Прихована мобілізація в Росії

Заохочення, тиск та примушення до військової служби

Іван Січень

Через затягування війни проти України, а також загострення протистояння із Заходом, режим Путіна змушений збільшувати чисельність збройних сил Росії. Це пов’язане із неспроможністю російської армії досягти рішучих успіхів на фронті в Україні без розгортання додаткових угруповань військ, а також вступом Фінляндії та Швеції до НАТО, що вимагає прикриття додатковими силами російських кордонів на північно-західному напрямку.

Для забезпечення термінових потреб російської армії в особовому складі у вересні 2024 року В. Путін підписав указ щодо збільшення чисельності збройних сил Російської Федерації на 180 тис. військовослужбовців – до 2,4 млн осіб. Зазвичай, збільшення чисельності збройних сил відбувається за рахунок призову більшої кількості громадян на строкову службу, а також набору більшої кількості контрактників. Разом з тим, на сьогодні російська влада постає перед низкою труднощів у процесі залучення додаткового «гарматного м’яса» на війну проти України.

Так, за результатами осіннього призову, оголошеного 1 жовтня 2024 року, на службу до збройних сил РФ планується направити близько 130 тис. строковиків. Це на 20 тис. менше, ніж весною 2024 року, що пов’язане з погіршенням демографічної ситуації в Росії. Крім того, суттєво зменшується кількість громадян, які бажають служити у російській армії за контрактом.

Через це знову обговорюється можливість оголошення Кремлем другої хвилі часткової або загальної мобілізації. Тим паче, з урахуванням значних втрат російських військ на фронті, що підвищує потребу в людських ресурсах. Згадане питання набуває особливої важливості з огляду на неспроможність Росії добитися рішучих успіхів на фронті та катастрофічні втрати її військ, що вимагає від російського військового командування залучення додаткових людських ресурсів.

За твердженнями рупорів Кремля, людських ресурсів у Російській Федерації достатньо, а потреби ЗС РФ можуть бути забезпечені виключно за рахунок добровольців. Тож, мовляв, ніякої нової мобілізації в Росії проводити не треба. Водночас замовчується той факт, що після 2022 року мобілізація в Росії фактично не припиняється, хоча й здійснюється у прихованому вигляді. Методи таких дій включають заохочення громадян до служби в армії, посилення тиску на потенційних «добровольців», вербування іноземних громадян та залучення до російської армії мешканців окупованих територій України. Розглянемо їх більш детально.

Для заохочення громадян до служби в армії та участі у війні проти України російська влада вживає широкий комплекс заходів: виплати фінансової винагороди при укладенні контрактів; встановлення високого рівня зарплат (грошового утримання); компенсації за поранення чи загибель; пільги та інші форми соціального забезпечення для учасників так званої СВО і членів їх сімей тощо.

Згадані заходи постійно переглядаються Кремлем та регіональними органами влади у напрямі збільшення їх фінансової складової та розширення переліку соціальних гарантій. За рахунок цього російська влада намагається забезпечити потреби збройних сил в особовому складі без проведення додаткової мобілізації, оскільки такий крок може завдати удару по іміджу В. Путіна та, загалом, правлячої верхівки країни.

Зокрема, в рамках вирішення зазначеного питання, з 1 серпня 2024 року одноразові федеральні виплати громадянам за підписання контрактів з МО РФ підвищені майже у два рази (до 400 тис. рублів). Водночас, згідно з рекомендаціями Кремля, зросли відповідні виплати на рівні регіонів. У середньому по країні наразі вони становлять 400–600 тис. рублів (1,9 млн рублів у Москві та 1,7 млн рублів у Санкт-Петербурзі). Тобто, особа, яка підписала контракт із МО РФ, може отримати «на руки» від 1 до 2,3 млн рублів.

Незважаючи на такі стимули, кількість російських громадян, які добровільно укладають контракти на військову службу, послідовно зменшується. Так, за даними міністерства фінансів РФ (яке контролює виконання державного бюджету, у тому числі виплати контрактникам), у 2023 році кількість добровольців становила 345,4 тис. осіб, тоді як планувалося залучити 540 тис. осіб. У 2024 році даний показник може скоротитись до 300–320 тисяч.

Кількість тих, хто сподівався заробити на війні, також зменшується, бо величезні втрати на фронті неможливо приховати. Наразі більшість із добровольців, які пішли на війну в Україні з ідейних міркувань, вже загинули на фронті. А через критичну нестачу кадрів в російській економіці роботодавці змушені підіймати зарплати кваліфікованим працівникам майже до рівня грошового утримання учасників «СВО». Навіщо пересічному російському громадянину ризикувати життям на війні, якщо майже такі ж гроші можна отримувати за роботу в тилу?

Відтак, набір контрактників, який становить близько 30 тис. осіб на місяць, ледве покриває втрати ЗС РФ на полі бою. На створення додаткових угруповань військ, які б дозволи Росії досягти рішучих успіхів на фронті, людей вже не вистачає. Як і для прикриття російських кордонів з новими членами НАТО – Фінляндією та Швецією. Навпаки, керівництво ЗС РФ змушене перекидати звідти особовий склад на фронт в Україні.

Росія опинилась у ситуації, коли вона гостро потребує додаткових людських ресурсів для задоволення зростаючих потреб збройних сил, однак не може їх залучити як за рахунок бажаючих служити в армії, так і шляхом розширення масштабів мобілізації в країні. Тому необхідна кількість «добровольців» забезпечується штучно із застосуванням різних методів тиску та примушення до військової служби.

В рамках такого підходу головні зусилля спрямовуються на солдатів і сержантів строкової служби російської армії, яким пропонуються різноманітні преференції в обмін на підписання контрактів із МО РФ. Частина з них погоджується, але їх кількість все одно не відповідає визначеним планам.

Інших потенційних кандидатів провокують та підштовхують до здійснення правопорушень чи військових злочинів. Після чого строковиків ставлять перед вибором: підписати контракт та відправитись на фронт з певними правами і надією повернутися живим, або отримати судовий вирок і знову ж таки відправитись на фронт, але вже без жодних прав та надій – у статусі бійця штрафних підрозділів «Шторм-Z».

Схожа практика застосовується у російських військових комісаріатах (військкоматах). Потенційним контрактникам пропонують вибір: добровільно укласти контракт з МО РФ та долучитися до «СВО» із певними правами, або тебе призвуть за путінським указом 2022 року про мобілізацію, який ніхто не скасовував.

Зазвичай, люди обирають перший варіант, що дозволяє військовим частинам та військкоматам «закривати» плани з набору контрактників. На відміну від них, пенітенціарна система Російської Федерації не може впоратися з аналогічними поставленими перед нею завданнями, оскільки наявний ресурс засуджених у колоніях та тюрмах вже значною мірою вичерпаний та «утилізований» на фронті в Україні.

Втім, російська влада знайшла вихід з цієї ситуації. Правоохоронні органи отримали негласні розпорядження щодо максимально жорстких покарань громадянам, які скоїли дрібні, або без важких наслідків, злочини. Замість запобіжних заходів у вигляді підписки про невиїзд чи домашнього арешту, таких людей заарештовують та направляють до СІЗО. Суди призначають їм максимальні передбачені законодавством терміни позбавлення волі. Про умовні покарання сьогодні в російських судах взагалі не йдеться.

Наведені заходи відновлюють можливість вербування у СІЗО, колоніях та тюрмах контрактників, яких потім відправляють на фронт в якості «гарматного м’яса». Для заохочення заарештованих та ув’язнених підписувати контракти вони звільняються від кримінальної відповідальності, а слідчі та судові дії припиняються. За рахунок таких заходів планується додатково набрати 20 тис. осіб. Реалізації таких заходів сприяє стрімке зростання злочинності в Російській Федерації, що є наслідком, серед іншого, загального зростання агресивності російського суспільства під впливом кремлівської пропаганди.

Ще одним джерелом контрактників для війни в Україні стали чоловіки призовного віку з числа біженців із прикордонних районів Курської та Бєлгородської областей Росії. Більшість із біженців, змушених через бойові дії та постійні обстріли виїхати зі згаданих областей, втратили все своє майно та джерела для існування. Цим користуються посадовці військкоматів, які зацікавлюють біженців грошовими виплатами при укладенні контрактів, високими зарплатами, пропонують допомогу в отриманні житла. За таких умов чоловіки погоджуються на службу в армії, що для них залишається чи не єдиною можливістю якось облаштувати себе та свої сім’ї.

Заходи місцевої влади зі створення підпорядкованих воєнізованих формувань є ще одним елементом прихованої мобілізації в Росії. В основному це підрозділи територіальної оборони, які надають допомогу регулярним військовим формуванням у питаннях охорони кордонів та об’єктів важливої інфраструктури, боротьби з БПЛА, логістики військ, підтримання громадського порядку, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Згадані воєнізовані формування складаються з добровольців, у тому числі жінок та молодих людей допризовного віку, які залишаються у цивільному статусі, однак проходять базову військову підготовку.

Діяльність місцевих воєнізованих формувань дозволяє звільнити частину регулярних російських військ від виконання другорядних завдань в тилу та зосередити їх зусилля на фронті. Крім того, бійці зазначених формувань становлять собою підготовлений резерв, який за потреби може бути призваний до регулярної армії.

Через критичну нестачу людського ресурсу до російської армії також призиваються мігранти, які отримали російські паспорти. Переважна більшість з них це трудові мігранти з країн Центральної Азії, які не бажають долучатися до служби в російській армії та брати участь у російській війні, але їх примушують до цього шляхом застосування різного роду репресій.

Так, з березня 2024 року, під приводом причетності громадян Таджикистану до теракту у підмосковному «Крокус Сіті Холі», по всій території Російської Федерації розпочалися масові переслідування мігрантів з країн Центральної Азії. Зокрема, проводяться систематичні поліцейські рейди в місцях їх роботи та проживання. Чоловіків з російськими паспортами примусово відправляють до військкоматів, а далі – в армію. Інших – висилають з країни. Крім того, розширюється перелік заборон на професії та посади, де можуть працювати мігранти, що змушує їх долучатися до армії або залишати країну.

До того ж російська влада впроваджує цілеспрямовану кампанію з вербування громадян з інших регіонів світу, зокрема, Близького Сходу, Африки, Південно-Східної Азії та Латинської Америки, які використовуються в якості найманців на фронті в Україні.

Крім того, посилюється тиск на жителів окупованих територій України з метою примушення їх до отримання російських паспортів та, відповідно, створення підстав для їх призову до російської армії. З 2014 року така практика масово запроваджувалася у так званих ДНР/ЛНР та в Криму. Саме мешканцями окупованих територій Донецької та Луганської областей комплектуються 1-й та 2-й армійські корпуси 8-ї загальновійськової армії ЗС РФ. Жителів окупованого Криму направляють до служби на кораблях та у берегових військах Чорноморського флоту РФ. Тепер Росія впроваджує таку практику на захоплених територіях Херсонської та Запорізької областей. З 1 жовтня 2024 року там також оголошений призов на строкову службу до російської армії. Хоча спроби Росії поповнити свої війська мешканцями окупованих територій Херсонської та Запорізької областей не дають відчутних результатів через проукраїнські настрої переважної частини місцевого населення.

За оцінками експертів, комплексне застосування наведених заходів дозволяє Росії певним чином компенсувати зниження кількості громадян, які бажають служити в армії та брати участь у війні проти України. Тим самим забезпечуються поточні потреби ЗС РФ в особовому складі, насамперед – для компенсації втрат на фронті. Разом з тим, через недостатні обсяги залучення людських ресурсів російська армія неспроможна досягти рішучих успіхів на фронті чи розгорнути додаткові з’єднання для прикриття кордонів з новими членами НАТО. Вирішення цього питання потребуватиме проведення нової хвилі мобілізації в Російській Федерації, що є суттєвим внутрішньополітичним викликом для кремлівської верхівки.