Альтернатива НАТО або крок до вступу в нього?

Іван Січень

З наближенням вільнюського саміту НАТО на вищому рівні в липні 2023 року стає все більш актуальним питання визначення можливих форм подальшого розвитку співробітництва між Україною та Північноатлантичним союзом. Перспективи поглиблення взаємодії обох сторін особливо важливі в умовах продовження режимом Путіна війни проти України та загострення відносин між Росією та Заходом фактично до рівня нової холодної війни.

Експерти вважають, що в цьому плані можливі кілька варіантів, а саме: чергова декларація керівництвом НАТО «відкритості дверей» для України без взяття на себе будь-яких конкретних зобов’язань перед нею; надання чіткого сигналу щодо перспектив повноправного членства України в Альянсі після завершення війни; ухвалення рішення стосовно безпосередньої підготовки України до вступу у Північноатлантичний союз.

Втім, у будь-якому випадку порушуватиметься тема продовження та посилення підтримки України із наданням їй додаткових обсягів військово-технічної допомоги, а також застосування інших заходів зі сприяння зміцненню оборонного потенціалу України. Саме такі наміри і можуть бути названі «гарантіями безпеки» для України з боку НАТО.

Чого ж нам все ж таки сподіватися від саміту НАТО у Вільнюсі? Спробуємо детальніше з’ясувати це питання.

Звичайно, найбільш ефективною та надійною гарантією безпеки України було б її членство в НАТО. На жаль, Україна не скористалася шансом приєднатися до Північноатлантичного союзу ще до нападу Росії в 2014 році, що стало наслідком як власних проблем, пов’язаних з неоднозначним ставленням суспільства та керівництва країни до НАТО, так і небажання Заходу надмірно ускладнювати стосунки з Росією. Сьогодні це зробити також практично неможливо. Керівництво та країни-члени НАТО ніколи не погодяться з прийняттям України до свого блоку до завершення російсько-української війни. Така позиція Альянсу є об’єктивною реальністю і не треба мати жодних ілюзій з даного приводу.

НАТО і надалі підтримуватиме Україну, однак уникатиме безпосереднього військового зіткнення з Росією. А тому і не включить Україну до Альянсу, тобто не поширить на неї дію статті 5 Північноатлантичного договору, якою передбачається надання спільної військової допомоги кожному члену НАТО, який зазнав нападу.

Опосередковано це підтвердив і генеральний секретар НАТО Є. Столтенберг. За його словами, «майбутнє України — в НАТО». Пріоритетом для України є утвердження себе як суверенної та незалежної держави: «Інакше немає підстав обговорювати членство». Зазначене питання було пов’язане ним з необхідністю завершення війни на умовах України.

Тим не менше, чіткий сигнал щодо перспектив членства України в НАТО все ж таки може бути наданий. Про це також говорив Є. Столтенберг. Причому не виключається можливість того, що буде визначено, як саме Альянс реалізує подібні перспективи після закінчення війни. Втім, якщо майбутній вступ України до Північноатлантичного союзу практично не викликає заперечень у членів організації, то механізми євроатлантичної інтеграції нашої держави залишаються предметом суперечностей між ними.

Зокрема, в червні 2023 року Сейм Республіки Польща ухвалив резолюцію про необхідність надання Україні членства в НАТО за спрощеною схемою, яка на теперішній час застосовується стосовно Фінляндії та Швеції. «За» висловилися 443 депутати, «проти» — 2, «утрималися» — 7. Тобто, переважна частина польських парламентарів підтримує суверенне право України на власний шлях розвитку, включно з європейською та євроатлантичною інтеграцією країни. У резолюції наголошується, що для Альянсу буде вигідним вступ України, оскільки вона є однією із головних сил, яка стримує напад Росії також і на Європу.

Аналогічні позиції у країн Балтії, які вважають за необхідне визначення чіткого графіку приєднання України до НАТО та прискорення цього процесу після завершення війни. В тому числі без виконання Україною програми «План дій щодо членства» як обов’язкової процедури.

В той же час, на погляд низки американських посадовців, такий варіант неминуче викликатиме запитання про те, чим саме тоді буде замінений стандартний процес вступу до НАТО.

Виходячи із зазначеного, президент США Дж. Байден виступив проти спрощення процедури прийняття України до НАТО, хоча одночасно і визнав, що ЗС України відповідають стандартам Альянсу. Хто би міг стверджувати інакше!.. Сили оборони України стали єдиною у світі армією, яка не побоялася вступити у війну з Росією, ба більше — завдала їй поразки на фронті.

Щоправда, проблеми у нас існують. Насамперед, це корупція, з якою ми не можемо впоратися навіть під час війни. Приклади такої проблеми повідомлялися у наших ЗМІ. Але якими ж покидьками треба бути, щоб обкрадати свою країну та Збройні Сили!

Отож президента Дж. Байдена можна зрозуміти. Тим паче, що він пропонує досить прийнятну для нас альтернативу прискореному вступу до НАТО. Особливо за умов, що до закінчення війни ми все одно не зможемо приєднатися до Альянсу в якості його повноправного учасника. Пропозиції Дж. Байдена передбачають надання Україні стабільної військо-технічної допомоги протягом десяти років. Цей формат називається «ізраїльською моделлю безпеки».

Подібна допомога з боку США може включати: постачання Україні разом із союзниками нових видів озброєнь, які раніше не передавалися (зокрема, ракетних систем дальньої дії та літаків); збільшення кількості тренувальних проєктів для українських військ; направлення до нашої держави військових радників, інструкторів та медиків.

Крім того, окремим елементом гарантій безпеки для України вважається продовження дії санкцій проти Росії з метою підриву її економічного потенціалу та позбавлення можливості виробництва сучасної зброї. На погляд керівництва США та країн-членів НАТО, таким чином Москва не буде спроможною продовжувати збройну агресію проти України та інших держав.

Очікується також, що після саміту Північноатлантичного союзу у Вільнюсі розпочне свою роботу новий орган — Рада Україна-НАТО. Це сприятиме суттєвому поглибленню євроатлантичної інтеграції України та прискорить її вступ до Альянсу.

Звичайно, що без реальної військової допомоги Україні жодні зі згаданих заходів по справжньому не гарантуватимуть їй безпеку. Ми вже маємо досить сумний досвід з такого приводу. Як відомо, в грудні 1994 року в рамках так званого Будапештського меморандуму, США, Великобританія та Росія гарантували безпеку України у зв’язку з її приєднанням до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. При цьому Російській Федерації були передані ядерні боєголовки стратегічних ракет, розгорнутих на українській території. Раніше — у 1992 році — Україна віддала Росії і тактичну ядерну зброю, яка залишилась у неї після розпаду СРСР. Наслідки таких кроків знову ж таки відомі усім. В 2014 році Росія напала на Україну, а в 2022 році розпочала проти неї повномасштабну війну.

І жодні гарантії безпеки, які були обіцяні Москвою Україні, не зупинили Росію. Зробили це українські війська за допомогою зброї, яку нам передали наші партнери. По суті, масштаби та форми підтримки США та НАТО нашої держави прирівняли її до члена Північноатлантичного союзу, хоча і без формальних зобов’язань того ж таки Альянсу щодо її військового захисту у випадку зовнішнього нападу, як це відбувається зараз.

І навіть більше, на відміну від переважної частини країн-членів НАТО, Україна набула реального бойового досвіду, причому з таким потужним супротивником, яким є та сама Росія. Разом з тим, без офіційного членства в НАТО Україна не може реалізувати свій потенціал у повній мірі та відчувати себе у повній безпеці. Своєю чергою Україна потрібна Північноатлантичному союзу як передовий бастіон Західного світу на шляху експансії РФ, який вже довів свою дієздатність у стримуванні російської агресії.

А тому Україна обов’язково буде в НАТО. Що стане цілком логічним завершенням нашої перемоги у війні.