Віктор Орбан спочатку відвідав розпалювача війни Владіміра Путіна, потім поїхав до його найважливішого союзника — лідера Китаю Сі Цзіньпіна
Süddeutsche Zeitung, Німеччина
Політика уряду Угорщини та насамперед його керівника Віктора Орбана спрямована на досягнення далеко не спільних європейських цілей і цінностей. Існують підстави вважати, що Віктор Орбан працює на Кремль в якості агенту впливу та відстоює інтереси навіть не власної країни, а його патрона — Владіміра Путіна. Діяльність Орбана на посаді керівника уряду Угорщини та, зокрема, здійснені візити до Москви і Пекіну, свідчать про його деструктивну позицію, що він і надалі намагатиметься влаштовувати демарші та антиєвропейські провокації, щоб вислужитися перед очільником Кремля.
На сьогодні прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан залишається керованим Москвою політиком, який перешкоджає міжнародній військово-технічній підтримці України та відмовляється долучатися до антипутінської коаліції західних країн. Водночас Угорщина є фінансово залежною від ЄС країною та виживає значною мірою завдяки фінансовим виплатам з консолідованого бюджету ЄС. При цьому Віктор Орбан, за оцінками міжнародних експертів, відіграє роль провідника ідей Путіна щодо руйнації європейських інституцій та завдання шкоди Україні.
В цьому плані заслуговують на увагу останні візити Віктора Орбана до Москви та Пекіна, які він здійснив відразу після відвідин Києва. Німецьке видання Süddeutsche Zeitung у статті власного кореспондента у Брюсселі Хуберта Ветцеля (Hubert Wetzel) подає аналіз, оцінку подій та реакцію в країнах Євросоюзу на незаплановані та непогоджені візити угорського прем’єра до країн, що входять до «вісі зла» та конфронтують з позицією ЄС і США.
У статті зазначається, що послу Угорщини в ЄС довелося вислухати різку критику в Брюсселі щодо насичених і незапланованих візитів глави його уряду Віктора Орбана. За інформацією Süddeutsche Zeitung, на черговій зустрічі 27 послів ЄС було проведено обговорення нещодавніх візитів Орбана до Пекіна та Москви.
Спостерігачі вважають можливим, що принаймні деякі уряди піднімуть питання про можливість позбавлення Угорщини шестимісячного головування в Раді ЄС, до якого країна приступила лише 1 липня 2024 року. Неназваний представник ЄС визнав, що наразі це нереалістичний сценарій. Але зустріч у Брюсселі, безумовно, може розглядатися як «попереджувальний постріл» з боку Будапешта, заявив євродипломат.
Прем’єр-міністр Угорщини приховував плани своїх візитів
Від початку головування Угорщини в Раді ЄС Орбан відвідав спочатку Київ, потім Москву і, нарешті, Пекін у рамках, як він сам назвав це, «мирної місії». Усі три візити, під час яких глава уряду Угорщини заявив, що хоче вивчити шанси на припинення вогню в Україні та мирні переговори між Києвом і Москвою, не були узгоджені з іншими партнерами з ЄС. Навпаки, Орбан навмисно тримав їх у секреті.
Зокрема, зустріч із російським диктатором Владіміром Путіним різко засудили багато країн ЄС. У Москві Орбан діяв як така собі нейтральна сторона, у ролі посередника між Європою та Україною з одного боку, та Росією — з іншого. Він не засудив напад Росії на сусідню країну та вчинені там злочини, а також не поставив перед Путіним вимогу виведення військ, яка міститься в багатьох рішеннях ЄС, та які він також схвалював. Дипломат ЄС критично повідомив, що «деякі речі, які висловив Орбан, прямо суперечать рішенням ЄС».
Спочатку до Путіна та Сі, лише потім до партнерів по НАТО — «фатальний сигнал»
Однак Орбана влаштовувало враження, що він діє як глава уряду країни, яка зараз головує в Раді ЄС, а отже, так би мовити, з більш високою місією, ніж як прем’єр-міністр Угорщини. Таке змішування ролей, яке Орбан рішуче заперечує у листі до своїх 26 колег з ЄС, розлютило багато інших урядів. Близько 15–20 послів країн ЄС планували надіслати «чітке повідомлення» представнику Угорщини на зустрічі про те, що «навмисне розмивання Орбаном межі між представництвом однієї країни та представництвом від імені головуючої в ЄС є неприйнятним».
Деякі країни ЄС непокоять візити Орбана та помпезні висловлювання в якості миротворця, якими він супроводжував свої поїздки. Візити до Пекіна глав урядів країн ЄС є звичною справою та зазвичай не викликають негативної реакції. Але той факт, що угорець спочатку злітав до розпалювача війни Путіна в Москву, потім — в Пекін до свого найважливішого союзника, лідера Китаю Сі Цзіньпіна, щоб говорити про війну в Україні, і тільки потім — до партнерів по НАТО у Вашингтон, де нещодавно відбувся саміт НАТО на вищому рівні, є «фатальним сигналом».
Теоретично уряди ЄС могли б позбавити Угорщину головування в Раді ЄС. З цією метою глави держав і урядів можуть вирішити, що з 1 вересня 2024 року або від будь-якої іншої дати інша країна візьме на себе ці функції. Така заміна головуючої в ЄС країни, ймовірно, потребуватиме так званої посиленої кваліфікованої більшості, — на такий крок мають погодитися принаймні 20 із 27 урядів ЄС, які разом представляють щонайменше 65 відсотків населення Євросоюзу.
Проте чи відбудеться це на практиці, ще невідомо. Таке відкликання головуючої країни було б для ЄС безпрецедентним кроком, який може призвести до багатьох практичних проблем. Особливо щодо питання про те, яка саме країна могла б відразу взяти на себе головування у форматі ad hoc, до чого уряди зазвичай готуються місяцями. За планом, після Угорщини від 1 січня 2025 року настане черга Польщі головувати в ЄС.
Однак неназваний дипломат в Брюсселі повідомив, що «ми ще не дійшли до сценарію позбавлення Угорщини головування в Раді ЄС».
* * * * *
З історичної точки зору Угорщина завжди була екзистенційним ворогом України. У пам’яті народу України зберігаються яскраві підтвердження цього сумного висновку. Насамперед через підтримку урядом і переважною частиною населення Угорщина політики Гітлера під час Другої світової війни. Нагадаю також як перед розв’язанням Другої світової війни угорські військові загони виконали каральну експедиційну операцію та жорстоко знищили щойно проголошену Підкарпатську Русь на території Закарпаття. Під час окупації території України, 1–2 березня 1943 року, загони угорської військової жандармерії знищили населення селища Корюківка на Чернігівщині. Тоді лише в одному селі загинуло 6,7 тис. українців. Широкого розголосу ця трагедія не набула насамперед через те, що у справі був частково винний уряд Московії, який знав про неминучу розплату за діяльність партизанських загонів та фізичне знищення групи німців у регіоні, але не підтримав місцевих, не дав розпорядження потужному з’єднанню партизанів у регіоні щодо придушення каральної операції угорців. Москва вже тоді цинічно мовчала, адже мова йшла про загрозу винищення саме українців.
У 1945 році Угорщина найдовше за всі інші країни-сателіти перебувала у складі союзників гітлерівської Німеччини, хоча вже було зрозуміло, що війна німцями програна. Згодом, геополітична ситуація вимусила угорців на власному досвіді переконатися у «гостинності» радянського солдата, коли у 1956 році країну штурмували російські танки, а на вулицях Будапешту лилася кров. Та спокуси грошей виявилися для керівників Угорщини більш важливими, ніж демократичний розвиток держави відповідно до статутів ЄС, ООН та НАТО, членами яких вона формально залишається.
Підготував Сергій Польовик
