Праві партії досягли значних успіхів на виборах до Європарламенту

Який вплив це матиме на Євросоюз та його дієздатність?

«IPG — Міжнародна політика та суспільство», Німеччина

Європейський Союз був і залишається другим за важливістю для України міжнародним партнером після США. Його значення для нас стає ще більш важливим з огляду на президентські вибори у США восени 2024 року, внаслідок яких до влади у Вашингтоні може знову повернутися промосковські налаштований та непередбачуваний Дональд Трамп. Його легковажні заяви щодо припинення війни в Україні «за 24 години», скептичне ставлення до ЄС і НАТО, неодноразово висловлені публічно погрози розвалити ці структури демократичного співіснування не можуть не викликати стурбованості. Євросоюз, з одного боку, може постати перед необхідністю забезпечувати свою безпеку і оборону власними силами, без звичної і гарантуючої успіх участі США. З іншого боку, країни ЄС залишатимуться найближчим географічно та єдиним партнером України, здатним надати дієву допомогу нашій державі у протистоянні з російської агресором. Саме з огляду на такі перспективи розвитку безпекової ситуації на Європейському континенті експерти розглядають підсумки нещодавніх виборів до Європейського парламенту.

Німецький аналітичний журнал IPG при Фонді Фрідріха Еберта, що публікує дослідження в галузі політики безпеки та тенденцій розвитку суспільства, надрукував дослідження керівника офісу Фонду Фрідріха Еберта у Брюсселі Тобіаса Мершеля (Tobias Mörschel), аналітика брюсельского офісу з питань політики ЄС у сфері розширення та добросусідства Марко Шварца (Marco Schwarz) та керівника офісу Фонду Фрідріха Еберта у Страсбурзі Інгмара Науманна (Ingmar Naumann) щодо підсумків європейських виборів та можливих перспектив Євросоюзу за нового складу Європарламенту.

Нещодавні вибори до Європейського парламенту, зазначають автори дослідження, змінили політичний ландшафт у Європейському Союзі і змістили його вправо. Європейські консерватори («Європейська народна партія») стали явними переможцями цих виборів, тоді як соціал-демократи («Прогресивний альянс соціалістів і демократів») і ліві в основному змогли лише зберегти свої позиції. Програли «зелені» та ліберали, які втратили понад 40 місць в Європарламенті, тоді як фракції правих популістів («Європейські консерватори та реформісти») і правоекстремістів («Ідентичність і демократія») досягли значних успіхів. Автори дослідження намагаються визначити, якою динамікою розвивається новий баланс сил і який вплив це матиме на дієздатність Європейського парламенту. Актуальним видається запитання, що означають результати виборів для Європейської комісії нового складу та її програми роботи. А також, які наслідки ці зміни матимуть для європейської інтеграції та для Європи як геополітичного гравця багатополярного світу.

Десяті прямі вибори до Європарламенту відбулися в той час, коли світова політична ситуація суттєво змінилася внаслідок російської агресії проти України. Водночас ніколи раніше в історії ЄС праві та правоекстремістські партії не мали такого сильного впливу в багатьох країнах-членах ЄС. Підсумки голосування виборців впливатимуть на традиційний баланс сил і роль більшості за участі партій політичного центру та стануть серйозним випробуванням для механізму досягнення консенсусу в Брюсселі.

Аналітики видання приділяють увагу тим процесам в ЄС, що будуть розвиватися надалі. У середині червня 2024 року на зустрічі глав держав і урядів Європейська рада спочатку неофіційно, а потім наприкінці місяця офіційно обговорить питання виборів власного керівництва, а також заміщення двох вищих посад в ЄС: президента Єврокомісії та високого представника ЄС із закордонних справ. Необхідно буде знайти пакетне рішення, яке відображатиме настрої більшості у Європейській раді та Європарламенті та запобігатиме повторенню нефункціональних, майже токсичних стосунків між президентом Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн і президентом Європейської ради Шарлем Мішелем, які послабили ЄС протягом останніх п’яти років. Новим президентом Європейської ради найчастіше називається колишній прем’єр-міністр Португалії Антоніу Кошта («Прогресивний альянс соціалістів і демократів»), тоді як наступним представником ЄС із закордонних справ може стати прем’єр-міністр Естонії Кая Каллас («Оновити Європу»).

На посаду президента Єврокомісії найперспективнішим кандидатом вважається Урсула фон дер Ляєн («Європейська народна партія»), хоча останніми тижнями в Брюсселі інтенсивно обговорюються й інші численні альтернативи. Урсула фон дер Ляєн може розраховувати на підтримку численних правоцентристських урядів у країнах-чденах ЄС, а також представників соціал-демократичного табору. Прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес вже публічно оголосив про свою підтримку її кандидатури. Федеральний канцлер Німеччини Олаф Шольц також зацікавлений у тому, щоби німкеня Урсула фон дер Ляєн залишилася на посаді.

Якщо Європейська рада запропонує знову обрати на керівну посаду Урсулу фон дер Ляєн, остаточне рішення з цього приводу буде прийняте в Страсбурзі в середині липня 2024 року. Мальтійський політик Роберта Мецола («Європейська народна партія»), 16 липня, ймовірно, буде переобрана спікером Європарламенту. Урсула фон дер Ляєн може бути переобрана на посаду президентки Єврокомісії за два дні потому. Після цього можна буде протягом парламентських літніх канікул скласти список потенційних членів Єврокомісії. Для свого переобрання фон дер Ляєн необхідно схвалення принаймні 361 із 720 євродепутатів, тобто тієї більшості, в якій вона наразі аж ніяк не впевнена, з урахуванням посилення позицій правих фракцій. Жан-Клод Юнкер домігся цього у 2014 році з перевагою у 46 голосів, фон дер Ляєн у 2019 році перемогла лише з перевагою у 9 голосів, тоді її підтримали праві популістські партії, які цього разу відмовляться голосувати за неї.

Якщо Урсула фон дер Ляєн програє в Європейській раді або не знайде більшості голосів у Європарламенті, Європейській раді (під головуванням Угорщини) доведеться швидко запропонувати нову кандидатуру, що затримає початок роботи нової Єврокомісії. Така вимушена ситуація не тільки зашкодить працездатності Євросоюзу, але й завдасть значної шкоди його репутації.

Паралельно з цим надзвичайно динамічним політичним процесом відбувається перегрупування парламентських фракцій Європарламенту. Вибори президента Європарламенту, віце-президентів і голів комітетів впливатимуть на роботу Європарламенту та його політичні пріоритети в найближчі роки. Це тим більш вірогідно, що в Європарламенті відбудеться структурне реформування правих і правоекстремістських фракцій. Вирішальним питанням буде те, як будуть розвиватися стосунки євродепутатів з націоналістичною та право-популістською політичною партією «Альтернатива для Німеччини» (AfD). Безпосередньо перед виборами стосунки з AfD у партнерів з переліку ультраправих партій загострилися. Зокрема, Марін Ле Пен, а також Джорджія Мелоні та Маттео Сальвіні відмовилися від подальшої співпраці з AfD, і вона була виключена з ультраправого націоналістичного альянсу в Європарламенті «Ідентичність і демократія».

Однак тут також діє принцип, зазначають автори дослідження, що сказане до виборів не обов’язково буде актуальним після виборів. І видалення з німецької делегації в Європарламенті головного кандидата від AfD Максиміліана Кра свідчить про те, що «Альтернатива для Німеччини» робить усе можливе, щоб знову стати прийнятною для правого крила Європарламенту. Якщо цей маневр їй не вдасться, «Альтернатива для Німеччини», ймовірно, спробує створити третю праву фракцію в парламенті, для чого знадобляться щонайменше 23 євродепутати від семи країн-членів ЄС. До такого процесу також можуть бути залучені інші праві партії, які поки що не належать до інших парламентських фракцій, зокрема угорська партія «Фідес» Віктора Орбана.

Також обговорюється варіант, що правопопулістські та правоекстремістські партії можуть створити нову «суперфракцію», що значно посилить їх переговорну силу та призведе до поляризації в Європарламенті. Така велика права фракція орієнтуватиме порядок денний ЄС більше на національні інтереси і менше на спільні загальноєвропейські рішення. Однак такий сценарій виглядає малоймовірним, оскільки багато європейських правих партій не дійшли згоди щодо ключових питань зовнішньої політики та політики безпеки, зокрема щодо відносин з росією, її війни проти України та співпраці зі США та НАТО.

У майбутньому «Європейська народна партія», до якої також належать німецькі ХДС і ХСС, відіграватиме ще більш важливу роль у відносинах з європейськими правовими силами. Замість того, щоб загравати із «зеленими», лідер партії та парламентської фракції «Європейської народної партії» Манфред Вебер протягом останніх місяців неодноразово шукав співпраці в Європарламенті з націоналістичною консервативною фракцією «Європейських консерваторів та реформістів», а також вивчав можливості розширення правоцентристської співпраці з главою уряду Італії Джорджією Мелоні.

Чи зможе чогось досягти в ЄС партія Джорджії Мелоні «Брати Італії».
Джерело: picture alliance / Anadolu | Riccardo De Luca

Фон дер Ляєн та Мелоні також підтримували тісні та майже довірливі стосунки протягом останніх кількох місяців, причому перша намагалася отримати підтримку для свого переобрання, а друга сподівалася на більший вплив на європейській арені. Примітно, що вона брала участь у виборчій кампанії під гаслом «З Джорджією Італія змінить Європу» (Con Giorgia l’Italia cambia l’Europa). Залишається побачити, наскільки насправді будуть виконані три умови Вебера та фон дер Ляєн для співпраці з правими, коли мова йде про ключові положення європейського курсу, — проєвропейськість, проукраїнськість та підтримка верховенства права.

Однак через відкриті дружні стосунки Вебера, фон дер Ляєн та їх прихильників з крайніми правими «Європейська народна партія» ризикує втратити підтримку лівоцентристських партій і Європарламенті. Європейські соціал-демократи, а також канцлер Німеччини Олаф Шольц чітко дали зрозуміти, що висуванню кандидатури фон дер Ляєн не гарантований успіх, якщо вона прагнутиме співпраці з ультраправими.

Загалом, правий зсув у Європарламенті є симптомом ширшого політичного зрушення, яке глибоко проникає в національні політичні ландшафти країн-членів ЄС. Такий розвиток подій відображає зростаюче невдоволення «усталеною політикою» та дедалі більший поворот до популістських рішень, які обіцяють прості відповіді на складні проблеми. Посилення фрагментації ускладнює процеси прийняття рішень в Європарламенті та в Європейській раді та може заблокувати важливі реформи. Національні інтереси стають більш вагомими, що може суттєво вплинути на здатність ЄС формулювати спільну політику, зокрема щодо транскордонних питань, таких як міграція, зміна клімату та економічне співробітництво.

Незалежно від того, хто очолить нову Єврокомісію, багато з нових її членів будуть дотримуватися значно більш правих політичних поглядів, оскільки вони призначаються до Єврокомісії урядами країн-членів ЄС, а праві сили за останні п’ять років стають дедалі сильнішими на національних виборах. Очевидно, це матиме значні наслідки для нової програми роботи Єврокомісії та її майбутніх пріоритетів в європейській політиці.

Більш націоналістична Європа автоматично означатиме напруженість з таким важливим партнером, як США, що послабить роль ЄС на глобальній арені. Усередині ЄС стоїть завдання підтримувати єдність між країнами-членами. Зростання політичних розбіжностей і тиск з боку популістських рухів можуть послабити солідарність всередині ЄС. Це було б особливо небажано в той час, коли потрібні спільні зусилля для вирішення глобальних проблем, таких як зміна клімату або цифровізація, вважають автори дослідження. Зараз ЄС перебуває на етапі, коли політичний баланс сил потребує переусвідомлення. Найближчі місяці покажуть, у якому напрямі Євросоюз розвиватиметься і як зможе реагувати на нові політичні реалії.

* * * * *

За оцінками європейських аналітиків, підсумки виборів до Європейського парламенту вказують на складні часи для європейської спільноти, що включатиме як традиційну боротьбу партій за владу і впливи, фінансові потоки та їх розподіл, так і боротьбу за досягнення нових політичних цілей. Примітно, що одним з чинників, що впливатимуть на значення та ефективність діяльності Євросоюзу у майбутньому визнається ставлення політичних сил до актуальних викликів і загроз глобальному миру. Насамперед до російської агресії проти України та необхідності забезпечення перемоги українського народу у боротьбі за власне існування. При цьому проблеми Євросоюзу все більше стають проблемами й самої України, оскільки вони взаємопов’язані та є продовженням одна іншої.

Підготував Сергій Польовик