Нові відтінки російської гібридної війни

Нові відтінки російської гібридної війни

«Defence 24», Польща

 На Чорному морі може відбутися одне з вирішальних протистоянь у російсько-українській війні, що матиме невиправні наслідки не лише для українців, але й для мільйонів жителів нашої планети. Про це так чи інакше йдеться у виступах аналітиків багатьох країн, підтверджується фахівцями, що уважно стежать за подіями в Україні, та зазначається на поважних заходах, де їх учасники намагаються застерегти від порочних кроків на політичній арені.

Тобто, світ по-справжньому переживає за Україну, сподіваючись, що зможе їй допомогти у такий непростий час. Не є винятком і чергова стаття польського експерта Максиміліана Дури «Битва за Чорне море — расистська Росія проти решти світу» на популярному сайті Defence24, де автор, розглядаючи варіанти військового російсько-українського протистояння і уважно складаючи його «пазли», намагається визначити можливі наслідки у тому разі, якщо Чорне море таки закипатиме внаслідок бойових дій.

Морська міна, випущена росіянами на Чорному морі.
Джерело: «defence24», фото rumuńska marynarka wojenna

На початку статті йдеться про конкретні вчинки росіян. Це і терористичні запуски дрейфуючих «якорних» мін на морських шляхах, і обстріли комерційних суден, і силове захоплення чужої території (Крим, Маріуполь та острів Зміїний), а також блокування комерційного порту України, з якою, як Росія наголошувала «насправді не воює». Та річ у тому, що наслідки піратських (напад на цивільні судна) та терористичних (встановлення морських мін) дій ВМС Росії стосуються не тільки України, а й багатьох інших країн і сотень мільйонів людей. Що ще гірше — росіяни абсолютно байдуже ставляться до свого іміджу бандитської країни, вважаючи, що згодом людство про все забуде і далі питиме російську горілку, ласуватиме російською ікрою та користуватиметься російським газом…

Першою ознакою таких вчинків на Чорному морі, без урахування їх наслідків, стала збройна окупація Росією українського Зміїного острова, вказує автор. Цей шмат землі, який насправді не мав стратегічного значення, став для України символом опору, а для росіян — місцем, де вони постійно зазнають втрат, включно з іміджевими, як, наприклад, втрата флагмана Чорноморського флоту — ракетного крейсера «Москва». І мало хто наважиться заперечувати автору, коли він називає напад на острів Зміїний лише початком російського тероризму та піратства в Чорному морі.

А далі подає перелік «проколів» росіян, яких вони насправді не сподівалися, готуючись до нападу на Україну. Для них стало шоком, що не вдалося ні захопити Одесу, ні Миколаїв. Тому вони, прагнучи позбавити Україну виходу до моря, заблокували розташовані на південному узбережжі порти, в тому числі найбільший з них — одеський. Це росіянам вдалося, бо з втратою анексованого Криму в 2014 році український морський військовий флот втратив і спроможність наступати, зокрема, забезпечувати ефективний супровід торгових суден, які йшли до чи з Одеси. В Україні, не маючи достатньо коштів, відновили лише флот малих суден («москітів»), які могли б боротися, наприклад, з контрабандистами, але не з Чорноморським флотом, озброєним ракетами.

Хорошим кроком на шляху до відновлення контролю ВМС України, наприклад, над північно-західною частиною Чорного моря, стало облаштування берегової ракетної батареї «Нептун», завдяки якій було потоплено крейсер «Москва», ймовірно, підбито фрегат «Адмірал Макаров» і таким чином були успішно відігнані російські кораблі від українського берега.

Та з’ясувалося, що росіянам для морської блокади не обов’язково утримувати в морі «черги» військових кораблів для перехоплення кораблів торговельних. Росіяни просто повідомляли про загрозу, і цього виявилося достатньо, щоб судновласники перестали відправляти свій морський транспорт, а Росія, вже не намагаючись заволодіти Одесою, просто почала застерігати про небезпеку морської торгівлі з Україною.

Ось як про це пише, зокрема, автор: «Насамперед усім навколо розповідають, що в Чорному морі на торгові кораблі чатують понад двадцять російських кораблів і шість підводних човнів. Насправді Чорноморський флот використовує свої корабельні сили дуже заощадливо (звісно, через великі витрати на такі операції та загрозу українських ракет), а такої кількості підводних човнів у це море не відправлялося багато років. Ніхто і не замислюється, як росіяни могли використати ці сили».

Але росіяни взялися просто встановлювати у відкритих водах морські міни з зіпсованими якорями, щоб дрейфуючи на поверхні, вони могли легко потопити торговельні судна. І це, зауважує автор, не теоретичний метод шантажу країн, які використовують Чорне море, а практика, до якої росіяни вдаються з самого початку воєнного конфлікту. Під загрозу потрапили також країни НАТО, про що свідчить знешкодження морської міни ВМС Румунії 28 березня 2022 року в 70 милях від Константи, а також двох морських мін ВМС Туреччини (26 березня біля Босфору та 28 березня в невеликому порту Ігнеада в турецькій провінції Кіркларели).

 А росіяни почувають себе абсолютно безкарними, бо, захопивши Крим силоміць, вони також награбували запаси української зброї. Тому вони тероризують користувачів Чорного моря мінами з українських запасів, цинічно звинувачуючи Україну, пояснює автор. Тож, незважаючи на те, що Російська Федерація офіційно не оголошувала про блокаду України, страхові тарифи зросли настільки, що морська поїздка до Одеси стає надто затратною.

Наразі підраховано, що понад 80 торгових суден застрягли в українських портах і щонайменше десять через це зазнали нападу. Судновласники намагаються цього уникати, використовуючи внутрішні водні шляхи, що доходять до Дунаю. Але і росіяни відреагували, застерігши, що також мають авіацію, артилерію та ракети для контролю цих напрямів. І тут вже не до міркування, чи насправді вони зважаться так зробити. Аби що там не було: якщо є загроза, то вона такою залишається, робить висновок автор статті, нагадуючи, що блокада українських портів є проблемою не лише для України.

Звичайно, через блокаду Одеси в першу чергу втрачають українці, але брак експортованих ними товарів стосується десятків інших країн, не завжди і найбідніших. У випадку з українською стороною це легше оцінити, пояснює автор статті, тому що точно відомо, що росіяни вже знищили чи розграбували. За оцінками Світового банку, такі втрати призведуть до скорочення української економіки на 45 %. А ще аналітики зазначають, що видатки для військової інфраструктури вже перевищили 94 мільярди доларів, не згадуючи вже про витрати на вимушену еміграцію понад 6 мільйонів українців…

Перекриті ділянки Чорного моря.
Джерело: «Фокус», https://focus.ua/

Неформальна блокада Чорного моря ще більше посилюватиме колапс української економіки. Адже саме морськими шляхами Україна доправляла понад половину своєї зовнішньої торгівлі. Щодо харчових продуктів, то в попередні роки така кількість була ще більшою, сягаючи навіть 95 %. До того ж не можна забувати, що Україна — перший у світі експортер соняшникової олії, четвертий за величиною постачальник кукурудзи та п’ятий за експортом пшениці. Так, вже оприлюднені наступні показники: на українських складах залишається понад 24 млн тон зернових (14 млн тон кукурудзи, 7 млн ​​тон пшениці та 3 млн тон насіння соняшнику). Якщо їх не відправити морем, то втрати України становитимуть близько 6 млрд доларів на рік. Але ж у такому разі на складах не буде місця для нового врожаю, а щодо старого, то він буде просто втрачений.

 При цьому йдеться не лише про продукти харчування, застерігає далі автор статті. Морем доставлялися інші продукти. Так, компанії «Inagas» i «Cryoin», що на півдні України, забезпечували 45–54 % світових потреб в неоні, необхідного для лазерного різання т.зв. кремнієвих «пластин» для мікропроцесорів. Нестачу цього продукту відчують країни в усьому світі, як і нестачу джгутів електропроводки для автомобільної промисловості (пригальмовано роботу заводу Leoni, побудованого німцями). Обмеження у постачанні вже відчули такі компанії, як Volkswagen, BMW і Mercedes, що вимушено скоротили виробництво автомобілів до 700 тисяч тільки в першому та другому кварталах 2022 року. Наслідки російського морського тероризму також помітно відчуваються в інших країнах.

Звичайно, іноземна фінансова підтримка може якимось чином допомогти українцям компенсувати втрати, а в багатьох випадках Україна може впоратися сама за рахунок постачання іншим відносно дешевих продуктів харчування. Якщо намагатися використати для цього наземні сполучення, то це недешево і технічно складно, зважаючи на кількість експортованого зерна. Не допоможе тут і залізниця, бо ширина колії в Україні інша, ніж у західних країнах, і на кордоні потрібно було б перевантажувати вантаж з одного потяга на інший.

Для припинення блокади українських портів необхідно провести в Чорному морі антипіратську операцію, бо блокада у Чорному морі буде на порядку денному навіть після закінчення російсько-української війни, переконаний автор, наводячи аргументи для підтвердження такої думки. І мало хто йому заперечуватиме, особливо якщо добре знайомий з психологію російського суспільства. Передусім мається на увазі притаманне росіянам відчуття безкарності. Ніхто не може гарантувати, що вони знову не повторять свої чорноморські дії і не зроблять це там, де заманеться і де їм це вигідно. У будь-якому разі, це вже нещодавно спостерігалося у повітряному просторі над Сирією…

Нині, коли Росія намагається без наслідків для себе дестабілізувати судноплавство в міжнародних водах Чорного моря, їй необхідно обов’язково протидіяти, застерігає автор, на зразок того, як це виконувалося біля берегів Африки, де свого часу «хазяйнували» пірати. Автор розмірковує: «Якщо можна організувати міжнародний морський супровід для захисту торгових суден біля берегів Сомалі, то те ж саме можна зробити і в Чорному морі. Важливо, що це не повинно бути пов’язано з використанням тільки кораблів НАТО. У охороні морського транспорту можуть брати участь усі країни, що користуються продукцією з України, зокрема Єгипет, Лівія, Ліван та Туніс».

Але і тут «невеликий нюанс». У статті згадується про Туреччину, яка може перешкодити такій загальній справі, скориставшись договором, відомим як Конвенція Монтре 1936 року. Конвенція стала своєрідним охоронцем перешийка, що з’єднує Чорне море із Середземним (охоплює Босфор і Дарданелли та Мармурове море). За нею турки мають право контролювати кількість кораблів нечорноморських країн у Чорному морі, обмежуючи їх загальний тоннаж до 30 тис. тон і тривалість перебування до 21 дня.

Останнім часом багато уваги приділяється обговоренню будівництва Туреччиною альтернативи Босфорському проливу – Каналу «Стамбул»,  а також тому, як використання цього каналу вплине на Конвенцію про режим проток, яка була підписана у місті Монтре (Швейцарія) у 1936 році.
Джерело: «Obozrevatel», https://news.obozrevatel.com/

Це хоч і спричиняє логістичні проблеми, але не перешкоджає роботі міжнародних груп доставки. Зрештою, судна, що працюють у Чорному морі, можуть обмінюватися та доповнюватися турецькими, болгарськими та румунськими суднами, розмірковує автор над таким питанням. Це не було б провокацією, адже росіяни вже погрожували країнам НАТО, посилаючи дрейфуючі морські міни до їхніх берегів. Отож ці держави мають право та зобов’язані забезпечувати лінії зв’язку, наприклад, супроводжуючи цивільні торговельні судна. І якщо американці, британці та французи, через дії Китаю, посилають свої кораблі у Південно-Китайське море, то так можна зробити і в Чорному морі щодо Російської Федерації, упевнений автор допису. І не треба, пише він, зважати на застереження генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга, що «прорвати блокаду Чорного моря буде дуже важко». Це просто потрібно зробити.

 Найактивнішими в такій діяльності, вважає автор, є Литва і Великобританія, які збираються «вести переговори з союзниками про відправку військових кораблів до Чорного моря» для пошуку способів відновлення експорту зерна з України. Поки що офіційного повідомлення про відправку британських кораблів у Чорне море немає, але є ідея організувати міжнародну операцію супроводу на додаток до пакту НАТО, яка була б гуманітарною місією. Для цього треба було б зібрати т. зв. «коаліцію бажаючих», через яку у Росії не було б приводу звинувачувати НАТО у посиленні напруженості в регіоні.

 Також є й інші варіанти, завдяки яким можна стриножити Чорноморський флот росіян — озброїти Україну протикорабельними системами великої дальності. Адже військові моряки України вже довели, що можуть вправно користуватися таким типом зброї, потопивши крейсер «Москва» і, ймовірно, поціливши у фрегат «Адмірал Макаров», нагадує автор статті.

Відчутною стала допомога англійців, які надали партію ракет «земля-земля» малої дальності типу Brimstone, що також дуже добре підходять для протидії малим надводним цілям. Хоча вони невеликі (довжина 1,8 м, діаметр 0,178 м і розмах крил 0,3 м), вагою у 48,5 кг, та можуть переносити 6,3 кілограмову боєголовку на відстань до 12 км. Тому така ракета Brimstone дуже небезпечна, оскільки, маючи власну радіолокаційну систему наведення, може діяти за принципом «вистрілити і забути» і додатково атакувати ціль з надзвуковою швидкістю. Практично всі невеликі російські кораблі безсилі проти таких ракет, а це означає, що пояс територіальних вод навколо України практично матиме надійний захист.

Найновіша «дворежимна» модель Brimstone здатна направити себе на ціль
або за допомогою власного радара, або керуватися оператором зброї як у повітрі, так і на землі – завдяки лазерному каналу.

Джерело: «Апостроф», https://apostrophe.ua/

І якщо для Brimstone виключна морська економічна зона недоступна, та її безпеку можна відчутно покращити. Доказом цього є Данія, яка запропонувала передати Україні прибережні мобільні протикорабельні ракетні установки «Гарпун». Вони можуть мати дальність дії майже 300 км. Також є можливість продати Україні за символічний злотий одну з чотирьох берегових ракетних батарей, які використовує Польща.

Запуск ракети Harpoon Block II із берегового протикорабельного комплексу HCDS.
Джерело: «Defence.ua», ілюстративне фото з відкритих джерел, https://defence-ua.com/

Таким чином, українські Збройні сили мали б у своєму розпорядженні максимум 24 ракети NSM (12 у ракетних установках і 12 у резерві), що достатньо, щоб зупинити будь-який десантний російський загін. Розміщені під Одесою пускові установки спроможні не лише захищати українське узбережжя, а й контролювати переміщення у морі російських кораблів, не допускаючи їх у води на захід від Криму. У такому разі єдиною проблемою для торгових суден будуть авіаційні та берегові російські ракети системи «Бал» і «Бастіон», розміщені на Кримському півострові. Але їх застосування стосовно перевізників нейтральних країн вже було б для росіян дуже необачним/небезпечним.

І наприкінці свого аналізу автор знову порушує тему продовольчої кризи, називаючи її новою зброєю масового знищення з арсеналу Кремля. Ракетні пуски по обидва боки фронту самі по собі вже небезпечні, бо можуть призвести до чогось такого, що нагадає «танкерну війну» під час іраксько-іранського протистояння 1980-х років, коли перекривалося постачання нафти до Європи. Тепер так може бути заблокуваний потік зерна до Африки. Тому слід таки не забувати, що продуктами харчування з України можна задовольнити потреби до 400 мільйонів людей.

Отже, блокада росіянами Чорного моря фактично є нападом на найбільш незаможних жителів нашої планети, які страждатимуть від голоду. Автор запитує: чи усвідомлює це Путін? чи розуміє він, що жертвами голоду можуть стати до 50 мільйонів осіб, і все це в той час, коли зміна клімату, пандемія та зростання цін на енергоносії підживлюють продовольчу кризу? чи Путін намагається спричинити велику проблему в бідніших країнах і викликати своєрідне міграційне цунамі людей, які шукатимуть нове місце, де вони не помруть з голоду?

Якщо так, міркує автор, то він автоматично асоціюватиметься з заворушеннями та локальними збройними конфліктами, які найчастіше пов’язані з продовольчими кризами. І якщо це навмисний акт Кремля, то він означає, що росіяни стають авторами нового способу ведення гібридної війни, коли без жодного пострілу кількість жертв сягне мільйонів і виникне глобальна криза. Світові лідери вже назвали цю дію «навмисною атакою на глобальний ланцюг постачання продовольства».

Польський аналітик вважає такий стан справ нагальним для реагування. Бо, по-перше, в українських зерносховищах наразі знаходиться близько 25 мільйонів тон зібраного зерна, яке потрібно реалізувати для отримання прибутку. По-друге, необхідно звільнити місце на складах для озимої пшениці, зібраної в червні цього року, і зберегти її. І насамкінець, запобігти викраданню сотень тисяч тон українського зерна росіянами, які незаконно привласнивши його запаси, хочуть потім встановлювати вищі ціни і наживатися, силоміць позбувшись українців як конкурентів.

Тому усвідомлення загрози, яку створює Чорноморська блокада, має змінити підхід до війни в Україні, яка фактично ведеться не лише на суші, і звернути увагу на те, як росіяни незаконно грабують та намагаються придушити українську економіку.

Підготував Олег Махно

https://defence24.pl/geopolityka/bitwa-o-morze-czarne-raszystowska-rosja-kontra-reszta-swiata

 

Схожі публікації