Глобальний вакуум

Війна в Україні та терор ХАМАС проти Ізраїлю продемонстрували безсилля сьогоднішньої ООН

«IPG — Міжнародна політика та суспільство», Німеччина

Німецький аналітичний журнал IPG при Фонді Фрідріха Еберта, що публікує дослідження в галузі політики безпеки та тенденцій розвитку суспільства, нещодавно оприлюднив статтю власного дописувача Альберта Денка (Albert Denk), співробітника Інституту політичних наук ім. Отто Зура Вільного університету Берліна (Otto-Suhr-Institut für Politikwissenschaft der Freien Universität Berlin). У своїх дослідженнях німецький експерт Альберт Денк спеціалізується на проблематиці війну та миру в сучасних умовах, ефективності існуючих міжнародних інструментів контролю над досягнутими угодами в галузі міжнародної безпеки, зокрема діяльності ООН. У своєму дослідженні автор зазначає, зокрема, що війна в Україні та терор палестинської організації ХАМАС проти Ізраїлю продемонстрували безсилля сьогоднішньої ООН та поставили запитання стосовно того, як можливо ефективно захистити людські життя в усьому світі.

Розглядаючи проблеми війни і миру у контексті відразу двох воєн, в Україні та в Ізраїлі, німецький експерт доходить висновків, що можуть бути корисними для України, формування пріоритетів її зовнішньої політики та визначення напрямів і об’єктів докладання головних зусиль у розбудові двосторонніх і багатосторонніх міжнародних відносин. Вже не вперше серед фахівців лунають критичні зауваження та претензії щодо діяльності колективного органу забезпечення існуючого світоустрою — Організації Об’єднаних Націй. Користуючись неспроможністю ООН забезпечити дотримання державами-членами Статуту ООН, путінська росія розгорнула та продовжує агресію в Україні, стимулює напругу і збройні конфлікти у всіх регіонах світу, до яких вона може дотягтися. Війна Ізраїлю проти терористичної організації ХАМАС та держав «вісі зла», що її підтримують, повторює війну росії в Україні. Перемога кожної з країн, що піддалися нападам агресора за підтримки росії, означатиме створення механізму ефективної протидії москві. Такого дієвого механізму поки що не створено, чим нахабно користуються ХАМАС, москва, Тегеран та інші учасники пропутінських воєн.

Автор дослідження підкреслює, що загарбницька війна Росії проти України та теракти ХАМАС 7 жовтня 2023 року в Ізраїлі стали двома переламними подіями глобального масштабу. Водночас вони ілюструють зростаючий глобальний характер домінування окремих держав, що існує від XVII століття. У цих двох дуже різних кризах, зазначає автор дослідження, кристалізована відсутність необхідного глобального регулюючого органу. Повноваження Організації Об’єднаних Націй завершуються майже виключно на кордонах окремих держав. Вже за кілька днів після якогось голосування в Генеральній Асамблеї чи в Раді Безпеки ООН ті голоси губляться, набуваючи форм символічних рішень у змаганні за увагу ЗМІ. Хоча глобальне суспільство як ніколи взаємопов’язане економічно та з точки зору комунікаційних технологій, зазначає автор дослідження, досі відсутня глобалізація політичного регулювання, зокрема, у сфері забезпечення миру та миротворчої діяльності.

Коли владімір путін перед вторгненням кілька разів наперед оголошував намір розпочати загарбницьку війну проти України, він розумів, що наразі у світі не існує такої глобальної влади, яка зупинила би реалізацію його агресивних намірів. Він знав, що миротворці ООН не стануть на заваді російським військам на державному кордоні, або що керівництво ООН не заарештує його і він не постане перед глобальним кримінальним судом ще до вторгнення в Україну. Росія відмовилася визнавати Міжнародний кримінальний суд ООН, тому їй не доведеться брати на себе жодної міжнародної чи навіть наднаціональної відповідальності. Розпочавши загарбницьку війну, путінський режим дуже чітко заявив про те, що у нинішньому світовому порядку переважає закон сильнішої окремої держави, який частково підкріплюється структурами окремих альянсів.

Коли терористична організація ХАМАС 7 жовтня 2023 року убила близько 1400 мирних жителів і поранила понад 3000 людей, спочатку все виглядало як протилежне такому твердженню. Навіть Ізраїль не зміг захистити своїх громадян від масованої терористичної атаки. Ідея держави, що сама забезпечує власний захист, у цьому регіоні була знову фундаментально поставлена під сумнів внаслідок терору ХАМАС. Рішення Організації Об’єднаних Націй про одночасне існування двох держав також можна розглядати як повний провал. План ООН від 1947 року щодо розділу Палестини, згідно з яким Єрусалим ставав містом під міжнародним контролем, так і не був реалізований на практиці ще й тому, що окремі арабські держави його відхилили. Однак крихкість держави, що захищається, не повинна затьмарювати ефективність окремих інших держав, зазначає автор дослідження.

У майбутньому важливу роль відіграватимуть два лейтмотиви — звільнення і захист населення Ізраїлю. Оскільки ХАМАС захопив у заручники близько 200 осіб, Армія оборони Ізраїлю намагається провести військову операцію зі звільнення заручників у Секторі Газа, яка триватиме тижнями, а можливо, і місяцями. Метою операції також є захист населення Ізраїлю від майбутнього терору, що досягатиметься шляхом ув’язнення або вбивства, як заявляють представники Ізраїлю, членів ХАМАС. В результаті вбивств бойовиками ХАМАС та внаслідок проведення операцій у відповідь з боку Армії оборони Ізраїлю лише за кілька тижнів були вбиті тисячі мирних жителів Палестини. У цьому регіоні для безпеки єврейського і палестинського народів, а також для справедливого й гуманного співіснування для всіх, очевидно, потрібні підходи не тільки окремих національних держав, робить висновок німецький експерт.

Як і у випадку з російською загарбницькою війною проти України, глобальний політичний вакуум став більш ніж очевидним після 7 жовтня. Організація Об’єднаних Націй поки що була виключена із процесу, оскільки вона є не глобальним, а міжурядовим гравцем. Про безпорадність міжнародної спільноти свідчить і те, що досі навіть не ведуться публічні дискусії про те, чи мають миротворці ООН залучатися до звільнення заручників. Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця також міг би відігравати більш суттєву роль, щоби рішення щодо надання гуманітарної допомоги та ведення переговорів у подальшому не визначалися окремими державами, як зараз у випадку з Катаром і США. Для цього такі дії насамперед потребують стабільного фінансування, наприклад через глобальне оподаткування замість індивідуальних державних асигнувань.

Дебати про стійке мирне врегулювання в регіоні через наддержавну координацію виглядають ще більш ілюзорними через фундаментальну відсутність глобального регулюючого органу. Завдання захисту життя євреїв і палестинців де-факто покладено на ізраїльську державу. Дивно, зазначає автор дослідження, але той факт, що Ізраїль не ратифікував Римський статут Міжнародного кримінального суду, не має жодного впливу на військові дії у Газі. Сам Нетаньяху вже кілька років звинувачує цю інституцію ООН, яка могла би забезпечити юридичне розслідування воєнних дій, у «чистому антисемітизмі».

В обох конфліктах стає зрозумілим, що на міждержавному рівні відбувається архаїчне, здавалося би, випробування сил альянсами окремих держав замість наддержавного прагнення до глобальної справедливості. Людей перетворюють на «інакших» за міграційно-історичними, економічними, релігійними, мовними чи політико-інституційними ознаками. Українські вимушені переселенці і біженці у повній мірі відчувають впливи таких обставин. Ізраїльсько-палестинський конфлікт підживлюється антисемітизмом і антиарабським расизмом. І над усім домінує нібито безальтернативна ідея єдиної держави як фундаментальної гарантії мирного життя, тому наднаціональне втручання сприйматиметься як нелегітимне. Але конструктивне мислення особливо необхідне в часи очевидної безнадії. Отже, що знадобиться для просування глобалізації регулювання для захисту всіх життів, ставить запитання автор дослідження.

На це запитання, вважає Альберт Денк, можна відповісти принаймні з одного аспекту: щоби люди погоджувалися на наднаціональне втручання у свою державу та їх життя, це має надавати їм відчутної вигоди. З огляду на вищезазначені аспекти справедливості, людської гідності та захисту існує потреба в діях, спрямованих на перехід від міжурядової до наддержавної інституції. Організація Об’єднаних Націй зробила свій внесок у поточний стан глобального суспільства та відтворює існуючі структури нерівності. Проте у майбутньому роль Секретаріату ООН і спеціалізованих організацій ООН не можна повністю виключати, хоча радикальна реформа в дусі глобальної демократизації залишається вкрай потрібною.

Наприклад, першим кроком могло б стати започаткування глобальної політичної ініціативи на основі принципу рівних цінностей для всіх людей. Зокрема, чи погоджуємося ми як глобальне суспільство з тим, що фізичне та психічне здоров’я кожної людини має захищатися глобальним органом, а не міжурядовою інстанцією. А якщо ні, то які умови потрібні людям, щоб вони підтримували таку ідею? Спочатку треба опрацювати позитивні наслідки для людей від впровадження альтернативи окремим державам, водночас критично зваживши негативні.

Крім того, зазначає автор дослідження, повинні бути розроблені та випробувані форми глобальної політичної участі для застосування в усьому світі. Організація Об’єднаних Націй, а також така країна, як Німеччина, могли би вже сьогодні створити відповідний простір для дій і забезпечити необхідні для цього ресурси. Також важливо поставити під сумнів міфи про легітимність окремих держав, щоби вказати на протиріччя та наслідки цієї політичної конституції. Тут потрібні три соціальні коректори — журналістика, наука та громадянське суспільство. Потреба в окремих державах має бути демонтована шляхом аналізу, освіти та діалогу. Крім того, важливо обміркувати й деякі інші предметні області та їх взаємодію. Наприклад, глобальне оподаткування (зокрема, спадщина, фінансові операції, торгівля і активи), глобальна свобода пересування, глобальне соціальне забезпечення та, що не менш важливе, глобальний захист навколишнього середовища.

З огляду на події та долі людей у Нагірному Карабасі, Дарфурі, М’янмі, Сирійському Курдистані (Рожаві) чи Тайвані функціонування глобального механізму захисту вже зараз є питанням виживання. У світі, в якому окремі держави перебувають у спіралі нарощування військової потуги, де кілька з них мають ядерну зброю, яка потенційно здатна знищити людство, терміново потрібна альтернатива домінуванню окремих держав. Нинішні переламні події підкреслюють необхідність заповнити глобальний політичний вакуум для захисту людських життів, незалежно від їхніх національних атрибутів.

Підхід німецького експерта Альберта Денка до проблем забезпечення миру у глобальному вимірі ставить під сумнів деякі усталені дотепер змістовні парадигми сьогоднішньої геополітики, засновані на домінуванні окремих суб’єктів над простором, використанні отриманих від цього всіх переваг та розвитку власної держави за рахунок здобутих можливостей. Апріорі вважається, що такі здобутки можливі лише за рахунок військової сили та економічної експансії, що також базується на концепції сили і домінування. Перегляд підходів до засад геополітики та відмова від ідеї домінування у світі окремих геополітичних суб’єктів можуть призвести до непередбачуваних поки що наслідків. Водночас зрозуміло, що вже давно перезріла реформа/ліквідація таких бездієвих міжнародних організацій, як ООН, ОБСЄ та породжених ними суборганізацій.

Підготував Сергій Польовик