Путін не піддається навчанню. Захід вже зрозумів, що єдине рішення — військове, вважає американський історик

iROZHLAS.cz, Чехія

Американський історик Майкл Кіммадж викладає в Католицькому університеті США. І в той же час є старшим науковим співробітником аналітичного Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS). Тема його досліджень — російсько-американські відносини та холодна війна, про що видав кілька книг. Також свого часу працював в адміністрації Барака Обами, де відповідав за стосунки з Росією та Україною. Нещодавно в чеській пресі з’явилося його інтерв’ю з журналісткою А. Урбановою (iROZHLAS.cz), у якому він, як колишній дипломат, розповідає, чому Україна змогла зараз уникнути путінської пастки, як це сталося з Кримом у 2014 році.

Відповідаючи на конкретні запитання журналістки, М. Кіммадж зауважив з приводу російсько-української війни, що «…Одна справа — виграти битву, інша — домогтися політичного впливу і повністю змінити систему в чужій країні. Путін виявився неуважним і поганим учнем, і тепер він платить за це величезну ціну». І далі викладає своє бачення щодо «учнівства» президента РФ, вказуючи, зокрема, що його мотивації стосовно війни не такі вже й нові. Наприклад, намагання узурпувати частину України спостерігалися з початком нового тисячоліття, коли Путін став президентом. До 2013 року він відчував, що Росія хоча б частково контролює Україну. Але київський Майдан багато що змінив. А ось вже у 2022 році мотивація для розв’язання війни виникла на основі всіх невдач 2014 та 2015 років: «Анексія Криму, утримання Донбасу — все це було подано керівництвом Кремля як успіхи, але вони не гарантували Росії влади над Україною. Навпаки, вони наближали Україну до Європи та США».

Щодо причин рішення путінського оточення напасти на Україну, то М. Кіммадж вбачає щонайменше три аспекти.

Перший: Росія вважає, що її зовнішня політика посилюється. Бо, на її погляд, анексія Криму, втручання у президентські вибори в США 2016 року, російські операції в Сирії, що дає можливість впливати на Близький Схід, — усе це вважає керівництво Кремля тим, що додає йому впевненості: «Тож Росія вторглася у 2022 році з позиції сили, принаймні, на погляд Путіна».

Другий: Він стосується безпосередньо України — В. Зеленський був іншим на початку виборчого періоду і особливо через рік. У 2019 році балотувався (у президенти) як мирний кандидат, який хотів укласти угоду по Донбасу, чого так і не відбулося. Було зрозуміло, особливо після обрання Джо Байдена, що Зеленський став більш впевнений у членстві України в НАТО. Впевненість проявилася і у внутрішній політиці, коли він заборонив деякі російські телепередачі, що означало великі проблеми для друзів Путіна в Україні… Це також вплинуло на ставлення Путіна до війни.

Третій: Події в США також вплинули на ситуацію. Особливо ті, що відбувалися 6 січня (2021 року) навколо Капітолію, а також виведення військ з Афганістану 31 серпня (2021 року). Це, в очах Путіна, створило образ Сполучених Штатів як нездатних протистояти загрозам, неспроможних керувати зовнішньою політикою: «Коли ці три аспекти спроєктувати на Росію, яка, як комусь здавалося, посилювалася, то отримаємо причини та приблизну атмосферу, яка сформувала рішення Путіна».

За іронією долі, у деяких аспектах події 2022 року та прихильність України до Заходу є результатом провалів Путіна, вважає Майкл Кіммадж.
Джерело: Reuters

Відповідаючи на запитання, чи не вважав Путін американців слабким супротивником, професор порадив у такому разі не вживати слово «слабкий», а краще — «розгублені», тобто, нездатні визначитися, чого вони хочуть, особливо в сфері міжнародної ситуації та питань зовнішньої політики. Тобто, у Путіна склалося враження, що «США роблять багато заяв, але потім не можуть досягти бажаного… Це дуже проявилося у випадку з Афганістаном. Там американці не могли зробити те, що хотіли спочатку, їм не вистачило для цього терпіння, зовнішня політика в цьому питанні не була послідовною».

Коментуючи переддень активних бойових дій росіян у російсько-українській війні, професор звернув також увагу на активну діяльність розвідувальних органів. Розвідки Заходу точно знали про напад і російські плани з окупації України, про що повідомляли належним чином. Але Росія все ж не змінила своїх планів. Чому? Я думаю, відповів професор, що це запитання до тих, хто сидить у Кремлі, і це було їхнє рішення, яке, звісно, не стосувалося б Путіна, тому що він не в змозі розмірковувати над критичними питаннями. Але росіяни проігнорували професійність американської розвідки та чіткі звіти, які надходили безпосередньо від ЦРУ та були оприлюднені ще в листопаді 2021 року. Сполучені Штати поширювали інформацію, яку вдалося отримати, і не приховували, що вони підтримають Україну.

Професор вважає, що росіяни сподівалися на швидку, успішну для себе війну, вважаючи, що урядові Зеленського не вдасться впоратися з вторгненням, а ситуація у столиці України буде паралізованою. Уряду не залишиться нічого, як здатися. Такі їхні оптимістичні сподівання були помилкові. Та і плани Путіна залишалися незмінними навіть тоді, коли він знав, що США відомі його плани. Але навіть у такому разі Захід не зміг оперативно надати Україні необхідної зброї і військової техніки. Заходові знадобилося кілька місяців, щоб розпочати постачання важкого озброєння: «Цьому передували масові вбивства в Бучі та Ірпіні. Я не впевнений, чи без цих моментів громадська думка настільки б схилилася на українську сторону».

Путін також вважав, що світова спільнота зреагує на цей напад так, як зреагувала на захоплення Криму у 2014 році: багато хто змирився з цією анексією, решта сприйняла його стримано. Та при цьому М. Кіммадж нагадує про ще один невивчений Путіним урок: ще до вторгнення в Україну був Донбас, де йому (Путіну) не вдалося повністю переконати сепаратистів зробити радикальні кроки до відділення: «Я здивований, що він не передбачав подібного ставлення до масового вторгнення. У зв’язку з цим він прорахувався і не засвоїв уроку». Але професор тут же наводить відповідну паралель: «Путін дуже критично оцінював вторгнення США до Іраку у 2003 році. Він стверджував, що насильницьке вторгнення нічого не вирішить, що воно принесе нестабільність у регіон. І він мав рацію щодо цього. Дивно те, що він не зміг використати цю модель стосовно власних рішень».

Захід все ж мав би зробити певні висновки з подій 2014 року, засвоїти необхідні для себе уроки. Таких уроків професор називає декілька. Це стосується, наприклад, санкцій, які є надзвичайно важливими, але їх основною метою має бути не дати Росії розвиватися в довгостроковій перспективі: «Але я думаю, що ми зрозуміли, що самі по собі санкції не змінять поведінки Путіна. Ми бачили залишки цього припущення на початку війни, коли Сполучені Штати запровадили жорсткі санкції проти Росії, але це все одно не зупинило Путіна. Санкції самі по собі не припинять війну і не змінять підходів Росії».

Ще один важливий, на думку М. Кіммаджа, засвоєний Заходом урок — це співпраця з розвідкою. Причина того, що Сполучені Штати та їхні європейські партнери були настільки паралізовані анексією Криму, полягала в тому, що вони могли реагувати лише згодом. Вони цього зовсім не очікували, і це сталося занадто швидко, перш ніж вони змогли щось зробити. Так Крим потрапив у путінську пастку. Але нинішня криза розвивалася не так. Журналісти намагалися передбачити, що станеться, і США могли підготуватися до наступних кроків. Захід доніс про це українським чиновникам, що допомогло їм мобілізуватися та підготуватися до оборони Києва.

Як колишній дипломат, М. Кіммадж зробив певні висновки з подій 2014–2016 року, коли він був у команді президента США. Сьогодні він згадує слова А. Меркель (колишньої канцлерки Німеччини) 2015 року. Коли адміністрація Обами вагалася з надсиланням легкої зброї Україні, Меркель сказала: «Немає військового вирішення цієї проблеми».

Меркель і Путін 20 серпня 2021 року в Москві.
Джерело: Profimedia

Можливо, це мало сенс у той час, коли ніхто не надавав зброї військам на сході України. Сьогодні це сприймається як абсурд: «Росія почала війну проти України в 2014 році, і як хтось може ще казати, що ми не повинні відповідати військовими діями? Є тільки військове рішення. Якщо ви не хочете цього визнавати, то вам не варто брати у ньому участь… Захід це вже усвідомив. Це війна, яку потрібно вести. Тому країни Заходу надають таку військову підтримку Україні в потрібних масштабах. Зараз це може здатися тривіально простим, але, озираючись назад, вважаю, що ми чогось навчаємося».

У своєму інтерв’ю професор вказує, що слід усвідомити: це війна і для її ведення необхідне постачання зброї. Це війна, яка стосується не лише України, а й усієї Європи. Твердження декого, що це світова війна проти демократії, він вважає занадто абстрактним, але переконаний, що це точно війна, яка визначає майбутнє Європи. І далі знову повертається до подій 2014 року, пояснюючи: у тому році склалося враження, що це регіональний конфлікт, нещасна пострадянська спадщина, і нам доведеться змиритися з тим, що Україна втратить Крим і, можливо, свою східну частину. Так тоді міркували. На щастя, тепер нам набагато ясніше, що це війна, у якій на карту поставлено досить багато чого.

На запитання «чи повернеться Крим в українські руки?» М. Кіммадж відповів наступне:

— Якби мені довелося прогнозувати, я б сказав, що Крим залишиться в Росії. Думаю, що його важливість велика і виходить за межі Путіна. Я не думаю, що навіть наступні російські лідери захочуть повернути Крим Україні. Крим, для них має символічне значення. Я думаю, що це буде потенційною проблемою для України в її переговорах про вступ до Європейського Союзу. Як і Абхазія, спірна територія належить Грузії. Але куди вдасться дійти українцям під час весняного наступу — побачимо. Якщо їм вдасться зруйнувати сухопутний коридор, то це може бути справді знаковий момент, це відкриє їм шлях для розміщення ракет ближче до Криму. Але навіть так, я думаю, що це буде дуже складно… На мій погляд, це не найважливіше, що вони (українці) зробили. Вони точно не хочуть віддавати Крим, але прагнуть вибороти більшого.

Розмірковуючи над майбутньою долею України, професор зазначає, що українці дійшли у процесі розвитку свого майбутнього до дуже важливого етапу, коли потрібно визначити, ким вони себе позиціонують. Вони, українці, дали зрозуміти, що за своєю оцінкою належать до Європи. Такою була мета революції Майдану: «…Але я не думаю, що вони досягли б її на зламі 2013–2014 років. Навіть подальші події, пов’язані з російською окупацією Криму, та відсутність інтересу з боку Заходу демонструє, що це не зовсім так».

Сьогодні все інакше. Україна є частиною Європи, і професор не думає, що щось зміниться на полі бою: «Це вже наслідки війни, які очевидні, і мені важко уявити іншу ситуацію. Водночас Україна має вирішити, яку частину території їй вдасться втримати. Зараз Росія окупувала близько 20 відсотків території України… Я не думаю, що найближчим часом можна чекати повної незалежності. Але не вважаю це приводом зупинятися… Ясна річ, всі прагнуть побачити переможний результат з українського боку, але на це потрібен час. Це буде важкий час для європейських та американських прихильників України, і, ймовірно, виникнуть внутрішньополітичні проблеми. Але я думаю, що краще бути готовим до того, що це може бути розвиток подій».

Насамкінець М. Кіммадж називає минулий, 2022 рік першою річницею довготривалої російсько-української війни: «Навіть якщо Росія програє на полі бою, все одно це країна з населенням 140 мільйонів людей, з чималою економікою, і важко уявити, що вона, як країна, зміниться за кілька років… Навіть коли Путіна скинуть чи він помре, залишаться політичні інститути, армія та служби безпеки, які він створив, у них інвестував і вони знаходяться під його впливом. Вони не відмовляться від жахливих цілей, під якими підписався Путін».

Загалом, з точки зору професора, необхідно почати думати про сьогочасні події, як про конфлікт поколінь. Звичайно, можливо, досягнути певної форми згоди, хоча зараз це уявити важко. Але в осяжному майбутньому, на погляд професора, це «не може означати усунення всіх причин, які привели нас до цього моменту». Він порівнює нинішні події з першими днями холодної війни, коли людство усвідомило, що конфлікт може тривати десятиліттями: «Ми зараз на цьому етапі. Я кажу це з великим сумом, це жахливий конфлікт, і ми можемо тільки сподіватися, що він якнайшвидше закінчиться».

Підготував Олег Махно