Це 11 вересня для Ізраїлю. Наслідки будуть небезпечними — і непередбачуваними
The Washington Post, США
Практично годин через десять після нападу ХАМАСу на Ізраїль у газеті The Washington Post серед інших новин такого плану з’явилась кореспонденція колумніста, старшого наукового співробітника Ради з міжнародних відносин (CFR) Макса Бута під заголовком «Це 11 вересня для Ізраїлю. Наслідки будуть небезпечними — і непередбачуваними», у першому рядку якої повідомляється, що нещодавно він планував написати матеріал про переговори між президентом США Байденом, прем’єр-міністром Ізраїлю Біньяміном Нетаньяху та наслідним принцом Саудівської Аравії Мухаммедом бен Сальманом щодо нормалізації ізраїльсько-саудівських зв’язків в обмін на американсько-саудівський договір про оборону. Автор нагадує, що аналітики висловлювали обережний оптимізм з приводу того, що ця мегаугода може бути укладена на початку наступного року. Адже незважаючи на триваючу громадянську війну в Сирії, в регіоні відчувався спокій. А радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван ще минулого тижня зауважив, що «сьогодні в регіоні Близького Сходу спокійніше, ніж за останні два десятиліття». Але ось напад у суботу бойовиків ХАМАСу на Ізраїль є гірким нагадуванням, що на Близькому Сході війна зазвичай важливіша за мир. Тому важко зараз уявити, щоб мирні переговори між Саудівською Аравією та Ізраїлем досягли значного прогресу, оскільки Ізраїль переживає найгіршу раптову атаку після війни Судного дня 1973 року, і тепер він мобілізується до того, що, ймовірно, буде його найбільшим наземним наступом на Сектор Газа після операції «Литий свинець» (Cast Lead) у 2008–2009 роках.
Це так, зауважує автор статті, хоча ми не знаємо напевно, чому ХАМАС вирішив завдати удару саме зараз. Це цілком може бути частиною подальшої серйозної спроби Ірану та його однодумців, включно з ХАМАСом, перешкодити історичному примиренню між Єрусалимом і Ер-Ріядом. Для ізраїльтян, яким випало переживати лихо, що спіткало їхню країну, шок надзвичайно сильний. Автор статті це називає своєрідним 11 вересня для Ізраїлю, на зразок того, як 11 вересня 2001 року атаки охопили весь світ — від Афганістану до Іраку, так само вони будуть такими ж небезпечними і непередбачуваними.
Щодо реакції Ізраїлю, то автор констатує, що ця країна хоча і звикла до загрози, яку становлять ракети ХАМАСу, та цього разу масштабний ракетний удар із Сектора Газа був дійсно серйозний. Щоправда, немає прецедентів масового наземного нападу, до якого зараз вдався ХАМАС. Бійцям ХАМАСу вдалося проникнути через ізраїльські прикордонні пости та прикордонну стіну, що огороджує Газу, прорватися через навколишні ізраїльські громади, вбиваючи невинних мирних жителів і захоплюючи заручників. Їм навіть вдалося вдертися до ізраїльських військових баз, захопити ізраїльські танки та іншу бронетехніку. Бойовики ХАМАСу скоюють військові злочини, здійснюючи зухвалу терористичну операцію, яка поставила під сумнів безпеку Ізраїлю. Ізраїль, без сумніву, завдасть переважаючого військового удару у відповідь.
Далі автор вважає за належне відзначити, що хоча Ізраїль ніколи не міг примиритися з ХАМАСом, з цим рухом, налаштованим на знищення єврейської держави, та він навчився співіснувати з терористичною організацією, яка контролює Сектор Газа, як з меншим злом — порівняно з ще більшим злом, тобто, з такою екстремістською групою, як Аль-Каїда, або хаосом у лівійському стилі. Ізраїль провів численні військові операції проти ХАМАСу з моменту захоплення ним влади в 2007 році, через два роки після виходу Ізраїлю з Гази. Але це були операції переважно з повітря. І навіть коли ізраїльські війська були розгорнуті для бойових дій, вони ніколи не залишалися там надовго.
У цій статті автор звертається до показників з дослідження RAND Corporation за 2017 рік: «Головною стратегією Ізраїлю стало «косіння трави» — визнання своєї неспроможності назавжди вирішити проблему та натомість неодноразово намагатися вплинути на керівництво палестинських бойових організацій, щоб зберегти насильство керованим. Взаємодія з ХАМАСом у Газі ставить Ізраїль у стратегічне скрутне становище: йому потрібно докласти достатніх зусиль, щоб утримати ХАМАС від нападу, але не настільки, щоб повалити режим. Як сказав один ізраїльський аналітик із питань оборони, «ми хочемо зламати їм кістки, не укладаючи їх до лікарні».
Тепер тиск буде нездоланним для Нетаньяху, який вже оголосив, що «ми в стані війни», щоб наказати повністю знищити ХАМАС. Це може призвести до того, що ізраїльські війська будуть виконувати надзвичайно важкі бойові операції у густонаселеному місті Газа проти примарного ворога, який може переховуватися серед цивільного населення. Дійсно, ХАМАС може намагатися втягнути Ізраїль у трясовину, подібну до ізраїльського вторгнення в Ліван у 1982 році, знаючи, що ізраїльські війська набагато вразливіші, коли вони воюють на землі, ніж коли вони скидають бомби з неба.
На Близькому Сході ізраїльська армія залишається найсильнішою військовою силою, нагадує автор, запевняючи, що, врешті-решт, вона переможе. Але навіть тактична перемога поставить Ізраїль перед дилемою — «А що далі?» Більшість ізраїльтян не бажають довгострокової окупації Сектора Газа, яка неминуче призведе до подальших втрат і звинувачень у вчиненні військових злочинів. Але ж у ізраїльтян закінчуються альтернативи. Єдине, що може бути очевидним, так це те, що напад ХАМАСу позначиться на житті палестинців у гірший бік. Газа вже є одним із найбідніших місць на Землі, і її нещастя лише посилилося ізраїльсько-єгипетською блокадою, спрямованою на те, щоб не дати змоги ХАМАСу накопичити надто велику військову силу. За день до нападів The Washington Post опублікувала сумну історію про те, що торговці в Газі настільки бідні, що вони не можуть дозволити собі вантажівки та змушені використовувати ослів — і при цьому бачити, що постачання ослів з Ізраїлю зведено до нуля.
Щодо цієї події з нападом, то ХАМАС атакував не через жалюгідні умови життя в Газі. Його лідери не бідують і мотивовані релігійним та націоналістичним фанатизмом. Але жахливі умови справді полегшують ХАМАСу вербування бійців серед молодих людей, настільки бідних і зневірених, що у них немає кращого вибору, ніж стати «мучениками». Зрештою, пише автор, ізраїльтяни та палестинці повинні визнати, що у них немає альтернативи, як співіснувати пліч-о-пліч. Відповідальні ізраїльтяни, яких переважно немає в ультраправому кабінеті Нетаньяху, знають, що життя палестинців має покращитися, щоб запобігти новим спалахам насильства в майбутньому.
Узагальнюючи свої думки, Макс Бут робить висновок, що «…Ізраїльсько-саудівська нормалізаційна угода, за якою може зберігатися можливість рішення про створення двох держав, либонь зробить важливий внесок у довгострокову безпеку Ізраїлю. Але перспектива просування мирних переговорів сьогодні набагато віддаленіша, ніж учора. Наразі війна та страждання — це щоденний повсякденний процес, якому не видно кінця».
Підготував Олег Махно
