Військова допомога Туреччини для УНЗ в Лівії

Частина 1

 

Олексій Волович
кандидат історичних наук

 

Лівія для Туреччини — ворота Африки

У географічному і політичному вимірах Лівія є країною Близького Сходу і Північної Африки. В останні роки свого 42-річного правління М. Каддафі, зневірившись у здатності арабських країн проводити спільну узгоджену діяльність в інтересах арабської умми (нації), все більше став підкреслювати африканську ідентичність Лівії й розвивати відносини з країнами Африки. Тобто, від багаторічної боротьби за арабську єдність М. Каддафі перейшов до панафриканізму. Він навіть переодягнувся у стилізовані африканські шати. У Триполі постійно відбувалися різноманітні форуми і конференції африканських країн, а Лівійська Джамагирія надавала фінансову допомогу нужденним африканським країнам.

У 1999 році М. Каддафі запропонував заснувати Африканський союз замість створеної у 1963 році Організації африканської єдності (ОАЄ). Мета — зміцнити єдність і солідарність африканських держав. 9 вересня 1999 року глави держав і урядів держав-членів ОАЄ ухвалили «Сиртську декларацію» (назва походить від лівійського міста Сирт), в якій виклали намір створити Африканський союз (АС), який розпочав свою діяльність 9 липня 2002 року з штаб-квартирою в Аддіс-Абебі. 1 лютого 2009 року М. Каддафі обирають на рік новим головою АС замість президента Танзанії Дж. Кіквете. М. Каддафі вважав, що АС зможе остаточно звільнити Африку від колоніальної залежності та перетворити її в «Сполучені Штати Африки» з єдиним центральним урядом і власною валютою (що навряд чи могло сподобатися країнам Заходу). Багато аналітиків впевнені, що саме ця обставина стала основною причиною рішення провідних країн НАТО позбутися М. Каддафі у 2011 році. Якщо в першому десятилітті ХХ-го століття в Лівії був найвищий рівень життя серед всіх країн Африки і до цієї країни прибували гастарбайтери з усього Африканського континенту, то після повалення режиму М. Каддафі вже сотні тисяч лівійців змушені були покинути Лівію, рятуючись від жахіття тривалої громадянської війни.

І тут ми наблизилися до того, щоб сказати, що бачення майбутнього Африки М. Каддафі значною мірою збігається з нинішнім баченням президента Туреччини Р. Ердогана. Не випадково у 2005 році Туреччина стала першою з країн, що мають статус спостерігача при АС. Сьогодні такий статус мають 10 країн, та тільки одна з них є членом Євросоюзу — Латвія. Україна набула такого статусу у 2016 році. Слід зазначити, що в даний час Туреччина посідає друге місце після Китаю у справі з надання допомоги найменш розвиненим країнам Африки і є «голосом сумління» у справі захисту прав громадян африканських держав. Станом на 2019 рік допомога Туреччини найменш розвиненим державам континенту склала 8,2 млрд дол. США. За словами Р.Ердогана, на Африканському континенті немає жодної країни, якій би Туреччина не простягнула руку допомоги і з якою б не співпрацювала. Завдяки зусиллям турецького уряду відносини Туреччини і країн Африки за останні 15 років вийшли на новий рівень. Обсяг двосторонньої торгівлі між Туреччиною і африканськими країнами у 2018 році сягнув 23,8 млрд дол. в порівнянні з 5,5 млрд дол. 2003 року. (Для порівняння: товарообіг Китаю з країнами Африки у 2018 році становив 204,2 млрд дол.; Росії — в 10 разів менше — 20 млрд дол.). Turkish Airlines (THY) виконує польоти до 50 країн Африки.

Протягом останніх 10 років Р. Ердоган відвідав близько 30 африканських країн. За його словами, за цей період кількість посольств Туреччини в Африці зросла з 12 до 42. Про це він повідомив у жовтні 2019 року на III саміті мусульманських релігійних лідерів африканських країн у Стамбулі, в чотириденній роботі якого брали участь 112 мусульманських лідерів з африканської 51 країни.

На саміті обговорювалися шляхи розвитку і зміцнення історичних зв’язків Туреччини з мусульманськими країнами і співтовариствами в Африці. У своєму виступі Р. Ердоган заявив, що «західні країни не зацікавлені в розвитку африканських країн», а їх збройові і нафтові компанії нібито дестабілізують ситуацію на африканському континенті. Він також зазначив, що «Туреччина ніколи не сприймала і не сприйматиме зарозуміле, грубе і нав’язливе ставлення Заходу до країн Африканського континенту». З подібними заявами часто виступав і М. Каддафі. У квітні 2020 року у Стамбулі планувався черговий саміт «Туреччина-Африка» за участю глав всіх африканських країн, але його довелося відкласти через пандемію коронавирусу.

Багатства Лівії — нафта, вода і сонячна енергія

За доведеними запасами нафти Лівія посідає 1-е місце в Африці і 5-е серед членів OPEC

Природно, що Лівія привертає увагу Туреччини і багатьох інших країн, перш за все завдяки своїй нафті, продаж якої до 2011 року забезпечував платоспроможність країни у зовнішній торгівлі, високий рівень розвитку промислової інфраструктури, а також підтримання достойного рівня життя населення. За доведеними запасами нафти — 29,5 млрд бар. (за іншими даними — 48 млрд бар.) Лівія посідає 1-е місце в Африці і 5-е серед членів OPEC. При цьому на більшій її території розвідку родовищ нафти ще не проводили. За даними ЦРУ США, доведені запаси природного газу в Лівії становлять близько 1,5 трлн куб. м і є зіставними із запасами газу в Україні.

До 2011 року видобуток нафти в Лівії становив в середньому 1,4–1,6 млн бар. на добу, що дорівнює 2 % світового виробництва нафти. Після 2011 року в Лівії видобувається не більше третини обсягів нафти довоєнного рівня. Більше 80 % експортної нафти прямувало до країн Європи, в основному до Італії, Німеччини і Франції. За оцінками WOC, запасів нафти за рівня видобутку, що був до 2011 року, Лівії вистачить на 77 років.

Третина всіх водних ресурсів Африки знаходиться в пустельній Лівії

Мало хто знає, що Лівія має ще один природний і практично невичерпний ресурс — прісну воду. Третина всіх водних ресурсів Африки знаходиться в пустельній Лівії. Сьогодні прісна вода стає головним стратегічним ресурсом планети, оскільки її запаси у світі стрімко зменшуються і через кілька десятиліть вартість води буде не меншою за вартість нафти і газу. За даними ООН, сьогодні на кожного жителя планети припадає близько 750 куб. м на рік прісної води, а до 2050 року ця кількість зменшиться до 450 куб. м. За класифікацією ООН, до 80 % країн світу опиняться в зоні за межею дефіциту водних ресурсів. Тільки в Африці до 2020 року у таку ситуацію потраплять від 75 до 250 млн осіб. Нестача води в пустельних і напівпустельних регіонах Африки спровокує інтенсивну міграцію населення, катастрофічну для європейських країн.

У 60-х роках минулого століття в Лівії були відкриті великі запаси прісної води в надрах Сахари, які утворилися в період від 38 до 14 тис. років тому, коли ця пустеля була квітучим оазисом. Зокрема, було виявлено два величезних чистих підземних прісних моря, що є частиною найбільшого з відомих у світі джерел викопної прісної води — Нубійського підземного водоносного шару, що у східній частині пустелі Сахара на площі більше 2 млн кв. км. Одне море простягається під територіями Лівії, Єгипту, Судану і Чаду (саме цей басейн зараз використовується), інше — під територіями Лівії, Тунісу та Алжиру і поки що не використовується. Запаси Нубійського водоносного шару складають 150 тис. куб. км, всього лише на 25 % менші усієї прісної води всіх річок та озер світу.

З метою подачі води у прибережні райони Лівії, де можливе землеробство, у 1984 році розпочалося будівництво величезного водопроводу, основна частина якого завершена у 2001 році. Вартість проекту склала 33 млрд дол., причому фінансування здійснювалося без міжнародних позик і підтримки МВФ. Проектували і будували рукотворні річку в основному південнокорейські компанії. По колекторним трубам діаметром 4 метри і довжиною близько 1,5 тис. км вода надходить в бетонні підземні трубопроводи. У місцях споживання води побудовані резервуари об’ємом від 4 до 24 млн куб. м. За добу може поставлятися до 6,5 млн куб. м води, яка використовується на півночі країни для зрошення полів, а також для побутових і промислових потреб населених пунктів, включно з найбільшими містами Лівії — Тріполі, Місурата, Сирт і Бенгазі.

«Велика рукотворна ріка» (The Great Man-Made River) вважається найбільшим інженерно-будівельним іригаційним проектом за всю історію людства і найграндіознішим досягненням «авторитарного режиму М. Каддафі» в інтересах «вдячного» лівійського народу. Сукупна довжина підземних водопроводів рукотворної ріки становить близько 4 тис. км. Обсяг видобутого при будівництві ґрунту — 155 млн куб. м, в 12 разів більше, ніж при будівництві в Єгипті Асуанської греблі на річці Ніл. Крім труб і акведуків до системи водопостачання входять понад 1300 свердловин, більшість з яких мають глибину понад 500 метрів. Через 20–30 років Лівія зможе продавати прісну воду за ціною нафти…

Виступаючи на церемонії відкриття чергової ділянки «рукотворної ріки» 1 вересня 2010 року, М. Каддафі пророкував: «Тепер, коли це досягнення лівійського народу стало очевидним, загроза США щодо нашої країни подвоїться!». Через рік його по-звірячому закатували лівійські виродки, яких підтримували певні кола США та інших країн НАТО… Екс-президент США Б. Обама неодноразово жалкував з приводу втручання США в лівійську громадянську війну, а президент Д. Трамп наголошував, що «втручання Обами у внутрішні справи Лівії — велика помилка». І ось сьогодні, ніхто інший як президент Туреччини Р. Ердоган, намагається виправити цю помилку адміністрації Б. Обами, у спосіб втручання до лівійського внутрішнього конфлікту. Залишилось побачити наскільки йому це вдасться…

Є ще одне природне багатство Лівії — сонячна енергетика

Є ще одне природне багатство Лівії, яке теж має відношення до пустелі Сахара. Сонячна енергетика у пустелі, площа якої складає 9,2 млн кв. км, має величезний потенціал: безлюдна територія, над якою цілий рік світить яскраве сонце, може стати джерелом електроенергії для всієї Європи як мінімум. З огляду на розміри Сахари, експерти сходяться на думці, що це ідеальне місце для сонячних електростанцій. Вчені підрахували, що на 9,2 млн кв. км можна згенерувати 22 млрд ГВт-годин енергії на рік. У перерахунку на нафту, такий обсяг енергії еквівалентний 35 млрд бар. нафти щодня. Інакше кажучи, 22 млрд ГВт-годин — це у 7 тис. разів більше від потреб Європи в електроенергії. Причому, майже без викидів вуглецю. За прогнозами НeliosCSP, гігантські сонячні електростанції гарантують усім країнам Африки відносно дешеву електроенергію. За прогнозами NASA, такої виробленої електроенергії вистачить навіть на озеленення Сахари, завдяки опрісненню морської води у великих масштабах.

Запаси нафти можуть закінчитися в Лівії через 100 років, підземні водосховища також можуть вичерпатися через 100 років, але енергією Сонця, яке світитиме ще багато мільйонів років, людство може користуватися безмежно.

Отже замість того, щоб вкладати щорічно трильйони доларів на безглузді і небезпечні перегони озброєнь, люди могли б використовувати ці величезні фінансові ресурси для покращення свого буття на планеті Земля. Але, на жаль, поки що люди накопичують гори надсучасних озброєнь для самознищення. Тому ми змушені перейти до основної теми — громадянської війни в Лівії, де застосовується сучасне озброєння і військова техніка, що туди поставляються з багатьох країн світу…

Постачання озброєнь для УНЗ Лівії

Меморандум між Туреччиною і Урядом національної згоди (УНЗ) Лівії про безпеку і співпрацю у військовій сфері, підписаний 27 листопада 2019 року у Стамбулі, не розпочав, а значною мірою активізував і певною мірою легалізував військово-технічну співпрацю між ТР і УЗН, яка практично стартувала ще у 2015 році, щойно уряд Ф. Сараджа було створено і визнано в ООН.

Протягом останніх років Туреччина направила ополченню УНЗ чималі партії різних озброєнь і бойової техніки: бойові машини піхоти ACV-15, бронеавтомобілі турецького виробництва Kipri II і Vuran, танки М-60А1, 35-мм зенітні установки, гаубиці T-155 Firtina, а також комплекти ПЗРК Stinger та протитанкові ракетні комплекси. У січні 2019 року Туреччина доставила до лівійського порту Хомс близько 3 тис. гвинтівок і автоматів турецького виробництва і понад 4 ммлн набоїв до них. У травні 2019 року Анкара збільшила поставки озброєнь і боєприпасів для ополчення УНЗ, зокрема, безпілотники Bayraktar TB2 та Anka-S турецького виробництва, якими управляють турецькі оператори. У червні 2019 року Туреччина розмістила свої системи ППО і пункти управління безпілотниками в аеропорту Маатіга і на аеродромі аль-Ватія. Поблизу лівійського міста Сирт розміщені системи радіоелектронної боротьби Koral турецької армії.

Військова допомога уряду Ф. Сараджа і не безкорислива, і не благодійна. Так, за даними видання Libya Review від 21 червня ц. р., УНЗ перевів Туреччині 12 млрд дол. в якості сплати за поставлені ОВТ та за участь протурецьких бойовиків із Сирії в лівійському конфлікті на боці УНЗ. Швидше за все, це катарські долари. 4 червня під час чергового візиту до Анкари глава УНЗ Ф. Сарадж за підсумками переговорів з Р. Ердоганом заявив, що після закінчення громадянської війни в Лівії турецьким компаніям будуть надані преференції у справі з відбудови країни. Турецьким бізнесменам вже дозволено формування охоронних структур для своїх компаній в Лівії. Озброєння і військова техніка в основному доставляється Туреччиною в Лівію морем, часто на кораблях і суднах під прапорами інших держав, і військово-транспортними літаками С-130 Hercules та A400M, а також літаками С-17 Globemaster III американського виробництва, що належать ВПС Катару.

Військові бази Туреччини в Лівії

Міністр оборони Туреччини Хулусі Акар і начальник Генштабу ЗС ТР Яшар Гюлер приїжджали до Лівії 17 серпня 2020 року. В цей же день вони провели переговори в Триполі з міністром оборони Катару Халідом аль-Аті’я і міністром внутрішніх справ Лівії Фатхі Башагою. За повідомленнями турецького ресурсу Defence Türk, обговорювалося питання спільного будівництва військово-морської бази в Місураті. Схоже, що при ухваленні такого рішення Анкара не узгоджувала це питання з НАТО. Слід зазначити, що в даний час Туреччина вже має військові бази в Катарі і Сомалі. Тепер до них ще може приєднатися і база ВМС в Лівії. Після переговорів підписано угоду про військове співробітництво трьох країн, відповідно до якої в Місураті буде створено тристоронній координаційний центр. Анкара і Доха нададуть лівійським курсантам місця для навчання у своїх військових училищах. Крім цього, Катар профінансує створення військових навчальних центрів в Місураті. Передбачається, що в майбутньому військово-морська база в Місураті стане місцем постійної дислокації військових кораблів ВМС Туреччини, які також забезпечуватимуть охорону місць проведення бурових робіт на лівійському узбережжі Середземного моря. Крім цього, у червні ц. р. розпочато роботи зі створення військово-морської бази в порту аль-Хомс, за 120 км на схід від Триполі, де планується приймати бойові кораблі ВМС Туреччини, організувати систему ППО, а також розмістити підрозділи армійського спецназу і бойових плавців.

20 травня ц. р. ополчення УНЗ за допомогою протурецьких бойовиків захопили аеродром аль-Ватія на відстані 130 км на північний захід від Триполі, який планується перетворити в базу для ВПС Туреччини. Уже в червні ц. р. на цьому аеродромі з’явилися два турецьких зенітно-ракетних комплекси MIM-23 Hawk.

На аеродром аль-Ватія доставлені також РСЗВ T-122 Sakarya, які є неліцензійними клонами радянських БМ-21 «Град». За даними Defense News, МО Туреччини також розглядає можливість розміщення там своїх винищувачів F-16. Однак на бойове застосування цих американських літаків в Лівії необхідно отримати дозвіл США. Взявши під контроль лівійське узбережжя, Туреччина зможе контролювати потік мігрантів з Африки до Європи, що, як сподівається турецьке керівництво, може зробити Євросоюз більш поблажливим і поступливим до дій Туреччини в Лівії і в Східному Середземномор’ї.

Частина 2

 

Схожі публікації