США та Європа розходяться через Україну

Якщо популістське крило Республіканської партії США покине Київ це поставить під загрозу найуспішніший у світі військовий альянс

«IPG — Міжнародна політика та суспільство», Німеччина

Провідні аналітичні центри Європи, що працюють в галузі стратегічних досліджень, оцінюють вірогідності і тенденції перспектив подальшого майбутнього на континенті. Авторитетний німецький журнал IPG надрукував статтю власного дописувача, професора Сент-Ендрюського університету Пейсона О’Браєна, в якій висвітлюються вірогідні напрями розвитку майбутнього Європи і НАТО, зосереджуючи увагу на головному чиннику міжнародного протистояння — агресивній війні росії проти України. Автор стверджує, що майбутнє міжнародної системи безпеки, зокрема існування НАТО, ЄС та інших європейських інституцій безпеки, напряму залежать від підсумку президентських виборів у США у 2024 році та від того, чи зможе Дональд Трамп повернутися на посаду президента США.

Лідери та прихильники Республіканської партії США, зазначає автор дослідження, все більш скептично ставляться до підтримки України у протистоянні путінській росії. До того ж, зазначає видання, після президентських виборів у США, у випадку приходу до влади представника Республіканської партії США, Європа може взагалі залишитися на самоті.

Європа та Сполучені Штати Америки після десятиліть консенсусу незабаром можуть піти різними шляхами в міжнародних відносинах. НАТО є найважливішою константою глобальної архітектури безпеки від 1949 року. Альянс, спочатку створений між Сполученими Штатами Америки, Канадою та десятьма країнами Західної Європи, переміг у холодній війні та згодом розширився, охопивши більшу частину Європи. НАТО є найуспішнішим оборонним альянсом у сучасній світовій історії. Однак він може розпастися у 2025 році, відзначає автор.

Причиною розпаду може стати глибока прірва, що відкривається між популістським крилом Республіканської партії США, яке очолює Дональд Трамп, який наразі користується підтримкою явної партійної більшості, та інтересами екзистенційної безпеки значної частини Європи. Безпосереднім поштовхом до розвалу НАТО може стати війна в Україні, зазначає автор статті. Якщо домінуючий табір в одній із двох основних політичних партій США не бачить причини, чому їх демократично орієнтованій країні слід допомагати Україні відбити російське вторгнення, це свідчить про те, що центр політичного спектру змістився і США більше не є надійним партнером Європи по Альянсу. Європейці повинні діяти у відповідності до нових реалій.

Останніми тижнями стало зрозуміло, що проросійська та антинатовська позиція Трампа в політиці республіканців не була короткостроковою. Навпаки, в популістському серці Республіканської партії тепер глибоко вкорінена думка щодо недоцільності участі США у військовій підтримці України. Під час президентських дебатів у Республіканській партії два кандидати, які особливо подобаються трампістському електорату, Рон ДеСантіс і Вівек Рамасвамі нещодавно висловилися проти збільшення допомоги Україні. ДеСантіс висловлювався досить стримано, він пообіцяв, що подальша підтримка буде залежати від більшої прихильності з боку Європи і заявив, що краще відправить солдатів на кордон США і Мексики.

Тон висловлювань Рамасвамі був більш різким, ніж у ДеСантіса, він назвав нинішню ситуацію «катастрофічною» та закликав до повного і негайного припинення допомоги США Україні. Пізніше Рамасвамі пішов ще далі, фактично заявивши, що Україну можна розчленувати, а значні частини країни віддати путіну. Хоча Трамп не брав участі в дебатах, він ще раніше оголосив про зменшення інтересу США до перемоги України, що він виступає за територіальні поступки України для росії. Трамп, ДеСантіс і Рамасвамі заграють з до одними й тими самими виборцями, які, згідно з опитуваннями, складають близько трьох чвертей загального електорату Республіканської партії.

Якщо з 2025 року Трамп почне знову укладати міжнародні «угоди», для України та Європи ситуація стане напруженою.
Джерело: DPA

Відомий консервативний аналітичний центр The Heritage Foundation, який мав великий вплив у політичних колах республіканців — «Великої Старої Партії» (Grand Old Party) — від часів Рейгана, також є важливим показником електорального настрою. Перед повномасштабним російським вторгненням у лютому 2022 року The Heritage Foundation дотримувався жорсткої позиції щодо Росії та навіть закликав прийняти Україну до НАТО. Але нещодавно офіційні особи цього центру закликали припинити допомогу Україні, поки адміністрація Байдена не розробить план припинення війни. Та це, зазначає О’Браєн, неможливо, якщо на це не погодиться Росія. Деякі праві демагоги Республіканської партії ще більш відверто стають на бік путіна. У серпні 2023 року в Будапешті ведучий Такер Карлсон пояснив негативне ставлення до росії у США антихристиянськими упередженнями.

Такі заяви виглядають несерйозно, зазначає автор дослідження, хоча би тому, що навряд чи в будь-якому іншому суспільстві у світі релігія має менше значення, ніж у росії. Подальша відмова американських правих від військової допомоги Україні ставить майбутнє НАТО під серйозний сумнів.

Тим часом європейські країни рухаються у протилежному напрямі. Оскільки докази російських звірств в Україні накопичуються, а росія готова вчинити практично будь-який злочин, щоби завоювати територію і людей своєї сусідньої країни, багато європейських держав, особливо західних сусідів Росії, бачать своє майбутнє під безпосередньою загрозою війни. Якщо путіну вдалося би утримувати великі частини України, це призвело би не до миру, а до постійної війни, в якій реваншистська росія змогла би довести, що може відібрати землю у своїх сусідів.

Навіть якщо Джо Байден виграє вибори та знову посяде на посаду президента США, республіканська більшість у Палаті представників і Сенаті може значно послабити підтримку України з боку США. І якщо Трамп або хтось із його послідовників стане президентом, Європа, швидше за все, зіткнеться з новою адміністрацією США, яка припинить всю військову допомогу Україні. Такими кроками США у довгостроковій перспективі самі можуть створити проблеми у забезпеченні свободи та стабільності в Європі. Атлантичний альянс може розпастися, а європейські держави до цього не готові.

Насправді Європа протягом десятиліть здебільшого ховалася за спиною США у питаннях безпеки. Це було вигідно американцям, оскільки дозволяло їм зберегти свою лідерську роль у найважливішому стратегічному альянсі світу. Європейські держави, у свою чергу, змогли витрачати на свою оборону менше грошей, ніж було би необхідно. В результаті цієї невідповідності Європа сама по собі не відповідає ані діапазону, ані обсягам військового потенціалу США.

Обсяги військової допомоги Україні ілюструють різницю між двома сторонами. Протягом попереднього року європейські лідери закликали більш рішуче, ніж Вашингтон, відправити потужне сучасне озброєння до Києва, але не змогли доставити його достатню кількість через свою залежність від численних європейських систем. Велика Британія та Франція надали крилаті ракети великої дальності (відомі як Storm Shadow у Британії та SCALP у Франції), які вони спільно розробили, але дві країни мають набагато менше військового обладнання, ніж Сполучені Штати Америки. Більшість військової допомоги надходила зі США, хоча адміністрація Байдена не бажала передавати більш сучасну техніку, зокрема танки Abrams (які ще й досі не з’явилися на полях битв в Україні), винищувачі F-16 (розгортання і застосування яких заплановане не раніше 2024 року), та ракетну систему ATACMS (для відмови постачання якої адміністрація США продовжує знаходити непереконливі аргументи).

Оскільки в Республіканській партії США зміцнюються проросійські та антиукраїнські позиції, європейські лідери повинні готуватися самим надавати більшу частину військової допомоги, щоб сприяти перемозі України. Це непросте завдання, оскільки Європі доведеться розширити свої виробничі потужності для випуску боєприпасів та інших важливих військових матеріалів, а також сучасних систем озброєння, таких як ракети великої дальності.

Якщо Сполучені Штати Америки просто покинуть Україну через півтора року, Європа нічим не зможе замінити відсутність їх допомоги. Європейським урядам доведеться знайти способи пом’якшити вихід США із програми допомоги Україні. Це вимагатиме оперативності та вправності, і незабаром потрібно вже буде готуватися до цього. Військові лідери в Європі повинні детально запитати у своїх українських колег, що їм потрібно і що європейці можуть надати, якщо допомога від Сполучених Штатів Америки не надходитиме. Їм також доведеться відповідно збільшити своє виробництво військової продукції. У рамках такого планування відповідальні військові установи також повинні подумати про те, як вони могли би самостійно захистити Європу від нападу Росії.

Протягом багатьох років європейські військові планувальники обговорювали, чи варто окремим європейським державам краще спеціалізувати свої війська, щоб максимізувати загальний рівень безпеки. Зокрема, замість того, щоби кожна держава використовувала власну невелику армію, флот і повітряні сили, кожна країна могла би зосередитися на ролі, яка найкраще підходить для неї з урахуванням місцевих умов, особливостей населення та стану розвитку промисловості, а в інших сферах варто було би покладатися на інші держави, з їх додатковими можливостями. Якщо Європа разом працювала би над прискоренням виробництва зброї для України, це питання також повернулося би до обговорення.

Якщо європейцям не вдасться здійснити таке комплексне військове планування, це може призвести до внутрішньої дипломатичної кризи. Країни Східної Європи (такі як Польща і Румунія) та Північної Європи (такі як країни Балтії та Скандинавії) вкрай потребують перемоги над росією. Якщо Європа найближчим часом не почне здійснювати єдине та спільне планування виробництва військової продукції, країни Західної та Південної Європи, які відчувають меншу загрозу російської агресії, можуть наслідувати приклад нової адміністрації США, припинити свою допомогу Україні та досягти згоди у пошуку єдності з росією. У кращому випадку це призведе до розчарування та недовіри між країнами, а в гіршому — до довготривалого руйнування європейської співпраці.

Залишається сподіватися, що ці сценарії не збудуться. Обрання дружнього до НАТО та України президента США у 2024 році могло би дозволити Україні досягти військової перемоги та досягти мирної угоди, що також передбачатиме вступ України до НАТО. Це гарантувало би загальну безпеку в Європі. Але ця надія не звільняє європейських глав держав і урядів від обов’язку готуватися до іншої можливості, а саме до того, що уряд США притисне НАТО до стінки та буде прагнути зблизитися з путіним, незважаючи на геноцидні злочини росії проти європейської країни. Якщо європейці найближчим часом не почнуть готуватися до найгіршого сценарію (worst-case scenario), вони будуть звинувачувати лише себе, якщо це найгірше станеться.

* * * * *

У європейських лідерів та урядів, мозкових центрів Європи та світу поступово визріває розуміння рівнів загроз для світу від путінського режиму, від наслідків його агресивної війни в Україні та значення ролі адміністрації у Вашингтоні, що має прийти після президентських виборів у США. Україна не оговорює варіанти президентської кампанії у США та перспективи приходу до влади нового президента. Справа України — якомога швидше досягти вирішальних успіхів на полі бою та створити умови, не прийнятні для продовження війни росією.

Підготував Сергій Польовик