«Столичні гріхи патріарха Кирила. Чому російське православ’я втрачає все через руки Володимира Путіна»

Церковний експансіонізм передував і сприяв вступу Росії в ревізіоністсько-агресивну фазу

 

 

 

Libertatea.ro, Румунія

Віросповідання — тема не просто важлива. Для України — також. З деякого часу її можна вважати надзвичайною. Бо привертає до себе увагу ще й тому, що під час війни та сторона, що напала на Україну, закликає церковнослужителів, образно кажучи, виходити на лінію вогню, щоб допомогти нападникам у геноциді українців. Цілком закономірно, що про це щоденно згадується у друкованих виданнях, роблять свої сюжети тележурналісти, збираються для обговорення за круглими столами політики з аналітиками. Адже важливо, коли у такій відповідальній справі беруть участь фахівці. Бо, знаючись на великій ролі церкви у суспільстві, вони і констатують важливі, пов’язані з вірою, факти, і застерігають від можливих негараздів, і намагаються довести, яку поважну роль відгравали і відграють віра і церква, яка, зокрема, нині не залишає без уваги військовослужбовців. Серед найбільш помітних таких фактів є й такі, що стосуються позиції російського православ’я, зокрема, настоятеля Патріарха Кирила. Адже як пише у своїй газетній статті відомий румунський політик і вчений Теодор Баконскі, чимало хто зі світової спільноти намагається передбачити, що станеться з Московським патріархатом у благодатний 2022 рік, коли Володимир Путін розпочав військове вторгнення в Україну. Таку зацікавленість автора можна вважати цілком закономірною, адже свого часу він був послом Румунії при святому престолі (Ватикані) і крім усього іншого — міністром закордонних справ. Також серед багатьох своїх нагород він має звання кавалера ордена Пія ІХ (Ватикан)…

…Патріарх Кирило і підпорядковане йому духовенство гучно підтримують «спецоперацію», спрямовану на знищення сусідньої держави-члена ООН, населення якої також православного віросповідання…

Західна громадська думка опинилася перед фактом, пише Т. Баконскі на сторінці румунської Libertatea, що Патріарх Кирило і підпорядковане йому духовенство гучно підтримують «спецоперацію», спрямовану на знищення сусідньої держави-члена ООН, населення якої також православного віросповідання. Хоча і були деякі церковні голоси проти війни, але вони виявилися надто слабкими і були швидко заглушені войовничим голосом офіційної риторики. Проголошений у 1488 році, визнаний Константинополем у 1582 році, скасований Петром Великим у 1721 році, але відновлений і визнаний у 1917 році Московський патріархат, глава якого має ім’я «Архімандрит Лаври Святої Трійці і преподобний Сергій, Патріарх Москви і всіх росіян» — це як і КДБ (нині ФСБ), єдина установа, що пережила СРСР, вважає Баконські. Нагадуючи про події минулих 90-х, професор пише, що за тогочасного управління Олексія ІІ Російська Православна Церква заповнила посттоталітарний вакуум бурхливою новою євангелізацією (90-ті роки відзначилися тисячами колективних хрещень, як тисячоліття тому!) і продовжувала контролювати через канонічну юрисдикцію величезні колишні радянські території, передусім в Україні, Білорусі, Казахстані, деяких республіках Середньої Азії, а також країнах Балтії. І стало зрозумілим, що Путін, прийшовши до влади в 1999 році, обов’язково використає цю церковну мережу.

Як Путін програє на полі бою, так і Кирило програє духовно

До речі, дописувач також нагадує, що у ті часи православними віруючими у закордонні опікувався нинішній Патріарх Кирило, який тоді був у чині митрополита Смоленського і мав стати наступником Олексія ІІ на патріаршому престолі. Офіційна його посада називалася: голова Відділу зовнішніх зносин Російського Патріархату. Він вважається тією особою, яка повернула різні російські громади з колишнього антикомуністичного вигнання у підпорядкування Кремля, переконавши їх, що батьківщина та нація важливіші за ідеологічні чвари та посттоталітарні травми.

А що було потім? Відповідаючи на таке запитання, професор пише: «Зміцнена відповідними канонічними мітингами, Москва поступово позиціонувала себе як панівна влада над усім світовим православним співтовариством, втягуючись одночасно у дедалі відчутніший конфлікт із Вселенським Константинопольським Патріархатом». Інакше кажучи, церковний експансіонізм передував і сприяв вступу Росії в ревізіоністсько-агресивну фазу, яка згодом спонукала Путіна до певних дій.

Тут автор Т. Баконскі пояснює читацькій аудиторії, що саме мається на увазі. Це ніщо інше, як вибудовування між Путіним і Кирилом зав’язків за допомогою корупції, нагромаджених у попередні часи шантажних даних, величезних, отриманих Церквою привілеїв і підживлених спільним дискурсом про месіанську роль історичної Росії.

Зрозуміло, що такий «тандем» мав досить помітний вплив на суспільство і був важливим для обох очільників — держави і церкви. Їхня діяльність не могла не носити політичних ознак, як і вчинків. «Геополітичні фрустрації Путіна (після розпаду СРСР — «найбільша геополітична катастрофа 20-го століття») і юрисдикційні амбіції Кирила посилили одне одного, і долю обох уже неможливо розділити: вони підуть разом, на спіраль розриву реальності, до того самого кінця».

В жодній іншій історичній ситуації не було так, щоб патріарх благословляв армію своїх духовних синів з Росії, закликаючи їх вбивати його духовних синів зі страждаючої України, аби потрапити просто на небо

Про що тут йдеться? На переконання румунського професора, мова про спільну і нерозривну долю обох згаданих осіб. Аби як вони не сподівалися на якийсь позитив своєї діяльності, але на них чекає однаковий кінець, відверто протилежний їхнім очікуванням. «Бо як Путін програє на полі бою, так і Кирило програє духовно», вважає автор, пояснюючи свої передбачення і висновки. Дедалі більше погоджуючись на компроміси з захопленою владою кагебістського боса в Кремлі, Кирило поставив себе на позицію з проповіді в ім’я спотвореного Євангелія, захоплених територій, братських могил Бучі та Ізюма, маріупольської апокаліптичної пустелі та війни між православними слов’янами. В жодній іншій історичній ситуації не було так, щоб патріарх благословляв армію своїх духовних синів з Росії, закликаючи їх вбивати його духовних синів зі страждаючої України, аби потрапити просто на небо».

…Московський Патріархат, прагнучи за будь-яку ціну домінувати над усім православним світом, намагається силоміць завести його під сірий обрій «русского мира»…

Вказуючи на ціль таких вчинків Кирила, викриваючи справжню мету такої його діяльності, Т. Баконскі відвертий у своїх висновках: Московський Патріархат, прагнучи за будь-яку ціну домінувати над усім православним світом, намагається силоміць завести його під сірий обрій «русского мира». Тому і саботував заочний Всеправославний Синод на Криті (2016), припинив спілкування з Вселенським Патріархатом з Константинополя, втрачає Православні Церкви в країнах Балтії (і, ймовірно, у підконтрольній Республіці Молдова), готує заснування автокефального Патріархату в Україні і більше не може спиратися на Православні Церкви Східної Європи. Деякі країни, як, наприклад, Румунія та Болгарія, є у складі держав ЄС і НАТО, а Сербія на державному рівні відмежувалася від політики Кремля, оскільки Белград все ще бачить своє майбутнє з ЄС.

У підсумку автор пише, що наразі, образно кажучи, повністю знеславлена ця хресна хода. І так буде завжди, коли амбіції деяких негідних служителів Церкви стають непомірними, нереалістичними і бездушними щодо мінімуму християнської моралі. Щодо насідків таких вчинків, то вони будуть завжди лише катастрофічними. В сучасному світі, який хоче миру, демократії, процвітання, свободи та прав, а не війни, диктатури, злиднів, рабства та зловживань, немає і не може бути місця державному та церковному імперіалізму.

Підготував Олег Махно

 

Схожі публікації