Можливе повернення Трампа нависає над Альянсом важкою тінню

Саміт НАТО у Вільнюсі широко висвітлювався засобами масової інформації світу, і передусім тих країн, які входять до Альянсу. Зрозуміло, що важливі факти загалом практично однаково подавалися у матеріалах, але кожен з їх авторів прагнув виходити з інтересів своєї країни, тобто, мати свій кут зору, що можна зрозуміти без зайвих пояснень. Так, як це спостерігається у кореспонденції чеського автора Д. Анижа під заголовком, що розміщений на початку цього допису.

Автор розпочинає з того, що «американський президент є неназваним, але фактичним лідером НАТО», одночасно цікавлячись: хто ж обійме посаду в Білому домі після наступних виборів у листопаді 2024 року? Бо у Альянсі над цим не думати не можуть, переймаючись своєю подальшою політичною діяльністю. Байдена, вважає автор, можна критикувати за не поспіх у допомозі воюючій Україні, але ось повернення у президентське крісло Трампа може стати катастрофою, в тому числі для Києва.

На другий і останній день цього саміту НАТО представникам різних ЗМІ було надіслано повідомлення з Білого дому про заяву президента США Джо Байдена, у якій сповіщалося про інфляцію в США: вона впала до трьох відсотків. Для журналістів у прес-центрі це було останнє, що могло їх цікавити на той момент, бо Байден мав зустрітися на саміті з президентом України, який напередодні різко розкритикував текст підсумкової декларації саміту у Twitter. Там йшлося, що «майбутнє України – в НАТО», але «ми зможемо запропонувати запрошення до Альянсу, коли союзники погодяться і умови будуть виконані». Зеленський це назвав «абсурдом», додавши, що для Росії «це буде мотивація продовжувати терор».

Ситуацію могла прояснити його зустріч сам-на-сам з Байденом. Або вона могла б не врегулювати багато чого, або навіть поглибити розкол, у будь-якому випадку це було величезним інтересом для ЗМІ. Ну і чи «заморозить» Білий дім інфляцію в США?

Далі автор описує загальний тон саміту. «Він є набагато оптимістичнішим як для НАТО, так і для України, ніж це можна припустити з обуреного Twitter Зеленського. Хоча омріяне членство в НАТО не набагато стало ближче для Києва, ніж було до саміту, але спочатку має закінчитися війна з Росією. Проте, щоб досягнути цієї мети, український президент взяв на себе нові обіцянки використати ефективно дуже потужну допомогу Києву. В основному надану країнами групи G7 і іншими країнами, що хочуть зробити свій внесок індивідуально.

Хто платить за рахунками, той і господар

Далі автор вказує, що для України зараз важливо, щоб обіцянки були дотримані, щоб країни G7 і весь НАТО перейшли від слів до дій. З одного боку, максимально швидких, але в той же час і наполегливих. Україні після остаточної відсічі путінській агресії також знадобиться допомога – як для відбудови, так і у військовому плані. Бо маючи за спиною Росію, Київ ніколи не почуватиметься у безпеці допоки не стане повноправним членом Альянсу. Від партнерів України це вимагатиме наполегливості – чи то буде Альянс, чи ті самі Японія та Південна Корея, але з їх боку це мають бути багаторічні, довгострокові зобов’язання. І це саме той момент, коли інформація про інфляцію в США стає такою ж цікавою та важливою новиною для України, як це було на саміті у Вільнюсі. «…Від стану американської економіки може залежати, хто буде в Білому домі з січня 2025 року», – резюмує автор.

Далі автор зауважує, що у НАТО є генеральний секретар Єнс Столтенберг, який протягом ще одного року буде перевірятися на успішність. «Але реальність така, що неназваний, але фактичний лідер альянсу є президентом Сполучених Штатів. Є і глобальні держави, чиї військові видатки вищі, ніж сукупні військові витрати інших десяти світових держав. У НАТО, до складу якої входить тридцять одна країна, США досі сплачують понад 70 відсотків усіх витрат на оборону». Отож такі показники підтверджують на саміті НАТО, що без США аж ніяк не обійтися, а водночас і те, що буде саме так, як скаже Вашингтон. Американці в останній момент прийшли на саміт із формулюванням цитованої вище декларації щодо зближення України з НАТО. Від чого були неприємно здивовані Польща та країни Балтії, які хотіли більш конкретної та однозначної пропозиції членства для України. Але дискусія не відбулася, бо було очевидно, що Білий дім непохитний, що все робитиме по-своєму.

Проте влада США, а зокрема президентська, також була подана на саміті у явно позитивному світлі, результатом якого є фундаментальне зміцнення всього Альянсу. Що автор має на увазі? А те, що напередодні саміту Анкара розблокувала процес вступу Швеції до НАТО. Отож після Фінляндії, яка приєдналася вже у квітні цього року, Стокгольм не лише надаватиме ще одну боєздатну, по-сучасному озброєну армію, але й разом із Гельсінкі змінить на користь Альянсу стратегічну ситуацію в усьому розширеному регіоні Північної Європи.

Путін втратив усе море

За висновком автора статті, якщо коментувати таку ситуацію з точки зору геополітики, то НАТО починає контролювати Балтійське море. І якщо Путін своєю війною проти України хотів відтиснути НАТО подалі від кордонів Росії, то йому це вдалося зробити… з точністю до навпаки. Тепер він має думати, як дістатися морем до російського анклаву Калінінград у разі конфлікту, коли води будуть патрулювати союзні (шведські) фрегати та підводні човни з бази біля союзного (шведського) острова Готланд.

І якби Путін запитав, кому він може за це подякувати, то автор відповідає – Сполученим Штатам і безпосередньо Байдену! Однією з ключових умов для зняття заборони Туреччини на членство у Швеції була вимога президента Р. Ердогана, щоб США продали Туреччині свої винищувачі F-16. Хоча в Туреччині вони вже є, але вони застарілі. Ердогану терміново потрібно модернізувати свої ВПС, це для нього принципове питання. Щоправда, Білому дому, пише автор, довелося подолати спротив деяких американських сенаторів, які мають схвалити продаж, але вважають Туреччину ненадійним партнером.

Байден зумів переконати таких сенаторів, причому, можливо, йому вдалося не тільки в тому, що Єнс Столтенберг напередодні саміту у Вільнюсі оголосив про вступ Швеції до Альянсу. Та Ердоган може навіть цьому не заперечувати, якщо він зможе розраховувати на Байдена якомога довше. У Вільнюсі президент Туреччини висловив бажання, щоб вони з Байденом могли працювати разом протягом повних п’яти років нинішнього президентського терміну Ердогана, який розпочався лише два місяці тому. Однак тут мається на увазі, що Байден виграє президентські вибори наступного року. Що, звісно, Ердоган негайно побажав йому перед журналістами на саміті.

Вибори за гаманцем

Це могло бути необов’язковим, легковажним зауваженням для розваги ЗМІ з боку турецького президента, який розігрує по всяк час таку тему в міжнародній політиці. Але питання про те, хто обійме посаду в американському Білому домі після наступних президентських виборів, стає важким головним болем для Альянсу. І це також спостерігалося у Вільнюсі. Можливе повернення Трампа нависає над Альянсом важкою тінню. Хоча деякі конгресмени можуть критикувати Байдена, та йому потрібно бути рішучішим і швидшим у справі з підтримки України. Але в той же час відомо, що з Трампом, який колись ледь не розпустив НАТО і який не вважає Україну справжньою державою, стосунки ні з Альянсом, ні з Києвом не покращилися б.

Автор вважає за доречне нагадати, що «американці голосують на виборах за станом свого гаманця, іноді більше, іноді менше, але це завжди відіграє важливу роль». Сьогодні американські виборці вважають Байдена тим, хто забрав їхні гроші. Його звинувачують у високій інфляції, яка рік тому в США досягла 40-річного максимуму. Вони звинувачують його в тому, що їхні реальні зарплати знизилися, що на ті самі гроші можна купити менше харчів, менше галонів бензину, ніж два роки тому.

Але все це зараз має інший вигляд. Інфляція повернулася до трьох відсотків, якою вона була в березні 2021 року, незабаром після того, як Байден прийшов у Білий дім. Вперше за два роки реальні доходи почали зростати. І тому ця новина, яка виглядала, здавалася б недоречною на саміті Альянсу в Литві, може виявитися надзвичайно важливою для НАТО та України.

У Байдена є час до наступного листопада, аби переконати американців, що їхні гаманці не гірші, а, можливо, кращі, ніж вони були за часів його попередника Трампа. Можливо, йому це не вдасться, а можливо, якийсь економічний шок знову переверне нинішню хорошу інфляційну тенденцію. І навіть невідомо, чи ми дійсно станемо свідками повторення боротьби між Байденом і Трампом. Але якщо це так, то пристойний стан економіки може стати важливою запорукою, якщо не умовою, можливої перемоги Байдена.

Підготував Олег Махно