроль над Києвом політичними та економічними методами саме це і стало причиною її збройної агресії.

Разом з тим, Росія, напавши на Україну, не змогла повернути її до сфери свого впливу. По суті, вона втратила Україну, що вийшла із «сірої зони» між Заходом та Сходом і обрала чітко визначений курс європейської та євроатлантичної інтеграції. Що в подальшому загострило протистояння між США (лідером Західного світу) та Росією, яке охоплює також і інші регіони світу. Так, після фактичного провалу своїх планів в Україні Росія втрутилась до Сирії, яка також опинилася на перетині американських і російських інтересів.

Сирія

Справжньою метою США і Росії в Сирії стала боротьба за вплив в країні та загалом на Близькому Сході

Формально військові операції США і Росії в Сирії спрямовувались проти ісламських екстремістів. Разом з тим, їх справжньою метою стала боротьба за вплив в країні та загалом на Близькому Сході. При цьому, завдяки активному застосуванню військової сили без огляду на масові жерти серед мирного населення та масштабні руйнування цивільної інфраструктури, Росії вдалося досягти там успіхів, а саме — зберегти при владі режим Б. Асада. Своєю чергою, президент США Д. Трамп ухвалив рішення про виведення американських військ з Сирії, що фактично означає програш Вашингтону на Близькому Сході.

А Росія вдається до більш активних дій в Лівії, яка також займає важливе місце у російських та американських інтересах. Так, з другої половини березня ц. р. війська Лівійської національної армії (ЛНА) маршала Х. Хафтара, який контролює східні райони Лівії та підтримується Росією, розпочали масштабний наступ на Тріполі. На теперішній час вони вже увійшли до передмістя лівійської столиці, де знаходиться Уряд національної злагоди (УНЗ) Лівії на чолі с Ф. Сараджем, який визнаний ООН та має підтримку західних країн. Тим самим центр протистояння між Росією та Заходом переміщується з Сирії до Лівії, де Москва намагається взяти реванш після поразки на початку 2010 років.

Венесуела

Венесуела стратегічно важлива як для США, так і для Росії

Протягом останнього часу ще одним потенційним осередком конфлікту постає Венесуела, що стратегічно важлива як для США, так і для Росії. Причиною цього є ключове географічне положення Венесуели в Центральній Америці та у Карибському басейні — фактично у «підчерев’ї» США та в межах потужного нафтоносного району. До того ж вона входить до групи латиноамериканських країн з лівими режимами, які традиційно займають антиамериканські та проросійські позиції. З урахуванням наведених обставин, Венесуела по суті відіграє таку ж роль в інтересах США та Росії у Центральній Америці, як і Україна — у Центрально-Східній Європі.

Виходячи з цього, Росія дотримується цілеспрямованої політики з включення Венесуели до сфери свого впливу, з метою зміцнити російські позиції у Центральній Америці, отримати можливість використовувати венесуельську військову інфраструктуру, а також розширити доступ до ринків та енергетичних запасів країни. За рахунок реалізації згаданих планів Москва намагається посилити тиск на США у найбільш чутливій для них (безпековій) сфері, в т. ч. військовими засобами. Водночас поглиблення торговельно-економічного та військово-технічного співробітництва з Венесуелою дає Росії змогу отримувати певні фінансові прибутки.

…Венесуела відіграє таку ж роль в інтересах США та Росії у Центральній Америці, як і Україна — у Центрально-Східній Європі…

В рамках такої політики, ще в 1996 році між Росією та Венесуелою було укладено договір про дружбу та співробітництво. На основі цього послідовно розвивалися російсько-венесуельські відносини, особливо за часів президентства У. Чавеса. Так, у 2001 році в Каракасі відкрився Венесуельсько-російський інститут дружби імені Франсіско де Міранди. У. Чавес відвідував Росію шість разів. При ньому Венесуела зайняла друге місце після Бразилії по імпорту російської продукції в Латинській Америці. Тільки у період 2007–2013 років обсяг такого імпорту Венесуелою склав 7,7 млрд дол. США.

З 2013 року при наступному президентові Венесуели Н. Мадуро російсько-венесуельські стосунки знову пожвавилися. Зокрема, в 2018 році товарообіг між двома країнами досяг 84,7 млн дол. США, з них експорт Росії до Венесуели становив 83,9 млн дол. США, а імпорт — 800 тис. дол. Водночас Росія та Венесуела продовжили реалізацію, а також започаткували низку нових спільних економічних проектів, які в основному стосуються енергетичної сфери. За станом на кінець 2018 року, російські інвестиції у венесуельську економіку склали 4,1 млрд дол. США.

Довідково:

В 2005 році російська компанія «Газпром» виграла тендер та отримала ліцензію на проведення розвідки і видобуток газу на шельфі Венесуельської затоки.

Читати
А в 2012 році «Газпромбанк» створив спільне підприємство з венесуельською компанією PDVSA по видобутку нафти.Ще більш активно працює у Венесуелі російська державна компанія «Роснефть», яка бере участь у п’яти спільних проектах з PDVSA з видобутку нафти на венесуельській території. Загальні запаси нафти, які охоплюються цими проектами, становлять 80 млн тонн, а щорічний видобуток — 3,4 млн тонн. Крім того, «Роснефть» реалізує у Венесуелі газорозвідувальний проект з геологічними запасами газу 180 млрд куб. метрів. В серпні 2017 року «Роснефть» вклала у нафтовидобуток у Венесуелі 6 млрд дол. США. А в грудні 2018 року була досягнута домовленість щодо інвестування Росією у розвиток венесуельської нафтової галузі ще 5 млрд дол. США.Можливо також відзначити низку інших російсько-венесуельських проектів, у т. ч. за участю: російської компанії «Уралмаш» та PDVSA щодо виробництва бурових установок; Фонду житлового будівництва при мері Москви та Міністерства житлового будівництва Венесуели з розвитку венесуельських міст; російських компаній «АвтоВАЗ» та «КамАЗ» про постачання автомобільної техніки.

 

Посилена увага Москви приділяється поглибленню співробітництва з Венесуелою у військово-технічній та військовій сферах

Посилена увага Москви приділяється поглибленню співробітництва з Венесуелою у військово-технічній та військовій сферах, що займає особливе місце у російських планах. У 2005–2017 роках Росія поставила Венесуелі 36 винищувачів Су-30МК, близько 50 ударних та військово-транспортних вертольотів Мі-35М, Мі-17 і Мі-26, понад 120 танків та самохідних артилерійських установок, 240 бойових броньованих машин, декілька десятків реактивних систем залпового вогню «Град» та «Смерч», а також засоби ППО (ЗРС С-300ВМК/«Антей-2500», ЗРК «Бук-М2», ЗРК «Печора-2М» та ПЗРК «Игла-С»). Крім того, між Росією та Венесуелою укладено угоду про будівництво заводу з виробництва автоматів АК-103 та патронів, а також сервісного центру з ремонту вертолітної техніки.

Загальна вартість укладених військових контрактів становила понад 11 млрд дол. США. Росія тричі виділяла Венесуелі значні кредити на придбання російських озброєнь, в т. ч. у 2009 році на 2,2 млрд дол. США, а в 2012 та 2014 роках — по 2 млрд дол. США.

Водночас була започаткована практика проведення спільних військових навчань, які набули відверто демонстративного характеру після відновлення конфронтації між Росією та США і НАТО.

Перші з таких навчань відбулись в листопаді 2008 року у Венесуелі в умовах загострення американсько-російських стосунків внаслідок збройної агресії Росії проти Грузії. З російського боку до них залучалися великий протичовновий корабель «Адмирал Чабаненко», два стратегічних ракетоносці Ту-160 та важкий військово-транспортний літак Ан-124. В цей же час відбувся візит до Венесуели тодішнього президента РФ Д. Медведєва. На цьому фоні показовими кроками Каракасу стали визнання Південної Осетії та підтримка Росії в ООН.

Аналогічні військові навчання за участю російських стратегічних ракетоносців Ту-160 проводились також у жовтні 2013 року та в грудні 2018 року. Крім того, російські військові систематично залучаються до навчань ЗС Венесуели. Як правило, такі навчання проводяться в періоди загострення відносин між Венесуелою та США.

На відміну від Москви, Пекін проводить у Венесуелі набагато більш гнучку політику

Власні інтереси у Венесуелі має Китай, який вклав у венесуельську економіку близько 21 млрд дол. США. Це перевищує інвестиції як з боку Росії, так і інших країн. Разом з тим, на відміну від Москви, Пекін проводить набагато більш гнучку політику. Зокрема, він підтримує зв’язки не тільки з Н. Мадуро, але і з іншими політичними силами. Крім того, Китай жодним чином не позиціонує своє співробітництво з Венесуелою як виклик США.

Вашингтон докладає зусиль зі здійснення впливу на політику Каракасу із застосуванням як преференцій, так і методів жорсткого тиску

На посилення присутності Росії у Центральній Америці та особливо активізацію її військової діяльності в регіоні негативно реагують США, які вважають це загрозою власним інтересам та безпеці. У відповідь Вашингтон докладає зусиль зі здійснення впливу на політику Каракасу із застосуванням як різного роду преференцій, так і методів жорсткого тиску. З цією метою США використовують своє положення найбільшого торговельного партнера Венесуели, а також економічні та політичні проблеми країни, яка перебуває у стані перманентної кризи.

Так, товарообіг між США та Венесуелою складає близько 20 млрд дол., що більш ніж у двадцять разів перевищує обсяги російсько-венесуельської торгівлі. При цьому головною статтею експорту США до Венесуели є продукція машинобудування, а імпорту — сира нафта. За рахунок цього США в значній мірі контролюють венесуельську економіку, яка базується на експорті вуглеводнів. Це надає Вашингтону широкі можливості з впливу на Каракас за рахунок маніпулювання питаннями двосторонньої торгівлі, а також введення санкцій з різних приводів.

Крім того, залежність Венесуели від експорту нафти робить її залежною і від світових цін на неї. Різке падіння вартості нафти на міжнародних ринках в 2014 році призвело до виникнення економічної кризи у Венесуелі, що спричинила також і політичну кризу. Своєю чергою це використовується США з метою підриву позицій чинного керівництва країни на чолі з Н. Мадуро шляхом застосування проти нього додаткових економічних обмежень та підтримки опозиції.

На противагу діям США, з початку масових соціальних заворушень у Венесуелі Росія посилила підтримку режиму Н. Мадуро. Зокрема, в період найбільшого розпалу акцій протестів у 2017 році Москва надала масштабну фінансову допомогу уряду Венесуели, а також погодилась на десятирічну відстрочку повернення її боргів.

Довідково:

Масові акції протестів на соціально-економічному підґрунті розпочалися у Венесуелі в лютому 2014 року.

Читати
Разом з тим, до липня того ж року вони були придушені венесуельським урядом. Незважаючи на це, опозиція змогла об’єднатися проти уряду країни та отримала перемогу на парламентських виборах в грудні 2015 року. Однак, їй так і не вдалося домогтися проведення референдуму про відставку Н. Мадуро.Наприкінці березня 2017 року, після рішення Верховного суду Венесуели щодо прийняття на себе повноважень парламенту, в країні розпочалася нова хвиля масових безладів.В травні 2018 року, за ініціативою керівництва Венесуели, в країні були проведені позачергові президентські вибори, які мали підтвердити повноваження Н. Мадуро. Незважаючи на бойкот виборів опозицією, влада Венесуели визнала їх дійсність. При цьому переможцем виборів був оголошений Н. Мадуро, що викликало нову хвилю протестів у Венесуелі та неоднозначну реакцію світової спільноти. Так, більшість країн Заходу та Латинської Америки засудили дій керівництва Венесуели і висунули вимоги щодо проведення нових виборів. Зі свого боку Росія, Китай, Сальвадор та Куба підтримали Н. Мадуро.

 

23 січня ц. р. спікер парламенту Венесуели Х. Гуайдо оголосив себе тимчасово виконуючим обов’язки президента, що призвело до жорсткої конфронтації в країні

В січні 2019 року ситуація у Венесуелі та довкола неї ще більше загострилася, що стало наслідком переходу опозиції до відкритих дій з повалення режиму Н. Мадуро. Так, 23 січня ц. р. спікер парламенту Венесуели Х. Гуайдо оголосив себе тимчасово виконуючим обов’язки президента, що призвело до жорсткої конфронтації в країні.

За таких обставин США, як і раніше, повністю підтримали дії венесуельської опозиції та посилили тиск на владу країни. США та їх партнери визнали Х. Гуайдо тимчасовим президентом Венесуели. А з початку березня ц. р. була введена низка нових санкцій проти венесуельського уряду. Більш того, адміністрація США не виключила можливості застосування сили проти Венесуели у випадку, якщо політико-дипломатичні та економічні засоби впливу на владу країни будуть вичерпані.

Зі свого боку Росія підтвердила президентські повноваження Н. Мадуро та не визнала претензії на них з боку Х. Гуайдо. Водночас, у відповідь на погрози США застосувати силу проти Венесуели, Росія направила до неї своїх військових спеціалістів та інструкторів.

Все це супроводжується посиленням взаємної агресивної риторики Росії та США. За заявами представників державного керівництва РФ, Москва не дозволить США знищити її союзника. У відповідь США висловлюють тверді наміри не допустити того, щоб Росія допомогла Н. Мадуро зберегти владу, а також погрожують Москві вжити комплекс заходів у відповідь на її експансію в Центральній Америці.

Нова Карибська криза

Загострення протистояння між США та Росією довкола Венесуели створює загрозу виникнення нової Карибської кризи, подібної до тієї, що мала місце у 1962 році щодо Куби

За оцінками західних експертів, загострення протистояння між США та Росією довкола Венесуели створює загрозу виникнення нової Карибської кризи, подібної до тієї, що мала місце у 1962 році щодо Куби, однак набагато більш небезпечну за характером.

Так, у 1960-х роках США переважали СРСР як за кількістю ядерних боєприпасів, так і по засобам їх доставки. При цьому спроби Москви компенсувати таку перевагу шляхом розміщення ракет на Кубі ледве не призвели до ядерної війни між Радянським Союзом та США. Однак, на той час обидві сторони все ж таки зберегли відчуття відповідальності та здоровий глузд, що дало змогу уникнути конфлікту.

На сьогодні ситуація за характером інша. Ядерні потенціали Росії та США приблизно однакові, а обидві сторони мають більш ефективні засоби їх доставки. До того ж на прикладі польотів стратегічних літаків Ту-160 до Венесуели Росія вже продемонструвала здатність та готовність оперативно наближати носії ядерної зброї до кордонів США. Своєю чергою, вихід США із Договору про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності дозволяє їм наблизити свої ракети впритул до Росії.

На відміну від колишніх лідерів США та СРСР, нинішні лідери двох антагоністичних центрів сили готові на все

І — найголовніше. На відміну від колишніх лідерів США та СРСР, нинішні лідери двох антагоністичних центрів сили, по суті, готові на все. Що і засвідчують їх дії у військовій сфері, які набувають все більш масштабного та небезпечного характеру. Включно з порушенням всієї системи стратегічної безпеки у світі, відновленням гонки озброєнь та взаємного ядерного шантажування.

Важко сказати, чи дійде ситуація довкола Венесуели до критичної межі. Поки що США та Росія обмежуються лише політико-економічними методами дій та демонстраціями сили. Однак не можна виключати і найгіршого варіанту. При цьому, як і всі інші конфлікти, ситуація довкола Венесуели відволікатиме увагу світу від України та, водночас, робитиме її заручницею інтересів провідних центрів сили.

 

Схожі публікації