США планують знову розмістити у Німеччині ракети середньої дальності, що може мати далекосяжні наслідки

Чи закінчиться гонка озброєнь ядерною війною?

«IPG — Міжнародна політика та суспільство», Німеччина

Виникнення загрози розв’язання нової континентальної війни на теренах Європи, спричиненої агресією Росії проти України та відверті заяви очільника Кремля щодо намірів поширення кордонів своєї імперії на територію не лише України, але й європейських держав НАТО, призвело до нової геополітичної реальності в Європі. Розуміння того, що Путін на Україні не зупиниться, спричинило фрагментацію політичних уподобань серед лідерів європейських країн. Зокрема, прем’єр-міністри Угорщини Віктор Орбан та Словаччини Роберт Фіцо відверто підтримують зовнішньополітичні ініціативи Кремля. Водночас здорові сили у ЄС та НАТО адекватно реагують на існуючі та перспективні виклики і загрози для континенту. Поки у владі США перебуває Джо Байден, опрацьовуються та реалізуються плани протидії загрозам для Європи з боку Росії. Зокрема, вже публічно анонсовані плани щодо відновлення розміщення на території Європи американських ракет середньої дальності. Саме такі ракети стали свого часу вирішальним чинником для зупинки агресивних дій і намірів Радянського Союзу, змусили його відмовитися від прямого протистояння та, врешті-решт, до призвели розпаду СРСР.

Німецький аналітичний Фонд ім. Фрідріха Еберта висвітлює на сторінках свого аналітичного журналу IPG ситуацію навколо намірів США розмістити в Європі ракети середньої дальності та оцінює геополітичні перспективи таких дій.

США планують знову розмістити у Німеччині ракети середньої дальності, що може мати далекосяжні наслідки. Німецькі аналітики зазначають, що з приводу такого рішення США у Німеччині бракує серйозної стратегічної дискусії.

Найбільш несподіваною новиною за підсумками нещодавнього саміту НАТО у Вашингтоні стали сформовані у чотирьох коротких реченнях плани США та федерального уряду Німеччини до 2026 року розмістити американські ракети середньої дальності наземного базування у Німеччині. Спільна заява звучить так коротко, ніби це якась повсякденна подія. Насправді ж, зазначається у журналі IPG, цей крок матиме далекосяжні наслідки для глобальної політики безпеки. Саме лише проголошення такої стратегії без обговорення з громадськістю Німеччини свідчить про відсутність у країні серйозних стратегічних дебатів.

Плани передбачають майбутнє розміщення трьох звичайних систем наземного базування, так званої зброї дистанційного стримування (stand-off weapons), з радіусом дії понад 2500 км: крилатих ракет наземного базування Tomahawk (система Typhon), ракет Standard Missile 6 (SM-6) у версії «земля-земля» і гіперзвукових ракет Dark Eagle, які перебувають на етапі випробувань. Усі три системи входитимуть до так званої багатодоменної оперативної групи (Multi-Domain Task Force), військової структури армії США, створеної у 2017 році.

Зараз існує п’ять таких робочих багатодоменних оперативних груп, і всі вони мають повністю бути готовими до застосування до 2028 року. Принаймні три з них мають зону відповідальності у Тихоокеанському регіоні. Одна керується з Німеччини від 2021 року та забезпечує операції військ США в Європі та Африці. Оперативні групи об’єднують сухопутні, повітряні, морські, космічні та кібернетичні сили для гнучкого ураження ворожих цілей. Основна мета — подолати так звані зони забороненого доступу (Anti-Access and Area Denial, A2/AD), у яких противник намагається обмежити доступ і свободу переміщення.

Федеральний міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус вважає розгортання американських ракетних систем необхідним для усунення «серйозної прогалини у спроможностях Європи», прогалини, яка серед іншого була визначена у Стратегії національної безпеки США. Потреба в системах середньої дальності також випливає з поточних планів НАТО, які роками віддають пріоритет відповідним розробкам. За цим стоять міркування про стримування Росії, але також (що часто замовчується для громадськості) про можливу війну Німеччини в надзвичайних ситуаціях. Основою успішного стримування завжди є військові можливості, які у разі оборони дають змогу створювати загрозу і знищувати об’єкти противника. Водночас такі можливості є застереженням про неминучі наслідки, що має запобігти ворожому нападу на країну.

У разі війни розміщені у Німеччині американські системи дистанційного стримування, ймовірно, будуть використані в основному проти російських інтегрованих систем протиповітряної оборони, об’єктів командування та управління. Для США вони є складовою частиною всеохоплюючої концепції ведення війни, яка має на меті забезпечити успішне проведення операцій на суші, у повітрі, на морі, у космосі та в кіберпросторі. Цей підхід актуальний і для НАТО. Зокрема, військова стратегія Альянсу від 2019 року наголошує на варіантах горизонтальної (географічної) ескалації. Відповідно, якщо станеться військове протистояння, то оборону слід займати не лише безпосередньо в районі російської атаки, наприклад у країнах Балтії. Більшою мірою НАТО покладається на можливість географічного розширення війни, щоб чинити тиск в інших регіонах. Зброя дистанційного стримування має забезпечити необхідну гнучкість для цього.

В ідеальному випадку існують сподівання, що Росія буде змушена відмовитися від свого нападу. Але існує й інший варіант: у разі війни через власну неспроможність у звичайних засобах протистояння Москва може вдатися до ядерного важелю. Можливі навіть превентивні удари з боку Росії, якщо Кремль дійде до висновку, що звичайна, але високоточна зброя дистанційного стримування в Європі загрожуватиме власному ядерному потенціалу Росії.

Розумна оборонна політика Альянсу і Німеччини повинна передбачати такі можливі події, щоб мати можливість їм запобігти. Тому особливо дивно, зазначається у журналі IPG, що реакція Росії у публічних коментарях відіграє невиразну роль щодо рішення про розгортання у Німеччині американських ракет середньої дальності. Сама ж Москва поки що поводиться тихо. Заступник міністра закордонних справ РФ Сергій Рябков лише сказав, що буде надана військова відповідь на це рішення.

Встановлено, що Росія вже розмістила наземні системи середньої дальності на додаток до великої кількості систем повітряного та морського базування. У центрі уваги — крилата ракета типу 9М729 (SSC-8), розробка якої значною мірою сприяла припиненню дії Договору про ракети середньої і меншої дальності (Intermediate-Range Nuclear Forces Treaty) у 2019 році. Цей договір забороняв розміщення у Європі наземних систем озброєння з радіусом дії від 500 до 5500 кілометрів.

У той час як Росія досі заперечує, що зазначена крилата ракета має радіус дії понад 500 км, президент Путін запропонував новий мораторій на розміщення ракет середньої дальності наземного базування після розірвання Договору про РСМД у 2019–2020 роках: росіяни не будуть розробляти та розгортати власні системи, якщо США також відмовляться від цього. Натомість Москва запропонувала заходи взаємної перевірки (верифікації). У грудні 2021 року США підтримали цю пропозицію та заявили про готовність у принципі на заходи верифікації.

Загарбницька війна Росії проти України зупинила реалізацію цього плану. Ідея мораторію також стає застарілою через заплановане розміщення в Європі американських ракет середньої дальності. Очікується, що Росія розширить свій арсенал крилатих ракет 9М729 або переобладнає ракетні комплекси морського базування для використання по наземних цілях. Крім того, можливо Росія відновить розробку балістичної ракети середньої дальності РС-26 «Рубеж».

Такі контрзаходи можуть призвести до мінімізації або навіть повної відсутності очікуваного позитивного впливу на стримування та ведення війни проти Росії. У цьому випадку виграш буде мінімальним. Тим більше, у довгостроковій перспективі розміщення американських звичайних ракетних систем дистанційного стримування в Європі також може вплинути на ядерний баланс між США та Росією. Адже для Москви це завжди стратегічна зброя, оскільки вона принципово здатна знищити елементи її власних ядерних сил, такі як радіолокаційні системи та засоби зв’язку. Зворотне не приймається як вірогідне, принаймні у США. На цьому тлі не можна виключати, що на загальне розширення звичайних систем дистанційного стримування в Європі Росія відповість змінами у ядерній доктрині або у складі своїх стратегічних ядерних сил.

Той факт, що нинішнє розгортання планується лише в Німеччині, також впливає на розподіл ризиків у НАТО. У контексті «Подвійного рішення НАТО» від 1979 року щодо розміщення ядерних ракет середньої дальності тодішній федеральний канцлер Німеччини Гельмут Шмідт докладав зусиль, щоб за всяку ціну уникнути такої сингулярності. На відміну від ситуації сьогодні, тоді рішення про розгортання ракет також було пов’язане з пропозицією контролю над озброєннями за умови, що Москва буде готова обмежити свої власні системи.

Тому розміщення американських ракетних систем у Німеччині не є безальтернативним, чи військовою чудодійною панацеєю без ризиків. Натомість воно ставить нові питання щодо запобігання війні, ведення війни та управління ескалацією. На них не можна відповісти, просто посилаючись на сильніше і нібито краще стримування. Навпаки, зазначається у журналі IPG, потрібен значний процес зважування ризиків.

Але якщо у США такі питання обговорюються інтенсивно і публічно, то в Німеччині вони майже не обговорюються. Натомість люди іноді впадають у крайнощі. У той час як деякі некритично вітають будь-які військові інвестиції на хвилі «зміни епох» (Zeitenwende), інші вважають це чистою провокацією на прямому шляху до Третьої світової війни. Деякі спостерігачі вважають, що Росія могла б зазнати повної військової поразки у разі війни. Але це ігнорує одну з найфундаментальніших ідей ядерної ери. Ще в 1956 році американський стратег Вільям Кауфманн дійшов висновку, що класична звичайна війна неминуче закінчиться ядерною ескалацією аж до повного взаємного знищення ядерних держав.

З огляду на ці фундаментальні та нерозв’язні ризики, існує потреба у відкритому обговоренні та аналізі військово-стратегічних варіантів управління ескалацією. Вони також повинні включати мінімальний набір правил поведінки та цільові канали зв’язку, щоб не кожен військовий інцидент і кожна можлива неправильна оцінка призводили до катастрофи. Ні за яких обставин не повинно виникати враження, що населення Німеччини ставлять перед фактом, без оцінок ризиків. Тому що це відкриє двері для навмисних зовнішніх спроб поширення цілеспрямованої невизначеності у суспільстві.

Стурбованість німецьких аналітиків відсутністю публічного обговорення намірів розмістити в Європі новітні американські ракетні системи дистанційного стримування покликане перевести увагу фахівців і громадського суспільства на проведення дебатів та затягування таких намірів. Водночас сумніви і нерішучість у діях проти російського агресора неминуче призведе до перехоплення ним стратегічної ініціативи та диктату Кремлем власних умов співіснування на континенті. Час працює на Путіна. Після оголошення переможця президентських перегонів у США може виникнути вакуум підтримки Європи з боку США. Під приводом необхідності «Знову зробити Америку великою» (Make America Great Again), насправді у США відбувається кардинальна поляризація суспільства, відроджується переслідування нелояльних, декларується загроза припинення військової допомоги Україні у її війні проти Росії та перекладення фінансового і військового тягаря такої допомоги на країни Європи.

При цьому Європа, як геополітичний суб’єкт, вимушено набуває більшої ваги і самостійності. Зростання рівня суб’єктності Європи неминуче прогнозувалося вже протягом тривалого часу — відтоді, як стало зрозуміло, що період благоденства і заколисування європейців після Другої світової війни врешті закінчився. Остання апологетка такого тихого життя в Європі, багаторічна канцлерка Німеччини Ангела Меркель, зробила свою промосковську справу, зруйнувала здатність ЄС і НАТО швидко реагувати на існуючі загрози і небезпеки, здатність європейських структур забезпечити безпеку власних держав.

Підготував Сергій Польовик