Чорноморсько-Близькосхідний тигр

Туреччина як новий центр сили у світі

 

Віктор Гвоздь

Головна особливість сучасної геополітичної ситуації в світі — поява нової багатополярної системи міжнародних відносин. В попередніх статтях ми неодноразово порушували цю тему в контексті обговорення США, Китаю та Росії як світових центрів сили, що визначають розвиток воєнно-політичних процесів на глобальному та регіональному рівнях, в т. ч. довкола України.

Разом з тим, ми практично оминали інші центри сили, роль і значення яких все більше зростає. Однією із них вважається Туреччина, яка вважає себе наступницею Османської імперії та активно зміцнює свої позиції, як базу для реалізації турецьких інтересів поточного і стратегічного характеру. На сьогодні основними з них є: відновлення лідерства Туреччини в регіонах Близького Сходу та Чорного моря; посилення турецького впливу на тюркомовному просторі (насамперед, в Центральній Азії), на Балканах та в Європі; створення умов для стабільного зростання турецької економіки; забезпечення зовнішньої безпеки країни та її внутрішньої стабільності.

…Поблизу нашої держави стрімко зростає новий центр сили, який прагне до регіонального лідерства…

Останнє набуває особливої актуальності для Анкари в умовах наявності в країні потужної опозиції чинному керівництву країни на чолі з Р. Ердоганом, а також активної діяльності курдських сепаратистів та інших екстремістів.

В рамках своєї зовнішньої та внутрішньої політики Туреччина здебільшого виходить з власних інтересів, які у низці випадків не співпадають з інтересами та позиціями інших країн, в т. ч. її союзників по НАТО. Саме через це і виникає проблемна та суперечлива ситуація під час реалізації її геополітичних планів.

Так, Туреччина об’єктивно зацікавлена у позитивному розвитку відносин з країнами ЄС, Росією, Китаєм та США, які є її основними торговельними партнерами. Незважаючи на це, вона все ж таки має суттєві суперечності з ними, які часом переростають у конфлікти з елементами демонстрації та, навіть, застосуванням збройної сили. Як правило, це трапляється тоді, коли такі суперечності безпосередньо стосуються турецьких інтересів в сфері безпеки.

Таким прикладом послужила відмова Анкари від надання своєї території США для проведення в 2003 році військової операції «Свобода Іраку». Зокрема, в той час, коли курди в Іраку виступали основними союзниками США у боротьбі проти режиму С. Хусейна, вони ж залишалися також і головними супротивниками Туреччини. При цьому, не зважаючи на знаходження американських військ в Іракському Курдистані, Туреччина завдавала повітряних ударів по таборах та позиціях збройних формувань курдських екстремістів у згаданому районі.

Ситуація в сфері безпеки навколо Туреччини

Подібна ситуація спостерігалася і у відносинах Туреччини з Росією. З огляду на власні економічні інтереси, у 2014 році Туреччина відмовилась підтримати санкції США та ЄС проти Росії за анексію нею Криму та за провокування конфлікту на Донбасі. Однак це жодним чином не завадило їй збити російський бомбардувальник Су-24М у листопаді 2015 року, коли він порушив турецький повітряний простір під час проведення Росією військової операції в Сирії. Наслідком цього стало виникнення жорсткої кризи у російсько-турецьких стосунках, яка супроводжувалася взаємними санкціями сторін та погрозами застосувати одна до одної силу.

Однак після спроби військового перевороту в Туреччині влітку 2016 року турецько-російські стосунки знову почали покращуватися. Натомість суттєво ускладнились відносини зі США. Згідно із загальноприйнятим баченням цієї проблеми, приводом послужило різне сприйняття Заходу та Росії до подій у Туреччині. А саме — Росія підтримала турецький уряд, в той час як західні країни звинуватили його у надмірному застосуванні сили проти опозиції. А США взагалі надали притулок її лідерам.

В той же час дійсні причини такої ситуації більш глибокі, оскільки стали наслідком намірів Туреччини отримати більшу свободу дій від США, послабити їх вплив у регіоні в рамках своєї боротьби за регіональне лідерство. Зокрема, про це свідчить придбання нею російських комплексів ППО С-400, а не аналогічних американських засобів протиповітряної оборони. Що, своєю чергою, створило низку нових проблем у турецько-американських стосунках.

 

До цього ж ряду належить і рішення турецької влади провести військову операцію і створити буферну зону на кордоні Туреччини з курдськими районами Сирії. Дане питання досить принципове для Анкари з точки зору недопущення створення курдами своєї держави у складі суміжних територій Туреччини, Сирії та Іраку, а також блокування можливості проникнення курдських екстремістів на турецьку територію. Крім того, Туреччина прагне отримати доступ до нафтових родовищ у північно-східних районах Сирії, які контролюються курдами.

9 жовтня 2019 р. Туреччина розпочала операцію «Джерело миру» на території Сирії

З огляду на це, 9 жовтня ц. р. турецькі війська втретє з 2016 року починають заходити на територію Сирії, незважаючи на те, що таке рішення зовсім не відповідає інтересам США та Європи.

Так, по аналогії з Іраком, курди в Сирії були головним союзником США як у протидії ісламським екстремістам, так і у стримуванні режиму Б. Асада. Виходячи з цього, Вашингтон допомагав сирійським курдам зберігати свою автономію, в т. ч. шляхом ініціювання питання створення зони безпеки на північному сході Сирії та розміщення там миротворчого контингенту у складі військових підрозділів США і їх союзників. За таких обставин військове вторгнення Туреччини до Сирії не тільки зруйнувало такі плани США, але і поставило американський військовослужбовців на курдських територіях під пряму загрозу ударів турецьких військ.

Водночас загострення ситуації в Сирії внаслідок дій Туреччини викликало нову хвилю біженців до Європи, що по-справжньому непокоїть керівництво та членів Європейського Союзу. Особливо за умов, коли проблема біженців вже завдала значних економічних збитків країнам ЄС та призвела до загострення суперечностей між ними з питань розподілу та виконання квот на прийом мігрантів.

Все це вкрай негативно сприйняли в США та Європейському Союзі, які звинуватили Туреччину у підриві зусиль міжнародної коаліції щодо боротьби з ісламськими екстремістами в Сирії. На підставі таких звинувачень США і ЄС запровадили низку санкцій проти Туреччини, включно з припиненням постачання для неї зброї. Однак це не зупинило Туреччину, що ще раз підтвердило твердість її позицій у реалізації власних інтересів, попри тиск з боку провідних держав світу.

 

…Підрив позицій США, НАТО та ЄС в Чорноморському регіоні відповідає геополітичним інтересам Росії…

До речі, згадані проблеми Росія використовує для реалізації своїх інтересів. В тому числі у спосіб ведення подвійної політики на турецькому напрямі. Так, Москва засуджує вторгнення Туреччини до Сирії, як підрив так званого астанинського процесу щодо пошуку шляхів мирного врегулювання сирійського конфлікту (був започаткований в січні 2017 року в ході зустрічі в Астані представників Росії, Туреччини, Ірану, США та керівництва і опозиційних сил Сирії). В той же час Росія фактично сприяє наступу Туреччини в Сирії. Зокрема, за твердженням Р. Ердогана, Москва надала згоду на включення до зони турецької операції в Сирії східних районів провінції Алеппо, де перебувають підрозділи російських військ.

Мета такої політики — посилення впливу Москви на Анкару, а також поглиблення суперечностей між Туреччиною та США і ЄС, а, по суті, і з НАТО. Тим самим Росія підриває позиції США, НАТО та ЄС в Чорноморському регіоні, що відповідає її геополітичним інтересам. Крім того, за деякими оцінками, Росія розігрує багатоходову комбінацію, мета якої — отримання доступу до родовищ нафти, які знаходяться на курдських територіях.

 

Незважаючи на те, що вторгнення турецьких військ до Сирії було розцінено сирійською владою як акт агресії, це, по суті, зіграло на руку Дамаску. Так, загроза з боку Туреччини змусила лідерів курдської автономії піти на згоду з центральною владою Сирії щодо спільної протидії турецькому наступу. На основі цієї угоди сирійська урядова армія увійшла до курдських районів країни та розпочала розгортання своїх підрозділів на кордоні з Туреччиною.

Таким чином фактично припинено протистояння між урядом Сирії та курдами, що становило одну з найбільших внутрішніх проблем для режиму Б. Асада. Водночас влада Сирії, а через неї і Росія, дістають доступ до курдських родовищ нафти. Крім того, було завдано потужного удару по позиціях США в Сирії, які раніше забезпечувалися саме сирійськими курдами.

 

…В силу свого географічного положення та ролі у балансі сил в регіоні, Україна обов’язково втягуватиметься у регіональні суперечності між провідними центрами сили…

В цілому наведені обставини дозволяють зробити кілька геополітичних висновків, які стосуються України.

Так, у вигляді Туреччини поблизу нашої держави стрімко зростає новий центр сили, який прагне до регіонального лідерства та докладає зусиль з досягнення своїх цілей, незважаючи на інтереси інших країн, в т. ч. і України.

В рамках реалізації своїх планів Туреччина все більше входить у протистояння зі США, НАТО і ЄС та зближується з Росією на антиамериканській основі. Не зважаючи на це, у подальшій перспективі слід очікувати ускладнення турецько-російських відносин на підґрунті загострення суперництва сторін.

Все це посилюватиме напруженість в Чорноморському регіоні та, відповідно, підвищить рівень загроз для України з південного напрямку. При цьому, в силу свого географічного положення та ролі у балансі сил в регіоні, Україна обов’язково втягуватиметься у регіональні суперечності між провідними центрами сили.

І це зовсім не вигадки і не перебільшення існуючих проблем. В жовтні цього року, в обмін на підтримку Москвою дій Туреччини в Сирії, Р. Ердоган вперше прийняв російську парламентську делегацію разом із «депутатами» від анексованого Росією Криму.

 

Схожі публікації