Центральна Азія: яблуко розбрату

На сьогодні Росія вже не спроможна конкурувати з Китаєм і Туреччиною в регіоні Центральної Азії

 

Вадим Волохов

Події на Близькому Сході та в Афганістані, що сталися у 2019 році і про що ми вже писали на шпальтах сайту «Борисфен Інтел», дають можливість стверджувати, що в середньостроковій перспективі слід очікувати змін у країнах Центральної Азії (далі ЦА). І не обов’язково позитивних. Йдеться про процеси тюркської інтеграції, які розпочались кілька років тому.

Щоб у цьому впевнитись, досить згадати міжнародну науково-практичну конференцію «Центральна Азія і Росія: перспективи взаємовигідного співробітництва», проведену в Москві у жовтні 2019 року в Російському університеті транспорту (МІІТ). В її роботі брали участь представники Ірану, Китаю, Казахстану, Киргизії, Таджикистану, Узбекистану та деяких інших країн. Цю подію широко не висвітлювали засоби масової інформації ані Росії, ані Заходу. Цікаво, що після її відкриття робота тривала в двох секціях:

  • Зростання геополітичної конкуренції в ЦА;
  • Економічне та енергетичне співробітництво країн ЦА і Росії: транспортні коридори.
Конференція «Центральна Азія і Росія: перспективи взаємовигідного співробітництва» в Москві

Під час роботи першої секції на порядку денному обговорювалася політика Китаю щодо країн ЦА, вплив Росії та США в регіоні, геополітичне суперництво в Афганістані і нові загрози регіональній безпеці, роль присутності Ірану і Росії в ЦА, суперництво і партнерство там Туреччини і РФ. По завершенню роботи секції учасники підготували доповідь на тему: «Центральна Азія на перехресті глобальної, геополітичної, економічної і технологічної конкуренції».

На іншій секції детально розглядалися питання розвитку євразійської транспортної системи, формати та перспективи торгівельної та економічної взаємодії Росії з країнами ЦА, визначення орієнтирів між проектами ЄАЕС та «Пояс і шлях».

Довідково:

«Пояс і шлях» — ініціатива КНР, що передбачає 1 трлн доларів інвестицій і може охопити понад 60 країн. Її мета — використати багатство і промислові ноу-хау Китаю, залучаючи країни та компанії на китайську орбіту і, таким чином, очолити процеси глобалізації. Ініціативу проголосив у вересні 2013 року лідер Китаю Сі Цзіньпін. Водночас США і багато їхніх основних європейських та азійських союзників виважено сприйняли цей проект, не поспішаючи підігравати стратегічним цілям Китаю. Деякі з них, такі як Австралія, категорично відкинули пропозицію Пекіна долучитися до проекту. Індія, незважаючи на інфраструктурні проекти на її території, не в захваті від того, що китайські торговельні шляхи пролягатимуть по спірній території у Кашмірі.

В межах проекту «Економічного поясу Шовкового шляху» передбачається створення трьох трансєвразійських економічних коридорів:

  • північного: «Китай — ЦА — Росія — Європа»;
  • центрального: «Китай — Центральна і Передня Азія — Перська затока — Середземне море»;
  • південного: «Китай — Південно-Східна Азія — Південна Азія — Індійський океан».

Проектом «Морський Шовковий шлях ХХІ століття» передбачається створити два морські маршрути:

  • перший: «Китай — Південно-Китайське море — Південно-Тихоокеанський регіон»;
  • другий: «Китай — Південно-Китайське море — Індійський океан — Європа».

Безумовно, нас більше цікавлять не економічні розрахунки та плани щодо створення транспортних коридорів, а саме геополітична складова проекту. І можливі наслідки економічної експансії Китаю та Туреччини в Центрально-Азійському регіоні взагалі і країнах Середньої Азії, що стали незалежними після 1991 року — зокрема.

Ініціатива КНР «Пояс і шлях»

Відповідних висновків можна дійти, ознайомившись з виступами китайських експертів: директора регіонального відділу Китайського дослідного інституту Росії, Центральної Азії та Східної Європи Чжан Ніна та голови китайського Центру міжнародних енергетичних стратегій Ші Цзе. Обидва стверджували, що зовнішньополітична спрямованість Китаю в регіоні не передбачає «вичавлення» Росії, Туреччини та Ірану з ЦА. Однак, інформація щодо фінансово-економічної залежності країн регіону від Піднебесної говорить сама за себе.

На сьогодні зацікавленість основних гравців регіону ЦА та навколо нього стосується «великого шматка пирога», який можна отримати в результаті інвестицій та початку роботи транспортних коридорів.

Доцільно розглянути позиції гравців на полі Центральної Азії.

 

Тюркський світ

Тюркська рада або Рада співробітництва тюркомовних країн (РСТК) — міжнародна організація, що об’єднує тюркомовні держави: Азербайджан, Казахстан, Киргизію, Туреччину й Узбекистан (Угорщина та Туркменістан є спостерігачами). Створена у жовтні 2009 року з метою зближення політичних поглядів, обміну інформацією, пропаганди тюркської культури, розширення економічних зв’язків, реалізації спільних проектів, знаходження шляхів вирішення проблем тюркського світу тощо. Офіційними мовами є азербайджанська, казахська, киргизька, турецька, узбецька та англійська. Штаб-квартира (Генеральний секретаріат) знаходиться в Стамбулі (Туреччина). В Баку (Азербайджан) розташована Парламентська асамблея, в Астані (Казахстан) — Академія Тюркської ради.

Країни-члени Тюркської ради розташовані на історичному Шовковому шляху, який як раніше, так і тепер «з’єднує континенти і культури». Після саміту Тюркської ради в Астані у 2015 році товарообіг між країнами зріс на 22 %, склавши приблизно 9 млрд доларів США, а загальний об’єм торгівлі становить приблизно 16 млрд доларів. Валовий національний продукт країн-членів ради складає біля 1 трлн доларів, що робить їх вагомою економічною силою у світі.

На сьогодні головними завданнями Ради вважається спрощення торгівельних процедур, усунення перешкод в обміні товарами та послугами. Тюркська рада також намагається реалізувати ідею створення загального інвестиційного фонду, який став би важливим фінансовим інструментом у розвитку малого та середнього бізнесу.

 

Саміт голів країн-членів Ради співробітництва тюркомовних країн в Баку

З дня створення Тюркської ради Анкара обрала відвертий курс на протурецьку інтеграцію в регіоні. Турецький, і особливо західний енергетичний бізнес сьогодні жорстко утримує позиції у каспійських нафтогазових консорціумах Азербайджану та Казахстану. Тільки турецькі прямі та «портфельні» інвестиції в регіоні ЦА складають майже 90 млрд доларів, з них 50 млрд — у Туркменістані. Даний факт пояснюється тим, що Туреччина розглядає Туркменістан у якості свого головного форпосту для виходу на весь регіон ЦА.

У жовтні 2019 року в Баку відбувся черговий саміт голів шести країн-членів Ради співробітництва тюркомовних країн та країн, які стануть членами Ради у 2020 році. Президент Туреччини Р. Ердоган на церемонії відкриття саміту заявив, що «наступний саміт пройде у 2020 році в Туреччині і ми будемо раді бачити там Туркменістан, і тоді всі 6 країн одного тюркського народу будуть разом! До 2021 року Угорщина також має приєднатись до Ради!».

Довідково:

В березні 2019 року на конференції, що була організована угорським фондом «Туран», Р. Ердоган назвав Угорщину «християнськими турецькими землями» і наголосив, що угорці є «кипчакськими турками». Угорщина стала єдиною країною в ЄС, яка підтримала вторгнення Туреччини на північ Сирії, а міністр закордонних справ Угорщини П. Сійярто тривалий час блокував заяву ЄС стосовно дій Анкари.

Президенти Угорщини і Туреччини В. Орбан та Р. Ердоган

Дії Анкари в регіоні ЦА можна розцінити і як намагання прибрати конкурента в особі Євразійського економічного союзу (ЄАЕС). На користь цього припущення говорить той факт, що коли Узбекистан офіційно оприлюднив бажання вступити до ЄАЕС в 2020–2021 роках, ЄС та особливо США відразу ж заявили, що у такому разі у нього виникнуть проблеми і зі вступом до ВТО. Слід згадати, що вступ тюркомовних країн колишнього СРСР до Тюркської ради не викликає питань ані у ЄС, ані у Вашингтона. Можна зробити ще одне припущення, що залучення цих країн до системи США-ЄС-НАТО входить у плани «протурецької інтеграції» в регіоні ЦА, що, своєю чергою, на руку Вашингтону, який був би не проти, щоб там послабилася роль Китаю і Росії.

Довідково:

За турецького сприяння в регіоні створено біля 1300 різнопрофільних економічних об’єктів (30 % в Казахстані, по 20 % в Азербайджані та Туркменістані). Турецько-азербайджанський банк Ziraat Bank Azerbaijan та турецький Turk Eximbank в жовтні 2019 року підписали в Баку меморандуми про співробітництво з Агенцією розвитку малого та середнього бізнесу Азербайджану. Турецька банківська асоціація (TKBB) підписала меморандум про співробітництво з Агенцією сприяння експорту Угорщини (HEPA). В рамках проекту TransCaspian Fiber Optic казахстанські компанії «Транстелеком» та KazTransCom разом з азербайджанською AzerTelecom планують до кінця 2021 року прокладку кабелю зв’язку завдовжки біля 400 км по дну Каспійського моря з пропускною потужністю 4–6 терабіт в секунду.

Турецька агенція співробітництва та координації (ТІКА)

В 1994 році у складі турецького МЗС було створено Турецьку агенцію співробітництва та координації (ТІКА), а у складі уряду Туреччини запроваджено нову посаду у ранзі віце-прем’єра — міністра у зв’язках з тюркомовними республіками колишнього СРСР. Мету нової агенції та урядової посади чітко сформував колишній керівник ТІКА Абдульхалюк Мехмет Чей: «Турецька Республіка є спадкоємницею Османської імперії і вона має створити союзне об’єднання з Азербайджаном, Казахстаном, Узбекистаном, Киргизією та Туркменістаном. Навіть, якщо буде потрібно, ціною різкої конфронтації з Росією».

Таким чином, не зважаючи на видимість дружніх стосунків між Анкарою та Москвою і наявність спільних амбіційних проектів, ідеологія ТІКА продовжує існувати і не спростована офіційною владою Туреччини. Туреччина досі є членом НАТО і, не зважаючи на періодичні «непорозуміння» з Вашингтоном, стримування Росії, Китаю та Ірану в регіоні ЦА входить до її планів.

 

…Згідно зі стратегією «маршу на Захід», Пекін входить у Євразію з тим, щоб вирватись з оточення на Сході…

Як мовиться плани-планами, але Анкарі досить важко суперничати з Пекіном. Сумарні прямі інвестиції КНР в країни ЦА на сьогодні вже перевищують 60 млрд доларів США, а їх борг становить біля 30 млрд доларів. Головною сферою співробітництва залишається експорт енергетичних ресурсів. Так, в короткостроковій перспективі планується будівництво 4-ої газової нитки паралельних газопроводів «Туркменістан — Узбекистан — Казахстан — КНР» потужністю біля 20 млрд кубічних метрів газу на рік, що підвищить потужність всієї системи до рівня в 55 млрд кубометрів.

Для Китаю країни Центральної Азії досить важливі з огляду на сепаратистські настрої в уйгурській провінції Сіньцзян. Згідно зі стратегією «маршу на Захід», Пекін входить у Євразію з тим, щоб вирватись з оточення на Сході, де США зі своїми союзниками створили для КНР досить жорсткі умови. На сьогодні надпотужна економіка Китаю дозволяє створювати важелі впливу в регіоні ЦА.

В 2018 році Китай став головним торговельним партнером Киргизстану, Туркменістану та Узбекистану. На сьогодні Росія вже не спроможна конкурувати з КНР, а з огляду на незацікавленість США в регіоні Центральної Азії (принаймні відкриту) за президента Д. Трампа, то регіон є вільним для китайської експансії. При цьому Пекін активно використовує «боргову дипломатію», бо такі країни, як, наприклад, Таджикистан і Киргизстан, більшу частину зі своїх боргів винні саме йому. І оскільки вони зараз не спроможні обслуговувати свої борги, то будуть змушені погодитися, щоб Китай частково контролював їх стратегічні активи.

Китай посилює свій вплив в Центральній Азії не тільки у сфері економіки, але і в сфері безпеки

Китай посилює свій вплив в ЦА не тільки у сфері економіки, але і в сфері безпеки. У 2016 році Пекін уклав угоду про антитерористичне співробітництво з Пакистаном, Афганістаном та Таджикистаном. За деякими даними, Китай створив таємну військову базу у Гірському Бадахшані (Таджикистан) з метою контролювати Ваханський коридор, який веде на територію Сіньцзян-Уйгурського автономного району КНР, з метою перешкодити пересуванню бойовиків ІД («Ісламської держави») із числа уйгурів, які досі базуються на території Афганістану та Пакистану.

 

Що ж до Росії, то вона втрачає свій вплив усюди і безупинно. Це стосується і її політики в регіоні ЦА. Після підписання низки домовленостей між Москвою та Анкарою по Сирії деякі російські політики почали робити натяк на поширення російсько-турецького співробітництва у Сирії і на Центральну Азію. Але, ясна річ, це лише фантазії. Туреччина ніде не поступиться своїми інтересами на користь Росії, ані в Сирії, ані в Азії. Свідченням падіння російського впливу може служити те, що на сьогодні в рамках Тюркської ради розроблено та знаходиться в стадії реалізації понад 40 проектів та різноманітних програм, що повинні сприяти інтеграції цих країн одна з одною, але при цьому жодна не передбачає участь Росії, хоча вона продовжує розглядати даний регіон, з точки зору національної безпеки, як сферу свого впливу!

…Росія втрачає свій вплив усюди і безупинно. Це стосується і її політики в регіоні Центральної Азії…

Росія очолює регіональну Організацію Договору про колективну безпеку (ОДКБ), але Китай до неї не входить, проводячи свою політику. В рамках тристоронньої динаміки розвитку відносин між великими державами — США, Китаєм та Росією — російська ініціатива створення Євразійського економічного союзу розглядається не інакше, як спроба Москви реінтегрувати колишні країни СРСР і зберегти свій статус наддержави, на противагу США і КНР. Але ми розуміємо, що сьогодні ці спроби примарні. Можливо, саме з цих міркувань Росія і Китай у 2015 році домовились про зближення ініціатив, щоб уникнути проблем у двосторонніх стосунках. Але й це не вирішило всі проблеми. Москва намагається тиснути на Пекін, щоб він реалізував свої ініціативи «Економічного поясу Шовкового шляху» через такі організації, як Шанхайська організація співробітництва (ШОС) та ЄАЕС, де вона головувала, а наразі починає втрачати свій вплив.

Прагнучи зберегти свій статус, Москва запропонувала створити «Велике євразійське партнерство», що базувалося б на платформі багатостороннього співробітництва між регіональними ініціативами, такими, наприклад, як ШОС, СНД, ЄАЕС, АСЕАН та такими країнами, як Іран, Індія, Японія, Туреччина та Південна Корея, маючи за мету послабити тиск Китаю в регіоні.

Напруга у стосунках з ЄС, НАТО і США змушує Росію зосереджувати зусилля на Заході, а тим часом Китай досить успішно реалізує свої амбіції в Центральній Азії

Російські політики остерігаються, і не безпідставно, що ініціатива Китаю «Пояс і шлях» стане основним сухопутним транспортним коридором між Азією та Європою, і тоді вже Транссибірська магістраль стане непотрібною. Москва намагається також вплинути на Китай та змусити його будувати залізничну магістраль «Китай — Європа» по території Росії, а не країн Центральної Азії, і хоч таким чином взяти до своїх рук важелі впливу на Китай. Можна з впевненістю передбачити, що її намагання марні. Напруга у стосунках з ЄС та НАТО і США змушує Росію основні свої зусилля зосереджувати на Заході, а тим часом Китай досить успішно реалізує свої амбіції в ЦА. Розпочинаючи з 2015 року, Москва програла дві стратегічні битви, які вже неможливо переграти:

  • перша— крах проекту ЄАЕС, який без участі України втратив будь-який сенс. ЄАЕС ще існує, але винятково з точки зору збереження політичного іміджу Росії;
  • друга— програш у «газовій» війни та перешкоди у реалізації обхідних щодо України маршрутів постачання газу до Європи. Наразі Москва веде боротьбу тільки за збереження своєї частки газового європейського ринку.

За таких розкладів Туреччина почала боротися за свій статус газового хабу на півдні. Можливо, саме для гарантування безпеки своїх газових інтересів Анкара намагатиметься створити свою військову-морську базу на території турецького Кіпру (самопроголошена Турецька республіка Північного Кіпру) в місті Трікомо (турецька назва Ені Іскеле).

До речі, 12 лютого поточного року турецький президент Р. Ердоган вкотре і не безпідставно звинуватив Росію та урядові сирійські війська у загибелі мирних сирійців в межах Ідлібської зони. Зважаючи на дії російської авіації в районі міста Ідліб, Р. Ердоган категорично заявив, що Туреччина знищуватиме всі літальні апарати в цьому районі. Треба бути відвертими і усвідомити, що Анкара занепокоєна не стільки загибеллю сирійців, скільки одним–двома мільйонами біженців, які можуть вирушити із зони бойових дій у напрямку турецького кордону. Ось це і буде реальна загроза!

 

Німеччина також намагається вибороти своє місце в регіоні Центральної Азії. 23 жовтня минулого року МЗС Німеччини разом з Німецько-казахською спілкою організувало конференцію щодо нової стратегії Євросоюзу в Центральній Азії. До речі, на сьогодні загальна сума інвестицій Європейського банку реконструкції та розвитку у більш ніж 750 проектів у приватному секторі регіону сягнула 14 млрд доларів США.

 

Іран також не залишається осторонь від вищезгаданих регіональних процесів, і був би не проти відкусити свій шматок «пирога». Перш за все, Тегеран намагатиметься утримати центрально-азійські країни від їх подальшого зближення зі США. За оцінками іранських експертів, розмір іранських інвестицій до економіки регіону значно поступається китайським чи турецьким, але зберігає стійку тенденцію до зростання в подальшому.

У цьому зв’язку досить згадати проект будівництва нафто-газогону «Іран — Китай» на території країн ЦА. Дійсно, він не реалізований, але проект існує і до нього можуть повернутись за сприятливих умов.

В квітні 2019 року Узбекистан приєднався до транспортного коридору «Китай — Казахстан — Туркменістан — Іран», що значною мірою сприяло зростанню контейнерних перевезень в регіоні. І навіть більше, Іран, як країна-учасник транспортного коридору «Північ — Південь», з’єднуватиме прикаспійські країни с державами Центральної Азії, що, своєю чергою, значно прискорить та полегшить товарообіг між такими країнами, як Індія і Іран, з Європою та всіма країнами регіону.

 

Всі вищезгадані процеси, що відбуваються в регіоні Центральної Азії, свідчать про досить складні відносини між Пекіном, Анкарою, Москвою та Тегераном. На сьогодні явно перемагає Китай. За оцінками німецького Інституту світової економіки в Кілі (IfW), станом на серпень 2019 року майже половина всього обсягу інвестицій Китаю та Туреччини в країни ЦА знаходиться під грифом «таємно». І дійсно, там є що приховувати. Наприклад, Киргизстан заборгував Китаю до 30 % свого волового внутрішнього продукту, Туркменістан — майже 30 %, Таджикистан — 15 %, Казахстан — трохи більше 10 %. Борг цих країн перед Туреччиною становить 20, 25, 10 і біля 15 % — відповідно.

…Сполучені Штати і надалі намагатимуться усунути Іран з політичної арени в регіоні, але при цьому їх кінцевою метою є Росія…

Щодо геополітичного пасьянсу в регіоні, то можна передбачити, що в середньо- та у довгостроковій перспективі ситуація може розвиватись за таким сценарієм:

  1. Сполучені Штати і надалі намагатимуться усунути Іран з політичної арени в регіоні, але при цьому їх кінцевою метою є Росія. З послабленням Ірану, як одного з основних партнерів Москви в регіоні, Вашингтон більш вільно зможе впливати на ситуацію як на всьому Близькому Сході, так і в регіонах Центральної Азії та Південного Кавказу, де Азербайджан, Вірменія та Грузія втрачатимуть підтримку з боку Ірану.
  2. Згодом, в умовах «слабкого Ірану», питання Нагорного Карабаху відійде на другий план і зросте вірогідність його розв’язання військовим шляхом за участі Туреччини на боці Азербайджану.
  3. Успішне розв’язання карабахської проблеми остаточно зведе нанівець роль Росії на Близькому Сході і в регіоні ЦА та Кавказу і дозволить США вкотре подолати незрозумілості з Анкарою та певною мірою контролювати ситуацію в цих регіонах.
  4. …Підвищення ролі та посилення впливу Китаю в Центральній Азії може поновити його колишні протиріччя з Росією та загострити їх…

    Підвищення ролі та посилення впливу Китаю в Центральній Азії може поновити його колишні протиріччя з Росією та загострити їх.

Також можна очікувати, що у середньостроковій перспективі економічні і геополітичні інтереси Китаю змусять його на пряме воєнно-політичне втручання у ЦА.

І останнє. Протягом 2018–2019 років в засобах масової інформації регіону ЦА кілька разів порушувалось питання про створення «Об’єднаної тюркської армії» («Євразійських воєнних сил») за участі Туреччини, Азербайджану, Киргизії та Монголії. Це щось таке на кшталт азійського НАТО з базовим суб’єктом у вигляді турецької жандармерії.

Таким чином, сьогодні не тільки регіон Близького Сходу переживає досить важкі часи, але і Центральна Азія і Південний Кавказ стоять на порозі досить великих змін.

 

Схожі публікації