Подальші дії Москви залежатимуть від результатів битви за Донбас

Іван Січень

На сьогодні центральною темою у розвитку ситуації довкола війни Росії проти України є хід так званої битви за Донбас. Саме від її результатів залежатимуть подальші дії Москви. Так, у випадку отримання Москвою перемоги на цій ділянці фронту, збройні сили Росії з високою ймовірністю продовжать наступ в глибину території України. Основними напрямками їх дій можуть стати Харків, Київ, Запоріжжя, Миколаїв та Одеса. Водночас суттєвою проблемою для Москви у реалізації її планів є складнощі у поповненні та нарощуванні російських військ в цілях забезпечення їх готовності до виконання поставлених завдань.

Виходячи з наведених обставин хотілося б зробити узагальнену оцінку обстановки та прогноз того, чого нам чекати далі. Зазначені питання набувають особливої актуальності у зв’язку з появою у ЗМІ різного роду повідомлень стосовно загрози нової атаки Росії на Харків та Київ вже найближчими днями. Подібні повідомлення призводять до поширення панічних настроїв серед певних верств українського населення, що є неприпустимим під час війни і лише грає на руку противнику.

За поглядами більшості експертів, після провалу планів Москви щодо захоплення всієї України найбільш ймовірними цілями ЗС РФ можуть стати:

• окупація всієї території Донецької та Луганської областей, а також створення довкола них «буферної зони» із прилеглих територій Харківської, Дніпропетровської та Запорізької областей;
• утримання контролю над сухопутним коридором до Криму (в тому числі над Херсонською областю та півднем Запорізької області), а також захоплення міста Маріуполь.

У випадку досягнення згаданих цілей без значних втрат російських військ Москва може повернутися до реалізації своїх стратегічних намірів стосовно встановлення контролю над всією Україною. При цьому першочергові зусилля ЗС РФ будуть зосереджуватись на напрямках міст Харків, Київ, Чернігів, Суми, Миколаїв та Одеса.

Разом з тим вирішення наведених завдань, навіть в обмеженому варіанті (вихід на адміністративні кордони Донецької і Луганської областей та захопленні міста Маріуполь), потребує від Росії поповнення її військ, їх посилення та перегрупування, що є досить серйозною проблемою.

Так, втрати ЗС РФ у бойових діях на українській території очевидно перевищили всі розрахунки Кремля. За різними оцінками, станом на кінець першої декади квітня поточного року вони склали від 30 % до 60 % сил, які були зібрані Росією для війни проти України. Зокрема, із 120 батальйонних тактичних груп повністю знищено 20 та ще 40 значною мірою втратили боєздатність.

Загальні втрати ЗС РФ на сьогодні сягають понад 19 тис. загиблих та 60 тис. поранених військовослужбовців, більш ніж 700 танків, 1,9 тис. бойових броньованих машин, 335 артилерійських систем та 110 РСЗВ, 150 літаків і 140 вертольотів, 1,4 тис. одиниць автомобільної техніки. Це дорівнює таким найбільш потужним об’єднанням ЗС РФ як 1-а танкова або 20-а загальновійськова армії Західного військового округу ЗС Росії. А по авіаційних засобах – з 4-ю армією ВПС та ППО, яка знаходиться на Північному Кавказі і переважає за потужністю всі інші подібні об’єднання.

Факт суттєвих втрат ЗС РФ в Україні офіційно визнав речник президента Росії Д. Пєсков, який назвав їх «величезною трагедією». При цьому Москва має суттєві складнощі як з компенсацією таких втрат, так і з формуванням другого ешелону її військ для розширення масштабів наступальних дій на Донбасі та закріплення російських позицій в регіоні. Причинами такого положення є:

• поганий стан російських військових підрозділів, які були виведені із-під Києва з метою їх перенаправлення на Донбас. За свідченням місцевих жителів прикордонних з Україною районів Брянської та Курської областей Росії, куди виходили згадані підрозділи, багато техніки має пошкодження (обгоріла, підбита чи не може рухатись самостійно), а санітарний транспорт вивозив безліч поранених, у тому числі у вкрай важкому стані;
• деморалізація особового ЗС РФ внаслідок неочікуваних проблем у проведенні «спеціальної операції» в Україні, а саме – жорсткого опору сил оборони України, негативного ставлення більшості українців до російського вторгнення, бездарності російського військового командування, а також зволікань російської влади з виплатами фінансових надбавок у грошовому утриманні військовослужбовців, які залучаються до бойових дій. З огляду на це, значна кількість солдат та офіцерів відмовляється від подальшої участі у війні проти України та, взагалі, – від служби у збройних силах РФ;
• провал спроб Москви забезпечити поповнення російської армії добровільним наймом контрактників та призову резервістів «БАРС» («Боевой армейский резерв страны»). З урахуванням наведених проблем у проведенні «спеціальної операції» в Україні, громадяни Росії згаданих категорій у масовому порядку відмовляються від служби у збройних силах. Така ситуація ставить під сумнів можливість реалізації Кремлем планів набору до ЗС РФ 60 тисяч осіб для продовження війни проти України;
• нестача техніки для відновлення бойових можливостей військ, які беруть або брали участь у «спеціальній операції» в Україні, а також укомплектування нових підрозділів. Як відомо, більша частина технічних засобів, які зберігаються на складах, є застарілою та знаходиться у неробочому стані. А їх ремонт ускладнюється відсутністю комплектуючих (насамперед, підшипників, електричного та електронного обладнання) через західні санкції. Саме це і змушує Росію звертатися за допомогою в отриманні озброєнь та необхідних запчастин до її партнерів, зокрема, Китаю та Північної Кореї. Однак, вони не бажають або не можуть забезпечити потреб російської армії.

Розглянуті обставини здійснюють безпосередній вплив на характер військових дій Росії в Україні та обстановку на лініях фронтів. Так, внаслідок нестачі сил на теперішній час Росія має можливість проводити активні наступальні дії лише на трьох напрямках, а саме:

• із району м. Ізюм на південь з метою оточення українських військ на Донбасі. Забезпечення дій відповідного угруповання ЗС РФ здійснюється із Білгородської області Росії через окуповану частину Харківської області (залізничний вузол у м. Куп’янськ), що є ще однією проблемою через неспроможність російських військ повністю контролювати згадані території;
• з окупованих районів на півдні Донецької та Запорізької областей з метою захоплення м. Маріуполь;
• із «ДНР» та «ЛНР» в сторону міст Мар’їнка, Авдіївка, Попасна та Сєвєродонецьк з метою виходу на адміністративні кордони Донецької і Луганської областей та знищення українських військ в даному районі.

На інших ділянках фронту, в тому числі у Херсонській, Запорізькій і Харківській областях, збройні сили Росії змушені вести оборонні дії для утримання захоплених рубежів.

Наразі Росія не має рішучих успіхів на жодному зі згаданих напрямків чи ділянок фронту. На всіх із них, по суті, ведуться затяжні позиційні бойові дії. Своєю чергою, це свідчить про виникнення певної рівноваги сил України і Росії та про перехід війни у форму боротьби на виснаження. Причому, на думку аналітиків, подібні зміни є більш вигідними для України, ніж для Росії.

Так, Україна виграє час для зміцнення своєї оборони для формування нових частин та з’єднань, отримання озброєнь від іноземних партнерів та обладнання системи оборонних рубежів на ймовірних напрямках наступу противника. А економічні втрати України компенсуються допомогою від США, ЄС та окремих європейських і інших країн.

На відміну від цього, затягування війни підриває економіку Росії через західні санкції та ускладнює весь спектр проблем, пов’язаних з її збройними силами. За таких умов з метою зміни ситуації на свою користь Москва активізує ракетні обстріли житлової, промислової та транспортної інфраструктури України, а також готує та підтягує резерви на Донбас.

Втім, Москва не має успіху і у даному питанні. Обстріли російськими військами цивільного населення лише посилюють рішучість захисників України у протидії агресору. А що стосується резервів, то як зазначалося вище, Росія має обмежені можливості щодо їх створення та використання проти України.

На сьогодні Росія може направити на Донбас не більше 20 батальйонних тактичних груп, у тому числі: до десяти – зі складу військ, які були виведені з північних регіонів України, та ще до десяти – зі складу 5-ї загальновійськової армії з Далекого Сходу РФ (остання з армій, що поки що не залучалася до війни проти нашої держави). З цього числа, декілька батальйонних тактичних груп вже увійшли до зони бойових дій на сході України, інші – нібито знаходяться на підході.

Однак, у найкращому випадку, залучення зазначених резервів дозволить Росії досягти лише окремих та тимчасових успіхів. По-перше, 20 батальйонних тактичних груп дорівнюють тим самим силам, які вже були знищені в Україні. По-друге, сили оборони України завдають втрат російським резервам ще до їх прибуття на позиції. Зокрема, 10 квітня ц. р. одна з російських військових колон була розбита поблизу м. Ізюм. Те ж саме вочевидь чекає і всі інші резерви. А більше у Росії нічого немає.

До речі, міф про «непереборну потужність» Росії розвіяв і радник глави Офісу президента України А. Арестович. За його словами, 60–90 тисяч російських військ на Донбасі – це всі ресурси ЗС РФ, Росгвардії, «ДНР» та «ЛНР» на сході та півдні України. І це максимум спроможностей Росії. А дійсно боєздатних військ в регіоні не більше 30-40 тисяч.

Тому повністю вірною є стратегія України, яка передбачає виснаження противника у затяжних бойових діях з максимальним уникненням втрат серед цивільного населення та оборонців країни. А після того, як Росія втратить свій військовий потенціал, ми зможемо перейти у наступ. І не тільки звільнити ті території України, які були захоплені Росією з лютого поточного року, але й весь Донбас та Крим.

Ось тоді ми і почнемо реальні переговори з Москвою, однак лише з питань денацифікації та остаточної демілітаризації Росії, притягнення до відповідальності режиму Путіна за скоєні військові злочини, а також стягнення з нього репарацій на післявоєнне відновлення України.

Після масового знищення російськими військами українського мирного населення про щось інше з Кремлем розмовляти тепер просто неможливо. А для стримування агресії Москви сили оборони України вже включають 400 тисяч бійців, і ще 100 тисяч готуються до бойових дій. Нагадаймо також, що на кожен російський танк у нас є по десять сучасних ПТРК, а на кожен літак і вертоліт – стільки ж ПЗРК.