Росія вважає себе цивілізацією з більшими правами, ніж звичайна держава

Libertatea.ro, Румунія

В іноземній пресі не раз згадувалося про нещодавнє ухвалення Росією своєї зовнішньополітичної доктрини. Навіть підраховувалося, скільки разів у ній згадувалося про її стосунки з Заходом, США, Китаєм тощо. Ясна річ, йдеться там і про події в Україні, яким росіяни намагаються надати, як кажуть, пристойного вигляду. Навіть незважаючи на те, що практично весь світ засуджує їхній напад, який у Кремлі вперто називають військовою операцією…

Для підкріплення сприйняття такої «операції» — зокрема, і політики РФ — загалом — досить переглянути такі публікації, серед яких є й румунські автори. Такі, наприклад, як румунський аналітик Марін Герман, підпис якого можна час від часу побачити під матеріалами у популярній газеті на сайті Libertatea. Вже заголовок, зокрема, нещодавньої публікації визначає і «тональність» викладеного, і сприйняття самим автором такої російської зовнішньополітичної доктрини: «Російський ведмідь не може поміститися в європейській кролячій норі».

Про що ж, запитує автор, свідчить оприлюднена зовнішньополітична доктрина Кремля? Чому вона повинна сприйматися у світі саме так, як Кремль її подає? Запитання з перших рядків дістають авторську відповідь, з якою той же Кремль не погоджуватиметься, але, принаймні, брати до уваги змушений. Ось як пояснює М. Герман (а в його особі преважна румунська більшість) російські міжнародні «орієнтири».

На початку він повідомляє: у 43-сторінковому документі, опублікованому на веб-сайті Кремля, стверджується, що Росія існує понад тисячу років як незалежна держава, має культурну спадщину інших епох та історичні зв’язки з європейськими народами, а також з Євразією. Тому, мовляв, Росія — це не просто держава, а цивілізаційна держава «з величезною євразійською та європейсько-тихоокеанською могутністю, яка об’єднала російський народ та інші народи, що складають культурно-цивілізаційну спільноту «русского мира». Автор констатує, що цей документ, підписаний президентом Володимиром Путіним, стає доктриною російської зовнішньої політики, замінивши доктрину 2016 року. Також автор заважує з цього приводу, що низка елементів російської пропаганди, що траплялися у виступах чи статтях преси за останні роки знайшли своє місце в цій доктрині, де Росія вважає себе цивілізацією з більшими правами, ніж звичайна держава. Багато аналітиків поспішили сказати, що доктрина не привносить нічого нового в російську зовнішню політику. Але деякі акценти в цьому тексті, на погляд румунського аналітика, зовсім інші, ніж у тексті, що оприлюднювався 7 років тому.

Росія вважає себе тисячолітньою цивілізацією.
Фото: EPA

Називаючи себе і вважаючи себе тисячолітньою цивілізацією, Росія віщує оточуючим її державам, зокрема Україні, Молдові чи Грузії, що вона має повне право робити те, що вважає за потрібне у своєму просторі цивілізаційного впливу, відомому як «русский мир», або «ближнє зарубіжжя». Тобто, це держава, що має більше прав, тому що вона має статус цивілізації. Мовляв, за своїм впливом — принаймні на дискурсивному рівні — дорівнює всім державам Заходу разом узятим: «Не випадково за три тижні до ухвалення цього документа Маргарита Симоньян, головний редактор Russia Today, яку називають головним пропагандистом Росії, заявила, що Москва воює одночасно з усіма державами Заходу, тому що вони хочуть знищити «русский мир». І при цьому пояснює, що Росії дуже складно боротися одній проти всіх, тому що Китай їй теж мало допомагає».

Позиція цієї пропагандистки нічим не відрізняється від позиції її «колег по перу» з національного інформаційного агентства «РИА Новости», які активно підспівують один одному, створюючи великий агітаційний «хор». Наголошуючи на природному поверненні Росії до статусу глобальної цивілізації, «хористи» намагаються переконати (насамперед себе), що Москва вже мріє не про діалог та інтеграцію, а про «ізольоване» щастя. Крім того, московські експерти стверджують, що Росія відмовилася від визначення Заходу ворогом, і все ще дає йому шанс повернутися до нормальних відносин та обрати шлях миру.

У статті румунського автора згадується, як експерт Інституту країн СНД у Москві Володимир Яригін тішиться з приводу відмови Росії від ідеї партнерства з державами Євросоюзу: «Росія довго намагалася вписатися в Європу, але, як ведмідь, не могла влізти в кролячу нору, якою б зручною вона не здавалася». Румунський автор зазначає, що «фактично ця боротьба Росії між Європою та Азією є поточною дилемою для росіян протягом сотень років. Коли Москва помічає, що в Європі її вже погано сприймають і водночас вона не відчуває себе лише азійською державою, євразійська ідентичність стає сильнішою і знову з’являються дискусії про російську цивілізацію, відмінну від європейців та азіатів. Під цією парасолькою, цього разу забризканою кров’ю, ховається Росія і це в момент знову через 32 роки після розпаду радянської імперії».

Далі автор звертає увагу своїх читачів на те, що Кремль вимагає у колишніх радянських держав: «У розділі, присвяченому «ближньому зарубіжжю», до якого, на думку Москви, належать колишні радянські держави, Росія висуває перед Заходом і національними лідерами сусідніх країн жорсткі умови: уникати русофобії, відмовлятися від «кольорових революцій» і не приймати (на своїй території) жодної іноземної військової бази. Інакше, як розуміється, читаючи між рядків, російська цивілізація має право на військове або інше втручання в менші держави. Росія цинічно береться «запобігати та регулювати військові конфлікти, покращувати відносини між державами ближнього зарубіжжя», а також розвивати особливі відносини з Білоруссю та двома сепаратистськими республіками Грузії — Осетією та Абхазією.

Стосовно «сіяння дружніх стосунків» Москвою, то у згаданій доктрині автор звертає увагу на наступне: «Наскільки важливою є діяльність із «правильного інформування» світової громадськості про «пацифістські прагнення» Москви, то… згідно з документом, Росія має право захищатися від пропаганди, яку розгортає проти неї Захід, а її ЗМІ функціонують з метою «сіяти дружні відносини» у світі та просувати «традиційні етичні цінності». Російська пропаганда, яку називають інформаційним забезпеченням зовнішньої російської політики, розглядається як важливий елемент політики Кремля, з наголошенням на тому, що Москва докладе всіх зусиль для консолідації спільного інформаційного простору на основі російської мови на пострадянському просторі. Росія кілька разів повторює, наскільки важливі для неї держави, що входили до складу радянської імперії.

Автор також звертає увагу румунської спільноти на те, як і кого Росія визначає своїм головним стратегічним партнером: «Після зустрічі Володимира Путіна і Сі Цзіньпіна в Москві Китай визначений у зовнішньополітичній доктрині Росії головним стратегічним партнером, спільно з яким Кремль прагне врегулювати навіть ситуацію в Афганістані, залучивши цю державу до «конструктивних» євразійських політичних процесів». У своїй зовнішньополітичній доктрині Росія згадує про Індію, Сирію, Іран, Кубу, Нікарагуа, африканські держави та про інших партнерів, які стали її традиційними друзями після вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року. А ось щодо Європи, то румунам, як членам ЄС, слід знати, що саме має на увазі Кремль, на погляд якого більшість європейських держав проводять агресивну політику щодо Росії, «спрямовану на створення загроз її безпеці та суверенітету». Кремль сподівається, що європейці колись зрозуміють, що мирне співіснування з Росією є правильним варіантом у новому багатополярному світі.

На цьому тлі, звертає увагу читачів автор, Москва однозначно визначає роль США, яку однозначно не сприймає. Так, …якщо щодо європейських держав у Москві покладають надії на нормалізацію відносин у майбутньому, то США називають організатором антиросійської політики Заходу, «джерелом усіх ризиків для безпеки РФ». Європейські держави сприймаються як менші діти Америки, яка робить усе можливе, щоб знищити «русский мир». У цьому контексті Росія ніби простягає «руку допомоги» всім державам і просить їх відмовитися від недружньої політики та «поважати її законні інтереси». При цьому аналітик констатує, що у російських державних ЗМІ це подається як зміна парадигми зовнішньої політики щодо Заходу, і зазначається, що дружба з Росією залежить від самих держав, а не від Москви.

Наприкінці свого допису М. Герман робить висновок, що в даному разі Кремль не покаявся у своїх злочинних діях, а просто взявся кидати виклик цивілізованому світові. А така зовнішньополітична доктрина Кремля представляє сьогоднішню, а не подальшу діяльність Росії. Серія російських пропагандистських наративів у 2023 році стала основою її зовнішньої політики. Гібридний світ злився з реальним, ставши єдиним цілим: «Москва не відчуває себе винною в організації воєн на пострадянському просторі. Ба більше, Кремль не кається у скоєних військових злочинах в окупованих українських містах, а кидає виклик правилам, заявляючи, що в багатополярному світі вчинки РФ будуть вважатися героїчними, справжнім зразком для наслідування».

І продовжуючи тему політичної діяльності безпосередньо у ЄС, М. Герман у іншому своєму матеріалі описує реакцію на виступ міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби в режимі відеоконференції на Чорноморській безпековій конференції 13 квітня ц. р. Адже конференція відбувалася в Румунії під егідою Кримської міжнародної платформи. Як відомо, там одним з питань, важливих і для України, було обговорення наслідків для РФ від вступу до НАТО Фінляндії. Йшлося і про Чорне море, яке, на погляд учасників заходу, має стати «морем НАТО». Москва не могла на це не зреагувати. Її пропагандистські канали прагнули поширювати свої наративи, але так і не змогли цього зробити за відсутністю конкретних підстав: «Прокремлівським журналістам стає дедалі важче зображати свою країну великим переможцем у битві із Заходом після того, як рік тому президент Володимир Путін оголосив, що «спеціальна військова операція» в Україні зупинить розширення НАТО. І, як бачимо, це розширення не зупинило… Висловлюючи в 2021–2022 роках побоювання, що іноземна ракета досягне Москви за сім хвилин від Харкова, якщо Україна вступить до НАТО, Путіну нічого сказати росіянам тепер, коли в двох кроках від Санкт-Петербурга з’явився новий кордон Росії з Північноатлантичним альянсом, завдовжки 1340 кілометрів. Урядові телеканали в Москві безсило відзначали, що Балтійське море стало «внутрішнім морем НАТО», а пропагандист Володимир Соловйов не знайшов нічого кращого для виправдання, аніж сміятися з фінських політиків, які замість «прагнення до миру і партнерства з Росією» штовхають Москву в обійми Китаю…»

Дмитро Кулеба на Чорноморській безпековій конференції: «Україні та світу потрібен справжній мир, а не потурання агресору».
Джерело: МЗС України

Також М. Герман звертає увагу читачів на те, як Д. Кулеба розкритикував Захід, заявивши, що в західних столицях ніколи не було чорноморської стратегії, а у Росії давно був план агресії. Однак Чорне море не можна порівнювати з Балтійським морем, враховуючи величезну російську берегову лінію, але воно також не може залишатися внутрішнім російським озером після анексії Криму в 2014 році: «Намагаючись максимально використати розчарування Росії після вступу Фінляндії до НАТО та посилаючи символічні меседжі на Захід, Дмитро Кулеба зумів задати тон дискусії в Бухаресті, навіть не відвідуючи її».

Задля логічної послідовності викладених румунським експертом фактів слід згадати, що він писав про роль Румунії в обговоренні питання демілітаризації Чорного моря. Адже на згаданій конференції у Бухаресті так чи інакше, але виникало питання: чому Кулеба не зміг прибути до Бухаресту? І відповідає, що «скасування візиту глави української дипломатії до Бухареста, на мою думку, ще раз демонструє, що український політичний клас не вважає Румунію настільки ж важливою, як Польща, у контексті підтримки, наданої Києву після початку широкомасштабного вторгнення. На дипломатичні заходи в Польщі Кулеба, Зеленський і половина членів Кабінету міністрів приїжджають разом, а в Румунію приїжджав міністр оборони, начебто існують два окремих файли відносин: один зовнішньополітичний, інший оборонний».

І з цього приводу журналіст констатує, що попри підтримку, яку Румунія надає Україні, Варшава набагато частіше, ніж Бухарест, з’являється на перших шпальтах українських газет, «і важко сказати, чи така ситуація зумовлена лише історичною близькістю двох народів». А також вважає за належне звернути також увагу читачів у своєму висновку щодо пропозиції офіційного Києва перетворити Чорне море на те, чим стало море Балтійське — море НАТО. У дописі є таке висловлювання Кулеби з такого приводу: «Ця війна довела, що безпека регіону неподільна. Загроза для одного — це загроза для всіх». Він, як глава української дипломатії, стверджує, що Росія напала на Україну та Грузію після того, як НАТО «закрило двері» для цих країн.

Підготував Олег Махно