Європі в цілому бракує стратегічного консенсусу

Еммануель Макрон у Берліні. Прихована суперечка щодо подальших пріоритетів розвитку Євросоюзу

Berliner Zeitung, Німеччина

Серед впливових європейських країн, що визначають загальну тональність прийнятих рішень в межах Європейського Союзу, особливу роль відіграють дві провідні й найбільш промислово розвинені країни — Німеччина і Франція. З огляду на специфіку відносин та стратегічні плани двох держав як на Європейському континенті, так і в глобальному вимірі, особливої ваги набуває державний візит президента Франції Еммануеля Макрона до Німеччини наприкінці травня 2024 року. Німецьке столичне видання Berliner Zeitung надрукувало статтю власного кореспондента, редактора з питань економіки Сімона Цайзе (Simon Zeise) про суперечності між Німеччиною та Францією щодо напрямів подальшого розвитку Європейського Союзу.

Минуло майже чверть століття з того часу, як президент Франції востаннє відвідував Німеччину з офіційним державним візитом. Але зустріч президента Франції Еммануеля Макрона з німецьким колегою Франком-Вальтером Штайнмаєром у Берліні 26 травня 2024 року не супроводжувалася піднесеним настроєм. Лише за кілька тижнів до виборів до Європарламенту європейський тандем двох провідних країн ЄС ледве жевріє, зазначає німецьке видання.

Військові миротворчі операції Франції та Німеччини зазнають невдачі

Обидві країни зав’язли у зовнішньополітичних авантюрах, зазначає Berliner Zeitung. Амбітні наміри Німеччини відстояти свободу в Гіндукуші закінчилися катастрофою через поспішний вихід союзників з Афганістану. Внаслідок цього рух «Талібан» наразі став потужнішим, як ніколи раніше. Французький іноземний легіон і війська Бундесверу витіснені з Африки. Європейцям довелося піти з Малі та Нігеру, де росія зайняла їх місце. Військово-морські сили Німеччини на межі своїх сил захищають торговельні судна у Червоному морі від нападів повстанців-хуситів. Сьогодні Макрон стикається з народним повстанням у колишній французькій колонії Нова Каледонія.

Франція та Німеччина хоча б дотримуються єдиної позиції щодо несприйняття чинної президентки Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн. Але напередодні виборів до Європарламенту двом країнам поки що не вдалося домовитися про нового спільного кандидата на цю посаду. Тим часом за лаштунками Еммануель Макрон вже просуває кандидатуру колишнього президента Європейського центробанку Маріо Драгі. Таким чином Париж посилив би свої позиції у Південній Європі та випередив Німеччину.

Німецький канцлер Олаф Шольц заблокував кандидатуру Урсули фон дер Ляєн на посаду генсека НАТО через те, що вона занадто рішуче виступала за постачання зброї в Україну. Нещодавно Шольц знову виступив проти постачань Києву крилатих ракет Taurus, які спроможні досягати важливих цілей у глибині російської території. З німкенею фон дер Ляєн на чолі НАТО канцлер Шольц мав би сильного опонента щодо власної позиції стосовно України.

Макрон із задоволенням завдав удару позиції Шольца, запропонувавши ввести в Україну війська НАТО. Його вимоги були відкинуті у Берліні та Вашингтоні радше як невміла дипломатична гра м’язами, ніж як серйозна військова стратегія.

Париж намагається зменшити вплив Вашингтона

Німеччина і Франція опинилися у глухому куті. Глави найсильніших держав Європейського Союзу придивляються один до одного і ніхто не хоче помилитися, оскільки всі розуміють, що будь-який невірний крок посилить позиції конкурента. Спільна європейська оборонна політика не прогресує, тому що національні промисловості країн ЄС не бажають йти на компроміси та бояться втрат ринку. Макрон намагається зменшити вплив США в ЄС і запропонував Німеччині захист у рамках французької архітектури безпеки, включаючи ядерну зброю.

Але відносини Німеччини зі США наразі тісніші, ніж протягом тривалого часу під час правління так званого світлофорного уряду трьох партій. Німеччина інвестує значну частину пакету озброєнь для України в американську збройову промисловість. Вона продовжує розраховувати на експорт і все більше покладається на виважені економічні відносини зі Сполученими Штатами. Берлін значною мірою підтримує американські санкції проти росії, Китаю, Ірану тощо. Найбільшим торговим партнером Німеччини в першому кварталі 2024 року стали США. Результат — занепад інших ринків і можливі контрсанкції опонентів проти Німеччини. Франція, навпаки, захищає свою національну промисловість і, безумовно, залишається конкурентоспроможною на світовому ринку, зокрема, в галузі будівництва електромобілів.

Федеральний міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок заявила 22 травня 2024 року на зустрічі у форматі Веймарського трикутника з міністрами закордонних справ Франції Стефаном Сежурне та Польщі Радославом Сікорським, що «Європейський Союз повинен стати реальним геополітичним гравцем і гарантом безпеки, здатним відповісти на сучасні виклики в галузі безпеки та зміцнити міжнародний порядок». Проте, зазначає німецьке видання, існує розуміння того, що, окрім досягнутого в ЄС погодження позицій щодо збільшення витрат на потреби НАТО до двох відсотків ВВП, навряд чи існують якісь інші конкретні домовленості.

Німецьке товариство зовнішньої політики (DGAP) підтверджує таку саме думку в нещодавньому своєму аналізі: «Мета зробити Європейський Союз стратегічним гравцем може бути бажаною або навіть необхідною, але реально вона є недосяжною». Європі в цілому бракує стратегічного консенсусу, і найбільш здібним акторам ЄС — Франції та Німеччині — не вистачає волі, потуги та прихильників для досягнення цієї мети.

* * * * *

Історично суперечливі відносини між Німеччиною та Францією набули останнім часом нового імпульсу та вектору розвитку. Франція, відчуваючи невпевненість адміністрації Байдена та її неготовність відстоювати, як раніше, традиційні інтереси демократії та справедливості на інших континентах, намагається перехопити ініціативу у Вашингтона в Європі.

Позиції Німеччини в Європі, що похитнулися після втрати німецькою економікою російських енергоносіїв, ризикують впасти ще нижче внаслідок небажання правлячих кіл Німеччини на чолі з федеральним канцлером Олафом Шольцом визнавати очевидні речі у світовій та європейській геополітиці. Шольц і його уряд панічно бояться путіна та його ядерного потенціалу. Німецький канцлер намагається уникати гострих запитань у міжнародній політиці, якщо вони пов’язані з діяльністю москви. Чим викликаний такий страх уряду Німеччини перед росією поки незрозуміло. Вірогідно, у путіна є певні специфічні важелі впливу на лідера найбільш потужної країни Європи. Однак існує ризик того, що прозріння Німеччини та її лідерів настане занадто пізно, як це вже відбувалося в її історії.

Підготував Сергій Польовик