Від Гази до України — груба сила загрожує тріумфувати у 2024 році

Невизначеність американського лідерства може негативно позначитися на Близькому Сході, Європі та західній демократії

The Guardian, Велика Британія

Після нападу ХАМАС 7 жовтня 2023 року та кампанії бомбардувань Ізраїлем у відповідь у Газі експерти практично відразу почали визначати ймовірність подальшої ескалації. Таким реченням розпочинають свій аналіз близькосхідних подій Раджан Менон і Деніел Р. ДеПетріс, що розміщений на сторінках The Guardian на початку поточного місяця. Для справки: Раджан Менон є директором Grand Strategy Program у вашингтонському аналітичному центрі Defence Priorities, почесним професором міжнародних відносин у Сіті-коледжі в Нью-Йорку та старшим науковим співробітником Інституту досліджень війни і миру ім. Арнольда А. Зальцмана при Колумбійському університеті. Його колега, Деніел Р. ДеПетріс, є співробітником аналітичного центру Defense Priorities і оглядачем із міжнародних питань у виданнях Chicago Tribune і Newsweek. Так що їхні підходи у аналізі можна вважати цілком об’єктивними і такими, що заслуговують на увагу. Ось що пишуть аналітики у своїй кореспонденції «Чи може війна Ізраїлю та Гази спровокувати ширший конфлікт за участю США, Ірану чи інших?»

Спочатку автори зауважують, що адміністрація Байдена намагалася запобігти поширенню бойових дій між ХАМАС і Армією оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) на інші райони Близького Сходу, переймаючись безпекою приблизно 45 тис. американських військових, які там базуються, і можуть бути втягнутими до чергової злощасної війни. Автори пишуть, що термін «ескалація» не має якогось окремого значення. Для декого це означає значне збільшення кількості смертей і руйнувань після того, як принаймні одна воююча сторона починає використовувати набагато потужнішу зброю, аніж вона використовувала раніше. На погляд інших, ескалація стосується війн, які поширюються через те, що інші країни або озброєні формування наважуються долучитися до бойових дій. Щодо війни Ізраїлю в Газі, то автори вважають, що вона вже загострилася в обох цих аспектах, хоча й лише в обмеженій мірі.

Величина та масштаб вогневої потужності, яку Армія оборони Ізраїлю застосувала в Газі, суттєво зросли ще до початку її наземного наступу наприкінці жовтня 2023 року. Повідомляється, що 70 % житлових будинків Гази та половина всіх інших будівель пошкоджені або повністю зруйновані. Понад 22 тис. жителів загинуло, а 85 % протягом трьох місяців змушені були покинути свої домівки. Масштаби таких руйнувань можна порівняти з бомбардуванням союзниками Дрездена та Гамбургу під час Другої світової війни, нагадують між іншим автори кореспонденції.

Війна Ізраїлю та ХАМАС також перекинулася на сусідні терени. Уздовж ізраїльсько-ліванського кордону між Ізраїлем і пов’язаною з Іраном шиїтською міліцією «Хизбулла» щоденно виникають сутички. Приблизно 150 тис. місцевих жителів були змушені покинути північні райони Ізраїлю та півдня Лівану. Незважаючи на спроби США виступити посередником у вирішенні поточних проблем, що б відштовхнуло б «Хизбуллу» далі від кордону, перестрілки не припиняються.

Крім того, Армія оборони Ізраїлю атакувала іранських проксі на території, що вони контролюють у Сирії, націлюючись на системи протиповітряної оборони, склади зброї та навіть на високопоставлених іранських генералів. У Ємені хусити (інше пов’язане з Іраном ополчення) більше двох десятків разів атакували судноплавні шляхи Червоного моря, що спонукало США створити міжнародну морську коаліцію для підтримки свободи судноплавства та, разом з одинадцятьма іншими країнами, зробити попередження: або такі напади припиняться, або нападники відчують на собі дію запобіжних заходів. Проте головні держави регіону не вступили у широкомасштабне збройне протистояння. Але є ймовірні сценарії, за яких вони могли б так вчинити.

Один з таких стосується нападу Ірану на Ізраїль, можливо, у відповідь на посилення ударів ЦАХАЛ по «Хизбуллі», або на ізраїльський військовий удар у Сирії, що призвів би до загибелі численних радників чи офіцерів Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР). З початку війни в Газі Ізраїль вже знищив кількох офіцерів КВІР, у тому числі на Різдво — Сайєда Разі Мусаві — генерала, який контролював постачання іранської зброї «Хизбуллі».

Іншою підставою для ескалації може стати відплата Ірану за американський напад на підтримуваних Іраном хуситів, що базуються в Ємені, тобто, варіант, який, як повідомляється, розглядала адміністрація Байдена. Дійсно, 31 грудня американський есмінець збив ракети хуситів, спрямовані на вантажне судно в Червоному морі, а потім обстріляв човни хуситів, які атакували те саме судно, знищивши нападників. Однак подібні інциденти, зазначається у статті, навряд чи змусять Іран націлитися прямо на Ізраїль або американські військові кораблі. Іранські лідери розуміють, що Ізраїль бачить в ньому найбільшу загрозу для себе і реагуватиме силою у відповідь, якщо Іран прийме безрозсудне рішення націлитися на його територію. Крім того, Іран не може виключити можливої атаки з боку США у тому разі, якщо Ізраїль зав’язне у війні на два фронти.

Лідери хуситів пообіцяли помститися за операцію ВМС США в Червоному морі 31 грудня 2023 року, в результаті якої загинули 10 бійців-хуситів.
Фото: Yahya Arhab/EPA

Аналітики пишуть далі у своїй статті, що лідери Ірану є, перш за все, раціональними гравцями, які переймаються збереженням своєї держави, і тому уникатимуть кроків, що можуть спровокувати спіраль, яка втягне їхню країну у війну з Ізраїлем чи Сполученими Штатами — яку Іран, ймовірно, програє.

Війна може поширитися в тому разі, якщо Ізраїль атакує Іран, маючи на меті припинити його підтримку «Хизбулли», особливо тоді, коли остання обстрілюватиме ракетами ізраїльські міста і селища з південного Лівану. Та на практиці «Хизбулла» вдається до проміжної стратегії, беручи участь у локальних атаках на ізраїльські військові пости вздовж кордону, але, тим не менш, уникаючи ударів такого масштабу, які могли б спричинити значні втрати ізраїльтян і призвести до повномасштабної війни, з якою Ліван не зможе дати собі ради. І Армія оборони Ізраїлю продемонструвала достатню спроможність покарати «Хизбуллу», не вдаючись до рішучих кроків і не завдаючи прямих ударів по Ірану.

Що ж до питання вступу у війну арабських держав, то така перспектива також невелика. Величезна кількість загиблих внаслідок безжальних ударів Ізраїлю по Газі обурює суспільства та призводить до демонстрацій в арабському світі. До того ж почала зростати опозиція в Бахрейні, Саудівській Аравії та Об’єднаних Арабських Еміратах щодо нормалізації відносин (минулих чи майбутніх) з Ізраїлем. Проте немає жодних ознак того, що тиск з боку «вулиці» змусить будь-яку велику арабську державу до військового втручання з метою підтримати жителів Гази. Арабські держави хочуть, щоб війна в Газі якнайшвидше закінчилася, чому, ймовірно, завадить пряма участь арабів. Крім того, деякі з цих держав, особливо Єгипет, не дуже і симпатизують ХАМАС. Війна в Газі, безумовно, жахлива, але ризики її ескалації залишаються низькими, навіть якщо їх не можна повністю виключити, переконують автори статті.

Ще в одному з матеріалів на сторінках The Guardian «Від Гази до України — груба сила загрожує тріумфувати у 2024 році» Саймон Тісдалл, коментатор із міжнародних питань і колишній міжнародний редактор The Guardian, звертає увагу на можливі, з його погляду, наслідки воєнних дій на Близькому Сході та в Україні. Він вважає, що вбивства, звірства та незаконні вторгнення, поєднані із невпевненим лідерством США, передвіщають рік зростання насильства.

Саймон Тісдалл застерігає, що будь-яке вбивство — це палка з двома кінцями. За його словами, нещодавнє вбивство заступника лідера ХАМАС в Бейруті є лише одним із багатьох таємних нападів на осіб в Ірані та в арабському світі, які приписують агентам Ізраїлю. Чи прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху та інші високопосадовці в Єрусалимі розглядають ризик отримати удар у відповідь? — запитує автор кореспонденції.

У ХАМАС може не бути необхідного досвіду та можливостей для відплати, хоча для застосування бомби-пастки не потребується особливих навичок. Але Іран їх має, і «Хизбулла», ймовірно, також. Знищення Ізраїлем у грудні 2023 року високопоставленого іранського генерала в Сирії, а також теракт на початку 2024 року на півдні Ірану, за які відповідальність взяли терористи «Ісламської держави», але офіційно звинуватили Ізраїль, можуть спонукати більш несамовитих прихильників жорсткої лінії Тегерану до відповіді за принципом «око за око».

Саймон Тісдалл вважає, що, як і Нетаньяху, російський президент Путін не проти позбутися своїх ворогів із жахливими для останніх наслідками. Відтоді, як він став президентом у 2000 році, довгий перелік із тіл знищених опонентів тягнеться від воріт Кремля до Солсбері і назад — до Сибіру. Путін намагався знищити президента України Володимира Зеленського під час вторгнення російських військ у 2022 році. Ніхто не гарантує, що він не спробує зробити це ще раз.

Автор між іншим розмірковує: чи Путін, самозваний «сильний лідер», який ховається від громадськості, також остерігається замаху на себе? Так, Росія вважає удар українського безпілотника по Кремлю у травні 2023 року спробою такого замаху. Лідер заколотників-найманців Євген Пригожин міг планувати знищити Путіна. Але після заколоту його вагнерівців в червні 2023 року сам він раптово загинув, коли його літак таємничим чином впав з неба, нагадує Саймон Тісдалл.

Як вважає автор кореспонденції, відмінності між конфліктами в Газі та Україні менш повчальні, ніж їхні численні подібності, яскравим прикладом яких є прихильність Нетаньяху і Путіна до вбивств супротивників. Обидві війни значною мірою визначаються пихатістю двох лідерів, їх упередженнями та помилками. Якби цих двох розпалювачів війн якось виключити з рівняння, мирних угод було б легше досягти, зауважує автор.

Проте той факт, що подібні люди досі при владі, багато говорить про насильницький стан справ у світі початку 2024 року. Обидва завели свої країни в катастрофічний військовий тупик. Нетаньяху обіцяє повністю знищити ХАМАС, а це недосяжна мета. Путін вважає, що суверенну Україну можна анексувати силою. Переслідуючи ці ілюзії, вони вбивають десятки тисяч мирних жителів, уникаючи покарання. Обидва є військовими злочинцями. Обидва сподіваються сховатися за нескінченною війною, зауважує Саймон Тісдалл.

На погляд автора, Газа та Україна є свідченнями невиліковної безпорадності заснованого на принципах міжнародного порядку після 1945 року. В обох випадках Рада Безпеки ООН, завданням якої є дотримання Статуту ООН і міжнародного права, зазнала невдачі. Росія та багато інших країн відверто нехтують суворими канонами Міжнародного кримінального суду, який вимагає арешту Путіна.

Після терористичних нападів ХАМАС 7 жовтня 2023 року світ став свідком керованої державою різанини та хаосу в Газі, який, на думку інформованих спостерігачів, відповідає юридичному визначенню геноциду. Посилаючись на це, Південна Африка подала позов проти Ізраїлю у вищий трибунал ООН — Міжнародний суд. Тим не менш, Армія оборони Ізраїлю, безумовно, ігноруватиме будь-яке тимчасове рішення, яке стримуватиме її операції.

Серед іншого автор застерігає, що обидві війни також жорстоко демонструють обмеження сучасної дипломатії. Хоча від західних лідерів доводиться чути, що лише внаслідок переговорів можна досягти припинення кровопролиття, та ні США, ЄС, G7, G20, ні Лізі арабських держав, БРІКС чи ООН ще не вдалося досягти припинення вогню, не кажучи вже про втілення життєздатних мирних планів. Активні розмови про дводержавне рішення в Ізраїлі та Палестині є відвертим цинізмом. Україна, вважає Саймон Тісдалл, опинилася в дипломатичному глухому куті. Медіація скрізь зупинилася.

Автор нагадує про попередження Міжнародної кризової групи (ICG), що «Миротворчість перебуває у кризі… У всьому світі дипломатичні зусилля, спрямовані на припинення бойових дій, не досягають бажаного. Більшість лідерів намагаються розв’язувати проблеми військовими методами. І сподіваються, що їм це пробачиться». У Судані, М’янмі, Нагірному Карабасі, Тиграї, Сирії та, можливо, у Тайвані історії були схожими, заявляє ICG. У всьому світі більше людей гине у війнах, вимушені покидати свої домівки або потребують допомоги, ніж це було у попередні десятиліття, нагадує ICG.

Автор кореспонденції вважає, що за відсутності надії страх перед неконтрольованою ескалацією — і подальшими негативними глобальними політичними та економічними наслідками — є ще одним чинником, спільним для Близького Сходу та України. Подібно до диверсій на газопроводах в Балтійському морі, напади повстанців-хуситів з Ємену на кораблі у Червоному морі доводять, як тривала невирішеність регіональних конфліктів, що загострюються, може спровокувати подальшу міжнародну нестабільність. Жахливі події у Газі означають, що ворожнеча у протистоянні Ізраїлю з Іраном, швидше за все, призведе до ескалації.

Від зворотного також ніхто не застрахований. НАТО мало посилити допомогу Україні у 2022 році. Його відмова втручатися, породжена перебільшеними страхами, дозволила російській агресії тривати безконтрольно, що призвело до великих втрат серед цивільного населення, яких можна було уникнути. Винищувачі союзників нещодавно піднялися у повітря, щоб перехопити російську ракету, яка пролетіла 25 миль (40 км) у Польщі. Можливо, таким чином Кремль грубо попереджає Варшаву, що вона може бути наступною? — запитує Саймон Тісдалл. Після потужних російських повітряних атак на новорічні свята Україна відповіла, що призвело до загибелі мирних жителів російського Бєлгорода.

Наслідки російського ракетного удару по Києву вранці 2 січня 2024 року.
Фото: Oleg Petrasyuk /EPA

Кризи в Україні та в Газі призвели до вже звичних розбіжностей та внутрішніх розколів на Заході щодо масштабів зовнішнього втручання. Проросійський лідер Угорщини, наприклад, все ще блокує кошти ЄС для Києва. Туреччина, яка в теорії є членом НАТО, відмовляється надати дозвіл двом подарованим Україні британським мінно-пошуковим кораблям увійти до Чорного моря. А ось президент США надто неквапно озброює Україну і надто обережно намагається протистояти Путіну. Тепер, з подачі трампістських республіканців у Конгресі, подальша військова допомога США Україні заморожена.

Відмова Байдена натиснути на Нетаньяху і підтримати припинення вогню у Газі стривожила європейських союзників та завдала шкоди моральному і політичному авторитету Сполучених Штатів на світовій арені. Невизначеність американського лідерства через посилення політичної боротьби в США напередодні президентських виборів може негативно позначитися на Близькому Сході, Європі та західній демократії. Досить якогось безкарного звірства, ще одного вбивства чи незаконного вторгнення, і 2024-й може стати роком, коли груба сила зможе здолати розум, закон і порядність, підсумовує автор кореспонденції.

Підготував Олег Махно