Буря на континенті не вщухла, її хвиля лише відкотилася перед наступом

Якби не коронавірусна інфекція, що так чи інакше охопила всі континенти, то світові ЗМІ обов’язково надали б належну увагу проблемам, що давно хвилюють Африку. Бо там давно визрівають умови, що можуть спровокувати потужні протести місцевого населення. І цілком вірогідно, що все може призвести до геополітичних змін у світовому масштабі.

Саме цьому присвячений один з нещодавніх матеріалів швейцарської Neue Zürcher Zeitung (NZZ). За кілька тижнів до спалаху пандемії на центральну площу столиці Алжиру що п’ятниці виходили десятки тисяч протестуючих. Вони демонстрували своє незадоволення тим економічним станом, який не давав їм елементарних умов для проживання і можливості їх покращити. Пандемія тимчасово пригальмувала ці протести, тим не менш, не можна стверджувати, що надовго, зазначається у NZZ.

Бо протягом кількох останніх років Африка послідовно перетворювалася на глобальну арену, де виступи почали нагадувати, образно кажучи, землетрус. І у жодному іншому куточку світу поки що мирні протести не були більш масштабними за тутешні. За даними американського науково-дослідного інституту ACLED, у 2019 році їх було вже понад 9 тисяч. Це більш, ніж вдвічі у порівнянні з попереднім роком і в двадцять разів більше, ніж десять років тому. Ця небачене раніше «цунамі», що прокотилося по всьому континенту перед початком епідемії коронавірусу.

NZZ зазначає, що тривалий час на переважній частині Африканського континенту домінував ментальний принцип «Перемішування і тремтіння», тобто вимушеного мовчання широких мас населення, не зважаючи на їх соціальне пригноблення з боку правлячих верхівок. Люди потерпали від несправедливості, але не наважувалися на відкриті виступи.

Наразі ситуація почала докорінно змінюватися. У багатьох країнах Африки відбувається ментальне розкріпачення мас. Ті, хто потерпають, вже не в змозі мовчати, закликають до якихось змін і, якщо потрібно, до державного перевороту. У Neue Zürcher Zeitung зауважується, що звична для диктаторів симпатична, але фаталістична посмішка африканця зникає. Натомість з’являється мужність і бойовий дух відчайдухів.

Вагомі причини обурення

Причина такого незадоволення давно відома. Наприклад, третина з приблизно 1,3 мільярда африканців існують у злиднях. Від прискорених темпів економічного зростання останніх років має зиск тільки невелика за числом еліта. Робочих місць поки що недостатньо, діяльність державних служб та органів управління залишається незадовільною, а корупція — непереборною. Згідно з оцінкою Світового банку, шанси соціального росту громадянина на жодному з континентів світу не є такими непевними, як у Африці. Лише один з чотирьох випускників школи може сподіватися, що він взагалі матиме якусь роботу. Так було у Африці протягом багатьох попередніх десятиліть, але не призводило до якихось потрясінь.

Проте останнім часом вирішальними стали зовсім інші, нові чинники, зазначається у NZZ. Передусім це розвиток цифрових технологій, що охопили найбільш віддалені регіони Африки і за допомогою яких з’явилася можливість координувати виступи протесту. Також швидко зростають африканські міста, де набагато швидше, ніж у сільській місцевості, протестуючі готові вийти на марші протесту.

Ці та інші чинники служать причиною того, що все менше число жителів Африки задовольняються обіцянками політиків, що насправді виявляються звичайним обманом. Отож незадоволені виходять на вулиці для протесту.

Коронавірус примножує злість людських мас

Для деяких диктаторських режимів континенту теперішня пандемія є своєрідною паузою, завдяки якій вони сподіваються виграти час. Бо ті, хто налаштований до протестів, вимушені залишатися вдома і таким чином тиск вулиці дещо зменшується.

Однак навряд чи лютування народних мас припиниться, скоріше навпаки. Бо сьогодні стає зрозуміло, що епідемія коронавірусу сильно вдаряє по континенту, в тому числі економічно. Вірус, так би мовити, висвітлює прорахунки чи некомпетентність урядів. Вогонь мітингів запалає з більшою силою після того, щойно приборкають епідемію. Буря на континенті не вщухла, її хвиля лише відкотилася перед наступом. На площах столичного міста Алжир перед запровадженням карантину чулися войовничі гасла на зразок того, що всі виросли у злиднях і ніхто не боїться вірусу.

У швейцарському виданні ставиться запитання: що все це може означати для майбуття континенту? Припущення стосовно цього поділилися навпіл. У кращому випадку, зазначає NZZ, протести можуть призвести до виникнення потужних деструктивних сил, які спричинять значні трансформаційні процеси. Зокрема, в Ефіопії все це призвело у кінцевому рахунку до демократизації країни. У Судані вдалося скинути здавалось би всесильного диктатора.

До цього можна долучити й інші такі факти, зазначає швейцарське видання. А саме: після масових протестів у Малаві були скасовані підсумки сфальшованих виборів; у Гані, з огляду на масові демонстрації, влада була змушена відмовитися від фінансово обтяжливого проекту будівництва нового будинку парламенту.

У гіршому випадку, зазначає видання, такі виступи можуть стимулювати, щонайменше у короткостроковій перспективі, процеси діаметрально протилежні закликам учасників протестів. Зокрема, у Того, Чаді та Беніні антиурядові демонстрації викликали посилення репресій та скорочення громадянських свобод. В англомовному Камеруні виникла державна криза, схожу на громадянську війну. У Гвінеї, не зважаючи на численні багатотисячні вуличні демонстрації, президент країни вніс зміни до конституції країни для продовження свого перебування при владі.

Захід покладається на оманливу стабільність

У середньостроковій перспективі зростаючий опір в Африці — це перш за все можливість відповідальним, компетентним та рішучим політикам прийти нарешті до влади. Адже лише від африканців залежить, чи вдасться цього досягти. На сьогоднішній день саме такі політики у Африці в дефіциті, констатує NZZ. За майбутній успіх Африки несуть відповідальність і інші країни, не з африканського континенту. Наприклад, країни Європи, яка хоча і дещо втрачає свій вплив, але і надалі відіграє на континенті певну роль. Особливо коли за урядом якоїсь африканської країни стоїть Париж чи Брюссель. До сьогодні діє насамперед головний принцип: другом Європи є той, хто пропонує стабільність. Демократія та права людини можуть мати певну вагу в промовах та меморандумах європейців, але в реальному житті її немає. А такі абсолютні автократи, як президент Республіки Чад Ідріс Дебі, лідер Уганди Йовері Мусевені, президент Камеруну Поль Бія протягом десятиліть підтримуються Заходом і утримують владу у своїх руках.

Така політика не довговічна, зазначає NZZ. Адже, якщо керівники не зважають на потреби співгромадян, а лише дбають про своє збагачення та керівне крісло, то зростання незадоволення суспільства неминуче. Його можна придушувати, але певний час. Вибух суспільного невдоволення відбудеться так чи інакше, що останніми роками спостерігається у багатьох країнах Африки. Майже сім з десяти африканців вважають демократію найкращою формою правління. Згідно з дослідженням, більшість протестуючих виходять на вулиці тому, що відчувають себе маргіналізованими і вимагають права на висловлення своїх поглядів.

Але щодо Європи, то вона сповідує вигідну для себе стабільність. Тобто, не сприймає протестів.

В європейських урядових установах та різноманітних гуманітарних організаціях люди полюбляють говорити про певне самовдосконалення. Іноді дорікають, що цього бракує Африці. Але її населення, яке виходить на вулиці в Конакрі, Хартумі чи Ломе, демонструє протилежне. Наприклад, що саме воно заслуговує на сторонню підтримку, а не стара гвардія африканських владних режимів, яка завдяки тій же допомозі деяких європейських країн може відтворюватися до безкінечності.

Неминучий соціальний вибух в африканських країнах через їх економічну відсталість, через погіршення й так незадовільного матеріального стану та побутових умов людей, може мати серйозні насідки. Геополітичні інтереси країн регіону, а також інтереси Європи, Китаю та США на континенті будуть змінюватися. Країни Африки можуть стати тим детонатором геополітичних змін, що спровокує зміни не лише на цьому континенті, але й у всьому світі.