Володимир Пилипчук
Доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України
Матеріал публікується за ініціативою віце-президента Незалежного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел» Олександра Бєлова
Національний інститут стратегічних досліджень
Офіс зв’язку НАТО в Україні
Центр інформації та документації НАТО в Україні
Служба безпеки України
(Тези виступу на міжнародній науково-практичній конференції «Асиметрична війна Росії проти України», Київ, 26 листопада 2014 року)
Основні питання:
- правова процедура передачі Криму до складу України (1954 р.);
- допущені РФ порушення міжнародних правових актів;
- історичні уроки, висновки та пропозиції.
Правова процедура передачі Криму до складу України (1954 р.)
Події 1954 року щодо передачі Криму до складу України.
У засобах масової інформації РФ нині активно поширюють неправдиві відомості, що рішення про передачу Кримської області (на той час) зі складу Російської РФСР до складу Української РСР було прийнято однією людиною — колишнім першим секретарем ЦК КПРС М. Хрущовим. Реальні події відбувалися дещо інакше — була додержана передбачена Конституцією колишнього Радянського Союзу процедура територіальних змін між союзними республіками.
Україна і Росія на той час входили до складу Радянського Союзу, були членами-засновниками ООН, мали свої власні конституції і парламенти.
Етапи передачі
Згідно з вимогами цих конституцій і радянського законодавства процедура передачі включала три етапи:
- прийняття рішення Верховною Радою Росії про передачу Криму до складу України та рішення Верховної Ради України про включення Криму до складу України;
- підготовка спільного звернення парламентів Росії та України з цього питання до Верховної Ради колишнього Радянського Союзу;
- прийняття останньою рішення про передачу Криму зі складу Росії до складу України та внесення парламентами цих республік змін до своїх конституцій.
Натомість у 2014 році анексія Криму Російською Федерацією здійснювалася у порушення численних норм міжнародного права за одностороннім рішенням парламенту Росії.
Основною причиною передачі Криму до складу України було тяжке соціально-економічне становище Кримської області та її економічні зв’язки саме з Україною.
Історія свідчить, що Україна допомогла Криму на той час вийти із кризи та забезпечувала його соціально-економічний розвиток протягом 1954–2014 років. Більш глибинні тисячолітні зв’язки Криму з українськими землями та Київською Руссю мають бути предметом окремої дискусії.
Акти, порушені Росією
До основних міжнародних і двосторонніх актів, порушених Росією в ході анексії Криму, слід віднести:
- Устав Організації Об’єднаних Націй;
- Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (від 5.12.1994);
- Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифіковано Законом від 14.01.1998);
- Декларація про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами згідно з Уставом Організації Об’єднаних Націй (від 24.10.1970);
- Парижська хартія для нової Європи (Підсумковий документ Наради із безпеки та співробітництва в Європі, що відбулося в Парижі 21 листопада 1990 року);
- Прикінцевий акт Наради із безпеки та співробітництва в Європі (Гельсінкі, 1серпня 1975 року);
- Декларація про недоторканість кордонів (Декларацію підписали країни-члени СНД, у т.ч. РФ, 7 серпня 1993 року);
- Декларація про дотримання суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності кордонів держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (від 5.04.1994);
- Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон (Договір підписано 28.01.2003 і ратифіковано Законом від 20.04.2004).
Пропонуємо розглянути базові правові норми, які порушила Росія, зокрема:
1) Устав Організації Об’єднаних Націй:
«Усі Члени ООН утримуються у їхніх відносинах від погрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави, та будь-яким іншим шляхом, несумісним з Цілями ООН» (ст. 2 Глави І. Цілі та принципи);
2) Підсумковий акт Наради із безпеки та співробітництва в Європі:
«Держави-учасники будуть утримуватися у їхніх взаємних та міжнародних відносинах від застосування сили або погрози силою як проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим шляхом, несумісним з Цілями Організації Об’єднаних Націй та цією Декларацією. Жодні міркування не можуть бути використані для того, аби обґрунтувати звернення до загрози силою або її застосування у порушення цього принципу» (розділ II. Незастосування сили або погрози силою);
3) Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням
України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
У меморандумі, зокрема, зазначено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують свої зобов’язання:
- утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України (п. 2 Меморандуму);
- домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй з метою надання допомоги Україні як державі-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, в разі, якщо Україна стане жертвою акту агресії або об’єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї (п. 4 Меморандуму);
4) Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією:
«Високі Договірні Сторони:
- поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів (ст. 2 Договору);
- будують відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску» (ст. 3 Договору);
5) Декларація про дотримання суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності кордонів держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав
«Глави держав-учасниць СНД заявляють, що держави-учасниці СНД:
- забезпечують виконання у своїх взаємовідносинах принципів суверенітету, територіальної цілісності й непорушності державних кордонів (пункт 1);
- будуть утримуватися від воєнної, політичної, економічної чи будь-якої іншої форми тиску, включаючи блокаду, а також підтримки й використання сепаратизму проти територіальної цілісності й недоторканності, а також політичної незалежності будь-якої з держав Співдружності (пункт 2);
- стверджують, що захоплення території із застосуванням сили не може бути визнаним, а окупація території держав не може використовуватися для міжнародного визнання чи нав’язування зміни її правового статусу» (пункт 3).
Історичні уроки, висновки та пропозиції
Аналіз наведених положень міжнародно-правових та інших актів дає змогу сформулювати такі основні висновки та пропозиції:
- Аналіз наведених міжнародних, двосторонніх і радянських правових актів свідчить про грубе порушення норм міжнародного права Російською Федерацією та необґрунтованість наведених нею аргументів щодо причин і процедури включення Криму до складу Росії. Наслідком цих порушень стали глибинні трансформації суспільної свідомості, розрив багатовікових економічних, культурних і духовних зв’язків між народами України і Росії, посягання на ключові основи європейської та міжнародної безпеки.
- Російська Федерація в односторонньому порядку розпочала т. зв. «гібридну війну», неправомірно формує, підтримує та використовує сепаратизм на території України для досягнення своїх зовнішньополітичних інтересів, чим грубо порушує базові міжнародно-правові акти, створює негативні прецеденти для країн-членів СНД, а також нові виклики й загрози для країн-членів ЄС і НАТО та системи міжнародної безпеки.
- Факт порушення Російською Федерацією взятих на себе зобов’язань, наведених у «Меморандумі про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї», а також факт добровільної відмови України від третього у світі потенціалу ядерних озброєнь дає підстави для проведення міжнародної конференції або іншого форуму з метою вироблення належних міжнародно-правових гарантій забезпечення національної безпеки й оборони України.
- Органи державної влади України мають приділяти належну увагу розвитку національних Збройних Сил і оборонно-промислового комплексу, а також протидії негативним інформаційно-психологічним впливам на населення Криму та інших регіонів України з боку російських ЗМІ. Однією з основних передумов повернення Криму під контроль Української держави (крім економічного, соціального та військового чинників), має бути цільова інформаційна політика, реформування сфери соціальних комунікацій та розвиток інформаційної інфраструктури України.
