Іван Січень
День Перемоги. Одне із найбільш знакових свят, яке символізує собою перемогу добра над злом. На жаль, сьогодні зло в обличчі режиму Путіна знову намагається знищити цивілізований світ. Для початку – Україну, а потім і всіх тих, кого Росія вважає своїми противниками.
При цьому Москва цинічно використовує свято Дня Перемоги як один із ключових елементів інформаційної кампанії з виправдання своєї загарбницької політики. Як відомо, саме до 9 травня ц. р. Росія планувала «присвятити рішучі успіхи» у війні проти України. Однак жодних з успіхів так і не було досягнуто. Більш того, Україна не тільки впевнено тримає оборону, але й переходить у контрнаступ. А від Дня Перемоги у Росії залишилась лише її тінь.
А яке колись було свято. День Перемоги. Люди старшого покоління пам’ятають його. Світле та чисте. Дійсно, «свято зі сльозами на очах». Люди раділи миру, вшановували ветеранів та поминали бійців і командирів, які віддали життя за Батьківщину. І, звичайно ж, згадували ті країни, які перемогли нацистську Німеччину та її союзників – цю «чуму XX століття».
Втім, ніхто і не думав розглядати День Перемоги як привід для погроз іншим державам. Цього не було навіть у найскладніші часи холодної війни між СРСР та США, коли вони ледве не перейшли до відкритого військового зіткнення. Та й навіщо б Радянський Союз використовував День Перемоги у таких цілях, коли він і без того мав багато інших можливостей для демонстрації своєї сили.
А чим сьогодні є це свято в Росії? Формально воно залишається днем пам’яті переможців 1945 року в Європі. Але насправді свято стало зовсім іншим. Замість символу перемоги над агресором та важливості збереження миру воно перетворене В. Путіним у мілітаристське шоу відверто реваншистського та агресивного характеру.
Сценарії такого шоу списані російськими пропагандистами з нацистських шабашів 1930-х років, включно із масовим нагнітанням ненависті до усіх інших націй та народів. Так сьогодні і святкують День Перемоги в Росії – із військовими парадами по всій країні та масовими демонстраціями, на яких лунають погрози на адресу США, НАТО та України, а також зі справжньою хвилею псевдоісторичної маячні від російських ЗМІ, політиків та маргіналів.
Нащо все це потрібно Москві досить ясно. Кремль та особисто В. Путін таким чином намагаються створити образ Росії як «великої світової держави» та «наступника СРСР», у тому числі у перемозі в Другій світовій війні. А отже – обґрунтувати свої претензії на сферу впливу колишнього Радянського Союзу у світі.
Спроби реалізації наведених планів здійснюються Москвою з часу розпаду СРСР як політичними та економічними, так і військовими методами. Саме це і має на меті війна Росії проти України. Хоча вона й захопила частину українських територій, але так і не змогла досягти своїх стратегічних цілей. Як зазначалося раніше, Україна тримає оборону, а подекуди переходить у контрнаступи. Зокрема, в якості «подарунку» для Москви, контрнаступальні дії були розпочаті у Запорізькій та Харківській областях, що змусило Росію перекидати свої війська з інших ділянок фронту.
При цьому втрати Російської Федерації виходять за всякі допустимі для неї межі як у фінансово-економічному, так і військовому відношенні. Більш того, ні російська влада, ні пропаганда вже не можуть їх приховати. Ось тому Москві були необхідні хоч якісь успіхи на фронті до 9 травня ц. р. Бо через величезні втрати на фронті проти України свято Перемоги втрачає для Росії свій ідеологічний зміст.
Про «успіхи» дійсно було сказано, хоча й не про такі, на які сподівалася Москва. Втім, як завжди, Кремль промовчав про те, якою ціною вони дісталися Росії. Але, як каже народна мудрість, «шила у мішку не приховаєш». Тут навіть не потрібні зведення ГШ ЗС України щодо втрат противника. Досить подивитися лише на фото чи відео «парадів перемоги» у містах Росії та на окупованих територіях нашої держави.
Де поділася вся та військова міць, якою хизувалася на парадах Москва ще минулого року. Зокрема, у сусідніх з Україною областях Росії всю цю «міць» представляють лише комендантські роти, окремі підрозділи місцевих гарнізонів із застарілою технікою, карателі Росгвардії та діти у військовій формі зі складу різного роду молодіжних воєнізованих організацій.
А у Білгороді на низці інших російських міст поблизу України паради взагалі були скасовані. І це також не дивно. По-перше, як ми вже писали раніше, війна прийшла на територію самої Росії. Тому паради проводити просто небезпечно. А по-друге, військ у Москви для проведення парадів немає. Значна частина з них вже полягла на фронтах в Україні, а іншим явно не до демонстрацій імперських амбіцій Кремля.
До речі, проблеми з організацією параду торкнулися і самої Москви. Для неї теж не знайшлось достатньої кількості військ. Як і військової техніки, що змусило замінювати її на музейні озброєння часів Другої світової війни. А сталося це тому, що «придворні» з’єднання Московського гарнізону, які раніше брали участь у парадах на Червоній площі, а саме – 2-а мотострілецька та 4-а танкова дивізії зі складу 1-ї танкової армії, розгромлені в Україні.
І тепер В. Путіну залишається лише одне – називати війну Росії проти України «вимушеною мірою», як він заявив на параді в Москві 9 травня ц. р. Водночас, всупереч попереднім очікуванням, він остерігся вводити воєнний стан в країні та проголошувати загальну мобілізацію, оскільки це б означало відкрите визнання поразки російської армії в Україні.
Однак, Москва б не була Москвою, якби залишила все просто так. Сили для проведення парадів на окупованих територіях України вона все ж таки знайшла. Навіть шляхом зняття їх з фронту. Що ж, може комусь з окупантів це і продовжить життя. Але не на довго. Так чи інакше, всі вони знайдуть свої могили на українських фронтах. А їх портрети в кращому випадку з’являться на акціях «безсмертного полку» у наступному році на додаток до загиблих на українських полях росіян, портрети яких вже проносили по всій Росії 9 травня ц. р.
Росія може отримати «перемогу» тільки шляхом тотального знищення України та встановлення контролю над тим, що залишиться від неї. За поглядами Кремля, лише це й могло б виправдати втрати Росії. Разом з тим, вона вже не має сил для цього.
Така ситуація досить очевидно знаходить розуміння у Москві, що засвідчує поступова зміна російських позицій на переговорах з Україною. По суті, від категоричних ультиматумів Росія починає переходити до спроб домовитись з нашою державою хоч якимось чином.
Ось так замість Перемоги Росія залишається тільки з її тінню.
А в Україні обов’язково буде новий День Перемоги після поразки Росії. Важко сказати коли це буде, але Україна неодмінно розіб’є противника. Тим паче за умов підтримки нашої держави всім цивілізованим світом. Це показали й переговори лідерів країн Групи семи (G7) 8 травня ц. р., які підтвердили непохитну єдність та наміри продовжувати дії зі зміцнення України та послаблення Росії (у тому числі шляхом введення ембарго на російську нафту).
Сам же В. Путін та його оточення були названі відображенням фашизму та тиранії 80-річної давнини. Своїми діями вони повністю спаплюжили як цілі антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні, так і її підсумки в плані перемоги над нацизмом. І це вже розуміють всі – навіть найближчі союзники та партнери В. Путіна, які відмовились приїхати в Москву на свято Дня Перемоги. Втім, режим Путіна не вічний. Перемогли нацизм, подолаємо й рашизм.
