Неліберальний вторинний землетрус у Польщі

Вісім років перебування при владі у Польщі партії «Право і справедливість» закінчилися восени минулого року. Але до збереження демократичних позицій у країні ще далеко

«IPG — Міжнародна політика та суспільство», Німеччина

Останнім часом увага не лише української громадськості, політичних експертів та фахівців у галузі міжнародного права прикута до подій, що розгортаються на польсько-українському кордоні. Акції з блокування певними деструктивними силами у Польщі кордону з Україною явно спричинені зовнішніми чинниками, та спрямовані не тільки проти експорту зернових культур і продовольчих товарів з України до країн ЄС, як про це заявляють організатори й учасники протиправних акцій на кордоні. Такі деструктивні дії, серед іншого, перешкоджають транзиту до України військової та технічної допомоги від наших партнерів, що призначена для боротьби з російським агресором. Політичні сили у Польщі, що стоять за організацією блокади руху транспорту на кордоні з Україною, не декларують себе, видаючи окремі кримінальні злочини за обурення польських народних мас та працівників сільського господарства і транспорту Польщі. Насправді акції блокади українського кордону інспіровані режисерами з москви та реалізуються руками опозиційних до діючого нового уряду Польщі деструктивних сил. Такі події ставлять закономірне питання щодо політичної зрілості польського суспільства. Відтак, увага до Польщі привернута ще й через поточний стан демократії у країні та непевні перспективи її збереження внаслідок бурхливих внутрішньополітичних протистоянь.

Німецький аналітичний журнал IPG при Фонді Фрідріха Еберта, що публікує дослідження в галузі політики безпеки та тенденцій розвитку суспільства, нещодавно надрукував статтю у співавторстві із платформою Social Europe, присвячену проблемі збереження демократичного курсу країни, зважаючи на тривале перебування при владі у Польщі неліберальних і консервативних сил, та політичним перспективам після приходу до влади прем’єр-міністра Дональда Туска.

Вісім років перебування при владі у Польщі партії «Право і справедливість» (Prawo i Sprawiedliwość, PiS) закінчилися восени минулого року, зазначає автор дослідження професор Ян Зелонка (Jan Zielonka). Але до збереження демократичних позицій у країні ще далеко. Очевидно, що політична боротьба у країні триватиме, чому свідченнями є останні події на кордоні з Україною, що вигідні опозиційній на сьогодні партії «Право і справедливість», та які шкодять проєвропейські орієнтованому прем’єр-міністру Польщі Дональду Туску.

На парламентських виборах у Польщі у жовтні 2023 року демократи перемогли популістів. Але після п’яти місяців правових і політичних негараздів демократія в країні все ще перебуває у непевному стані. Проте причини цього нещастя не обов’язково мають щось спільне із внутрішньополітичною боротьбою заради майбутніх поколінь. Поляки можуть мати репутацію замкнутих, анархічних і небажаючих йти на компроміси інтровертів. (Перефразовуючи Жан-Жака Руссо, польська любов до свободи не йде рука об руку з чеснотою суспільства). Але нинішня ситуація глухого кута є скоріше результатом восьми років популістського правління партії «Право і справедливість», яку тепер дуже важко виправити. Очевидно, зазначає автор дослідження, досі актуальна стара комуністична приказка: з вмісту (демократичного) акваріума можна приготувати рибний суп, але не навпаки.

«Привиди з минулого»: круглий стіл 1989 року, що зберігається в президентському палаці у Варшаві.
Джерело: Social Europe/Dawid Drabik

Поляки, з історичної точки зору, мають великий досвід побудови демократичної системи на уламках авторитарного правління. Тож хто, як не вони, міг би подолати популістську спадщину? Але це легше сказати, ніж зробити, тому що в ретроспективі здається, що відвернутися від комунізму було легшим завданням. У 1989 році конфліктуючі сторони в Польщі — правляча «Польська об’єднана робітнича партія» та опозиційна профспілка «Солідарність» — переслідували спільну мету, вони прагнули приєднатися до заможної, миролюбної і демократичної частини Європи. Радянський Союз під керівництвом Михайла Горбачова не хотів і не міг цьому запобігти, тому двом конкуруючим сторонам вдалося сісти за «круглий стіл» і домовитися про розподіл влади.

Однак сьогодні така угода неможлива, оскільки ліберальний і неліберальний політичні табори у Польщі безнадійно розділені та не мають базового консенсусу щодо капіталізму, демократії та європейської інтеграції. Крім того, домовленість про розподіл влади більше не може полягати лише в розподілі прибуткових посад між собою, вона має відображати прагнення більшості громадян. Однак наразі спільного бачення майбутнього країни немає. Тож поки політики продовжують намагатися завдати смертельного удару протилежній стороні, польське населення думає про те, що ця боротьба за владу означає для них особисто. Поляки розмірковують, чи буде майбутнє краще за теперішнє сьогодення? Щодо цього є обґрунтовані сумніви, адже через політичний хаос у країні уряду важко просувати соціальні питання.

Наразі у Польщі існує певна юридична дилема. Неліберальна партія, яка перебувала при владі в Польщі протягом останніх восьми років, називається «Право і справедливість», але прийняті нею закони були в основному порушували ці максими та спрямовувалися на те, щоб легітимізувати та надати сприяння правлячій партії та особам, яких вона висувала до різних державних установ і комітетів. Сьогодні навіть суди заповнені суддями, які були обрані на основі партійних критеріїв, що у багатьох випадках було здійснено незаконно. Навіть президента країни, який може своїм вето блокувати нові закони, висунула партія «Право і справедливість».

Популістську спадщину не можна легко подолати суто правовими засобами. Це, у свою чергу, породжує складне питання: чи можливо відновити верховенство права неправовими інструментами? Дотепер новий уряд Польщі задовольнявся парламентськими заявами, на які президент країни не може накласти вето. Проте формально вони не є джерелом права. Можна погодитися з Максиміліаном Робесп’єром, що революції не здійснюються за допомогою карного кодексу. Однак Робесп’єр не є ліберальним героєм, і ніхто не хоче гільйотин у Польщі.

Це породжує ще одну давно відому проблему: як переконати неліберальний електорат підтримати ліберальний проект? Хоча партії «Право і справедливість» не вдалося сформувати уряд після останніх виборів, вона залишається партією, яка має найбільшу підтримку серед населення країни. Однак у Польщі, як і в інших частинах Європи, ліберали та популісти мають різні переконання. Вони підтримують різні цінності, походять з різних соціальних верств і звинувачують один одного в руйнуванні демократії, а в деяких випадках і особистої кар’єри.

У польській виборчій кампанії ліберали обіцяли викорінити неліберальне «зло». Саме тому зараз зростає тиск, спрямований на те, щоб усунути людей, призначених партією «Право і справедливість», не лише з міністерств і судів, але й з державних компаній, музеїв, шкіл, лікарень і навіть театрів. Однак це матиме руйнівні наслідки: демократія може функціонувати, лише якщо переможені визнають поразку на виборах. Однак сторона, що програла, навряд чи співпрацюватиме, коли вона загнана в кут переможцями. Якщо в результаті вона буде чинити опір чи бунтувати, як це відбувається в Польщі раніше, то запанує хаос.

У такій атмосфері громадянської війни процвітає популізм. Це є фатальним для демократії. Однак надання автократичним політикам місця для відступу та можливості відновити свої позиції також не є прийнятним для демократії. То чи мають лишитися безкарними порушники з колишнього режиму, ставить запитання автор дослідження.

Відомий прихильник теорії ліберального суспільства Ральф Дарендорф (Ralf Dahrendorf) одного разу похмуро заявив, що демократія — це форма правління, а не парова лазня народних настроїв.

Проблема, однак, у тому, що державою керують політичні партії, на які польська громадськість має дедалі менше впливу. Вони стали «кадровими» і «картельними» партіями з невеликою кількістю членів і лояльних виборців. Такі партії ставляться до громадян лише як до споживачів, які піддаються складним маніпулятивним інструментам вивчення громадської думки. Тому політичні партії відірвалися від будь-якої соціальної бази і натомість стали неосвіченими, зарозумілими та корисливими. На жаль, це стосується всієї Європи, але особливо це проблематично для Польщі.

Коаліційний уряд, який перебуває при владі від жовтня 2023 року, щоправда стверджував, що має намір відновити демократію, але наразі він відновив в першу чергу владу ліберальних партійних кадрів. Важливі та менш важливі міністерські посади займають партійні чиновники замість справжніх експертів, а керівників ЗМІ та державних компаній політичні партії призначають за закритими дверима і без конкурсів.

Коаліційний уряд під керівництвом Дональда Туска, який перебуває при владі з жовтня 2023 року, наразі в основному відновив владу ліберальних партійних кадрів.
Джерело: picture alliance/Anadolu/Omar Marques

Хоча уряд стверджує, що це лише перша фаза тривалого демократичного переходу, справедливо виникає питання: чи буде взагалі дозволено широкій громадськості брати активну участь в урядових справах? Якщо змін не буде, зазначається у дослідженні, то в майбутньому ми матимемо нову владну еліту без можливості громадян перетворити своє право вибору на право голосу. Згодом це, у свою чергу, призведе до того, що люди розчаруються не лише в партійній еліті, а й у самій демократії.

З більш глобальної точки зору виникає питання: чи могла б Європа чи навіть Сполучені Штати Америки сприяти поверненню Польщі на шлях демократії? Однак реакція європейських сусідів є досить невтішною, зазначає автор дослідження. Адже, якщо уряди Франції та Німеччини раді бачити колишнього голову Європейської ради Дональда Туска на посаді прем’єр-міністра Польщі, водночас вони змушені боротися передусім із власними популістськими загрозами.

Однак у таких столицях, як Рим, Братислава і Будапешт, занепад популізму в Польщі сприймають із занепокоєнням. Президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн походить з тієї ж правоцентристської фракції, що й Дональд Туск. Проте деякі з єврокомісарів, м’яко кажучи, менш ліберальні. Крім того, присутність популістів у Європарламенті, швидше за все, посилиться після майбутніх виборів. Суд Європейського Союзу дотепер підтримував ліберальних польських суддів, але його вплив і роль все більше ставляться під сумнів, зазначає автор дослідження, — і не лише в Польщі.

Зі стратегічних причин адміністрація Джо Байдена у США була у хороших стосунках з урядом партії «Право і справедливість». Польща є найважливішим союзником Сполучених Штатів у намаганні зупинити російське вторгнення в Україну, незалежно від того, хто очолює уряд у Польщі. Втім, якщо Дональд Трамп повернеться до Білого дому, це, звичайно, дасть поштовх популізму в Польщі та в інших країнах.

Польща наразі перебуває у кращій ситуації, ніж була п’ять місяців тому, але повернення лібералів до влади не означатиме автоматичного припинення неліберальної політики. Партія «Право і справедливість» може розпастися найближчими місяцями, але загроза для Польщі через це не зникне. Натомість з’являться нові й агресивні лідери, які представлятимуть розчаровану частину електорату.

Тому демократія не може розвиватися лише за допомогою благих намірів. Вона має бути здатною вирішувати проблеми громадян і пропонувати конкретні форми їх участі в політичних процесах. По-перше, політичні партії повинні прислухатися до організацій громадянського суспільства та експертів. Останні транслюють інформацію та знання, тоді як перші привносять досвід реального життя. По-друге, держави повинні тісно співпрацювати з місцевими, муніципальними та наднаціональними установами. Наднаціональні інституції мають більшу вагу, тоді як місцеві установи створюють місток між елітами та громадянами.

Іншими словами, вважає автор дослідження, демократію необхідно винайти заново, тому що її спотворення в останні роки привело до влади популістів, які стверджують, що представляють «маленьку людину» у протистоянні з «елітою», що втратила зв’язок з реальністю. Відновлення демократії, безсумнівно, є відповідальним завданням, і не лише для Польщі, але й для всього Європейського континенту. Але якщо популістський рибний суп не може стати класичним демократичним акваріумом, варто спробувати щось нове і набратися сміливості експериментувати.

Підготував Сергій Польовик