Україна, як terra incognita міжнародних відносин у Франції?

Україна, як terra incognita міжнародних відносин у Франції?

«The Conversation». Франція
Опубліковано: 25 серпня 2022 р.

Оксана Мітрофанова

Про зовнішню політику України та особливості українського менталітету у Франції якщо і відомо, то небагато. Тому не дивно, що чимало французьких аналітиків, які ще минулої зими недооцінили ризик розв’язання агресивної війни з боку Росії проти України, тоді недооцінили також стан українських Збройних Сил, спроможність українського суспільства до самоорганізації та опору і споконвічного прагнення українців самостійно визначати своє майбутнє.

 

Як франкомовний український дослідник, що уважно вивчає сприйняття французами російсько-українського конфлікту, що виник 2014 року, хочу визначити причини такого недостатнього знання у Франції, яке спостерігається ось вже протягом понад тридцять років стосовно незалежної європейської країни, як Україна з її населенням близько 41 мільйона жителів!

Традиційно французькі дослідники сприймали Україну насамперед як сусідній регіон Росії,
а не як державу, яка дійсно має власну ідентичність.
Джерело: Wead/Shutterstock, https://theconversation.com/

Різні національні траєкторії у витоках французького незнання (нерозуміння) України

Одним із пояснень такого кепського розуміння Францією України може бути той факт, що у 1990-х роках обидві країни почали рухатись у своєму розвитку дещо протилежними траєкторіями. Протягом того періоду Україна створила свою національну валюту (спочатку — карбованець з 1992 року, потім — гривня з 1998 року), почала розвивати власні збройні сили, намагалася зберегти частину своєї оборонної промисловості, зазнаючи при цтому серйозної напруги у своїх відносинах зі своїм російським сусідом через намагання визначитися з долею радянського Причорномор’я, морського флоту, а згодом і щодо оренди Росією військово-морської бази Севастополь (Крим).

У той же час Франція долучилася до справи з запровадження європейської валюти євро, брала активну участь у створенні європейського армійського корпусу та наполягала на важливості вироблення спільної європейської політики безпеки та оборони. Словом, коли в Україні починали розбудовувати свою національну державу, Франція, навпаки, поглиблювала європеїзацію свого державного устрою.

Тоді ж в Україні почали активно вивчати власну національну історію. Саме в незалежній Українській державі можна було нарешті братися за дослідження ліквідації української інтелігенції у 1930-х роках чи Голодомору 1933 року, коли загинуло кілька мільйонів українців. Така тема, до речі, була абсолютним табу в Україні радянських часів… З іншого боку, Україна тоді залишалася здебільшого невідомою територією для французьких дослідників, зосереджених в основному на радянському та російському утвореннях.

Леонід Плющ
Микола Тригуб
Олесь Бердник

Знову здобута для України свобода, навіть на тлі часто важких економічних умов, на погляд більшості українського населення вважалася головною цінністю. Адже українці все ще дуже добре пам’ятали репресії, які застосовуватися щодо них аж до кінця радянської епохи. Чи то йшлося про таких дисидентів, як Леонід Плющ, насильно поміщеного до психіатричної лікарні, чи таких художників, як Микола Тригуб, змушеного покінчити життя самогубством у 1984 році, чи навіть про таких письменників, як Олесь Бердник, депортованого на Урал… Перелік далеко не повний. За невеликим винятком теми Помаранчевої революції 2004 року, як прояв українського прагнення до свободи, взагалі не згадувалося у французькій полеміці і у ЗМІ до 2014 року, року Революції Гідності.

Це правда, що офіційна російська комунікація, яка заперечує власне українську ідентичність, може знайти певний відгук у французькій громадськості, реактивуючи міфи, успадковані від імперської та радянської епохи. Так згадував про «братні народи» сам президент Макрон 13 квітня, коли почав говорити про російський та український народи, використовуючи затерте гасло російської пропаганди. Нав’язування цього так званого «братерства» базується на перебільшеній історичній та культурній близькості та спільному походженні російської та української мов. Це правда, що давньосхіднослов’янська мова розвинулась у різні слов’янські мови на зразок того, як латинська мова призвела до появи романських мов. Щоправда, у Франції теза про «братні народи французів, італійців та іспанців» через близькість мов не розповсюджується, а от «братерство російського та українського народів», схоже, охопило в певну свідомість…

Крім того, аби розуміти особливість ​​мовної ситуації в Україні, потрібно знати відповідні історичні факти. Наприклад, те, що стосувалося Емського указу 1876 року, виданого російським імператором Олександром ІІ, спрямованого на витіснення української мови з публічного простору, або «Розстріляного відродження» 1930-х років — тобто фізичного винищення української інтелігенції — які є ключовими датами в процесі русифікації, який був зупинений лише революціями «на Граніті» у 1991 році, «Помаранчевою» у 2004 році та «Гідності» у 2014 році, які, навпаки, сприяли політиці українізації.

Емський указ російського царя: історія спроби знищення всього українського.
Джерело: https://armyinform.com.ua/

Якщо говорити про нинішню ситуація з двомовністю в Україні, то вона контрастує з одномовною ситуацією у тій же Франції. Дійсно, при тому, що українська є єдиною офіційною державною мовою, російську продовжує використовувати в повсякденному житті значна частина населення, в тому числі з початку російської агресії. Але з часом може послабитися використання російської в країні як через те, що певна кількість громадян України, які раніше розмовляла переважно російською, почала спілкуватися українською на знак солідарності з країною, яка зазнала нападу, а також внаслідок того, що було ухвалено кілька законів, спрямованих на зменшення присутності російської мови в українських медіа та культурному просторі.

У будь-якому разі, наявність національної держави, де населення фактично є двомовним, створює проблему для француза, який асоціює цей тип політичного утворення із загальною практикою однієї мови.

Недолік французьких досліджень і способи його уникнення

Проблема полягає ще й в тому, що у Франції дуже мало політологів-міжнародників, які спеціалізуються на вивченні України, і вони володіють лише російською, а не українською мовою, внаслідок чого вони неознайомлені з українськими публікаціями. Після несподіваного розпаду СРСР французькі совєтологи стали майже винятково спеціалістами з російської політики. Володіючи російською мовою, вони брали до уваги лише російськомовні джерела — і переважно російського походження. Тому увага французьких експертів і дослідників була зосереджена на аналізі російської політики, а аналіз політики української відносився до рангу другорядної діяльності. Навіть при тому, що певна частина дослідників, особливо серед молодого покоління, дедалі більше цікавиться Україною, все одно непросто знайти такого французького політолога, який зміг би з україномовних джерел дізнаватися про еволюцію зовнішньої політики та стратегічні орієнтації України та, таким чином, давати поради французьким керманичам (уряду), які можуть ухвалювати рішення з покращення як ефективності французької дипломатичної діяльності щодо України, так і франко-українських відносин.

Отож через зростання ваги української мови в державній та університетській сферах знання російської вже недостатнє для того, щоб аналізувати українську політику. Наскільки серйозно можна сприймати французькі наукові публікації про Україну, де використання україномовних джерел або відсутнє зовсім, або трапляється дуже рідко? На таке запитання можна відповісти: а чи можемо ми уявити собі, щоб при вивченні зовнішньої політики Франції ми зверталися винятково до англійськомовних джерел?

Маю звернути увагу, що у нас є сотні книжок і тисячі статей, присвячених новітній історії та зовнішній політиці України, а також, що значна кількість офіційних документів видана лише українською мовою, через що французькі дослідники все це здебільшого їх ігнорують. Тому французькій стороні дуже потребується пул україномовних фахівців з української політики. Питання тим більше актуальне, що Франція хоче брати повноцінну участь у реалізації довгострокової політики підтримки України, коли наявність таких експертів згодом буде необхідною для ефективного діалогу з українською владою.

Inalco — Національний інститут східних мов і цивілізацій
(Institut national des langues et civilisations orientales).
Джерело:  https://nicelocal.fr/

Нещодавнє отримання Україною статусу кандидата на членство в ЄС може посприяти зміцненню франко-української співпраці та посиленню участі Франції в процесі реформування української держави. Є можливість вивчення української мови на кафедрі українських студій INALCO у Парижі, але буде дуже слушно, якби студенти, які навчаються на цьому курсі, вже зараз обрали спеціалізацію з вивчення міжнародних відносин та української політики для того, щоб стати експертами з українських питань, яких Франція потребуватиме у найближчому десятилітті.

Ніхто не пророк у своїй країні

Окрім порушеної теми про знання Франції щодо України, можна звернути увагу на те, як французькі спеціалісти та офіційні особи сприймають нинішню Росію.

У лютому ц. р. Франція була заскочена розв’язаною Росією повномасштабною війною проти України. У оцінках французької розвідки, які були надані вищому керівництву країни, стверджувалося, що російська влада у такий спосіб хотіла лише шантажувати західних лідерів, а вдиратися до сусідньої країни не мала наміру. Подібних думок дотримуються французькі аналітичні кола.

Ерік Відео

Усунення 31 березня 2022 року директора військової розвідки генерала Еріка Відео означало провал французького стратегічного передбачення щодо намірів Росії. Зокрема, можна дивуватися, чому не було приділено достатньої уваги застереженням щодо природи російського політичного режиму. Виникає питання, чи традиція співпраці Франції з Росією не завадила правлячим та навіть академічним колам і ЗМІ оцінити радикалізацію російського політичного режиму протягом останніх десяти-п’ятнадцяти років? Чи дослухалася Франція до застережень власної Кассандри? Колишній посол Франції в Україні Жак Фор все ж закликав звернути увагу, що Росія не дотримується міжнародних угод, учасником яких вона є, таких як Будапештський меморандум, договір про дружбу з Україною та Харківські угоди. Схоже на те, що політолог Ніколя Тензер, який тривалий час застерігав про небезпеку російського політичного режиму та наголошував на необхідності розробити реалістичну французьку стратегію стосовно непередбачуваної та недемократичної Росії, по суті, нагадував глашатая у пустелі. Насправді його часто сприймали як радикального мислителя з маргінальним аналізом. 24 лютого 2022 року нібито радикалізм Ніколя Тензера та ще кількох близьких до його поглядів спеціалістів виявився досконалим аналізом московської політики.

Аби що там, але настав час, нехай трохи із запізненням, усвідомити, що насправді лежить у основі режиму Володимира Путіна. І зрозуміти, що концепція реалізму спонукає до ширшого (відкритішого) мислення, яке у даному випадку дозволяє взяти до уваги кремлівське бачення світу, щоб не надавати йому багато в чому нафантазованого прагматизму і сподіватися, що незабаром виникне коло політологів-українознавців внаслідок того, що у Франції почнуть готувати спеціалістів з української політики.

Довідково. Оксана Мітрофанова

Оксана Мітрофанова, кандидат політичних наук, старший науковий співробітник Інституту всесвітньої історії НАН України в Києві.

Асоційований науковий співробітник Центру Фукідіда (Університет Pantheon-Assas) і викладач-дослідник Національного інституту східних мов і цивілізацій (Inalco).

Біженка у Франції з початку березня 2022 року.

[згорнути]

https://theconversation.com/debat-lukraine-terra-incognita-des-relations-internationales-en-france-188494

 

Схожі публікації