Латвія робить висновки з російсько-української війни

 Латвія робить висновки з російсько-української війни

«defence24.pl», Польща

Реакція країн на російсько-українську війну стосується, окрім політичних, і воєнних питань. В тому числі таких, як підготовка національної армії до протистояння ворогові, зокрема, з застосуванням новітньої військової техніки і озброєння. Але як завжди, на порядок денний постійно виноситься питання способу залучення і утримання особового складу, тобто, за контрактом чи загальним призовом, коли кожен дієздатний громадянин повинен відслужити строкову, щоб згодом, у разі потреби, бути покликаним виконувати свій конституційний обов’язок з захисту батьківщини від ворожого нападу. Адже саме зараз усвідомлюється: що довше тривають бойові дії, то відчутнішою стає потреба у живій силі, яка не безмежна ні у тих, хто захищається, ні у тих, хто виступає в ролі нападника. Це розуміють не лише у тих країнах, які безпосередньо причетні до бойових дій, але й у тих, яких можна нині назвати потенційними їх учасниками. І Латвія — одна з таких. Саме там остаточно переконалися, що слід відновлювати загально-військовий обов’язок, оскільки це дає змогу впевнено поповнювати армію надійними резервами, необхідними для виконання бойових завдань. Як з цього приводу пише польський аналітик Я. Раубо у одному зі своїх недавніх матеріалів «Призов у ​​Латвії як ознака нового часу?» — «приклад України все більше підтверджує тезу про майже стратегічну потребу мати належним чином підготовлені та здатні до ефективної мобілізації резерви».

Джерело: «Defence24», фото сержант Ерікс Кукутіс, Міноборони Латвійської Республіки

І вже у розміщеній на сайті defence24.pl своїй статті він викладає принципи посилення латвійцями своїх збройних сил, ніби підтверджуючи слушність того, за що нині беруться і у Польщі, тобто, зміцнюють свій військовий кулак для відбиття нападу зі Сходу.

По-перше, у Латвії з наступного року відновлюється призов на військову службу, бо «нинішня модель побудови збройних сил досягла межі своєї ефективності». З таким відновленням системи базової військової служби латвійці мають вступити до лав своїх збройних сил уже у 2023 році. (До речі, таке рішення вже ухвалювалося у сусідній Литві, де оголошувалося відновлення обов’язкової військової служби навесні 2015 року).

По-друге, зважаючи на зовнішні фактори, передусім на російську збройну агресію в Європі, про подібну потребу швидко підвищити свою обороноздатність латвійці почали активно вести мову ще у 2014 році.

По-третє, влада Латвії цілком реалістично виходить з потреби мати сили та ресурси, необхідні для ведення класичних бойових дій, що також дають змогу збільшити оперативну свободу і у разі гібридних загроз (мається на увазі спроба Росії і Білорусі спровокувати у країні заворушення, наприклад, знову відновити міграційний тиск з одночасною демонстрацією своєї сили).

По-четверте, якщо населення Латвії складає майже 1,8 млн осіб, то під час запровадження такого принципу комплектування обов’язково береться до уваги масштаб такої дії. Але іншого шляху бути не може і тому Латвія просто приречена створювати таку резервну базу, що дасть змогу якнайширше готувати своїх громадян до оборонної діяльності.

До речі, у згаданій статті автор дивується, чому Латвія за прикладом Норвегії не запровадила військовий призов ще й для жінок, що розширило б ресурси, необхідні для процесів підвищення обізнаності у сфері безпеки та оборони… Звичайно, це не применшує значення професійних формувань оперативних військ, особливо тих, що оснащені більш складними системами озброєння. Тут йдеться про доповнення цих ресурсів людьми, які навчені діяти в збройних силах і які можуть підтримувати професіоналів і, перш за все, вже знають у мирний час, що робити у випадку кризи чи навіть війни, як це спостерігається в Україні.

Джерело: «Defence24», фото Міноборони Латвійської Республіки

Доречно буде згадати про призупинення у 2007 році вищезгаданого призову у Латвії. На той момент система оборони країни створювалася з урахуванням перспективи європейської безпеки, яка мала базуватися на хоч якійсь стабільності у відносинах з Росією. Особливо, коли НАТО стало гарантом безпеки трьох країн Балтії, а не тільки самої Латвії. Тодішня трансатлантична оборона пояснювалася значною мірою необхідністю зосереджуватися на оперативних потребах з точки зору підтримки операцій з реагування на кризи або антитерористичних операцій, які здійснюються на великій відстані від рідних теренів. Однак це не впливає на факти чи оцінки, уточнює автор статті, «які розглядаються з перспективи періоду 2014-2022 років, де епіцентром змін у всьому НАТО стала подальша військова агресія Росії. Не кажучи вже про операції, проведені з початком війни». Зрештою, латвійці, як і поляки та литовці, дуже добре знайомі з проблемою гібридної діяльності завдяки минулорічним спробам білорусько-російських операцій з використанням міграційного тиску.

Ще що: сьогоднішнє зміцнення національних збройних сил не означає, що таким чином заперечується роль та значення системи колективної оборони. У статті згадується, що у Польщі, на жаль, дехто також протистоїть процесам кількісного зміцнення збройних сил держав-членів і щойно згаданим гарантіям НАТО. Але ж створення власних військових ресурсів у такий спосіб, нагадує автор статті, є обов’язком кожної країни НАТО, у контексті найкращого виконання оборонних і союзницьких обов’язків. А у випадку з Латвією, про яку зараз йдеться, починаючи з варшавського саміту, є, наприклад, бойова група НАТО в рамках eFP (Enhanced Forward Presence), у якій помітна роль відводиться польським військовослужбовцям.

Джерело: «Defence24», фото LatvijasArmija (CC BY-SA 4.0)

Ясна річ, з започаткуванням такої системи комплектування з’являється багато проблем. Треба запроваджувати відповідну навчальну програму, починаючи зі вступу на службу і закінчуючи питаннями тактики та підготовкою інструкторів. Бо коли відновлюється призов, важливо подбати, наприклад, про систему психологічної підтримки людей, які братимуть у цьому участь. Тривалий час громадяни суспільства були в основному відокремлені від численних обов’язків, пов’язаних з обороною, і для декого з молодих людей, які навчатимуться, це може бути значним психологічним тягарем.

Латвія: демонстрація роботів на полі бою.
Джерело: «Defence24», фото Milrem Robotics

Автор також застерігає, що також серйозна справа — реконструкція, а точніше будівництво необхідних навчальних приміщень. «Йдеться не лише про казарми, а й про лекційну інфраструктуру, а також про полігони та тири», про забезпечення особового складу відповідним озброєнням і спорядженням, включно з автоматами, шоломами і різновидом нижньої білизни. Адже без дотримання таких вимог кошти будуть марно витрачатися і стануть своєрідним паперовим підкріпленням статистик. А у країн, які бачать агресивну позицію Росії, просто немає часу на видимі зміни.

За даними естонської компанії Milrem Robotics, у вересні поточного року Збройні сили Латвії спільно з обраними компаніями, що беруть участь в інтегрованій програмі Modular Unmanned Ground System (iMUGS), провели демонстрацію діяльності пілотовано-безпілотної команди (MUM-T) з використанням передових безпілотних і комунікаційних технологій у великих масштабах.

Сценарій 1 – МІСЬКА ВІЙНА

 

Наприкінці своєї статті автор наголошує, що сьогодні не можна не відновлювати резерви, не реформувати ґрунтовно мобілізаційну систему, чи навіть зволікати з відновленням військової інфраструктури (особливо навчальної), яка «знищувалася протягом попередніх років з посиланням на наші національні умови, з точки зору політики, економіки, обладнання чи навіть культури». Бо призов не є втіленням зла, як намагалися зобразити його критики, і не є легким засобом усунення усіх недоліків оборони. Це — інструмент, до якого слід звертатися за сучасних стратегічних умов і, перш за все, розглядати його як важливу частину системи безпеки.

Підготував Олег Махно

https://defence24.pl/polityka-obronna/pobor-na-lotwie-znakiem-nowych-czasow-opinia

 

 

 

Схожі публікації