Чергове «розширення» НАТО

Країни-партнери в оперативно-стратегічних планах Альянсу. Частина 1

 

 

Віктор Гвоздь
доктор військових наук

 

В червні 2020 року керівництво НАТО вирішило розробити «Концепцію стримування та оборони для Євроатлантичного простору» (Deterrence and Defence of the Euro-Atlantic Area), за якою розвиватиметься нова Воєнна стратегія НАТО, що ухвалена на саміті Альянсу в грудні 2019 року для протидії основним загрозам євроатлантичній безпеці, насамперед з боку Росії, ісламського екстремізму та Китаю. В рамках такої концепції будуть конкретизовані дії НАТО зі стримування супротивників і усунення ймовірних агресій у всіх сферах, в т. ч. на сухопутних і морських театрах військових дій, а також у повітряному, космічному, кібернетичному та інформаційному просторах. До того ж беруться до уваги нові методи «гібридних» війн та різноманітні новітні технології. Водночас обов’язково поглиблюватиметься взаємодія з військовими структурами Європейського Союзу і країнами-партнерами, які не входять до Альянсу.

Так, на погляд західних експертів, якщо станеться збройний конфлікт (війна) між Росією та НАТО, то важливою буде підтримка дій Північноатлантичного союзу з боку таких країн, як Україна, Грузія, Фінляндія і Швеція. За висновками військових аналітиків, це дасть змогу НАТО зміцнити своє оперативно-стратегічне положення на Європейському театрі військових дій (ТВД). Передусім мається на увазі роль України, як одного із визначальних чинників у співвідношенні сил між НАТО і Росією. Адже у Центрально-Східній Європі та в Чорноморському регіоні Україна виступає в ролі буфера між Росією та країнами-членами НАТО. Крім того, вона відволікає на себе частину військ Західного військового округу (20-у загальновійськову армію), а також більшість сил Південного військового округу (8-у і 49-у загальновійськові армії) та Чорноморського флоту збройних сил РФ. Отож Росія, у разі військового конфлікту з НАТО, не зможе перекинути їх на інші напрямки, в т. ч. до Балтійського регіону.

Аналогічно Грузія вважається плацдармом НАТО на Кавказі, зокрема, буферною зоною між Росією і Туреччиною. Як і Україна, Грузія змушує росіян утримувати проти неї відповідні сили Південного військового округу (58-у загальновійськову армію) та Чорноморського флоту ЗС РФ, які вже не можуть застосовуватися проти інших супротивників.

Європейський безпековий простір

Що стосується Фінляндії, то інтерес НАТО визначається географічним положенням цієї країни у північно-східній частині Балтійського регіону неподалік від стратегічного транспортного коридору Санкт-Петербург — Мурманськ. У разі потреби Фінляндія перекриє як вихід із Фінської затоки, так і єдиний шлях забезпечення російських військ на Кольському півострові (в т. ч. баз підводних ракетоносіїв Північного флоту ЗС РФ). До того ж виникне безпосередня загроза місту Санкт-Петербург.

У схожий спосіб Швеція цілковито контролює північно-західну частину Балтійського регіону, включно з островом Готланд, що дає їй змогу блокувати судноплавство у балтійській акваторії. Також за допомогою Фінляндії та Швеції блокуватимуться дії російського Балтійського флоту.

 

…Україна і Грузія вже стали об’єктами нападу з боку Росії, а Фінляндія і Швеція вважають цілком вірогідним такий напад і щодо себе…

У такому контексті береться до уваги наявність у України, Грузії, Фінляндії та Швеції проблем у двосторонніх відносинах з Росією, що може послужити підставою для їх переходу на бік Північноатлантичного союзу. Зокрема, Україна і Грузія вже стали об’єктами нападу з боку РФ, а Фінляндія і Швеція вважають цілком вірогідним такий напад і щодо себе. Спецслужби згаданих країн ще на початку 2010 років констатували підвищення загрози такої російської агресії на Балтійському та Арктичному напрямках. Адже військова активність Росії у зазначених регіонах помітно посилюється, в т. ч. з опрацюванням питань застосування ядерної зброї. За даними керівництва НАТО, Росія ще навесні 2013 року апробувала нанесення умовних ядерних ударів по Швеції.

Разом з тим, принципові зміни у ставленні Фінляндії та Швеції до Росії сталися у 2014 році, що було викликано подіями довкола України і що у повній мірі підтверджувало агресивну сутність політики росіян. Саме з того часу у Фінляндії та Швеції порушується питання про їх можливий вступ до НАТО. Так, у звіті фінського уряду за 2016 рік про політику безпеки та зовнішню політику своєї країни фіксується можливість її переходу до курсу набуття членства у Північноатлантичному союзі. В цей же період у Швеції ухвалено нову Стратегію національної безпеки країни, де Росія визначається в якості основного джерела загроз шведській безпеці.

Як вважають експерти НАТО, інтереси Києва, Тбілісі, Гельсінкі і Стокгольму у протистоянні з Москвою таким чином співпадають з інтересами Брюсселя. А зміцнення зв’язків України, Грузії, Фінляндії та Швеції з НАТО посилює їх безпеку, а для самої Росії стає стримуючим фактором. Зрозуміло, що Північноатлантичний союз, як зазначалося вище, з оперативно-стратегічної точки зору не проти поглиблення взаємодії зі згаданими країнами.

…НАТО застосовує адаптивні форми інтеграції країн-партнерів, які передбачають виведення співробітництва з ними на рівень офіційних країн-членів без офіційного прийняття до складу Альянсу…

В той же час керівництво НАТО бере до уваги фактичну неможливість швидкої євроатлантичної інтеграції України, Грузії, Фінляндії та Швеції, а також інших країн-партнерів Альянсу. Причина криється у внутрішніх проблемах України та Грузії (в т. ч. збройні конфлікти на їх території), а також у потужних політичних силах Фінляндії та Швеції, які виступають проти членства в НАТО. Тому керівні органи Північноатлантичного союзу застосовують адаптивні форми інтеграції країн-партнерів, які передбачають виведення співробітництва з ними на рівень офіційних членів НАТО без офіційного прийняття до складу Альянсу.

Так, в 2014 році була запроваджена Програма розширених можливостей (Enhanced Opportunities Partner, EOP). Її мета — посилення оперативного сумісництва військ країн-учасниць EOP з силами Північноатлантичного союзу. В 2014 році учасниками ЕОР стали Грузія, Фінляндія, Швеція, Австралія та Йорданія, а в 2020 році — Україна. Водночас керівництво НАТО активізувало двостороннє співробітництво з ними.

 

Форми співробітництва між НАТО та Україною і Грузією добре відомі і не потребують додаткового розгляду. В основному співпраця сторін налаштовується в рамках річних національних програм (Annual National Programme) з широким комплексом заходів у різних сферах. Також з 2014 року керівництво НАТО ухвалило низку додаткових планів і програм взаємодії з Україною та Грузією з метою надання їм допомоги у зміцненні оборонних сфер та протистоянні з Росією. Зокрема, в 2014 році на Уельському саміті Північноатлантичного союзу ухвалено рішення про заснування НАТО шести цільових фондів та кількох інших фінансових програм у критично важливих для України сферах на загальну суму 21,6 млн євро. А в 2016 році на Варшавському саміті Альянсу досягнуто домовленості про започаткування Комплексного пакету допомоги для України (Comprehensive Assistance Package for Ukraine).

Комплексний пакет допомоги для України був затверджений на Варшавському саміті Альянсу у липні 2016 року

Допомагають Україні також окремі країни-члени НАТО. Наприклад, у 2014–2020 роках США виділили понад 1,6 млрд доларів на зміцнення оборонної сфери нашої держави. За рахунок цих коштів Україні постачаються різні види озброєнь та військового спорядження, в т. ч. сучасні протитанкові ракети FGM-148 Javelin, контрбатарейні радари, патрульні катери, транспортні засоби, системи зв’язку, прилади нічного бачення, бронежилети тощо. Розглядається питання про передачу Україні ПЗРК. За сприяння США розвивається і модернізується українська військова інфраструктура.

Серйозним донором України у військовій сфері вважається Великобританія, яка в НАТО визначена відповідальною за стримування Росії в Чорноморському регіоні. В жовтні 2020 року досягнуто домовленості про виділення Великобританією кредиту в обсязі 1,25 млрд фунтів стерлінгів на відновлення і розвиток Військово-морських сил України. Кошти планують спрямувати на виробництво і придбання корабельної техніки, а також спорудження двох військово-морських баз України у Чорному і Азовському морях.

Своєю чергою, в 2014 році ухвалено Розширений план співробітництва НАТО-Грузія (Substantial NATO-Georgia Package, SNGP), до якого включено пакет заходів зі сприяння євроатлантичній інтеграції Грузії. Згідно з таким планом сформована спільна багатонаціональна бригада НАТО-Грузія, на грузинській базі Вазіані (20 км від Тбілісі) створено тренувальний центр НАТО. Там же планують розгорнути крупний військовий логістичний центр Альянсу, що прийматиме всі типи військово-транспортних літаків. В Грузії існують ще два об’єкти НАТО, а саме: центр підготовки гірських стрільців у м. Сачхере та навчально-тренувальний центр у м. Крцанісі.

Відкриття навчально-тренувального центру НАТО-Грузія у місті Крцанісі в серпні 2015 року

Військове командування США та НАТО активізувало спільні військові навчання з Україною і Грузією з опрацюванням питань спільної протидії ймовірній російській агресії. Основними з таких навчань у форматі США/НАТО-Україна стали Sea Breeze, Joint Effort та Rapid Trident. Аналогічними навчаннями у форматі США/НАТО-Грузія є Agile Spirit та Noble Partner.

З 2019 року у повітряному просторі України також розпочалися систематичні польоти стратегічних бомбардувальників ВПС ЗС США з імітацією нанесення ударів по військових об’єктах Росії в окупованому Криму та на Північному Кавказі.

Частина 2

 

 

Схожі публікації