Наступ китайської розвідки в Європі
За останнє десятиліття Європа стала однією з найважливіших сфер інтересів китайської розвідки. Як зазначено в численних повідомленнях ЗМІ (зокрема, The Guardian, Reuters, BBC і Politico), китайці розширюють не тільки свою шпигунську інфраструктуру, а й розвивають мережі впливу на континенті. Публічно оприлюднені випадки шпигунства, кібератак, проникнення в діаспору та спроби отримати конфіденційну інформацію від чиновників інституцій ЄС свідчать про масштабність і довгостроковість цієї діяльності. Водночас європейські країни, раніше зосереджені на інших загрозах (таких, як тероризм чи агресивна політика Росії), все частіше починають помічати інтенсивну діяльність Пекіна.
Згідно з матеріалами, опублікованими The Guardian, і аналітичними дослідженнями, на які посилається BBC, зростаючий інтерес Китаю до Старого континенту [1] є наслідком кількох явищ, що збігаються. У першу чергу, — глобальної конкуренції із США. Європа є одним із ключових союзників США в економіці, обороні, науці та технологіях. Суперництво між Китаєм і США також поширюється на ЄС, де Пекін шукає слабкі ланки, вразливе середовище та способи отримати економічну перевагу. Крім того, є бажання отримати доступ до європейської технологічної думки.
Як зазначає видання Financial Times, Китай особливо зацікавлений у галузі високих технологій: оборонними системами, напівпровідниками, штучним інтелектом, 5G і робототехнікою. Витрати на дослідження та розробки в Серединній державі [2] величезні, але однозначно простіше та дешевше придбати готові рішення від компаній чи дослідницьких інститутів Європи.
Також важливим є отримання політичного впливу. Як повідомляє Politico, Пекін хоче, щоб європейські країни ставилися до Китаю з більшим розумінням і не вводили жорстких обмежень на торгівлю чи інвестиції. Зіткнувшись зі зростаючою конкуренцією та геополітичною напруженістю, Китай намагається вплинути на політиків ЄС, щоб вони пом’якшили критичні голоси щодо політики Комуністичної партії Китаю (КПК) у Сіньцзяні, Гонконгу чи стосовно Тайваню.
Водночас в Європі існує велика китайська діаспора, а меншини, що походять з таких регіонів, як Тибет і Сіньцзян, численні та організовані в Європі. Як зазначає Der Spiegel, для китайських спецслужб важливо стежити за цими громадами та залякувати їх, щоб обмежити будь-які прояви протесту, критики чи підтримки рухів за незалежність.
Структура розвідслужб Китаю та розподіл завдань
Відповідно до аналізу медіа, таких як BBC, The Guardian, Deutsche Welle, Reuters і звіту литовської розвідувальної служби VSD [3] за 2024 рік, Китай створив розгалужену розвідувальну мережу для реалізації стратегічних цілей Пекіна. Окрім традиційних розвідувальних служб, ця система також включає установи КПК, китайський уряд, приватні підприємства, університети та неурядові організації. Метою цієї мережі є збір інформації про науково-технічний потенціал зарубіжних країн, економічну ситуацію, зовнішню та оборонну політику, суспільно-політичні процеси та способи впливу на внутрішню політику інших країн.
Три основні розвідувальні служби
Міністерство державної безпеки (MДБ) відповідає за цивільну розвідку, координує політичні, економічні та військові операції за кордоном. Співробітники MДБ встановлюють контакти, зокрема, через такі сайти, як LinkedIn, і використовують як офіційні, так і неофіційні прикриття. Це полегшується завдяки широкому тлумаченню закону про національну безпеку Китаю, який дозволяє використовувати тиск або шантаж проти людей, котрі володіють конфіденційною інформацією.
Міністерство громадської безпеки (MГБ) виконує переважно роль цивільної контррозвідки та відповідає за внутрішню безпеку. MГБ має поліцейські сили, які забезпечують контррозвідувальний режим у Китаї. Співробітники МГБ часто виїжджають за кордон під дипломатичним прикриттям. Одне з їхніх головних завдань — стеження за китайськими дисидентами та критиками КПК і залякування їх як у країні, так і за її межами. Ці операції називаються «полюванням на лисицю».
Управління військової розвідки (УВР) відповідає за військову розвідку та контррозвідку. Хоча УВР формально підпорядковується Народно-визвольній армії, на практиці (як MДБ і MГБ), воно залишається під суворим контролем вищих органів КПК.
MДБ і УВР проводять політичні, економічні та військові операції в іноземних країнах, використовуючи мережі агентів, які мають доступ до секретної чи іншої конфіденційної інформації. Ці спецслужби встановлюють і розвивають контакти через соціальні мережі (наприклад, LinkedIn); співробітники використовують як офіційні, так і неофіційні форми прикриття.
Як правило, вербування агентів і виплата винагороди відбувається в Китаї. Крім того, розширене тлумачення правил національної безпеки дозволяє службам використовувати погрози, шантаж або компрометуючі матеріали, щоб змусити особу співпрацювати. Розвідувальні служби також використовують SIGINT [4] і CYBERINT [5] для проникнення в іноземні державні установи, приватні компанії та мережі критичної інфраструктури, перехоплюючи інформацію з них.
Як контррозвідувальний орган, MГБ відрізняється за сферою діяльності від MДБ і УВР. Використовуючи поліцейські сили Китаю для підтримки контррозвідувального режиму, MГБ збирає інформацію про противників КПК, прихильників автономії Тибету, Гонконгу та Тайваню, а також про іноземців у Китаї та діяльність іноземних компаній у КНР. Офіцерів МГБ часто відправляють за кордон під дипломатичним прикриттям або на тимчасовій основі. Їхня головна місія за межами Китаю — стежити за китайськими дисидентами та противниками КПК і залякувати їх, змушуючи їх повернутися до країни, де вони можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності.
Китайська влада зосереджується не лише на власному впливі, а й на забезпеченні міжнародного визнання КПК як легітимної влади, підтримки її політики та інтересів з боку іноземних держав, отримання ідеологічної підтримки серед китайської діаспори. Для цього в структурі партії було створено дві спеціалізовані установи.
Міжнародний відділ (МВ) КПК підтримує контакти з політиками, політичними партіями та офіційними особами з інших країн, щоб отримати підтримку Пекіна та створити імідж Китаю як надійного партнера. Він також прагне забезпечити, щоб КПК розглядалася як єдина законна влада в Китаї, і просуває наративи, які сприяють територіальній цілісності. Співробітники МВ КПК зазвичай діють як дипломати, прямо не розголошуючи своєї приналежності до партійних структур.
Основним інструментом контролю над китайською діаспорою є Департамент роботи Об’єднаного фронту (ДРОФ). Він координує мережу асоціацій та організацій закордонних китайців, які керуються сильною ієрархією та ідеологічним контролем. Ці організації пропагують політичну лінію КПК, забезпечують лояльність режиму, стежать за настроями серед емігрантів. ДРОФ також може впливати на політику в інших країнах, заохочуючи китайсько-американських громадян отримати право голосувати за пропекінських кандидатів і підтримуючи їхню політичну кар’єру. Неофіційно ДРОФ також допомагає ідентифікувати та вербувати осіб, цінних для китайських розвідувальних служб.
Нові правові норми в Китаї та їхні наслідки
Китай запровадив низку нормативних актів, що розширюють концепцію національної безпеки та посилюють повноваження служб. Їхня головна мета — створити систему, в якій все суспільство, від телекомунікаційних компаній до громадян, які навчаються за кордоном, зобов’язане співпрацювати з розвідкою.
Згідно з цими нормами, громадяни Китаю, державні установи та бізнес зобов’язані захищати «суверенітет, честь та інтереси країни» — як у Китаї, так і за кордоном. Вони також зобов’язані надавати допомогу китайським спецслужбам, коли національна безпека перебуває під загрозою. Зі свого боку студенти, науковці та спеціалісти перед виїздом з Китаю проходять навчання з основ контррозвідки, а після повернення можуть бути опитані відповідними спецслужбами. Китайські компанії, які працюють за кордоном, також зобов’язані ділитися своїми даними зі спецслужбами. Натомість китайські спецслужби мають право затримати іноземців у Китаї, якщо вважають, що вони володіють інформацією, що має значення для національної безпеки.
Методи проникнення та впливу
Financial Times зазначає, що МДБ часто зв’язується з чиновниками ЄС, помічниками депутатів чи працівниками міністерств, пропонуючи їм співпрацю чи поїздки до Китаю. Важливим інструментом такого набору є LinkedIn — співробітники видають себе за представників консалтингових фірм або аналітичних центрів.
The Guardian повідомила про арешт у Німеччині помічника євродепутата, який роками надавав китайській розвідці детальну інформацію про роботу Європарламенту.
Згідно з повідомленнями BBC і Der Spiegel, китайські спецслужби активно підтримують викрадення європейської інтелектуальної власності в секторах, які Пекін вважає стратегічними (авіація, ШІ, телекомунікації 5G і 6G, відновлювана енергетика, автомобілебудування). У квітні 2024 року німецька поліція затримала трьох осіб, підозрюваних у передачі китайським службам даних про корабельні двигуни.
Reuters встановив, що китайські агенти часто використовують прогалини в кібербезпеці в компаніях, які співпрацюють з великими корпораціями. Іншим методом є купівля китайськими державними компаніями контрольних пакетів акцій європейських компаній, що фактично змушує передавати ноу-хау та технології.
Politico повідомляє про випадок злому китайськими хакерами реєстрів виплат британської армії, що могло призвести до отримання даних про десятків тисяч військових і ветеранів. Нідерландське агентство безпеки (MIVD) [6] застерігає від атак на виробників напівпровідників. Уряд Нідерландів веде суперечку з Пекіном щодо обмежень на експорт машин для виробництва передових чіпів. Китайські хакери здатні проникати в мережі компанії протягом тривалого часу, аналізувати шаблони управління чи розпорядок роботи співробітників і у такий спосіб сприяти наступним зломам.
Le Monde описує приклади кампаній з дезінформації, які проводяться європейськими мовами в соціальних мережах, таких як Facebook, X і TikTok. Їхня мета — створити позитивний імідж Китаю та розділити громадську думку в ЄС. За словами коментаторів BBC і Deutsche Welle, тактика нагадує операції, які використовує Росія. Китай використовує різноманітні соціальні суперечки — від міграції до пандемії COVID-19 — для посилення поляризації та у такий спосіб послаблювати єдність ЄС.
У звітах CNN і The Guardian також згадуються «закордонні поліцейські дільниці», пов’язані з МГБ, які діють у Бельгії, Іспанії та Нідерландах. Формально вони повинні виконувати адміністративні функції, але на практиці вони займаються спостереженням і залякуванням критиків і дисидентів китайського походження. За даними телеканалу RTBF, багато представників діаспори утримуються від участі в акціях протесту чи критичних заяв, побоюючись за власну безпеку та безпеку своїх близьких у Китаї.
Гучні справи та арешти
- Німеччина: у квітні 2024 року прокуратура заарештувала помічника депутата Європарламенту (пов’язаного з партією AfD [7]) на ім’я Цзянь Г. за підозрою у шпигунстві на користь Китаю та шпигунстві за діячами китайської опозиції в Німеччині.
- Бельгія: Financial Times і Le Monde висвітлювали справу Франка Крейлмана, політика з партії Vlaams Belang [8], який нібито отримав криптовалюту в обмін на просування наративу Пекіна та боротьбу з критиками КНР. Після розголосу справи його виключили з партії.
- Велика Британія: у травні 2024 року було виявлено злам китайськими хакерами реєстру виплат військовослужбовцям. В іншому випадку двоє чоловіків (зокрема, парламентський аналітик) були заарештовані за звинуваченням у передачі інформації китайській розвідці.
У Центральній та Східній Європі також зростає усвідомлення загроз. Чеське BIS (Агентство конституційної безпеки) [9] попереджає про інтенсивність операцій китайської розвідки, подібної до російської. Влада Литви та Естонії висловлює занепокоєння з приводу проникнення в міністерства оборони та дослідницькі центри, прикладом чого є звіт RIA (Управління державної інформаційної системи) в Естонії [10], в якому звертається увага на перехоплення даних китайськими програмами.
Велика Британія прийняла новий закон про національну безпеку, який посилює покарання за шпигунство та вводить обов’язкову реєстрацію для лобістів, котрі представляють іноземні держави. BBC описує це як найбільшу реформу в цій сфері з часів Холодної війни. Зі свого боку Німеччина збільшила витрати на контррозвідку, а глава Федерального відомства захисту конституції визнав Китай такою ж значною загрозою, як і Росія.
Як повідомляє Politico, Європейська комісія розробила пакет правил, щоб ускладнити приховане фінансування та лобіювання з боку третіх країн. У планах також санкції за кібератаки або серйозні випадки економічного шпигунства. Однак, як пише Le Monde, деякі країни ЄС побоюються ескалації торгового конфлікту з Пекіном.
Співпраця в рамках НАТО та «П’яти очей» [11]
Країни-союзники все частіше обмінюються інформацією про загрози. І Велика Британія, і США чинять тиск на країни ЄС, щоб вони обмежили роль китайських виробників у телекомунікаційній інфраструктурі (наприклад, Huawei). BBC цитує високопосадовців НАТО, які заявили про необхідність більш тісної координації у сфері кібербезпеки та контролю над чутливими контрактами з китайськими компаніями.
Європейський Союз, здійснюючи «зелену трансформацію» в енергетиці, все ще потребує економічної співпраці з Китаєм, зокрема у сфері нових проекологічних технологій. Як пише The Guardian, надто жорсткі дії щодо Пекіна можуть спровокувати економічну відплату з боку КНР, тоді як надмірна покірність загрожує посиленням економічної та технологічної залежності.
Регіон Центральної та Східної Європи особливо важливий для Китаю в контексті ініціативи «Один пояс, один шлях» [12]. Такі країни, як Угорщина та Сербія, підтримують тісні інвестиційні зв’язки з Пекіном. Журналісти Der Spiegel і BBC нагадують, що Китай не відмовився від концепції формату 16+1 (наразі 14+1) — за участю країн Центральної та Східної Європи. ЄС має прагнути підтримувати послідовну політику безпеки щодо Китаю.
Вироблення єдиного спільного підходу між 27 державами-членами щодо питання китайського шпигунства та незаконних форм впливу є серйозним викликом. Le Monde зазначає, що деякі уряди вважають Китай незамінним економічним партнером і побоюються відкритого конфлікту з таким потужним гравцем.
Реальна загроза та сценарії майбутнього
Щоразу численніші матеріали, опубліковані The Guardian, BBC, Politico, Le Monde, Financial Times і Der Spiegel, свідчать про те, що китайська розвідка в Європі становить зростаючу загрозу для безпеки, суверенітету та політичної стабільності. Розгалужений апарат китайських служб (MДБ, MГБ, УВР, ДРОФ), підкріплений законами, які вимагають від громадян і компаній співпрацювати з ними, дозволяє проводити широкі шпигунські операції та акції впливу.
У відповідь європейські країни поступово зміцнюють контррозвідку, запроваджуючи більш обмежувальні правила та застерігаючи від надмірної залежності від китайських інвестицій. Водночас, однак, вони повинні пам’ятати про деяку обережність у своїх відносинах з Пекіном, оскільки Китай є одним із найважливіших торговельних партнерів багатьох країн Європи.
У найближчі роки, ймовірно, відбудеться подальша ескалація китайських операцій з дезінформації та шпигунства. Здатність Європи захищати свої стратегічні інтереси та демократичні цінності залежить від скоординованих дій на рівні ЄС та національному рівні. Як неодноразово зазначала Financial Times, ключовим завданням залишається одночасне обмеження ризику, пов’язаного з контактами з Китаєм, і готовність до діалогу та можливої співпраці у сферах, де це може принести користь обом сторонам.
Автор — Адам Явор,
полковник запасу польської контррозвідки,
незалежний експерт у сфері діяльності спеціальних служб
Джерело: https://infosecurity24.pl/za-granica/chinska-ofensywa-wywiadowcza-w-europie
Переклад і примітки Володимира Паливоди
Примітки:
[1] Старий континент — це усталений вираз, що відноситься до Європи. Ця назва виникла через те, що Європа є одним із найстаріших і найрозвиненіших континентів у світі. Вона була заселена людьми ще в давнину, і на її території було створено багато великих цивілізацій, таких як Стародавній Рим, Греція, Візантія та інші.
[2] Серединна держава — назва Китаю у перекладі з китайської мови. Це говорить, про те, що китайці споконвіку вважали себе центром усього світу.
[3] VSD — акронім від Valstybės saugumo departamentas. Департамент державної безпеки — розвідувальна і контррозвідувальна служба Литви.
[4] SIGINT — Signals intelligence. Радіоелектронна розвідка.
[5] CYBERINT — Cyber intelligence. Це моніторинг джерел загроз у відкритому, глибокому та тіньовому Інтернеті в режимі реального часу, що дозволяє збирати мільйони розвідувальних даних.
[6] MIVD — акронім від Militaire Inlichtingen– en Veiligheidsdienst. Служба військової розвідки та безпеки Міністерства оборони Нідерландів.
[7] AfD — акронім від Alternative für Deutschland (Альтернатива для Німеччини). Політична партія правого та ультраправого спрямування. За підсумками виборів 23 лютого 2025 року, стала другою найбільшою партією Німеччини, отримавши 151 мандат у Бундестазі. У частини партійних осередків партії мають місце расистські, ісламофобські, антисемітські та ксенофобські прояви, пов’язані з ультраправими рухами. Діяльність партії перебуває під наглядом Федерального відомства захисту конституції Німеччини (контррозвідка).
[8] Vlaams Belang («Фламандський інтерес») — ультраправа партія Бельгії, яка виступає за незалежність Фландрії, обмеження імміграції, а також за збереження традиційних фламандських цінностей.
[9] BIS — акронім від Bezpečnostní Informační Služba. Служба безпеки та інформації Чехії (контррозвідка).
[10] RIA — акронім від Riigi Infosüsteemi Amet. Орган, який координує розробку та адміністрування інформаційних систем, що забезпечують взаємодію інформаційної системи держави, організовує діяльність, пов’язану з інформаційною безпекою, і розглядає інциденти безпеки в комп’ютерних мережах Естонії.
[11] «П’ять очей» (Five Eyes) — розвідувальний альянс, до якого входять Австралія, Канада, Нова Зеландія, США та Велика Британія. Ці країни є учасниками багатосторонньої угоди про спільну радіоелектронну розвідувальну діяльність (UKUSA).
[12] «Один пояс, один шлях» — глобальна стратегія розвитку інфраструктури, прийнята урядом КНР у 2013 році для інвестування майже у 70 країн та міжнародних організацій. Її вважають центральною у зовнішній політиці Генерального секретаря КПК та лідера КНР Сі Цзіньпіна. Ця ініціатива була включена до Конституції КНР у 2017 році. Уряд Китаю називає її «спробою покращити регіональні зв’язки та прийняти світліше майбутнє». Проєкт має цільову дату завершення у 2049 році, яка збігатиметься із сотою річницею проголошення КНР.
