Чи правильний шлях обрав Орбан?

На тлі річниці повномасштабного військового вторгнення Росії в Україну, візиту президента США Дж. Байдена до Києва та щорічного послання російського диктатора залишилась поза увагою ще одна подія — проведена В. Орбаном закрита нарада (22 лютого 2023 року).

Безумовно, зважаючи на закритість такої наради щодо її реального змісту, ми можемо тільки робити припущення, однак окрема інформація все ж потрапила в публічний простір завдяки публікації угорського видання Magyar Nemzet.

Не вдаючись до детального аналізу деталей промови угорського прем’єра, все ж відзначимо два найбільш цікаві повідомлення:

1) Найбільшу увагу Орбан під час свого виступу надав розв’язаній Росією війні проти України. Як завжди, угорський прем’єр вважає, що обрав правильну позицію щодо цього питання і має намір притримуватись обраного політичного курсу і в подальшому.

2) Розставлені штампи «ворогів», до яких Орбан відносить, по-перше, групи інтересів, які, на його думку, лобіюють продовження війни. Це, як Орбан вважає, адміністрація президента США та «бюрократи» ЄС; по-друге, зацікавлені міжнародні актори, які «спекулюють з метою отримати вигоду від війни» (Орбан до цієї групи відносить Дж. Сороса); по-третє, «доларові ліві» — політики лівих поглядів (наприклад, таким він вважає екс-прем’єра Угорщини Ференца Дюрчаня), яких буцімто підкупив іноземний капітал.

Ознайомлення зі згаданим виступом лідера Fidesz дає можливість загалом зрозуміти його ідеологічні позиції та сприйняття європейської політики.

Конспірологія.

Угорський прем’єр дедалі частіше використовує образ таємничих груп впливу, яких вважає представниками великого транснаціонального капіталу, що негласно впливають на міжнародну політику. Особа, яку він згадує дуже часто у такому контексті — Дж. Сорос, як своєрідний «сірий кардинал», який має намір знищити Угорщину. Іронія в тому, що сам Орбан отримав стипендії з Фонду Сороса для стажування в Оксфорді.

Використання конспірології в політиці — не новий інструмент для залякування своїх опонентів з метою наростити власний рейтинг. Водночас це дуже небезпечна риторика, яка вже призводила до соціально-політичних потрясінь — її використовував екс-президент США Д. Трамп (наслідок — заворушення на Капітолійському пагорбі у Вашингтоні, січень 2021 р.), російський диктатор Путін (наслідок — російський великодержавний шовінізм, що провокує війни), а в минулому — Гітлер (вважаємо, що нема потреби описувати наслідки)

Пошук зовнішніх ворогів.

Безпосередньо пов’язаний із попереднім пунктом. Останні кілька років стали випробуванням для Угорщини, зокрема для її економіки. У грудні 2022 р., внаслідок конфронтації із Брюсселем, уряд Орбана зіткнувся із суттєвими фінансовими проблемами, а саме з проблемами отримання двох великих траншів 5,8 млрд євро (фонду постковідного відновлення) та додатково 7,5 млрд євро (так. зв. «фонду вирівнювання»). До цього долучаються девальвація угорського форинта, рекордна інфляція, прецеденти дефіциту пального тощо. Як наслідок, активізація настроїв протесту угорського суспільства та антиурядова критика.

В умовах численних проблем окремі політики вдаються до зміщення фокусу з внутрішніх проблем країни на уявні зовнішні загрози. Це хоч і не найоригінальніший прийом, який до того ж часто давав «збій», втім він продовжує працювати і сприяти гуртуванню електорату навколо політичного лідера.

Небажання сваритись з Росією.

Про таку позицію свідчать його дії, як угорського прем’єра, та його риторика. В умовах повномасштабної війни проти української державності уряд В. Орбана залишається осторонь консолідованої європейської політики і всюди, де це можливо, опирається запровадженню санкцій, наданню зброї для України або, принаймні, дозволу на транспортування зброї через свою територію. Водночас позиція суперечлива не тільки з точки зору моралі, але й з точки зору національних інтересів Угорщини, якщо зважати, зокрема, на історію російсько-угорських відносин. Військовий контингент Російської імперії придушував Угорську революцію 1848–1849 років, Росія та Угорщина були по різні боки барикад у Першій та Другій світових війнах, а радянські війська за наказом із Москви придушували виступи угорських патріотів під час угорського повстання 1956 року. Міцна та процвітаюча Угорщина ніколи не була частиною геополітичних планів Москви. Ба більше, відродження російської могутності часів СРСР означитиме втрату Будапештом (як й іншими центрально-європейськими столицями) політичної суб’єктності та повернення у статус країн-сателітів Москви.

Навіть найбільш непоступливі та обережні європейські політики остаточно схиляються до рішення щодо нарощення військової допомоги Україні, надання їй максимальної економічної, гуманітарної та дипломатичної підтримки. Причина очевидна: єдиний спосіб завершити війну — це забезпечити перемогу України. Росія не дотримувалась (а згідно з останніми заявами В. Суркова та інших російських політиків, ніколи і не планувала дотримуватись) жодних зобов’язань в рамках «Мінських домовленостей» та ін. Росія розпочала війну всупереч заявам російських високопосадовців, які запевняли — російська армія не буде ні на кого нападати.

Не можемо не згадати цитату «залізного канцлера» Бісмарка — «договори із Росією не варті й паперу, на якому написані».

Демократичний світ консолідований навколо ідеї підтримки боротьби України проти агресора. Найвпливовіші політики усвідомлюють, що зараз на карту поставлена не тільки доля України і Європи, але й визначається, в якому світі ми всі будемо жити. Спроби умиротворення агресора чи відмова приєднатись до підтримки України будуть мати чіткі політичні наслідки.

Британський прем’єр Н. Чемберлен та його французький колега Е. Даладьє увійшли в історію не як далекоглядні політики, чиї стратегічні розрахунки та політичні рішення вивчають в університетах. Згадані історичні постаті зараз відомі, як «необачні умиротворителі», що в 1938 році пішли на змову з агресором і цим посприяли початку Другої світової війни.

Водночас їхні антиподи — В. Черчіль та Ш. де Голль, які обрали безкомпромісну позицію щодо боротьби із ворогом і зуміли об’єднати Британію та Францію, стати архітекторами перемоги над нацизмом і національними героями, чиї виступи використовують як цитати.

Кожен політик обирає свій шлях…

Джерело: Центр аналізу регіональних ризиків